Культурологія: українська та зарубіжна культура - Закович М.М. - 4. Софія Київська як світоглядна ідея і художній шедевр

Княжіння Ярослава стало періодом найвищого злету давньоруського зодчества. Значною мірою це пояснюється міцністю централізованої влади і зосередженням у Києві духовних та матеріальних цінностей. Поза сумнівом, стрімкі темпи і розмах будівництва за Ярослава вимагали як концентрації матеріальних засобів, так і наявності підготовлених ремісників. Дався взнаки і набутий вже досвід містобудівництва та освоєння давньоруськими майстрами особливостей візантійської архітектури.

Перейняти основи і принципи цього мистецтва прагнули у всіх країнах, та не всім це було під силу. Київська Русь зуміла блискуче розв'язати це завдання, художні досягнепня Києва XI ст. набагато випередили здобутки сусідніх романських народів і були провідними в культурі середньовічної Європи, особливо в архітектурі. Лише в Угорщині за св. Стефана розквіт нового християнського мистецтва був таким же вибуховим і блискучим, як на Русі. Храмова архітектура Польщі, Чехії, Східної Німеччини становила собою тоді, на відміну від давньоруських соборів, особливо Софійського (з їх складними планами і розвинутою системою перекриттів), лише невеликі ротонди і скромні базиліки без склепінь; ні за художніми, ні за технічними характеристиками вони не могли зрівнятися з кам'яною архітектурою, що утворилась на Русі після запровадження християнства. Західноєвропейські хроністи називають Київ XI ст. гідним суперником Константинополя.

Для з'ясування особливостей характеру давньоруського мистецтва важливо те, що Русь запозичила християнську іконографію як певну завершеність. На відміну від країн, наприклад, християнського Сходу, що прийняли нову релігію значно раніше і творили християнські образи паралельно з Візантією, на Русі вони були запозичені з Візантії і Балкан, де досягли вже класичної зрілості. Це справді важливо, але не менш важливо й те, що Київська Русь усе перелицьовувала на власний лад. Були успішно засвоєні нові прийоми ювелірного й прикладного мистецтва, яке вже мало свої самобутні традиції.

Вітчизняні умільці переробляли й архітектуру з властивими їй попередніми надбаннями. Русь славилась рубленими дерев'яними хоромами, замками, фортецями. Особливо вишуканими майстрами були новгородці, жителі північних лісових окраїн. Кам'яне зодчество було для слов'ян новим, але їх навички в будівництві стали основою для дивовижно швидкого засвоєння законів кам'яного будівництва. Провідна роль у мистецтві Київської Русі належала архітектурі, яка, вже завдяки своїй специфіці, підпорядковувала собі монументальний живопис і впливала на стиль ювелірних прикрас в інтер'єрі.

Портою сакральною спорудою Києва був храм, присвячений Богоматері, па спорудження якого Володимир віддав десяту частину княжої казни, звідси й назва храму — Десятинний. Храм увінчували двадцять п'ять бань. Така їх кількість пояснювалась необхідністю освітлювати великі хороми, що відкривалися у центральний нідкупольний простір. Багатокупольиість, якої не зпала візантійська архітектура, станс згодом специфічною рисою давньоруської архітектури.

Чимало спільного з Десятинною церквою має Спасо-Прсображсп-ський собор у Чернігові, будівництво якого було "завершене у 30-ті р. XI ст. Споруджений майстрами константинопольської іпколи, цей трипсфпий н'ятиглавий храм є просторовим організмом, що поєднує риси хрестово-банної будівлі з базиліка л ьною. В архітектурі собору яскраво виявлена одпа з характерних рис давньоруських храмів — відповідність інтер'єру екстер'єрові: внутрішнім стовпам відповідають лопатки на фасадах, пучковим стовпам другого ярусу аркад — втоплені багатопрофільні пучкові пілястри ззовні, які є найхарактернішою деталлю храму.

Композиція культових споруд відзначається грандіозним масштабом, яскраво вираженою її і рам і дальністю, що є своєрідністю зодчества доби Ярослава в цілому. Сформовані тут принципи архітектури продовжують розвиватись і вдоскопалюються в Софійському соборі Києва, закладепому в 1037 р. Ярославом.

