Філософія родознавства - Черепанова С.О. - Культ смерті в ацтеків і майя.

Цивілізація майя (американських індійців) була не такою войовничою, порівняно з ацтеками. Майя досягли високого рівня знань в астрономічній і інженерній галузях. Знали поняття "нуль" за 500 років до індусів і за 1 тис. років до європейців; розробили календар, який відхиляється від сучасного менше ніж на 33 с за сонячний рік; використовували складну математичну систему; впровадили внутрішній водогін і систему відведення (що суттєво відрізняло їх від тогочасної середньовічної Європи). Церемоніальним центром майя було м. Чічен-Іца (півострів Юкатан, Мексика). На початку XI ст. їхній храм налічував 364 ступені й майданчик (відповідно — 365 днів року). Вони знали ієрогліфічне письмо і будували піраміди. На відміну від єгипетських пірамід-гробниць, у майя піраміди — це функціональні споруди, частина житлових комплексів сімей, які управляли.

За міфологією майя, Боготворив людину, змішуючи маїс (кукурудзу) з кров'ю. Вони поклонялися божествам сонця, неба, вогню, вітру, дощу та ін. В їхніх уявленнях смерть і воскресіння — взаємопов'язані, з підземного світу бере початок відродження, а кров сприймалась як особлива божественна субстанція.

Звідси — поширена традиція жертвоприношень спочатку домашніх тварин, потім людей. Людські жертвоприношення потрібні були для зв'язку з богами. На вершині піраміди незайманій дівчині розрізали груди і виривали серце задля умиротворення богів. Для храму воїнів дітей обирали при народженні. Коли потребувалась жертва, тіло воїна очищали в парильні, клали на вівтар, ножем із обсидіану (склоподібна гірська порода сірого кольору) розрізали груди і віддавали богам ще живе серце. Вважалося, що лише через жертвування богам серця людини, яке ще б'ється, дух чоловіків і жінок сягає небес і може передати богам прохання живих. Усі ритуали майя скріплювалися кров'ю.

Духовне оновлення людства, згідно з відомим пророцтвом майя, почнеться в день галактичного сонцестояння — 21 грудня 2012 р. (зимове рівнодення), коли сонце стане в одну лінію з Чумацьким Шляхом. Точність розрахунків майя стосовно галактичного сонцестояння підтверджено розрахунками морського військового відомства СІНА.

Традиційний уклад життя зберегли у XXI ст. масаї (африканське плем'я). Для них властивий культ природи, екзотичний напій — змішані кров і молоко тварин; своїх померлих одноплемінників вони залишають у саванні (для поїдання дикими тваринами).

Різноманітна обрядовість, пов'язана з похованням, ґрунтується на світоглядних уявленнях, релігійних і національних традиціях кожного народу. Поховальні звичаї (інгумація, кремація) зумовлені особливостями традиційної побутової культури.

Традиційна побутова культура та поховальні звичаї (інгумація, кремація).

Захоронення — це покладання тіла людини або залишків кремації у землю, природну чи штучну камеру або урну. Колективні захоронення передбачають кілька поховань в одній камері (зазвичай послідовних). Над основним або первісним похованням зводився поховальний пам'ятник, наприклад, курган. Термін курган означає насип, що перекриває захоронення в ямі, будиночку мертвих або катакомбі. Будиночок мертвих — дерев'яна або кам'яна модель помешкання під курганом, що слугувала гробницею для померлих. Катакомба — підземне кладовище періоду Римської імперії, що складалось із галерей, поховальних ніш і камер, висічених у скелі. Катакомби пов'язані головно з християнськими і єврейськими общинами. Катакомбна культура (виявив В. Городцов) поєднувала всі поховання бронзового віку в катакомбах на теренах Північного Причорномор'я.

Інгумація — практика поховання тіла покійного у виритій ямі чи склепі, природному або побудованому. Існували поховання "витягнуті" (лінія хребта і кістки ніг паралельні), "слабо скорчені" (ноги зігнуті, але не більше, ніж на 90°), "дуже скорчені" (кістяк зігнутий в стегнах і колінах більше ніж на 90°). Витягнуті поховання могли здійснюватись на спині, животі чи на боку; скорчені — на спині або на боку).

Кремація (трупоспалення) — звичай, поширений у давнину. Найпоширеніший різновид кремації — покладання праху в поховальну урну.

Традиційна побутова культура та поховальні звичаї (інгумація, кремація).
Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.
Тризна у давніх слов'ян
"Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.
Смисл хреста у християнстві.
Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").
Смерть і безсмертя у християнстві (інших релігіях).
Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.
Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ
4.1. Українські імена і прізвища
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru