Логіка - Карамишева Н.В. -
7.1. Поняття "дискурс"

7.1. Поняття "дискурс"

Дискурс - це інтенція думки.

Поль Рікер

Дискурс (лат. discursus - міркування, промова) - в широкому значенні - те саме, що міркування. Однак сучасна філософська і логічна рефлексія над дискурсом виявила його особливості, котрі не зводять до звичайного міркування або мовлення.

Міркування як розумову-мовленнєву діяльність можна аналізувати, осмислювати в його абстрактному значенні, безвідносно до просторово-часових вимірів - соціокультурних, історичних, політичних й інших чинників. Суб'єкт міркування в логіці - абстрактна сутність, що дещо промовила, і ця промова вводиться в логічний континиум, у межах якого встановлюється значення істинності або хибності промови (немає значення, хто сказав "Я брешу" - в яку історичну епоху, яких поглядів дотримується цей суб'єкт тощо).

Головні особливості дискурсу - його раціональність, тобто він передбачає осмисленість, доцільність, чітку постановку проблем, котрі обговорюють, використання певних методів для обґрунтування певних тверджень, пошуку істини та ін. Дискурс постає особливою розумово-мовленнєвою діяльністю, що має логічно визначену структуру "мета - метод - результат". Мета визначає чітку спрямованість розумово-мовленнєвої діяльності суб'єктів, учасників дискурсу, тобто те, заради чого вони ведуть дискурс - пошук істини, розв'язання певних проблем, досягнення консенсусу і под.

Метод - інтелектуальні прийоми, які використовують суб'єкти дискурсу для досягнення мети. Результат - мета досягнута або не досягнута.

Інша особливість дискурсу - його інтенсіональні контексти.

Контекст дискурсу (лаг. context ue - з'єднання, зв'язок) - ситуація конкретного міркування (розумово-мовленєвого акту), акту комунікації, коли суб'єкти з'ясовують для себе або для інших смисл і предметне значення термінів, висловлювань, промов, текстів. Контекст може бути теоретико-пізнавальним або прагматичним, а залежно від об'єкта вияснення смислу та значення мовних висловів - науковим, філософським, політичним, юридичним, релігійним та ін.

Контекст дискурсу визначає специфіку міркувань, їх глибинний смисл, зв'язок із реальним життям людей, суб'єктів міркувань, наприклад, політичний дискурс, юридичний дискурс.

Ще одна особливість дискурсу - його історичність. Це просторово-часовий вимір дискурсу; соціально-культурні чинники, що змінюються в часі та зумовлюють особливості ведення певного дискурсу. Так, філософські дискурси античних, середньовічних або сучасних філософів різняться за змістом, ситуацією, розглядом проблем і под.

Залежно від сфери діяльності, в якій дискурс набуває особливого змісту, існують філософський, науковий, політичний, юридичний та інші його різновиди. Кожному виду дискурсу притаманні такі властивості:

- особлива мова міркування (філософська, наукова, політична, юридична);

- предмет обговорення;

- методи аргументації.

У комунікативному аспекті дискурс постає монологом і діалогом суб'єктів, у процесі яких шукають взаєморозуміння, намагаються знайти співчуття та моральну допомогу. Історично, в життєдіяльності людей, дискурс набуває нових властивостей і смислових характеристик, а також породжує певні феномени й ефекти.

До феноменів дискурсу належить мовчання.

Феномен мовчання у дискурсі

У дискурсі як певній комунікативній системі головним є слово - мовлення (гомоніння, галас). Однак існує і мовчання. Один учасник - промовець, а інші - мовчать. Передбачається, що ці інші слухають промовця. А чи слухають вони? Отже, в дискурсі є слово і думка, мовлення та мовчання, галас і тиша. Тому в ньому можна виявити опозицію: мовлення (гомоніння) - мовчання; сказане слово - несказане слово.

У різних соціокультурних контекстах у дискурсі мовчання постає особливим феноменом, що набуває різних смислів: соціально-політичного, правового, ідеологічного, релігійного, психологічного, філософського, логіко-семантичного та ін. Відокремимо логіко-семантичний смисл мовчання в дискурсі.

У дискурсі мовчання перебуває у відношенні з мовленням, відповідно, будь-який смисл мовчання можна визначити як альтернативу мовленню. Якщо із двох і більше учасників дискурсу один мовчить, тоді виникає безліч питань стосовно його мовчання. Чому він мовчить? Чому нічого не каже? Чому нічого не сказав? Чому всі гомонять, а він мовчить?

Пошуки відповідей на запитання відкриває філософам, логікам, психологам, семіотикам явний і неявний смисл мовчання, і тоді визначають його різноманітність:

1. Приховування смислу; в Ж. Дельоза це означає замовчання смислу: "Все казати раніше, ніж відкрити рот", "Я все сказав. Я мовчу". Це означає, що він нічого не сказав, але так багато сказав.

2. Приховування свого знання чи незнання. Людина, яка каже "Я не знаю, я не знав", не обов'язково насправді дещо не знає. Отже, вона дещо знає, але не каже, що знає.

3. Дозрівання думки. Мовчання - як знак тиші, необхідної для виникнення та формування думки, тобто вуста мовчать, голова працює. У цьому виявляється інтенціональність мовчання (напруження думки), спрямована на пізнання світу, розуміння суті речей.

4. Готовність до мовлення ("Спочатку подумай, потім кажи"). 5.1 навпаки, мовчати, щоб не казати зайвого, непотрібного в певній ситуації дискурсу ("Багато казати не буду, бо знову скажу не те, що потрібно").

6. Побоювання до мовлення - відчуття своєї некрасномовності (психологія мовчання).

7. Не казати правду, не називати речі своїми іменами.

8. Мовчить, тому що вимагають мовчати інші учасники дискурсу.

9. Очікування: "Хай скажуть інші, я промовчу".

Отже, проникнення у смисл мовчання ("чому мовчить"?) дає змогу узагальнити різноманітність замовчувань, надаючи йому такі загальні характеристики:

- це особистий досвід9 що вчить людину, як поводити себе у взаємодії з іншими;

- творчість (у мовчанні зростає й дозріває розум), що в самобутті породжує свої ейдоси (ідеї, гіпотези, поняття, теорії), формулює питання, шукає шляхи виходу зі ситуації, в якій опинилася людина та ін.;

- це відсутність смислу говорити (зрозуміти, що немає смислу мовлення - все одно ніхто не почує);

- це приховування правди (таємниці), щоб неявне не стало явним (наприклад, підсудний, обвинувачений, підозрюваний мовчать, тобто не дають свідчень, аби не казати правду про свої дії).

Логічне значення мовчання як альтернативу мовленню визначають на підставі виявлення та розуміння конкретного смислу мовчання в дискурсі:

а) є смисл мовчання в цій ситуації або немає смислу;

б) або сказати правду або не казати (промовчати);

в) або є що казати або немає що казати (тоді мовчання).

Логічна оцінка мовчання в поняттях "істинно" або "хибно":

1. Істинно, що суб'єкт X мовчить.

2. Хибно, що суб'єкт X мовчить.

Отже, у дискурсі суб'єкт х або дещо промовляє або мовчить, але ні те, ні інше водночас.

Феномен мовчання у дискурсі
Дискурс як об'єкт пізнання
7.2. Суперечка та її теоретико-ігрова модель
Застосування законів логіки в суперечках
Вимоги до ведення суперечок
Теоретико-ігрова модель суперечки
7.3. Аргументація у дискурсі
Класифікація методів аргументації
7.4. Розуміння смислу промов і текстів
Логічна модель інтерпретації тексту