Історія зарубіжної літератури XX століття - Давиденко Г.Й. -
Розділ 1. Лекційні матеріали

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

Антуан де Сент-Екзюпері

ЛЕКЦІЯ 1. Французька література

1. А. де Сент-Екзюпері - письменник, льотчик, філософ.

2. Особливості творчого методу письменника.

1. Антуан де Сент-Екзюпері - письменник, льотчик, філософ. Життєвий шлях письменника (1900-1944)

Антуан де Сент-Екзюпері (1900-1944) - французький письменник, військовий льотчик.

Повне ім'я: Антуан Жан Батіст Марі Роже де Сент-Екзюпері.

"Граф за походженням, він нагадував кремезного і трохи вайлуватого французького селянина - під два метри, а точніше 1 м 84 см на зріст, широкоплечий, великоголовий, із задерикуватим кирпатим носом, лисуватий, з високим лобом і задумливими чорними очима, що випромінювали якусь магічну силу. Коли усміхався, на щоках з'являлися ямочки..."

Творче кредо:

"Перш ніж писати, потрібно жити". "Садівник у пустелі життя" - ці образні рядки належали льотчику, письменнику і філософу А. де Сент-Екзюпері. "Багато разів писали і говорили, що А. де Сент-Екзюпері був більше льотчиком, аніж письменником, - згадував його друг Жорж Пелісьє. - Як на мене, ці поняття відокремити просто неможливо. Письменник і льотчик у його особі єдині і нерозривні, тому він став дивовижною, незвичайною людиною, якої ще не знав світ. Проте не слід забувати, що Антуан був не лише письменником і льотчиком, а й гуманістом..."

Екзюпері не був вундеркіндом, але вже у 6-річному віці склав свої перші вірші, а в 25 років став зрілим письменником, майстром повітряного пілотажу. Крім того, він мав талант універсальний: досконало володів мовою математики, знався на квантовій теорії, вченні про хромосоми і гени, запатентував кілька власних винаходів. Прозаїк оперував філософськими категоріями, був палким і переконливим полемістом, володів неабиякими гіпнотичними здібностями, прославився як блискучий майстер карткових фокусів, чудово малював. Його ілюстрації до "Маленького принца" вважали неперевершеними.

Народився майбутній письменник 22 червня 1900 року в Ліоні, у родині страхового інспектора. За походженням - аристократ. По лінії матері став нащадком старої аристократичної провансальської сім'ї. Рід батька був ще старіший, ім'я Сент-Екзюпері носив один із лицарів Святого Грааля, а з 1235 року про графів Сент-Екзюпері вже згадувала у багатьох французьких історичних хроніках. Проте аристократичне походження А. де Сент-Екзюпері, здавалося, не давало ніяких особливих приводів для вибору однієї із найбільш небезпечних для того часу професій авіатора. Граф Антуан міг спокійно і радісно жити, насолоджуючись ідилією природи і благополуччям у покоях старого замку, де жила родина. Сім'я мешкала у величезному будинку часів середньовіччя. Атмосфера у багатодітній дружній родині була тихою і доброзичливою, отож Екзюпері батьки виховали в атмосфері любові, взаємної поваги і довіри.

Антуан рано втратив батька і переніс усю свою синівську любов на матір - графиню Марі де Сент-Екзюпері. Старий замок дав притулок вдові і її п'ятьом дітям. Мати з доньками оселилися на першому поверсі, а хлопчики зайняли третій. Маленького допитливого Тоніо (так називали письменника в родині) приваблювали безкінечні довгі прогулянки у поле разом із лісником. Він думав, що це буде тривати вічно. З ранніх літ хлопець виявив неабиякі здібності до техніки і механіки, одним словом - "всього, що рухається і крутиться". Так, із консервних банок він виготовив власний телефон, який непогано працював, а ось паровий двигун розірвався прямо в руках, у результаті чого від болю підліток навіть втратив свідомість. У 9 років змайстрував велосипед з крилами. А ще він мріяв у дитинстві стати садівником. За його словами, садівник - це "той, хто вирощує не просто квіти, а створює красу й гармонію".

А де Сент-Екзюпері любив тварин. Як згадувала сестра Сімоне: "Згодом із далеких мандрівок він привіз різних тварин: з Південної Америки - тюленя і пуму, з Африки - левеня, у пустелі приручив газелей і лисиць".

Дітей у родині виховувала спочатку гувернантка, потім вони навчалися у закритих коледжах.

У 1909 році Екзюпері разом із братом Франсуа вступили в єзуїтський коледж Сен Круа в Ле Мансі. З початком Першої світової війни хлопець продовжив навчання в одному із швейцарських коледжів. Саме тут Антуан прийняв рішення стати військовим моряком. Він переїхав до Парижа для того, щоб підготуватися до вступу у Вище військово-морське училище. Проте вперше в житті йому довелося пережити розчарування - іспити з історії та географії провалив, а тому не став студентом. В якості альтернативи юнак вибрав архітектурний відділ Академії мистецтв, де провчився рік, проте захоплення технікою не покинув. Усі його думки заполонила авіація. Слід зауважити, що своє перше "повітряне хрещення" Антуан пройшов ще у 12 років, зробивши декілька кругів на літаку зі своїм знайомим льотчиком.

У 1921 році А. де Сент-Екзюпері залишив навчання на архітектурному факультеті і записався добровольцем до Авіаполку в Страсбурзі. Пройшовши курс підготовки, продовжив навчання у Марокко та Франції. На той час для цього ще не було повністю усвідомлене покликання. Воно прийшло пізніше під час постійних далеких польотів, та численних серйозних авіакатастроф. Загалом Екзюпері провів у небі 6500 годин, або двадцяту частину свого життя молодий пілот літав у небі над Європою і Африкою, Середземним морем і Атлантичним океаном, прокладав курс через підступні південноамериканські Анди. Хоча, щоб заробити на існування, йому довелося займатися виключно земними справами: влаштувався у контору черепичного заводу, став торговим агентом автомобільної фірми (за рік роботи не продав жодного автомобіля), нарешті - аеродромним механіком.

Сент-Екс (так називали Екзюпері друзі) фанатично любив літаки. Вони допомогли йому збагнути красу Землі, вирватися із сірих буднів життя: "Зіткнувся лице в лице з вітром, з зірками і ніччю, з пісками і сонцем. Намагався перехитрити стихії. Чекав світанку, як садівник чекає весну. Чекав аеродрому, як землі обітованої, і шукав свою істину по зірках". Треба сказати, що авіація часів А. де Сент-Екзюпері лише "ставала на крило", аероплани були надто ламкі і ненадійні, що призводило до частих аварій.

У першу халепу Антуан потрапив 1923 року під час масового гуляння у Версалі. Над натовпом глядачів він виконав різноманітні акробатичні номери на "паршивенькому літачку", який почав розвалюватися у повітрі. Щоб не впасти на людей, пілот вивів машину на безпечне місце. Напівживий, опритомнів на ліжку військового шпиталю. Письменник ледь не втопився під час аварії в Сен-Рафаелі, коли гідроплан ввіткнувся носом у морське дно. Троє діб помирав від спраги у найсухішій та найспекотнішій Лівійській пустелі, про що розповів у своєму романі "Планета людей". У 1938 році він мало не розбився на смерть у Гватемалі. Літак кілька разів перевернувся у повітрі і скапотував. Рухнувши на землю, машина дивом не спалахнула, а в її пілота був проламаний череп, у кількох місцях перебиті руки і ноги. Ускладнення, пов'язані зі здоров'ям, залишилися на все життя. Все тіло письменника все було у шрамах і переломах, але, навіть до кінця не вилікувавшись, він знов і знов сідав за штурвал літака.

"Як сумно жити! Так сумно, що у мене з'явилося бажання бігти, летіти хтозна-куди, а головне - від самого себе і стати іншим... Мені так потрібно бути вільним. Я люблю політ і ризик. А говорити про це - марна справа. Ви не можете собі уявити тієї миті, коли більше не боїшся ні аварії, ні туману, ні високих гір під тобою. Мотор може відмовити - нехай! Ти впевнений, що з тобою нічого не трапиться. Я люблю політ... Але люблю вдень, а вночі мені самотньо й шкода самого себе. Після польоту у серці глибоке щеміння, що так і не змогла вилікувати висота...", - згадував Антуан.

За свою роботу в цивільній авіації Сент-Екзюпері ще 1930 року був удостоєний найвищої нагороди Франції - ордену Почесного легіону: за виняткову сміливість, майстерність, холоднокровність і рідкісну самовідданість.

Ще одним захопленням прозаїка стало художнє слово, захоплення яким з'явилося вже в дитячі роки. Писав у перервах між польотами, особливо полюбив робити це, як і Е. Хемінгуей, у кав'ярнях. Його романи "Південний поштовий" (1929), "Планета людей" (1939), алегорична казка-притча "Маленький принц" (1942) та інші увійшли до золотого фонду світової літератури.

Головними натхненниками творчості і прототипами героїв майбутніх творів стали друзі, кращі авіатори Франції Анрі Гійоме та Мермоз, з якими Антуана звела доля під час опанування ним поштових авіаліній. Це були мужні люди, які цінували справжню чоловічу дружбу. їм письменник присвятив найбільш проникливі сторінки своїх книг "Нічний політ" та "Планета людей". Першим великим твором Сент-Екса став роман "Південний поштовий". Він розповів про те, як пілот компанії "Аеропосталь" Жак Берніс шукав у земному коханні ідеал і мету свого життя. Розчарувавшись у власних почуттях, він віддав усі сили авіації. Фінал твору трагічний - Берніс загинув від куль арабів. Товариш знайшов його тіло в пустелі і підібрав пошту. Вона була відправлена "вчасно і за призначенням".

Досконалого кохання шукав для себе і Екзюпері. "Я бажаю зустріти дівчину - красиву, і розумну, і повну чарування, і веселу, і вірну, і таку, що заспокоєні такої я не знайду. Жінка, що мені необхідна, ніби складається із двадцяти жінок. Я занадто багато вимагаю...", - так він писав у листах до своєї матері.

У 1925 році Антуан зустрів багату дівчину Луїзу де Вільморен, в яку настільки закохався, що відразу ж запропонував їй руку і серце. Але кокетка Луїза на запрошення молодого чоловіка відповіла незрозуміло, а через декілька місяців, коли Антуан лежав у лікарні після невдалого випробування літака, і зовсім забула про нього.

"Сент-Экзюпери был удивительным человеком, не похожим на других. За курносый, вздернутый кверху нос друзья называли его Звездочетом и шутили, что их друг смотрит только в небо. Антуан только улыбался в ответ и продолжал любить людей особой, трепетной любовью. Он был так щедр, что не задумываясь, тратил значительные суммы на друзей и отдавал им последнее, не требуя такого же отношения, если сам оставался без денег. Рассказывали, что обладая большим и добрым сердцем, Антуан был слишком рассеян: он мог уснуть в ванне и затопить соседей снизу, вылетая на самолете, забывал закрыть дверь и приземлялся не на нужные полосы".

Високий, двохметровий француз подобався жінкам. Одні його вважали красе -нем, інші говорили, що він непривабливий зовні. Переживши один раз трагічне кохання, Антуан був обережний з почуттями, він шукав жінку для серйозних стосунків, прагнучи створити з нею міцну родину. "Я требую от женщины успокоить мою внутреннюю тревогу, - писал он матери, - вот поэтому женщина так и необходима мне. Вы не можете себе представить, мама, как тягостно одному, как чувствуешь свою молодость никчемной".

Одного разу письменникові здалося, що він знайшов той ідеал жінки, який довго шукав. Це була Консуело Крріло - вдова відомого північноамериканського письменника Гомеса Крріло. Вони познайомились у Буенос-Айресі, але як відбулася зустріч, достовірно невідомо. Через декілька місяців французький льотчик і його аргентинська знайома були вже у Парижі. Іноземка була вітряна і непостійна, шукала пригод, не могла насолоджуватися спокоєм і тому внесла у життя письменника постійні істерики і вияснення відносин. Оточуючі нелюбили її, але Консуело була особистістю неординарною, була начитаною, знала літературу, вивчила перську мову, вміла тримати себе у товаристві. Хоча вона не була красунею: маленька на зріст, зі смуглого шкірою і рисами обличчя, далекими від досконалих.

Одного разу дочка російського письменника Олександра Купріна Ксенія познайомилася випадково з Консуело: "Она была очень маленькая, очень грациозная, с прелестными руками, изящными движениями ...громадные, как звезды, черные глаза очень выразительные, очень блестащие... Она была интересным существом. С громадной фантазией! Обаятельнейшее существо! Веселая, остроумная".

Консуело полюбляла прикрашати події, розповідати вигадані історії. Дівчина жила у своєму світі, який для оточуючих був незрозумілим. Купріна розповіла, як одного разу вночі Консуело зателефонувала, і плачучи, просила приїхати до неї, бо інакше накладе на себе руки. Ксенія приїхала до аргентинки, а та зустріла її на порозі, заплакана і вдягнена у все чорне. Вона розповіла подрузі: "Она мне сказала, что он спас ее от всего в жизни.. горя, страха, отчаяния.. И между ними началась большая любовь. Но возлюбленного якобы расстреляли на ее глазах революционеры, и она не мыслила жизни без него".

Купріна два тижні не відходила від знайомої, прагнула розрадити її: "Три дня и три ночи я то и дело бегала вытаскивать ее с озера, - рассказывала девушка, - ночью она не давала мне спать своими отчаянными истериками, и я все боялась, что она либо вскроет вены себе, либо отравится". Одного дня Консуело отримала телеграму і зраділа. На запитання, що сталося, та відповіла, що її мертвий коханий не хто інший, як Сент-Екзюпері вирішив приїхати і провідати її у заміському будинку: " Понимаешь, я не хотела любить этого человека. Я думала, он меня покинул, изменил. И вот я придумала, что он умер".

Молоді люди одружилися через кілька місяців після зустрічі в Аргентині, навесні 1931 року. Весілля відбулося у Франції. Спочатку молодята жили щасливо, Антуан терпів всі витівки дружини, а та вимагала постійної уваги і захоплення. Якщо дружині щось не подобалося, вона била посуд, голосно кричала і показувала кулаки. Іноді йшла з дому, бродила цілу ніч у кав'ярнях і вранці поверталася назад. Про їхні сварки знало все місто, а Консуело і не думала приховувати це.

Сент-Екзюпері вважав за потрібне воювати з Гітлером. Багато друзів припускали думку, що приводом для цього стало нещасливе сімейне життя.

З початком II світової війни письменника лікарі визнали не придатним до польотів через численні травми і контузії, але він все-таки добивався зарахування у розвідувальну авіа групу. Там льотчик служив до листопада 1940 року. Події військових років знайшли відображення у повісті "Військовий льотчик", де війна показана суворою, жорстокою і даремною. Книга наповнена філософським змістом, роздумами про життя і смерть, перемоги і поразку.

Екзюпері було вже близько сорока років, але це не завадило йому добитися дозволу керувати швидкісним літаком "Лайтнінг П-38"(найбільш швидкісний винищувач часів Другої світової війни, на якому дозволяли літати молодим, віком до 35 років, льотчикам). Завдяки втручанню одного із синів Рузвельта Антуан у березні 1944 року був призначений заступником командира 31-ї ескадрильї середніх бомбардувальників у Сардинії і одержав дозвіл на вісім бойових вильотів. Командир частини так відгукувався про нього: "Він не уникає ризику. Завжди попереду, завжди готовий на все!" Ескадрилья за три тижні втратила 17 із 23 екіпажів. Екзюпері відчував свою відповідальність перед людьми. Чим частіше він бачив смерть, тим більше любив і цінував життя, чим довше був у небі, тим ріднішою і ближчою ставала для нього земля. "Яхочу брати участь у війні, в ім 'я любові до дітей я не можу не брати в ній участі", - говорив прозаїк.

31 липня 1944 року майор Антуан де Сент-Екзюпері із останнього восьмого вильоту не повернувся. Його літак був збитий німецьким винищувачем над Середземним морем, неподалік від міста Сен-Рафаель. Смерть прийшла до митця у небі, яке так любив і поетично оспівав у своїх творах.

Не так давно було знайдено доказ загибелі А.де Сент-Екзюпері. Понад 50 років після його таємничого зникнення усі версії смерті письменника будувалися лише на свідченнях очевидців. Його могилою стали неспокійні води Середземного моря. Те, що не змогли зробити оснащені новітніми приладами кораблі, які вже багато років займалися пошуками літака Екзюпері на дні моря, випадково вдалося простій рибальській шхуні "Обрій".

26 вересня 2003 року під час грози, за словами власника шхуни 54- річного Жана- Клода Б'янко, неподалік від берега між Марселем та Каесісом у сіті потрапив блискучий предмет, який виявився срібним браслетом, почорнілим від часу і води. Спочатку на пластині проступило ім'я "Антуан", а потім - прізвище "Сент-Екзюпері".

В оригінальності знахідки сумнівів не було. Повний напис був зроблений у 3 рядки:

- Антуан де Сент-Еезюпері;

- Консуело - ім'я молодої аргентинки - дружини письменника;

- Рейнал і Хічкок - американські видавці, які опублікували "Маленького принца" англійською мовою. Далі була адреса їхньої агенції.

Окрім браслета, було знайдено два алюмінієві уламки, які, найвірогідніше, належали літаку "Лайтнінг П-38", № 223 - бортовий номер машини Сент-Екзюпері. На думку американських експертів, це можуть бути фрагменти кабіни.

Було знайдено також шматок тканини з пілотного комбінезона. Складність досліджень полягала у тому, що площа обстеження складала 100 км2 із глибинами від 300 до 600 м, не рахуючи ущелини в 2,7 км. За допомогою гідролокатора було виявлено більше 200 великих металевих предметів. Обстеження дна за допомогою спеціального робота конкретних результатів не дало - дно моря вкрите уламками військової техніки. Отож А. де Сент-Екзюпері зник, немов той Маленький принц із його однойменної казки-притчі.

Рідні письменника дуже схвильовані знахідкою, але виявили бажання продовжити пошуки. Заповітом матері Марі де Сент-Екзюпері було не турбувати його морської гробницями, - зазначив племінник письменника Фредерік д'Аге.

У свідомості своїх сучасників французький письменник залишився "садівником у пустелі життя", який турботливо і завбачливо розкриває у людині її кращі можливості. Свідченням цього став художній доробок . Екзюпері, великий Принц з маленької планети Земля, вчив нас мріяти, любити добро, вибудовувати гідне людини життя.

Одним із найвідоміших творів письменника став його автобіографічний роман "Планета людей". Цей твір складно віднести до конкурентного літературного жанру, автор відмовився від цілісного сюжету, єдність твору зумовлена філософськими думками. Більшість критиків визначили жанр як філософський роман, оскільки дану книгу у Франції було відзначено премією, що присвоювали романам. За жанровими ознаками "Планета людей" - синтез репортажу та філософського есе. Твір складався зі вступу і 8 окремих нарисів (есе) - розповіді про життя друзів-льотчиків: "Лінія", "Товариші", "Літак", "Літак і планета", "Оаза", "У пустелі", "У серці пустелі", "Люди".

Вступ містив головну тему оповідання, - автора турбувала роз'єднаність людей, а для того, щоб об'єднати їх, необхідно пізнати людину. Людина мала великі внутрішні здібності, а сила проявилася у творчій діяльності.

Автор згадав свій перший нічний політ над Аргентиною, перельоти 1926 року на поштових літаках між Францією і Південною Америкою. Анрі Гійоме, товариш письменника, навчив його ремесла льотчика. У "Планеті людей" А. де Сент-Екзюпері вперше розповів про своїх друзів-піонерів французької цивільної авіації Жана Мермоза та Анрі Гійома. Мермоз прокладав нові повітряні шляхи над -Сахарою, потім - над Андами, опанував техніку нічного польоту: "Ніч було приборкано, і Мермоз скоряв піски і гори, ніч і море. Не один раз піски і гори, ніч і море поглинали його. Але він повертався і знову рушав у дорогу".

Осмисливши життя через призму своєї професії, Антуан намагався зрозуміти, чим професія льотчика збагачує людину, а через неї і все людство: "Спершу здавалося - літак віддаляє людину від природи, - але ні, ще більше владними стають її закони". Льотчик мислив масштабами сузір'їв і континентів, він - людина дії.

Роман присвячений другові письменника - льотчику Гійоме. Екзюпері розповів, що той потрапив у снігову бурю в Андах і залишився один серед холодних скель. П'ять днів і ночей Гійоме ішов, не зупиняючись, боровшись за своє життя.

Віра у краще і бажання вижити перемогли: льотчик врятований. У творі автор порушив проблему ставлення людини до техніки.

Письменник прагнув осмислити моральні уроки жертовної відданості Мермоза та Гійоме своєму ремеслу. Вони прийшли в авіацію, "як інші йдуть до монастиря". Постало питання про те, заради чого вони працювали і ризикували. Автор відповів, що велич усякого ремесла, можливо, передусім у тому й полягала, що об'єднала людей. А. де Сент-Екзюпері закликав берегти Землю, бо це дім усіх людей, роздумав над вічними питаннями про щастя, кохання і призначення людини.

"Земля допоможе нам зрозуміти самих себе, як не допоможуть ніякі книги".

"Кохати - це не означає дивитися один на одного, кохати - значить разом дивитися в одному напрямку".

"Істина - це те, що робить світ простішим, а зовсім не те, що перетворює його в хаос".

"Друзі - це ті, хто єдиним ланцюжком, як альпіністи, здійснюють сходження на одну й ту саму вершину, - так вони і знаходять один одного"

Найголовніше питання, яке прозаїк поставив у романі - у чому полягає істина людини. І нього він дав просту відповідь - "Призначення людини - бути людиною на Землі", а це означає, що:

- треба прокладати шлях до інших;

- вміти відчувати біль іншої людини;

- бути відданими справі, як льотчик;

- вміти відчувати зв'язок між людьми, бути потрібним;

- любити життя, пізнавати його смисл і служити йому;

- берегти дім - свою планету;

- жити працею і приносити радість;

- піклуватись про нащадків, пробуджувати у кожній людині людину.

"Коли ми усвідомимо свою роль на землі, нехай навіть скромну і непомітну, тоді лише ми будемо щасливими. Тоді ми зможемо жити і помирати спокійно, оскільки те, що дає сенс життю, дає сенс і смерті".

У розділі "Лінія" йшла мова про внутрішні можливості людини, про могутність її розуму, сили, мужності, стійкості. Ці риси наявні у кожній особистості, але не кожна людина вміла їх розкрити. Екзюпері з прикрістю зазначив про тулузького міщанина-канцеляриста, який добровільно посадив себе у в'язницю обивательського існування, "згорнувся калачиком у своєму буржуазному благополуччі, в рутині". Внутрішня могутність та спрямованість дій виявлялися у творчій праці, у боротьбі із силами природи.

Автор розповів про свій перший політ, він пишався тим, що йому довірили пасажирів і пошту. Піднімаючись у небо, льотчик не відривався від землі, а навпаки, збагачувався новими знаннями про оточуючий світ, свою планету: "Нам спочатку здавалося, що машина відділяла людину від природи і її великих проблем, але насправді вона ще більше звертала увагу на них. Сам льотчик сперечався про своє значення з трьома божествами природи: горами, морем і непогодою". Дана суперечка більшою мірою активізувала сприйняття людини, її пізнавальні можливості, стійкість, витримку, кмітливість та рішучість. Отже, відкривши у практичній діяльності світ, людина розкрила і удосконалила себе.

У розділі "Товариш" французький письменник розповів про своїх друзів, прославлених льотчиків Мермозе та Гійоме. Літак Гійоме потрапив у снігову бурю в Андах, заблукав і зробив вимушену посадку серед скель. Герой опинився загубленим у горах, серед льоду, снігу, вітру, без їжі та надії на порятунок. П'ять днів і ночей він боровся за життя, усвідомлював, що сутичка із стихією закінчиться власною поразкою. Перед ним постала проблема: страждати, але боротися, чи визнати себе переможеним і набути спокою. Рішення льотчика було визначено думками про дружину, своїх товаришів: "Якщо дружина вірить, що я живий, вона вірить, що я йду. І товариші вірять, що я йду. Усі вони вірять у мене. Падлюкою я буду, якщо спинюся...". Знайдений Гійоме вигукнув: "Їй-богу, я таке зміг, що жодній тварі несила". Абстрагуючись від конкретного прикладу, письменник дав визначення людині: "Велич її душі - в свідомості, відповідальності. Відповідальність за себе, за довірену йому пошту, за товаришів, котрі сподіваються..., усвідомлення відповідальності за те нове, що будувалося там, у живих, до чого і він мусив прикласти руку".

В останньому розділі "Люди" митець узагальнив усі попередні розділи і намагався сформулювати, в чому ж полягала істина людини: "Людина - це істота розумна, вона несе на собі відповідальність за інших людей. Ми лише тоді вільно дихаємо, коли пов'язані з нашими братами спільною метою, яка лежить над нами. І досвід підказав, що "любити - значить не дивитися один на одного, а дивитися в одному напрямку".Проте, щоб людина могла виявити себе у всій величі, необхідні певні суспільні умови. Найстрашніше, коли у людині вбили думку і душу. Антуан де Сен-Екзюпері спостерігав за хлопчиком, який спав, і побачив у ньому творіння життя, майбутнього Моцарта. Але, на жаль, сучасне буржуазне суспільство побудоване так, що воно знеособило людину і "моцарти" в ній приречені.

У романі письменник висловив думку про суспільство, яке базувалося на гармонійних відносинах між людьми і дало простір для творчої енергії людини. Проте шляхи до такого суспільства йому були невідомі, так як він у своїх роздумах відволікся від конкретних соціально-політичних проблем.

Тяжіння до притчової манери оповіді зумовило використання автором ряду об-разів-символів. Символіка - один із засобів художнього узагальнення. Образи-символи у Екзюпері прості, однак унікальні: вода, дерево, сад, троянда, садівник, вогонь. Вогники на землі під час нічного польоту - маяки, "живі зірки", "звістка від людини людині", "кожен вогник сповіщав про диво". Для письменника, який більшу частину свого життя провів за межами рідного дому, важлива символіка "дому",коріння", "зв'язків": "... не в тому диво, що дім укриває нас і гріє... Диво в тому, що непомітно він передає нам запаси ніжності". Дім пов'язаний зі спогадами дитинства, це духовна батьківщина людини, а тому одна із важливих тем у "Планеті людей". Символіка води сягнуло її міфологічного значення: "Треба повірити у воду, як у бога... Вода дорожча за золото, мала крапля води висікала з піску зелену іскру - паросток". Вода в художньому світі А. де Сент-Екзюпері - джерело будь-якого існування, уособлення творчих здібностей, живої сили.

Мова книги вирізнялася поетичністю та простотою, яскравою образністю, новою метафоричністю: "клімат смутку", "пейзаж серця", "щільність тиші". Завдяки такому поєднанню непоєднуваного значні істини сприймалися по-новому, незвично розкривався їх зміст, а це змушувало замислитися людину, яка тривожно вдивлялася у навколишнє життя, шукала і не знаходила відповіді на одвічні питання.

"Планета людей" - найбільш фактологічний та бібліографічний твір письменника. У попередніх творах особистий досвід митця поєднався із художньою вигадкою, а у цій книзі з'явилися правдиві факти і реальні люди. Здавалося, автор відкинув літературні умовності, відмовив від вигадки, надавши перевагу точності. Екзюпері таким чином обрав найкоротший шлях до читача, висловивши свої думки не лише опосередковано - через поетичні образи, а й у прямих авторських сентенціях. У одному з листів автор так визначив свою мету: "Я писав "Планету людей" пристрасно, щоб сказати моєму поколінню: "Ви - жителі однієї планети, пасажири одного корабля". Твір став для читачів яскравою і сильною художньою проповіддю. Перед загрозою війни, що насувалася, він оспівав "диво людської свідомості", здатність людей співпрацювати незважаючи на всі відмінності в поглядах, закликав до єднання. Роман мав особливий успіх у сучасників письменника, насамперед у Франції та США. "Планету людей" читають нині у всьому світі, бо у цій книзі утверджується ідея людської єдності.

"Маленький принц". Усе своє життя Екзюпері сумував за країною дитинства. Вважав, що в кожній людині живе дитина - щира, добра, відверта, але дорослі забули, що колись були дітьми і надали перевагу грошам, владі, кар'єрі та іншим речам, які нічого не були варті, порівняно зі справжніми цінностями, що відкрилися ще в дитинстві. У душі прозаїка змогли гармонійно поєднатися дитина і дорослий, а як це можна зробити, знайшли відповідь у головному творі митця - філософській казці-притчі "Маленький принц" (1942).

"Читаючи і перечитуючи "Маленького принца", - писав журналіст Анатолій Маркуша, - я постійно відчуваю тривогу й легкий сум, і захоплення. Я думаю: наш світ малий, наш світ різноманітний, наш світ живе, балансуючи на грані катастрофи. Треба зберегти цей світ для тих, хто ще тільки народився, треба зберегти цей світ від сваволі, дурості, пожежі. І, якщо знайшлась у світі людина, котра спромоглась у найстрашніші роки фашистської епідемії так чисто, так радісно розповісти про пустелю, про Маленького принца, прекрасну троянду й невтомного ліхтарника, справи наші не безнадійні..."

Я вспомнил сказку Сент - Экзюпери,

как мудрый сон, что не любому снится.

Среди пустыни в час глухой зари

услышу голос Маленького принца.

Искал он розу в знойной полумгле

на дальней, им покинутой планете.

И за пять тысяч роз не отдал на Земле

одну, неповторимую на свете.

Её могли в разлуке защипать -

кому страшны четыре

наивных в детской дерзости шипа

от всех недобрых в ненадёжном мире!

Алексей Прасолов

Книги французького льотчика і всесвітньо відомого письменника перекладено багатьма мовами. У передмові до українського видання творів Сент - Екзюпері Анатоль Перепадя написав: "Він став героїчною легендою Франції у той час, коли на зміну героям і легендам приходили виконавці і статистика... Він неухильно йшов до великих істин, переконавшись, що найголовнішого очима не побачиш: найглибше бачиш тільки серцем..."

2. Особливості творчого методу письменника

- автобіографічність творів;

- філософічність та притчовість творчості;

- наявність символіки та яскравих афоризмів;

- поєднання реалістичних та фольклорних мотивів;

- яскравість образів;

- умовність часу у творах, що надає їм філософського змісту.

СИМВОЛИ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ

Капелюх і сірникові коробки

Самотність, невизначеність у житті; відчуженість.

1917 р. Переїзд до готелю... Глянувши на капелюх і пальто, я відчув себе безпритульним ... Цілий день витратив на придбання сірників, цигарок і марок... (Париж)

Літак

Професії, романтичного потягу до незнаного, невідомого; волелюбного характеру.

Доброволець в авіаційному полку, льотчик у поштовій компанії "Аеросталь", польоти до Південної Америки

Усмішка

Людської прихильності

Він приваблював людей посмішкою, щирістю й ніжним серцем.

"Я люблю, коли можу дати більше, ніж сам отримую... Я люблю витягати з людини посмішку".

Зірка

Божого й людського призначення

Він шукав свою зірку - у польоті та в літературі. "Помирають лише за те, заради чого треба жити".

Філіжанка з кавою

Творчого натхнення

Любив писати свої твори у кафе, кав'ярнях, ресторанах, коли навколо були люди.

Глобус із прапорцями

Відданості дружбі, яка може з'єднати розірваний ланцюг духовних стосунків між людьми

Хотів купити великий глобус і позначити ті місця прапорцями, де він зустрів друзів.

Запитання для самоконтролю

1. Виділіть особливості розвитку французької літератури XX століття.

2. Визначте риси творчого методу Екзюпері.

3. Подумайте, як поєдналося життя письменника з його творчістю?

4. Простежте етапи творчого становлення А. де Сент-Екзюпері.

ЛЕКЦІЯ 1. Французька література
1. Антуан де Сент-Екзюпері - письменник, льотчик, філософ. Життєвий шлях письменника (1900-1944)
2. Особливості творчого методу письменника
ЛЕКЦІЯ 2. Екзистенціалізм у французькій літературі. Ж.-П. Сартр, А. Камю
1. Екзистенціалізм як напрям філософії та літератури. Його особливості
2. Ж.-П. Сартр - теоретик екзистенціалізму у літературі
3. Вплив екзистенціалістських ідей на творчість А. Камю
ЛЕКЦІЯ 3. Модерністська проза початку ХХ століття
1. Світоглядні та естетичні засади модерністського мистецтва
2. Марсель Пруст - представник французької модерністської прози
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru