Логіка - Карамишева Н.В. -
Розділ 6. ЛОГІКА НАУКИ

6.1. Предмет логіки науки

Логіка - метод пізнання об'єктивного світу для всіх наук.

Наука логіка, на підставі свого предмета і методів пізнання стосовно інших наук, утворилася як сфера її застосування, сфера інтерпретації різних типів і напрямів логічних досліджень. У цьому значенні логіка - прикладна наука, що отримала назву "логіка науки".

В історичному процесі взаємодії логіки та конкретних наук визначився предмет дослідження логіки науки. Отже, це:

- специфіка об'єкта науки (емпіричні й абстрактні об'єкти, теоретичні конструкти);

- особливості наукового пізнання (рівні та структура наукового пізнання);

- наукове знання (структура наукового знання, критерії науковості знання, формальна побудова систем наукового знання);

- типологія наукового знання;

- наукова мова (об'єктна мова науки та метамова, формалізована й неформалізована мова, фундаментальна і прикладна);

- наукова теорія (принципи та структура побудови наукових теорій, функції, типологія);

- пошук підстав конкретних наук.

У зв'язку зі специфікою науки логіки, що досліджує універсальні форми, закони абстрактно-логічного, раціонального мислення, методи побудови систем знання та формалізації знання, вона постає методом наукового мислення. Це мислення ґрунтується на принципах раціональності, вперше сформульованих ще Арістотелем. До таких принципів раціонального мислення належать: точність, однозначність у вираженні думок, несуперечність, послідовність у міркуваннях, обґрунтованість, строгість і правильність виведення знання, доведеність тверджень на істинність. У науці логіці розроблена процедура реалізації цих принципів раціонального мислення - формулювання правил здійснення логічних операцій відповідно до цих принципів, методи обґрунтування та доведення знання та його перевірка на істинність.

На підставі цих принципів відбувається процес наукового пізнання, процес пошуку істини, результатом якого є наукове знання.

В історичному контексті молена визначити, як той або інший тип логіки (логічної системи знання) виконував методологічну функцію в науковому пізнанні. У межах традиційної логіки, що узагальнювала й систематизувала знання про особливості абстрактно-логічного, раціонального мислення, була розроблена теорія логічного виведення знання (силогістика Арістотеля), що в подальшому трактували як теорію виведення знання в науці. У межах цієї ж логіки були розроблені дедуктивна логіка Декарта й індуктивна логіка Ф. Бекона - логіки наукового пізнання та наукового відкриття.

Р. Декарт трактував дедукцію (дедуктивну логіку) як метод наукового пізнання. її сутність полягає в строгому виведенні з певних вихідних положень (аксіом, принципів, постулатів) нових положень, і якщо вихідні положення істинні, то й вивідне положення також істинне. Дедуктивний метод отримав блискуче підтвердження в математиці. Математика - це дедуктивна наука, де основним методом отримання математичних істин є логічне виведення, а не експеримент. Критерій істинності математичних міркувань - їх логічна бездоганність, точне виконання на всіх етапах міркувань правил формальної логіки (Я. Хромой).

Можливості дедуктивного методу в природничих, технічних й інших науках на сучасному рівні розвитку наукового пізнання визначають на підставі метанаукового та металогічного аналізу методології наукових досліджень.

У природничих науках знання здобувають на підставі спостережень і експериментів. Тут на першому плані історично постала наукова індукція, принципи якої сформулював Ф. Бекон.

Сутність наукової індукції:

- здійснити спостереження за об'єктами, що досліджуються, та провадити експерименти (створити штучну ситуацію для вивчення властивостей певних об'єктів, які не можна вивчити в природних умовах);

- на підставі спостережень і експериментів зібрати якомога більше фактів (фактичних даних) про об'єкт дослідження;

- узагальнити та систематизувати факти;

- визначити загальне, суттєве, повторювальне в явищах, процесах і вивести закон;

- створити теорію з метою пояснення тих об'єктів (предметів, явищ, процесів), що досліджуються, прогнозувати їх подальший розвиток.

