Основи літературознавства - Ференц Н.С. - 13.8.3. Дадаїзм

Дадаїзм (франц. dadaïsme від dada — дитячий дерев'яний коник; перен.: незв'язний дитячий лепет) — авангардистська літературна течія (1914— 1924 pp.), яка виникла в Швейцарії. її засновники — Трістан Тцара, Р. Гюль-зенбек, Г. Валь, Г. Арп. Автором назви течії був румунський поет Трістан Тцара (псевдонім С. Розенштока), який слово "dada" знайшов у словнику Ларруса. Мовою негритянського племені Кру воно означало "хвіст священної корови", а італійського — "дерев'яний коник" і "годувальниця".

Дадаїзм був свого роду протестом проти ідеологій, політичних структур, раціональної логіки, логоцентризму, моральних норм. "Дадаїзм, — писав А. Якимович, — у принципі відкидав будь-яку позитивну естетичну програму і пропонував "антиестетичну". Дадаїсти заявляли, що вони проти всіляких принципів. Гуго Баль писав вірші, відмовляючись від мови, абсолютизував ономатопеї, намагався здійснити фонетичну реконструкцію мови. Він заявляв: "Я не хочу слів, які винайдені іншими. —... Я хочу здійснювати свої власні безглузді вчинки, хочу мати для цього відповідні голосні та приголосні. Чому дерево після дощу не могло б називатися плюплющем або плюплюбашем? І чому воно взагалі має якось називатися? Слово, слово, весь біль зосередився в ньому, слово, панове,.. — найважливіша суспільна проблема".

Дадаїсти, як і футуристи, бунтували проти мистецьких принципів. Трістан Тцара у "Маніфесті" 1918 року писав, що "потрібно виконати роботу руйнування і заперечення", утвердити атмосферу "агресивного божевілля". Ці заяви супроводжували лозунги типу: "мистецтво — це несерйозно", "дада нічого не означає". Трістан Тцара вважав, що для створення дадаїстських віршів достатньо вирізати окремі слова з газет і книг, як-небудь поєднати їх. Декламація такого роду творів супроводжувалася музикою, яку творили звуки каструль, свистків і дзвінків.

"Вільна гра уяви, — відзначає Ю. Ковалів, — мала відбуватися поза контролем свідомості, актуалізувати парадокси, нонсенси, пародію, набувати вигляду автоматичного письма, за допомогою якого з хаотичного потоку абсурдного буття вихоплювались окремі, не пов'язані між собою елементи, які "переплавлювались" у непередбачувану симультанну сполуку... Світ, на переконання дадаїстів, мусить сприйматися як щойно відкритий, ніби вловлюватися очима дитини, тому їм властива інфантильність як принцип. Вони не лише послідовно уникали правил композиції чи сюжетотворення, не лише позбавляли семантику усталених значень, а й використовували позахудожні засоби для вираження власних художніх форм (колажі з клаптів шпалер чи фрагментів друкованої продукції), техніка ready made, предметні комбінації, елементи стихійної словотворчості, посилення какофонії у музиці та поезії".

Дадаїсти влаштовували скандальні видовища, вечори "гімнастичної"', "сатиричної"', "хімічної"' поезії, танці в мішках "під бурмотіння молодих ведмедів". Для дадаїстів бунт, гра — самоціль. Про особливості дадаїс-тичної поезії можна судити з "Пісні коників" Трістана Тцари:

пісня в серці дадаїста

дуду дуже дадаїста

аж стомила двигуна

даданого дадана

ліфт із королем носився

з автонімом престарим

десницею спокусився

відкусив і пап і рим

ліфт

мав люфт

серцем ліфт знедадаївся

їжте ж шоколад

мийте мізків вроду

дада

дад

попивайте воду

(Переклад О. Мокровольського)

Дадаїзм сприяв розвитку сюрреалізму й театру абсурду.

У 70-ті роки XX століття сформувалася течія неодадаїзму з такими модифікаціями, як хепенінг, енвайронмент, "новий реалізм". Вони є спробою модернізувати засоби сюрреалізму. Хепенінг (анг. happening — випадок, подія) — різновид мистецтва дії, "тотального театру". Хепінінги влаштовували вистави в громадських місцях, на вулиці з метою перетворення публіки на співучасників "творчого процесу". Хепінінги мали здебільшого сатиричний, брутальний характер.

Енвайронмент (анг. environment — оточення) — модифікація сюрреалізму американськими модерністами, які намагалися поєднати реальні і фантастичні деталі. У реальному середовищі вони шукали простір для гри, учасниками якої мали бути випадкові глядачі.

"Новий реалізм" заперечував класичне мистецтво, намагався "розчинити" мистецтво в побуті.