Історія зарубіжної літератури XX століття - Давиденко Г.Й. - Заняття № 3. "Втраченого покоління" у романі Е.-М. Ремарка "Три товариші"

План

1. Сповідальна проза Ремарка. Тема "втраченого покоління" в романі.

2. Роман "Три товариші" - життєвий біль Ремарка.

3. Система образів у романі. Життя "маленької людини".

4. Тема кохання.

5. Наслідки анархії у країні.

Завдання для підготовчого періоду

1. Подумайте, з якими творами тематично можна порівняти роман "Три товариші"?

2. Поясніть, чому головних героїв відносили до "втраченого покоління"?

3. Порівняйте роман "Три товариші" із романом "На західному фронті без змін". У чому їх спорідненість?

Література

1. Боровська Є. М. Чи справді покоління втрачене? (Матеріали до уроку за романом Ремарка "Три товариші". 11 клас) // Всесвітня література. - 1999. - № 4. - С. 38-39.

2. Хом 'як Т. В. Світові війни очима Е. М. Ремарка // Всесвітня література та культура. - 2005. - № 6. - С. 29-31.

3. Богословский В. И. История зарубежной литературы XX века. 1917 - 1945. - С. 110-117.

4. Ворончук Л. Е. - М. Ремарк. Відображення життя рідного народу першої половини XX ст. // Все для вчителя. - 2004. - № 4-5. - С. 10.

Інструктивно-методичні матеріали

Війна - це протиприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу цінність на землі - людське життя, вона стала трагедією як для переможних, так і для переможців. Перша імперіалістична війна 1914-18 рр. була жахливою, хоча тим, хто мав уяву про Другу світову, перша здавалася не такою страшною. Та як вважали дослідники, щодо деяких своїх соціально-психологічних наслідків Перша світова не поступається наступній, а у чомусь її навіть перевершила. Одним із таких наслідків було явище, яке отримало назву "втраченого покоління" ("втраченої генерації").

Річ у тім, що багатьом війна 1914 р. спочатку уявлялася "священною битвою" - чи то за "німецьку культуру", чи то за "європейську демократію", тому вона мала штучний героїзований, романтизований ореол. А згодом виявилося, що це цинічна гризня можновладців за переділ світу, ринки збуту, сфери впливу. "Ура-патріотичні" настрої розбилися об скелю насильства й смерті. Натомість з'явилася зневіра, безнадія, спустошеність, марнота сподівань. Наслідком цього і стала поява нової генерації - "втраченого" покоління, а згодом і літератури про нього.

Письменники, які започаткували цю літературу, самі належали до "втраченого покоління": вони, як і персонажі їх творів, брали участь у тій війні й постраждали від неї. Усі вони не займалися дослідженням характеру війни, причин, з'ясуванням фактів - їх цікавила людина, її муки, її обпалена душа.

їх часто звинувачували у надмірному натуралізмі, бо, змальовуючи фронтові будні, письменники-солдати не прикрашали війну, а писали жорстоку правду, яку бачили на власні очі. Таким чином, без гучних закликів та пафосу, говорячи тільки правду про війну, показуючи те, як вона руйнувала тіла й душі людей, їхні долі, відбирало у них майбутнє, письменники перетворили свої романи на романи-протести.

Спочатку Хемінгуей, а потім Ремарк відкрили жанр - роман-сповідь.

Особливості сповідальної прози

o Сповідальна проза характеризувався схожістю головного героя і автора твору;

o Розповідь йшла від першої особи;

o Життя героя-автора вимірювався через світогляд героя;

o Колишній солдат - дзеркало миру.

До сповідальної прози Ремарка належали романи: "На Західному фронті без змін" (1929), "Повернення" (1931), "Три товариші" (1938).

Його герої (Пауль Боймер - "На Західному фронті без змін", Роберт Локамп, Отто Кестер, Готтфрід Ленц - "Три товариші") спочатку добровольцями йшли на війну, вірячи в її "священність", потім - розчарування і прозрівання: їх використано, обмануто, далі - відчай і безвихідь, коли навіть смерть сприймається як єдино можливий вихід. А ті, кому вдалося вижити, стали "втраченим поколінням".

Роман Еріха Марії Ремарка "Три товариші" - належав до тих, що здатні вплинути на душу людини, її почуття. Цей твір - останній роман з трьох (перші два - "На західному фронті без змін" і "Повернення"), написані протягом одного десятиліття і об'єднані ідейно і художньо. Усі вони спрямовані проти війни, її антилюдської суті, її жахливих наслідків.

Ремарк за своїми переконаннями - пацифіст. Пацифізм - антивоєнний рух, представники якого виступали проти всіх без винятку воєн, незалежно від їхнього характеру і мети. Прихильники пацифізму стояли на позиціях морального засудження всякої збройної боротьби, пов'язаної з людськими жертвами. Звичайно, переконання письменника позначилися і на його творчості. Митець звинуватив війну не тільки у фізичному знищенні людей, а й у тому, що чоловіки, які уціліли, мусять пройти нелегкий шлях повернення до мирного життя, бо вони "втрачене покоління".

В той же час автор переконав, що три товариші не могли належати до "втраченого покоління" - за їхніми світоглядними принципами, їхнім ставленням один до одного, до одного і того самого оточення.

Автор познайомив нас з головним героєм твору - Робертом Локаптом у день його 30-ліття. Це вік, коли людина вперше підсумувала прожите. За його плечима залишилася війна. Саме вона завжди була поруч з ним. Пригадалися інші дні народження. До нього, молодого новобранця, приїздила мати. Другий день народження позначений газовою атакою, під час якої в муках помер його друг. Потім був шпиталь. Після цього минуло десять років, а цей жах і досить поряд. Війна - причина хвороби Пат, винуватиця зруйнованих доль повій.

Але все ж таки Роберт, Кестер і Ленц не стали циніками. Цинізм - презирливе ставлення до суспільства, до його духовних і особливо моральних цінностей та загальноприйнятих норм поведінки. Герої - не безпутні люди. І якщо якісь прояви апатії у них траплялися - це швидше маска, за якою вони приховали свої зранені душі. Порожнеча минулого життя, сповнена лише страшними спогадами і безнадією прийдешнього, змінилася розумінням необхідності жити для іншої людини. Стосунки Роберта і Патриції - це справжній прояв високих почуттів. Кохання здатне робити дива. Віддане кохання героїв пройшло через жорстокі випробування і витримало їх. Доля завдає Робі ще одного страшного удару - відібрала у нього Пат. Мабуть, він не зміг би пережити смерті коханої, якби не Кестер. Маючи таких друзів, варто жити. У цій дружбі герої Ремарка вірні до кінця. Є над чим задуматись, читаючи слова Роберта: "Чоловік не може жити лише задля кохання. Але жити задля іншої людини може".

Ця єдність залишилася для них рятівною і після війни. Герої "Трьох товаришів" Ремарка спробували знайти собі місце в новому житті: Отто Кестер після війни став пілотом, деякий час був студентом потім гонщиком і врешті-решт купив майстерню, де ремонтував автомобілі; Готтфрід Ленц "декілька років тинявся по Південній Америці", спробував студентського життя на медичному факультеті, а потім приєднався до Кестера. Де тільки не працював Роберт Ло-камп - на будівництві дороги в Тюрингії, завідував рекламою на фабриці гумових виробів, був тапером в кафе, студентом, і нарешті опинився в майстерні Кестера. Цим сильним чоловікам у новому їхньому житті не вистачало надійного плеча друга, того, хто зрозумів би, не засуджував і ніколи їх не зрадив. І тому вони знову разом.

"Втраченому поколінню" властива певна двоїстість, суперечливість світовідчуття. В характерах, як хемінгуеївських, так і ремарківських героїв взаємодіяли традиційно несумісні якості. Поряд з невірою ми бачимо готовність вірити, поряд із жорстокістю життєвої позиції, цинізмом - людяність, вболівання за ближнього, благородство, чуйність, делікатність, навіть здатність на справжнє кохання. Потрібно розуміти, що грубуватість і цинізм цих людей породжені безнадійністю і втомою від пережитих втрат і горя. Це цинізм фальшивий, маска. Аби він був справжнім, то не було б тієї надзвичайної людяності, вміння прийти на допомогу кожному, хто її потребує, тієї доброти і благородства, дружби і кохання. Це, швидше, спроба захистити свою понівечену вразливу душу, від оточуючого світу з його брехливою, лицемірною мораллю - прикриття, щит.

Так, це були втомлені війною люди, зневірені і розчаровані в мирному житті, де панували ділки, продажність і злиденність. Один із них сказав, що вони не довіряли нікому, крім найближчого товариша, і вірили лише в небо, тютюн, дерева хліб і землю.

Але вони зберегли головне, найкраще, найцінніше, що є в кожному із нас - людську гідність, людяність, щирість, доброту, співчутливість. Та ні Хемінгуей, ні Ремарк не залишили своїм героям жодного шансу на щастя - його у них відібрала війна. Романи мають дуже песимістичні фінали. Такою була реальність.

Автор підвів до висновку, що герої твору - це не "втрачене покоління". Швидше, можливо, йшлося про втрачене суспільство, яке викинуло людей, багатих духовним потенціалом, на задвірки життя.