Політична історія України - Танцюра В.І. - Зміни в кремлівському керівництві в жовтні 1964 р. та їх політичні наслідки для України

"Відлига" не спричинила докорінних демократичних перетворень у державі. Навпаки, наприкінці 1962 р. намітився відхід від заявлених демократичних позицій. Реальні права так і залишились в руках номенклатури, виплеканої тоталітарним режимом. Демократично налаштована інтелігенція, яка сподівалася на суспільні перетворення, була розчарована, її кращі представники потрапили в жорна репресій. Незадоволення висловлювали трудящі. їх дратували перебої з постачанням продуктів харчування і підвищення цін на них. На селі ремствували проти невдалої аграрної політики, посилення адміністративно-командного тиску на колгоспи, обмеження розмірів особистих господарств. Незадоволеним був офіцерський корпус армії у зв'язку з його поспішним скороченням та зниженням пенсій. Невдачі Хрущова на міжнародній арені ("карибська криза", різке погіршення відносин з Китаєм тощо) підривали його авторитет і в очах світового комуністичного руху, лідером якого була КПРС.

Серед партійно-державного керівництва країни поступово визріла нова змова проти М. Хрущова. Ініціатори її (Л. Брежнєв, О. Шелепін, М. Суслов, Д. Полянський), лицемірно прикриваючись вищими державними інтересами, вирішили усунути Хрущова, змінити політику, ліквідувавши "відлигу". При цьому виразно простежувалися як особисті амбіції учасників змови, так і групові інтереси номенклатури. Зацікавленою у заміні лідера держави й партії була більшість членів ЦК КПРС, наляканих перспективою ротації кадрів, роздратованих безкінечними реорганізаціями партійно-державних структур. 12 жовтня 1964 р. на засіданні Президії ЦК КПРС змовники остаточно сформували сценарій усунення Хрущова, який тоді перебував на відпочинку на чорноморському узбережжі Кавказу. Його викликали до Москви на засідання Президії ЦК. Голова КДБ В. Семичастний заздалегідь змінив охорону Хрущова, відключив телефони, звелів спецслужбам не виконувати жодних його наказів. Засідання Президії ЦК відбувалося дуже бурхливо. Одним з перших на Хрущова накинувся перший секретар ЦК Компартії України Шелест. Неабияку роль у зміщенні Хрущова відіграв Підгорний. Втративши підтримку членів Президії ЦК, Хрущов у ніч з 13 на 14 жовтня 1964 р. змушений був відмовитися від влади.

14 жовтня 1964 р. першим секретарем ЦК КПРС було обрано Л. Брежнєва, рекомендовано на посаду Голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна. В офіційному повідомленні лицемірно стверджувалося про добровільну відставку М. Хрущова у зв'язку з похилим віком і погіршенням стану здоров'я. Так до влади в СРСР прийшла консервативна частина партійної верхівки. Період "відлиги" завершився.

У другій половині 50-х — першій половині 60-х років з ініціативи М.Хрущова та його однодумців у країні відбувся відхід від терористичних методів управління державою, характерних для сталінського режиму, до більш поміркованих. Однак реформи були непослідовними, суперечливими, часто породжували нові проблеми. Характер тоталітарної системи не змінився. І все ж це не применшує значення змін, що відбулися в країні. Припинилися масові репресії, мільйони в'язнів ГУЛАГу повернулися додому, Мертвим повернули чесне ім'я. Матеріальний рівень життя народу значно підвищився.

Проте М. Хрущов не зміг вийти за рамки тоталітарної системи. Партапарат не збирався повністю демонтувати сталінізм. Хоч багато йшлося про злочини часів культу особи, все ж у критичних для системи ситуаціях партійно-державне керівництво вдавалося до репресивних дій. Жорстко діяла цензура, будь-яке інакомислення, дисидентство негайно каралося. Партійна номенклатура утримувала всю повноту влади в країні, все життя регламентували центральні відомства. Інтереси України та інших республік СРСР цілком підпорядковувалися центру. Продовжувалася русифікація українського народу.

Усе ж роки "відлиги" справили вплив на суспільство. Повернути країну до сталінських часів уже ніхто не зміг. На ідеях критики культу особи постало "шістдесятництво", виростало нове покоління людей, яке протестувало проти тоталітарної системи. Безумовно, після смерті Сталіна була можливість розвитку країни на демократичних засадах, але в середині 50-х — середині 60-х років для реалізації цієї перспективи не було ні об'єктивних умов, ні реального бажання партійно-державного керівництва. Тому половинчасті реформи М. Хрущова були приречені на невдачу.

12.4. Реванш командно-адміністративної системи. Наростання кризи в Україні
Посилення реакції в духовному житті
Нові тенденції в діяльності українського опозиційного руху
12.5. Україна на шляху до свободи і незалежності (1985—1991)
Наростання кризових явищ в політичному житті України
Радикальна активізація суспільно-політичних рухів в Україні
Запитання. Завдання
13. Розбудова Української незалежної держави (1991—2001)
13.1. Національне пробудження українського народу
Проголошення незалежності України
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru