Логіка - Конверський А.Є. -
Розділ І. Предмет логіки

Логіка - одна з найдавніших галузей наукового знання, є суттєвим загальнокультурним феноменом від початку її виникнення як науки. Роль логіки у сучасному світі науки важлива і багатопланова. Зрозуміло, що з часом змінюється орієнтація логічних досліджень, удосконалюються логічні методи, виникають нові тенденції, які відповідають потребам науково-технічного прогресу.

Цікаво зазначити, що після падіння античної цивілізації перше, що було відновлено з античної науки - це логіка Арістотеля. Відомою є негативна позиція Середньовіччя до всієї античної науки, але принципове її визнання почалося саме з перших семи глав арістотелівських "Аналітик".

В епоху Відродження знову ж першими були відновлені і активно використовувалися відкриті за часів античності логічні методи. З цього починається філософія Р.Декарта та інших мислителів, з цього часу починається вся наука Нового часу.

Арістотелеві належить заслуга створення логіки як засобу захисту істини і викриття софістики. Саме в цих якостях вона є незамінною ось уже понад два тисячоліття. У період середньовіччя схоласти продовжили розробку проблем логіки. Вони ввели в логіку латинську термінологію. Ф.Бекон дослідив основи індуктивних умовиводів. Дослідження видатного німецького філософа і математика Г.В.Лейбніца поклали початок другому етапові логіки - символічній логіці (середина Х1Х ст.).

При написанні підручника з логіки виникає досить складна проблема, пов'язана з дивовижними успіхами символічної логіки. Внаслідок цих успіхів, особливо в галузі теорії логічного висновку і логічної семантики, виникла думка про непотрібність традиційної логіки. Проте люди, як і дві тисячі років тому, продовжують міркувати, доводити, спростовувати, користуючись природною мовою. І тут, найефективнішим засобом є апарат традиційної логіки.

У зв'язку з цим виникає питання: як поєднати викладання традиційної логіки з результатами символічної логіки? У символічній логіці багато проблем традиційної логіки висвітлюються по-новому, наприклад, проблеми суджень з відношеннями, складних суджень, логічних законів тощо. Символічна логіка відкрила нові форми міркування і нові види логічних зв'язків. Тому говорити нині про традиційну логіку без врахування досягнень символічної логіки просто неможливо.

І все ж таки як поєднати в одному курсі матеріал традиційної і символічної логік? Зрозуміло, що це дві різні логічні системи, два різних етапи однієї науки , але йдеться про логіку як навчальну дисципліну і тут це поєднання необхідне.

Отже, головна складність даної ситуації полягає у принциповій відмінності між традиційною і символічною логікою при підході до аналізу міркування. Традиційна логіка аналізує мислення, зокрема такі його форми, як поняття, судження, умовивід, а символічна логіка досліджує мову, точніше її смисловий зміст, і тому в ній ідеться не про форми мислення, а про терміни і висловлювання мови.

Поєднати ці два підходи складно. Тому є сенс при викладанні традиційної логіки, використовувати результати симолічної логіки, там де вона глибше висвітлює певну проблему або додає щось нове. До деякої міри взірцем щодо цього може бути висвітлення арістотелівської силогістики Яном Лукасевичем.

Усе це було взято до уваги при написанні даного підручника.

Створюючи підручник автор врахував результати праць В. Асмуса, В. Брюшинкіна, В. Бочарова, Є. Войшвілла, К. Жоля, О. Івіна, Ю. Івлєва, В. Маркіна, О. Нікіфорова, М. Поповича, О. Смирнової, А. Уйомова.

Розділ І. Предмет логіки

1. Визначення логіки як науки

Логіка як самостійна наука має багатовікову історію. Саме слово "логіка" походить від грецького слова "logos", що в перекладі означає: слово, смисл, думка, мова.

Існує декілька значень слова "логіка". Назвемо найбільш вживані і вкажемо на ті, які будуть використані в даному підручнику.

По-перше, словом "логіка" позначають закономірності виникнення, закономірності існування, закономірності розвитку речей та явищ навколишнього світу (в цих випадках вживають такі звороти: "логіка речей", "логіка історичного процесу", "логіка подій" і т.п.). Тобто, коли хочуть підкреслити, що за певними явищами і речами стоять відповідні закономірності, об'єктивні причини, то звертаються до цього значення слова "логіка".

По-друге, словом "логіка" називають послідовність, несуперечливість, обґрунтованість наших міркувань. В цьому випадку найбільш вживаними є звороти: "у нього прекрасна логіка, "він володіє логікою", або "у нього відсутня логіка", "у нього погана логіка" і т.п. Іншими словами, коли хтось послідовно, несуперечливо, обґрунтовано щось пояснює співрозмовнику чи аудиторії, ми кажемо: "у нього гарна логіка". А коли хтось непослідовно, суперечливо намагається донести інформацію до співрозмовника чи аудиторії, то ми засвідчуємо, що "у нього відсутня логіка".

По-третє, словом "логіка" вказують на здатність людини відображати навколишній світ за допомогою мислення. За цих умов доречно вживати такі звороти: "людині притаманна логіка", "людині властива логіка" і т.п. Дані звороти підкреслюють особливий характер відношення людини до світу. На відміну від усього живого, людина опосередковує своє відношення до світу мисленням, або ставить між собою і світом мислення. Це й пояснює ту ситуацію, що людина, на відміну від представників тваринного світу, оцінює предмети і явища навколишнього світу не як об'єкти, що існують навколо неї, а спочатку - як предмети, а потім - результати її власної перетворюючої діяльності. Якщо для тварини, наприклад, дерево - це об'єкт, який потрібно обійти, або зламати, коли воно заважає рухатися у відповідному напрямку, то для людини дерево - це предмет діяльності, із якого вона може побудувати дім, човен, отримати папір і т.д.; вітер - це стихія, яка надуває вітрила корабля, обертає турбіну вітряної електростанції і т.п.

По-четверте, словом "логіка" називають навчальну дисципліну, яка протягом багатьох віків була обов'язковим елементом Європейської системи освіти. Мається на увазі, що з давніх давен в закладах освіти Європи обов'язково викладалася логіка.

Нарешті, по-п'яте, словом "логіка" позначають особливу науку про мислення.

Вказуючи на те, що "Логіка є особливою наукою про мислення", - цим самим наголошують, що мислення як об'єкт дослідження, не є прерогативою лише логіки.

Окрім логіки, мислення вивчають ще й такі науки, як фізіологія вищої нервової діяльності, психологія, філософія. Кожна з цих наук досліджує свій , специфічний аспект мислення.

Наприклад, фізіологія вищої нервової діяльності аналізує мислення з урахуванням тих матеріальних процесів, що становлять фізіологічну основу мислення. Психологія розглядає мислення (поряд з емоціями, волею) як один із компонентів внутрішнього (духовного) світу людини. Кібернетика вивчає процес мислення через моделювання його у вигляді спеціальних схем, за допомогою яких здійснюється сприйняття, запам'ятовування і переробка інформації з метою передавання її іншим об'єктам.

Логіка ж досліджує мислення з боку тих закономірностей , якими керується людина у процесі пізнання істини. Точніше: логіку цікавить, як функціонує, "живе" істинне знання, як можна із раніше встановлених і перевірених істин , не звертаючись у кожному конкретному випадку до практики, а лише застосовуючи особливі правила та закони мислення, одержувати нові істини.

Одним з головних завдань логіки, як науки про мислення, є те що логіка бере до уваги лише форму, спосіб отримання нового знання. Вона досліджує спосіб отримання нового знання, не пов'язуючи форму знання з його конкретним змістом.

Як граматика вивчає форми окремого слова і форми поєднання слів у реченні, відволікаючись від конкретного змісту мовних висловів, як математика розглядає кількісні і просторові відношення поза конкретними матеріальними предметами, так і логіка аналізує форми окремих думок і форми їх поєднання поза конкретним змістом понять, суджень, умовиводів.

Щоб обґрунтувати зазначене звернемося до прикладу. Візьмемо два міркування:

У кожному з цих міркувань двома думками обґрунтовується третя. За змістом , як видно, ці міркування різні. Одне належить до астрономії, а друге - до права. Але спосіб зв'язку складових частин змісту в обох міркуваннях той самий: "Якщо предмет має певну властивість і якщо все, чому притаманна ця властивість, має деяку другу властивість, то предмет, про який йдеться, також має і цю другу властивість".

Враховуючи зазначену особливість аспекту мислення, який є об'єктом вивчення логіки, треба зауважити, що логіка складає частину духовної культури саме тому, що формує культуру мислення. Це формування є одним із чинників практичного значення логіки, і це, фактично, зумовило універсальність логіки як навчальної дисципліни.

Що ж означає поняття "культура мислення" ? Насамперед - усвідомлене відношення до процесу міркування, тобто вміння правильно будувати доведення, спростування, проводити аналогії, висувати гіпотези, знаходити й усувати помилки у своїх і чужих міркуваннях. Подібно до того, як знання правил граматики дає нам можливість досконало будувати слова, речення, фрази, так і знання правил та законів логіки, забезпечуючи культуру мислення, зумовлює необхідну систематичність, послідовність, обґрунтованість і переконливість наших міркувань.

Під впливом власного або набутого досвіду в кожної людини формуються певні елементи культури мислення (без спеціального вивчення законів і правил логіки). Але людина, яка не вивчала логіки, може "відчувати" логічні помилки в міркуваннях, свідомо ж і кваліфіковано їх позбутися вона не спроможна.

Проілюструємо це на прикладах. Візьмемо навмисно помилкове міркування, відоме ще з давніх часів:

Недоречність отриманого висновку випливає із безпідставного ототожнення зовсім нетотожних понять. Йдеться про слово "добро", що вживається у вихідних думках, які передують висновку. У першій думці слово "добро" має інший смисл оцінки конкретної речі, дії (приймати ліки, що призначив лікар, для конкретної людини, у конкретному відношенні - корисно). Тут слово "добро" означає практичну доцільність певної речі або вчинку. У другій думці слово "добро" вживається в загально етичному плані, як протилежність поняттю "зло".

Розглянемо ще одне міркування про яке повідомляє давньогрецький філософ Протагор (481 - 411 рр. до н.е.).

"Між учнем, якого звали Еватл, і вчителем мудрості та красномовства Протагором була укладена угода, відповідно до якої платню за навчання, Протагор одержить після того як Еватл закінчить навчання. Нею буде гонорар Еватла за перший виграний судовий процес.

Але закінчивши навчання, Еватл не брався за ведення судових процесів і тому вважав, що не зобов'язаний платити Протагору винагороду за навчання. Тоді вчитель, погрожуючи звернутися до суду, сказав Еватлу:

- Судді або присудять тебе до сплати гонорару, або не присудять. В обох випадках ти повинен будеш сплатити. У першому випадку - за вироком суду, в другому - відповідно до нашої угоди, бо це буде перший виграний тобою процес.

На це Еватл відповів так:

- Ні в першому, ні в другому випадку я не заплачу. Якщо мене засудять до сплати, то я не заплачу, оскільки програв свій перший судовий процес. Якщо ж мене не засудять до сплати гонорару, то я не заплачу згідно з вироком суду".

Помилковість цього міркування полягає в тому, що в межах конкретного міркування одна і та ж сама особа одночасно береться в різних відношеннях. Тобто, учень є і юристом, який програв судовий процес, і відповідачем, якого суд виправдав.

1. Визначення логіки як науки
2. Формальні та змістовні правила міркування
3. Абстрактне мислення і його характерні особливості
4. Поняття про форму мислення
5. Основні формально-логічні закони
Закон тотожності
Закон протиріччя
Закон виключеного третього.
Закон достатньої підстави.
6. Істинність і формальна правильність в міркуванні