Наприклад, на підставі емпіричних досліджень над такими природними явищами, як коливання хвиль, звуків, світла, морських приливів тощо фізики сформулювали загальне теоретичне положення: "Будь-яке явище, що має періодичну природу, можна виміряти". На підставі емпіричного спостереження за рухом планет і теоретичного узагальнення отриманих фактичних даних І. Кеплер (1571-1630) сформулював закони руху планет.

Наукову індукцію (індуктивну логіку) Ф. Бекон трактував також як метод наукового пізнання причинно-наслідкових зв'язків і метод наукового відкриття. Отже, визначимо, що таке причинно-наслідковий зв'язок.

Причина - дещо (предмет, явище, подія), яке закономірно спричиняє виникнення чогось іншого (предмета, явища, події), що є її наслідком. Формально, А є причиною В. Наприклад, фізики, котрі досліджують Всесвіт (систему Галактик), виявили феномен "чорної діри" (про це ми вже згадували) - космічне тіло, гравітаційне поле якого настільки велике, що воно поглинає будь-яке інше космічне тіло. Чітке визначення причинно-наслідкового зв'язку цього феномену: якщо гравітаційне поле певного космічного тіла дуже велике (А), то воно здатне поглинути будь-яке інше космічне тіло (В).

Причинно-наслідкові зв'язки мають всезагальний характер. Відповідно, можна стверджувати, що будь-яке явище або будь-яка подія, виявлені в процесі спостережень і експериментів у природному чи соціальному світі, мають свою причину.

У науці для встановлення причинно-наслідкових зв'язків розроблені особливі методи. Опис і класифікацію цих методів вперше здійснили англійські філософи та логіки Ф. Бекон і Дж. Мілль. До таких методів належать:

1. Метод єдиної схожості, ґрунтований на принципі: якщо два чи більше випадків досліджуваного явища (вони часто помітно відрізняються один від одного) подібні лише в одній обставині, то вона, ймовірно, є причиною цього явища. Такий метод має іншу назву - "метод знаходження подібного в різному".

Схема виведення висновку на підставі цього методу:

2. Метод єдиної відмінності ґрунтується на порівнянні двох і більше випадків, коли досліджуване явище в одному випадку настає, а в іншому - ні, і якщо, відтак, другий випадок відрізняється від першого лише однією обставиною, то, ймовірно, вона і буде причиною цього явища.

Метод єдиної відмінності має іншу назву - "метод знаходження відмінності в подібному". Схема виведення висновку на підставі цього методу:

3. Об'єднаний метод схожості й відмінності, заснований на принципі знаходження подібного в різному та відмінного в подібному. Схема виведення висновку на підставі цього методу:

4. Метод супровідних змін ґрунтується на принципі: якщо певне явище а змінюється щораз зі зміною явища С, що йому передує, то ці явища перебувають у причинному зв'язку. Схема виведення висновку на підставі цього методу:

5. Метод залишків заснований на принципі: якщо відомо, що причиною досліджуваного явища не є необхідні для нього обставини, крім однієї, то, ймовірно, ця обставина і є причиною згаданого явища. Застосування цього методу пов'язане зі встановленням причини, яка зумовлює певну частину складного явища, за умови, що причини, які зумовлюють інші частини такого явища, вже відомі. Схема виведення висновку на підставі цього методу:

Індуктивна логіка зіграла велику роль в науковому пізнанні, не втративши значення й на сучасному етапі розвитку науки.

Дедуктивну логіку на сучасному етапі трактують як логіку математичних наук, а індуктивну логіку (в контексті сучасної імовірнісної логіки) - як логіку природничих, суспільних, "поведінкових" наук, коли на підставі наукових спостережень і експериментів збирають фактичні дані. Дослідники, аналізуючи фактичні дані, роблять теоретичні узагальнення й виводять певні емпіричні закономірності.

Символічна (математична) логіка набула особливого значення в конкретних науках як метод формалізації наукового знання та метод творення формальних систем знання відповідно до принципів побудови таких систем (див. 4.1). У кожній конкретній науці визначають можливості формалізації наукового знання, тобто його зображення мовою символічної логіки та побудови формальних систем.

На сучасному етапі методологічна функція науки логіки у сфері конкретних наук реалізується в таких напрямах:

- логічний аналіз систем наукового знання методами сучасної символічної логіки;

- логічний аналіз наукової мови, на підставі якого експлікуються терміни сучасної науки "емпіричний об'єкт", "абстрактний об'єкт", "науковий закон", "науковий факт", "наукова проблема", "гіпотеза", "теорія", "істинність", "хибність", "верифікованість", "фальсифікованість" тощо;

- логічна експлікація вихідних парадигм і принципів побудови систем знання в науці;

- побудова формальних моделей у різних науках методом формалізації;

- розроблення логічних критеріїв істинності наукового знання;

- обґрунтування підстав конкретних наук;

- засіб отримання нового знання в науці;

- засіб наукового відкриття.

З виникненням множинності сучасних логічних теорій, яка узагальнена в понятті "некласична логіка", по-новому визначають її методологічну функцію. Застосування певної логічної теорії у сфері конкретної науки трактують як її інтерпретацію.

Інтерпретація (лат. - роз'яснення, трактування) - логіко-семантична модель, що створюється з метою розкриття смислу символів формалізованої мови (логічного числення). Інтерпретація певної логічної теорії в сфері науки означає побудову адекватної логіко-семантичної моделі з метою символічного зображення знання про об'єкт, який досліджуються, та надання цьому знанню істиннісного значення логічними засобами. Приклади такої інтерпретації побудова тризначної логіки Рейхенбаха для квантової фізики, тризначної логіки Брауера - Гейтинга для математики.

У процесі інтерпретації тієї або іншої логічної теорії в сфері конкретних наук варто визначити можливості самої логіки як методу пізнання, методу наукового відкриття та методу побудови формальних систем знання. Визначення цих можливостей пов'язане з такими об'єктивними чинниками розвитку сучасної науки:

1. Чіткіше, виразніше виокремилася методологія наукового дослідження в галузі природничих, гуманітарних, технічних наук, а також наук, які не вписуються в цю традиційну схему поділу наук. Так, виокремилися науки, що отримали назву "поведінкових", "пограничних", виникли нові науки - інформатика, теорія штучного інтелекту, семіотика і под. Скажімо, науки про природу та науки про суспільство, людину, артефакти культури й інші потребують своєрідної методології дослідження й особливої логіки опису та побудови моделі знання про об'єкти, котрі вони досліджують. Доцільно визначити можливості дедуктивного методу пізнання в поведінкових науках, науках про суспільство. Ймовірнісну логіку також не можна розглядати як одну універсальну методологію для всіх наук.

У галузі гуманітарних наук, наук про людину можлива інтерпретація інтенсіональних логік - логіка смислу, логіка розуміння, логіка символічного пізнання. Формування таких логік - новий етап у розвитку сучасної некласичної логіки.

2. Тенденція до інтеграції наук, виникнення нових синтетичних наук, тобто наук, що формуються на межі конкретних наукових досліджень. Для них об'єкт дослідження може бути однаковий, а методи дослідження - специфічні для кожної науки. Приклади таких інтегративних наук: екологія, біохімія, психогенетика, евристика та ін. Логічні методи в цьому аспекті постають необхідними, але не єдиними, не універсальними методами пізнання.

Виникнення синтетичних наук, які формують нові типи та види знання, потребує зміни аналітичної парадигми самої науки логіки, створення такої парадигми, щоб побудована на її підставі логічна система інтерпретувалася у сфері синтетичних наук.

3. Новітні відкриття в сфері фізики, космології, біології, генетики, виникнення нанотехнологій наприкінці XX - початку XXI ст. потребують побудови нового типу наукового знання, аналіз якого логічними методами приведе до необхідності створення нового типу логіки.

6.1. Предмет логіки науки
6.2. Монізм і плюралізм - парадигми наукового мислення
6.3. Логічна модель наукового пізнання та знання
Об'єкт дослідження сучасної науки
Науковий термін
Наукова мова як знакова система
Перевірка гіпотези та теорії на істинність
6.4. Альтернативні теорії та паранесуперечлива логіка
6.5. Обґрунтування підстав науки як мета логічна проблема
Розділ 7. ДИСКУРС ЯК ОБ'ЄКТ ЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