Собор замислювався, будувався і прикрашався як головний храм держави, осередок її духовного життя. Поняття "Софія" па той час сприймалося як символ світла християнського вчсппя і як прилучення до мудрості цього вчення. Для молодих християнських народів Софійські храми в образній формі знаменували перемогу християнства над язичництвом.

Візантійське духовепство розглядало впровадження християнської релігії серед "варварів" як справу своїх рук, а Софійські собори трактувалися як головні вогнища пропаганди пової релігії. Для Київської Русі ці ранні собори стали яскравим художнім втіленням значно ширших ідей — не лише релігійних, а й державних.

"Слово о Законі і Благодаті" Іларіопа допомагає зрозуміти, як Ярослав і близькі до нього кола тлумачили процес прилучення Русі до християнства: не як нав'язування чужої релігії молодому народові іноземним духовенством, а як вільний вибір цим народом своєї власної віри. Іларіон зазначає, що Володимир прийшов до Христа "токмо от благого помысла и остроумия". Християнство, подібно морській воді, покривало всю землю, і жоден народ не мав права хвалитися своїми перевагами у справах віри. Всесвітня історія бачиться Іларіону як поступове поширення християнського вчення па всі народи світу, в тому числі і па русичів. Він уявляє Русь рівноправною з усіма країнами, і вона не має потреби в чисмусь оиікуванні. Таким є справжній зміст тієї пазви "Софія", яку Ярослав дав спорудясепому собору.

Софія Київська стала не лише пам'ятпиком перемоги християнства на Русі, а й водночас мопументом слави, бо була поставлена па тому місці, де Ярослав отримав перемогу пад печенігами. Печеніги були найстрашнішим степовим напасником. їх розгром надовго убезпечував кордони давньоруської держави.

Зведений па кошти великого князя київського, храм св. Софії мав також уславити самого Ярослава як одного з могутніх володарів Європи, утвердити у свідомості народу непорушність тієї феодальної ієрархії, яка очолювалась кпязем, що сидів па київському столі. На бокових стінах і на західній стіні центрального нефа розміщувались портрети Ярослава.

Весь образ грапдіозпого н'ятинефного собору, увінчаного тринадцятьма главами, мав наочно втілити ідею прилучепості Русі до світової християнської цивілізації, до розумно впорядкованого світу.

Як і в чернігівському соборі, у Софії Київській стовпи, пілони, арки сприймаються як одиниці урочистого просторового ритму, що охоплює всі частини колосальної будови. Поступово наростаючи, він досягає кульмінації при переході з двоярусних нефів у центральний підкупольний хрест, який розкривається па всю висоту чотирма піднятими до купола підкружпими арками. Арка і склепіння так високо і круто піднесені над п'ятами, так широко розчахнуті, а прольоти такі численні, що саме просторове ядро храму сприймається як пайістотпіглий художній елемент архітектури. Воно перестає тут здаватися "порожнечею" між розсупутими стінами й опорами.

Стягуючись до центральної підкупольної частини, вливаючись у неї, простір набуває певної пластичної форми. Саме цей рух фіксується поглядом, який весь час знаходить усе нові перспективи і піде не зустрічає площину стіпи. Там же, де погляд може зануритися у глибину простору центральної глави і центральної апсиди, йому відкривається поверхня мозаїк, що зблискують золотом, та потоки світла пазу стріч.

Композиція храму з його центральним внутрішнім простором і пірамідально зовнішпіми обсягами втілює універсальний принцип об'єднання множини різновсликих частин в єдипс ціле. Ця строга ієрархічна система є своєрідною моделлю Божественного Космосу, очищеного від усього випадкового, тлінного. У сприйманні тогочасних людей храм виглядав зримим образом неба не землі.

Архітектура Київської Русі — Це не тільки культові споруди, а й мистецтво фортифікаційних споруд та житлових будівель.

Фортифікаційна архітектура — оборонні споруди для успішного ведсппя бою і захисту від дій ворога. Для доби Київської Русі вона залишалася переважно традиційною — укрінлепня-городища обносили земляними валами та ровами з дерев'яними частоколами. З часом цю фортифікацію почали вдосконалювати. Земляний вал насипали па міцну основу. Уздовж нього ставили по 4—5 клітей. На валу ще ставили "заборола" (щити з дерева, пізніше з каменю, які захищали оборонців від ворога), в них влаштовували вузькі стрільниці, через які можна було стріляти з луків та кидати на напасника, що облягав місто, каміння і лити гарячу смолу.

