Українське народознавство - Лозко Г.С - УКРАЇНСЬКА МОВА В КИЇВСЬКІЙ РУСІ

Історія кожної мови вивчається у нерозривному зв'язку з історією народу, який є її носієм і творцем. Отже, і періодизація української літературної мови тісно пов'язана з історією українського народу.

Дуже довго серед мовознавців тривала гостра полеміка щодо періодизації історії української мови. Чимало запропонованих схем ґрунтувалися на принципі зміни суспільних формацій: мова феодалізму, мова капіталізму, мова соціалізму. Така схема, звичайно, не могла відобразити всі етапи розвитку української літературної мови, оскільки сама по собі зміна формацій не відбилася ні на звуковій системі, ні на граматичній будові української мови. Українська літературна мова розвивається і збагачується насамперед завдяки поповненню новою лексикою, виробленню чітких граматичних і правописних правил, розширенню літературних стилів, засобів вираження думки тощо.

Нині вже відкинута й така ідеологема, як єдина "давньоруська" мова, спільна для "трьох братніх народів".

Ця догматична концепція нав'язувалася всім, без винятку, науковим інститутам саме за радянської доби і мала слугувати імперським інтересам СРСР. Наукові факти, досліджені неупередженими вченими ще на початку XX ст., офіційною наукою ігнорування або проголошувалася шкідливими. Однак сумлінні мовознавці були. Так, академіки Олексій Шахматов та Агатангел Кримський писали: "Спільноруська прамова розпалася на окремі наріччя віє за доби передісторичної, наприкінці VIII чи на початку IX віку"".

Олексій Шахматов — один із не багатьох російських вчених, який ще в 1905 році відстоював права української мови. Він присвятив дослідженню української мови працю "Короткий нарис історії малоруської (української) мови" (1916 р.). Агатангел Кримський — український енциклопедист, мовознавець, дослідник української та східних культур, поет, переслідуваний і відлучений від наукової праці в 30-х роках минулого, століття. У 1942 році він був вивезений в ешелоні заарештованих до Казахстану, де й помер. Його праці з українського мовознавства цінні для нас, сучасних українців, котрі будують свою незалежну державу, насамперед своєю правдивістю, науковою виваженістю та сумлінністю.

У своїй праці "Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася"10 Агатангел Кримський навів українські мовні риси Х-ХІ ст. (Ізборник Святослава, 1073 р.), простежив розвиток південно руської мови XIV ст., яка вже була близькою до сучасної української, а також мову літературних творів XV—XIX ст. в її розвитку. Вчений також вказав на необхідність об'єднання обох літературних мов (наддніпрянської та наддністрянської) на основі української мови Центральної України.

Риси української мови чітко помітні у давньоруських пам'ятках. Це насамперед українська лексика: гребля, стріха, лагодити, лінощі, дивуємося, ліпший, яруга, туга, гримлять, полоняник, повінь, баня (рос. "купол" церкви) тощо.

Уважному читачеві давньоруських пам'яток відкривається ряд фонетичних рис української мови: німая, сім'я, стіни (пор. з рос. немая, семья, стени)', перехід евопісля шиплячих: жона, чоловік, нічого, замість жена, человек, ни-чего кінцевий звук в у дієсловах там, де в російській мові л: ходив, косив, брав. Ці явища академік А. Кримський знайшов у Ізборнику Святослава 1073 р. Досить часто в пам'ятках староруського письменства зустрічаються такі суто українські мовні явища, як чергування приголосних г—з, к—ц, х-с у давальному відмінку, дорозі, дівці, кожусі (пор. рос. дороге, девке, кожухе). Або споконвічні українські форми займенників: тобі, собі (рос. тебе, себе) тощо.

Багатий матеріал для дослідників дає така частина мови, як дієслово. Тут знаходимо стільки українських форм, що лише сам їх перелік переконливо засвідчує: південноруські пам'ятки писалися літописцями українського походження. Це м'яке закінчення дієслів 3-ої особи: носить, косить (пор. рос. носит, кошт) або зникнення флексії -ть: е (замість єсть), бере (замість береть), буде (замість будеть). Цікаво, що в українській мові збереглась архаїчніша форма майбутнього часу порівняно з російською: знатиму, читатиму, робитиму (пор. рос. буду знать). У давнину ця форма мала такий вигляд: знати + имамь (де имамь—допоміжне слово, яке загубило початкове и і видозмінилося в сучасну українську форму). Дуже давня також кінцівка -мо в дієсловах: знаємо, ходимо (пор. рос. знаєм, ходим). Агатангел Кримський стверджує: "... порівняльно-історичні міркування показують, що оце -мо далеко старіше навіть від доби Київської держави". Він робить висновок: "Мова Наддніпрянщини і Червоної Руси часів Володимира Святого та Ярослава Мудрого має здебільшого вже всі сучасні малоруські особливості". Про сучасну російську мову А. Кримський писав: "Північ витворила свої власні язикові риси, чужі для Півдня"".

ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ СЛОВНИКИ
УКРАЇНСЬКА МОВА ХІІ—XVI ст.
УКРАЇНСЬКА МОВА XVII—XVIII ст. ТА ПРАВОПИСНІ ШУКАННЯ XIX СТ.
УКРАЇНСЬКА МОВА ПІД МОСКОВСЬКИМ ЯРМОМ
ПОРІВНЯННЯ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ РОСІЙСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ
ПОНЯТТЯ "РІДНА МОВА"
5. НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР УКРАЇНЦІВ
ПОНЯТТЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ ТА МЕНТАЛЬНОСТІ
ЕТНІЧНІ СКЛАДНИКИ УКРАЇНСЬКОГО ХАРАКТЕРУ
СОЦІОПСИХІЧНІ РИСИ УКРАЇНСЬКОГО ХАРАКТЕРУ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru