Логіка - Конверський А.Є. -
Закон протиріччя

Коли глибше осягнути зміст закону тотожності, то стає очевидним, що із його змісту випливає така вимога до процесу міркування:

не можуть бути одночасно істинними два судження, з яких одне дещо стверджує про предмет, а друге - заперечує те саме про цей же предмет, у той самий час, в одному і тому ж самому відношенні.

Ця вимога в логіці отримала назву "закон протиріччя".

Арістотель, який відкрив цей закон, визначає його так: "Неможливо, щоб протилежні твердження були водночас істинні"; "Неможливо, щоб одне і те саме водночас було і не було притаманне одному і тому самому, і в одному і тому самому смислі".

Взявши за основу арістотелівське визначення закону протиріччя, можна дати таке стилізоване його формулювання:

з а к о н п р о т и р і ч ч я - це така вимога до процесу міркування, яка передбачає, що два протилежні судження не можуть бути одночасно істинними; у крайньому разі одне з них буде обов'язково хибним, а то й обидва можуть бути хибними. Яке саме з цих суджень хибне, а яке - істинне, логіка не встановлює.

Дамо визначення "протилежного судження". Протилежними називаються судження, в яких про один і той же предмет думки, в один і той же час, в одному й тому ж відношенні проголошуються дві різні ознаки.

Прикладом протилежних суджень є наступні: "Підозрюваний в момент скоєння злочину був на тенісному турнірі" і "Підозрюваний в момент скоєння злочину був на футбольному матчі".

З точки зору закону протиріччя ці судження кваліфікуються як протилежні. А це означає:

а) ці судження не можуть бути одночасно істинними;

б) якщо одне із цих суджень істинне, то друге буде обов'язково хибним;

в) якщо встановлена хибність одного судження, то друге може бути будь-яким.

Яке із наведених свідчень буде істинним, а яке хибним, логіка не встановлює (це не її завдання). Для цього потрібно звернутися до практики. Тобто, в нашому випадку, слідчому знову потрібно зустрітися із свідками, які давали наведені свідчення. І тоді буде встановлено: чи свідки не досить добросовісно поставилися до надання свідчень, чи вони, не домовившись попередньо, в такий спосіб готували алібі підозрюваному.

Виходячи із природи закону протиріччя, наведемо найбільш вживані структури суджень, які будуть знаходитися у відношенні протиріччя.

Наприклад, якщо S - місто, Р - населений пункт, то, підставивши ці поняття у будь-яку з наведених структур, отримаємо судження, які не можуть бути одночасно істинними:

1. "Київ - населений пункт" і "Київ не є населеним пунктом".

2. "Жодне місто не є населеним пунктом" і "Будь-яке місто є населеним пунктом".

Характеризуючи закон протиріччя, ми наголошуємо, що полем його застосування є протилежні судження. Іншими словами, судження, які одночасно не можуть бути істинними, в крайньому разі одне з них буде хибним, а то й обидва будуть хибними. Але при цьому слід звернути увагу на ту обставину, що граматична структура мови, в якій втілюються носії думки, не співпадає з логічною структурою думок.

Іноді засобами звичайної природної мови приховують просторові, часові, сутнісні відмінності та відношення предметів і ознак, про які йдеться в наших думках. Це дає змогу мовними засобами проголошувати думки, які зовні виглядають протилежними, хоча насправді такими не є.

Наприклад, не будуть протилежними судження, якщо стверджувальне і заперечувальне судження віднесемо до різних часових періодів або застосуємо в різних відношеннях. Не буде протиріччя між судженнями "Київ - столиця України" і "Київ не є столицею України", якщо Київ у першому судженні є назвою міста, а в другому - назвою готелю, або якщо у судженні говориться про один і той же самий предмет, але взятий у різний час (певний час столицею України був Харків).

Також не матимемо протилежних суджень, коли стверджувальне і заперечувальне судження беруться в різних відношеннях: "Мій приятель гарно знає англійську мову" і "Мій приятель погано знає англійську мову".

У першому судженні знання англійської мови порівнюється з відмінними оцінками мого приятеля як студента ВНЗу, а в другому - з можливістю його працювати професійним перекладачем.

Отже, закон протиріччя фіксує відношення між протилежними судженнями, яке називається л о г і ч н и м п р о т и р і ч ч я м, і зовсім не стосується протиріччя як відношення між протилежностями однієї сутності, тобто діалектичного протиріччя, що є джерелом розвитку.

У підручниках з логіки та в довідковій літературі іноді стверджується відмінність між логічним протиріччя і діалектичним, але водночас проводиться думка, що витоки логічного протиріччя сягають буття. З того загальновизнаного факту, що знання, яке б воно не було абстрактне, у кінцевому результаті є відображенням буття, недоречно робити висновок, що будь-який фрагмент результату пізнання є зліпком відповідного фрагменту буття.

З цих же позицій ведеться критика Гегеля, який нібито не розумів суті закону протиріччя і оголошував його зайвим. Гегель виступав проти онтологізації цього закону (як і інших логічних законів) і проти його абсолютизації. Дещо різка форма висловлювань вченого була зумовлена тим, що він хотів наголосити на несумісності діалектичного світобачення з метафізичним, яке базувалося насамперед на абсолютизації законів логіки.

Отже, знання закону протиріччя та вміння його застосовувати дисциплінує процес міркування, застерігає мислення від недоречносте й, які можуть виникнути при його порушенні.

Закон виключеного третього.
Закон достатньої підстави.
6. Істинність і формальна правильність в міркуванні
Розділ II. Mислення і мова
1. Визначення мови
2. Поняття знака. Види знаків
3. Рівні семіотичного аналізу мови
Розділ ІІІ. Формалізація як метод логіки
1. Поняття формалізації
2. Порівняльна характеристика природної і формалізованої мов