Політична історія України - Танцюра В.І. -
Діяльність підпілля і партизанський рух. Створення УПА

У роки війни в Україні одночасно діяли підпільний і партизанський рухи, організовані радянським урядом, а також підпільний рух опору, створений та спрямований ОУН на боротьбу з окупаційними силами за здобуття незалежності України. Радянське підпілля і партизанський рух почали створюватися відповідно до директиви ЦК ВКП(б) і радянського уряду від 29 червня 1941 p., постанови ЦК ВКП(б) від 18 липня 1941 р. "Про організацію боротьби в тилу німецьких військ". ЗО травня 1942 р. Державним комітетом оборони країни був створений центральний штаб партизанського руху, а у липні 1942 р. — штаб партизанського руху в Україні, яким керував Т. Строкач.

Найпомітніший слід в історії партизанської боротьби залишив путивльський загін, який згодом виріс у з'єднання під командуванням С. Ковпака. З'єднання пройшло рейдами по Україні 15,4 тис. км., громило на своєму шляху гарнізони, військові частини, залізничні мости і автошляхи. У Чернігівській області діяло з'єднання на чолі з О. Федоровим, в Поліссі й Правобережжі — з'єднання О. Сабурова. За рішенням Українського штабу партизанського руху на території Сумської та Брянської областей з декількох загонів було створено з'єднання під командуванням М. Наумова. У Західній Україні діяли також диверсійно-розвідувальні загони Д. Медведєва, Ю. Себесяка та інші. Тільки влітку й восени 1943 р. партизани України знищили більше 20 тис. окупантів, розгромили 35 німецьких гарнізонів, підірвали 158 ешелонів з військовим вантажем.

З нападом фашистської Німеччини на СРСР близький до петлюрівського уряду УНР (перебував у Варшаві) Тарас Бульба-Боровець сформував нерегулярну військову частину під назвою "Поліська Січ" з метою очищення цього регіону від залишків Червоної армії, що відступала. Наприкінці 1941 р. німці спробували розпустити цю частину, але Т. Бульба-Боровець відвів своїх бійців до лісів Полісся і Волині. У 1942 р. члени ОУН—Б і ОУН—М створили свої невеликі підрозділи на Волині. Того ж року ОУН—Б вирішила сформувати велику регулярну українську армію. До неї увійшли підрозділи Боровця (Тараса Бульби), загони ОУН—Б і ОУН—М, частина поліції. Навесні 1943 р. ОУН—Б переформувала свої військові частини під єдиним керівництвом, прийнявши назву УПА (Українська повстанська армія). Очолив УПА з серпня 1943 р. український офіцер, керівник розформованого загону "Нахтігаль" Роман Шухевич (Тарас Чупринка).

У середині 1943 р. загони УПА роззброїли та нейтралізували групи "Поліської Січі" та частини (ОУН—М). Залишки загонів "Поліської Січі" були перейменовані в Українську народну революційну армію ( УНРА ) і продовжували боротися проти червоних партизан й німців до кінця 1943 p., коли Бульба-Боровець був заарештований німцями і кинутий в концентраційний табір Заксенхаузен. Наприкінці 1943 р. УПА стала єдиною військовою організацією, яка боролася проти німців і більшовицьких партизанів. Загони УПА під назвою Українського народного самозахисту, сформовані у Волині й Галичині, в серпні 1943 р. розбили з'єднання Ковпака під Делатином під час Карпатського рейду. УПА виросла у велику армію. Вона дислокувалася на Поліссі, Волині й Галичині. У 1943—1944 pp. її чисельність становила приблизно 40 тис. вояків.

У липні (11—15 липня ) 1944 р. з ініціативи ОУН—Б, неподалік від Самбора (Галичина), таємно зібралися делегати різних довоєнних політичних організацій Західної України (крім ОУН—М) і створили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР). У прийнятих резолюціях містився заклик до більшої терпимості до ідеологій, відмінних від ідеології інтегрального націоналізму. УГВР закликала неросійські народи СРСР об'єднуватися проти Москви.

УПА не тільки виступала проти нацистів і більшовиків, але й проти польської Армії Крайової (АК), яка прагнула контролювати Волинь, Полісся, Холмщину. ОУН вважала за необхідне виселити поляків з територій, де компактно проживала більшість українців. Суперечності були дуже гострі. Сталося так, що замість боротьби з окупаційними нацистськими військами відбувалося взаємознищення людей української та польської національностей.

11.4. Звільнення України від окупації. Закінчення Другої світової війни та її політичні наслідки для України
Звільнення України та завершення бойових дій у Європі
Початок відбудови народного господарства України та протистояння ОУН—УПА радянському режиму
Політичні наслідки Другої світової війни
Запитання. Завдання
12. Криза тоталітарної системи. Боротьба за державну незалежність (1945—1991)
12.1. Посилення сталінського диктату в Україні в повоєнні роки
Зміна геополітичного становища України
Наступ реакційних сил на спроби лібералізації політичного режиму в повоєнні роки
12.2. Політична ситуація в Західній Україні