У валах робили проїзди з ворітьми. У Києві за часів Ярослава Мудрого було троє таких воріт — південні Лядські, західні, пізніше названі Львівськими, та парадні Софійські Золоті. Переяслав мав також троє воріт — Княжі, Єпископські та Кузнецькі. У Новгороді-Сівсрському — Чернігівські та Курські ворота. У Володимирі — Київські та Гридшині. Це були на той час складні споруди. Київські Золоті ворота, наприклад, мали два поверхи: перший був власне ворітьми в землянім валу зі стінами, опорядженими цеглою та каменем, а на другому поверсі була церква Благовіщення з банею, вкритою золотими листами. У Володимирі-на-Клязьмі також існували Золоті ворота, що нагадували київські. Такий тип укріплень був типовим для більшості міст Русі, що засвідчують археологічні розкопки в Києві, Чернігові, Білгороді, Путивлі, Василеві та інших містах. З часом на валах почали ставити вежі для спостереження за околицями міста, так звані "сторожові башти".

Археологічними дослідженнями виявлено залишки ряду кам'яних будівель цивільного призначення. їх, правда, було не так багато, як дерев'яних. За даними сучасної археологічної науки найстаршою архітектурною пам'яткою, зведеною із каменю в Києві у середині Хет., був палац Ігоря та Ольги. Це велика двоповерхова споруда зі стінами з каменю та цегли. Палац прикрашали мармурові колони, мозаїка, фрески, позолота.

Володимирова доба характеризується вже наявністю значної кількості мурованих цивільних споруд. У Києві знайдено фундаменти трьох великих будівель світського характеру. Одна з ним мала велику центральну кімнату. Це могла бути, на думку дослідників, гридниця (зал для прийому гостей) або ж тронний зал, у якому Володимир міг приймати послів та влаштовувати учти. Археологами виявлево рештки будинків поблизу Десятинної церкви. На їх думку, це, можливо, терем єпископа та школа.

Число мурованих будинків за князя Ярослава Мудрого значно збільшується. Було зведено новий княжий палац, який дістав назву "великого" або "Ярославового двору". Неподалік колишньої Іринин-ської церкви виявлено залишки великої кам'яної споруди. Свої палаци зводили Ізяслав, згодом син Мономаха — Мстислав. їх архітектура нам невідома, але літописні свідчення вказують на те, що вони були двоповерховими, мали "сіни" та галерею, що сполучала дві половини будівлі, великі гридниці-зали, у яких відбувалися урочисті зустрічі послів, учти тощо. Рештки цих будівель свідчать про їх пишноту: наявна орнаментація золотом, мармуром, мозаїками, фресками. Сам київський "кремль" або "дитинець" характеризувався наявністю в ньому багатьох кам'япих споруд — це й двір митрополита, обнесений кам'яним муром, неподалік від храму св. Софії, двори багатьох бояр з теремами та "домашніми" церковками тощо. Літопис навіть поіменно позначає, де і які стояли тут палаци та інші споруди, називає ці двори — Бориславль, Воротиславль, Глібов, Чюдін, Ратьшин, Путятіп та ін.

Кам'яне цивільне зодчество ширилося й поза межами Києва. Сьогодні з впененістю можна казати, що пишними палацами були прикрашені Чернігів, Переяслав, Біл город та інші князівські міста. Щоправда, від цих будівель у кращому разі досі залишилися лише фундаменти та уламки стін, але й вони є мовчазними свідками того, що тут за часів Київської Русі стояли пишні, оздоблені золотом та розкішними розписами князівські палаци.

5. Образотворче мистецтво: іконопис, фреска, мозаїка, книжкова мініатюра
6. Ткацтво, килимарство та вишивка
7. Театральне мистецтво. Музика. Танок
IV. Період феодальної роздрібненості
1. Соціально-політична і культурна ситуація в Галичині та на Волині в XII—XIII ст.
2. Основні осередки соціального і культурного життя
3. Освіта і наука, архітектура і мистецтво
4. Культурні та політичні зв'язки Галицько-Волииського князівства з іншими землями Стародавньої Русі
5. Соціально-політична і культурна ситуація в польсько-литовську добу
6. Освіта і книгодрукування в XIV—XVII ст.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru