Культурологія - Безвершук Ж.О. - Європейське Просвітництво як генератор цивілізаційних засад

Просвітництво — доба філософів, соціологів, економістів, літераторів, які досить радикально вплинули па духовні орієнтири Європи і стали ідеологами буржуазно-демократичних змін. Просвітники виступали проти абсолютизму і втручання церкви у політичне життя, проти станових привілеїв, кріпосництва; обстоювали рівність усіх людей, загальне право на освіту і культуру, свободу совісті (релігійної). Запорукою прогресу вважали поширення знань, культури, ідей добра і справедливості. Підґрунтям нових ідей було усвідомлення залежності звичаїв від соціального середовища, а також віра в те, що ідеальне суспільство можна створити шляхом виховання народу (а також "освіченими" монархами: листування Вольтера з Катериною II мало саме таку мету).

Просвітництво як інтелектуальний рух розпочалося у Великій Британії. Саме тут ідеї виховні, ідеї "якості" людини посідають чільне місце у міркуваннях усіх філософів і мислителів XVII—XVIII ст. Людина па цей час уже виокремилася із свого соціального стану, стала самоцінною й могла вільно визначати власну долю. При цьому вона втратила ту захищеність, котру мала раніше в межах гільдії, цеху, ордену, "двору" тощо. Незалежна, активна, діяльна, заповзятлива людина стає водночас морально і соціально відповідальним суб'єктом діяльності. Той ідеал людини, що ство рило Відродження, було переглянуто у напрямі буржуазного утилітаризму. Так, у трактаті Г. Пічема "Досконалий джентльмен" постає тип "зразкової людини" — досить прозаїчної і такої, яка передусім дбає про "користь". У цьому прикладі дидактичної літератури (поширеної в добу Просвітництві) є перелік знань, якими має оволодіти джентльмен, і акцентується увага на реальній потребі цих знань для людини. Не був байдужим до педагогічних ідей і Дж. Локк. Саме він створив образ "ділової людини", котра вміє досягати успіху в своїх справах х поєднувати особистий інтерес з громадським" Водночас Дж. Локк піддав сумніву корисність мистецтва як засобу виховання: "... ми мало бачили, щоб хтось відкрив золоті чи срібні рудники на Парнасі.., щоб хтось примножив своє успадковане майно за рахунок зібраних там плодів". Грація, вважав він, полягає у відповідності манер і вчинків природним властивостям душі, а умовності й етикет суперечать вільному і природному вихованню. Крім права на освіту і культуру, Дж. Локк та Т. Гоббс оголосили приватну власність і свободу теж "природними правами" людини. Англійська філософія проклала дорогу французькому і німецькому Просвітництву, представленому Вольте ром, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, Ж. Д'Ламбером, К. Гельвецієм (Франція), А. Баумгартеном, Й. Вінкельманом, Г.Е. Лессітом (Німеччина) та ін. На відміну від Дж. Локка, більшість згаданих просвітителів надавала великого значення культурному розвитку людини і відводила у цій справі велику роль мистецтву.

В естетичних ученнях цього часу (вперше введено термін "естетика" — так Баумгартен назвав науку про" почуттєве пізнання) мистецтво розглядалось як можлива підойма історичних перетворень. Виховання" насамперед естетичне, розуміли ширше, ніж просто навчання мистецтву чи підготовку до його сприйняття, його трактували як засіб прилучення до культури взагалі. К. Гельвецій вважав, що геніальність притаманна всім людям і пробудити її може мистецтво через яскраві і сильні почуття. Щоправда, Ж.-Ж. Руссо — автор учення про "народну державу" рівних і вільних людей — не поділяв такого тлумачення культури, оскільки вважав, що мистецтво є частиною порочної, розбещеної цивілізації та знаходив істинні взірці доброго смаку у природі ("Еміль, або Про виховання")" Високий пафос виховного значення мистецтва проймає всі твори Д. Дідро, хоча при цьому він має на увазі суто дидактичний, напучувальний його аспект. Турбота про освіту народу дала поштовх величезній праці зі складання "Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел", яку він виконав разом з іншими просвітниками.

Утвердження просвітницьких ідей в Європі йшло від імені третього стану. Це підтвердила Велика французька буржуазна революція — дискусія про освіту в Національних і Законодавчих зборах велася в дусі проголошених просвітниками гасел свободи, рівності і братерства.

Серед російських просвітників відомі О. Радищев, декабристи, П. Чаадаєв, М. Станкевич, Т. Грановський, які великого значення надавали освіті народу та європеїзації життя в Росії. Ідеї європейського Просвітництва мали значний резонанс в Україні. Ще в другій половині XVIII ст. українські просвітники Г. Сковорода і Я. Ковельський висунули утопію суспільства, побудованого на засадах загальної рівності, та тезу залежності щастя людини від праці відповідно до її природних нахилів. Вирішальне значення освіти народу для розвитку суспільства обстоювали засновник Харківського університету В. Каразін та перший ректор цього самого університету І. Рижський, професор Львівського університету П. Лодій, українські письменники І. Котляревський і М. Шашкевич.

Доба Просвітництва цікаво виявилася у художній культурі. Оригінальним твором став роман "Робінзон Крузо" француза Д. Дефо, який знайшов новий і досить актуальний для буржуазної свідомості тип людини, яка "всім завдячує сама собі". Шедеврами світової літератури стали сатиричні твори англійця Дж. Свіфта ("Казка бочки", "Мандри Гулівера"), які хоч і алегорично, але дошкульно висміяли політичні порядки, ворогуючі релігійні табори і партії, "чисту науку", здичавілих від жадібності людей. Інший англієць — Г. Філдінг — писав такі гострі п'єси-памфлети, що в Англії запровадили театральну цензуру. Висміюванням вад, особливо лицемірства, уславився і драматург "веселої комедії" Р.Б. Шерідан.

Популярністю у глядача користувалася комедія звичаїв, одним із яскравих авторів якої був італійський драматург К. Гольдоні ("Господиня готелю", "Слуга двох панів", "Хитра вдовиця" та ін.), і комедія масок (комедія дель арте) — італійський народний театр XVI—XVIII ст., вистави якого ґрунтувалися иа імпровізаціях акторів, що розігрували певний сценарій. Більшість з героїв грала в масках, що уособлювали відповідні типи характерів. Маски мали збірне, узагальнювальне, інколи навіть символічне значення. Так, об'єкти висміювання — купець Панталоне, дворянин Капітан, псевдовчений Лікар, слуги — Бригелла, Пульчінелла, Арлекін, Коломбо, а також закохані — виражали позитивні тенденції. Комедія масок була сповнена життєрадісності, вільнодумства, опозиційного духу, злободенності. Спектакль насичувався буфонадою, музикою, співом, танками, використовувалися народні говірки. Театр цей виступав у Франції, Австралії, Іспанії, Англії та інших країнах. Із середини XVII ст. почався занепад комедії масок, однак її традиції і далі використовували драматурги і постановники наступних епох. Наприклад, у ф'ябах К. Гоцці теж надавалася перевага маскам комедії дель арте, хоча він і наповнював їх значним злободенним змістом, а також сильними пристрастями.

Художник Ж.-Б. Шарден уже в руслі нових ідей звернувся до естетики голландського реалізму ("Мідний казан", "Праля", "Жінка, що мне каструлі"), прославляючи справді бюргерські цінності. Ж.Б. Грез — теж співець скромного побуту третього стану — близький до сентименталізму та живописної дидактики ("Сільські заручини", "Плоди поганого виховання" та ін.). Один з етапів розвитку просвітницького мистецтва XVIII ст. — сентименталізм — протиставляв класицизму з його холодно-раціоналістичними правилами і канонами поезію почуття і природи, зображення внутрішніх переживань людини, часто з надмірною чутливістю. Найвідоміший представник сентименталізму в Англії — Л, Стерн, автор "Сентиментальної подорожі", яка дала назву всьому напряму; у Франції - Ж.-Ж. Руссо ("Нова Елоїза", "Сповідь"); у Німеччині до сентименталізму близькими були Жан Поль (Іоганн Фрідріх Ріхтер), деякі письменники "Бурі і натиску"; в Росії — М.М. Карамзін (повість "Бідна Ліза"), В.О. Жуковський (в ранніх творах), в Україні — Г.Ф. Квітка-Основ'яненко ("Малоросійські повісті" та ін.). Яскравим виявом сентименталізму в живописі стала творчість українського художника В.Л. Боровиковського, який другу половину життя провів у Петербурзі. Його жіночі портрети 90-х років XVIII ст. (портрети Лопухіної, Арсеньєвої, Лабзіної та ін.) пройняті мрійливим елегійним настроєм, ніжною задумливістю.