Логіка - Конверський А.Є. -
Розділ IX. Судження

1. Загальна характеристика судження

Судження - це одна із форм мислення. Існує декілька її визначень. Наведемо найвживаніші з них:

"Судження - це думка, у якій стверджується наявність або відсутність властивостей у предметів, відношень між предметами, зв'язків між ситуаціями";

"Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмети дійсності і яка об'єктивно є або істинною, або хибною і при цьому неодмінно однією із двох";

"Судження - це думка, у якій стверджується або заперечується зв'язок між об'єктами і ознаками";

"Судження - це думка, що виражається розповідними реченнями і є істинною або хибною".

Фактично всі ці визначення при їх різних мовних відмінностях - ідентичні.

Надалі будемо користуватися такою дефініцією судження: "С у д ж е н н я - це така форма мислення, яка розкриває зв'язок між предметом і його ознакою".

Наприклад, "Конфіскація майна є додатковим видом покарання"; "Грабіж не є посадовим злочином" тощо.

Те, про що говориться у судженні називається "предметом думки у судженні" або "логічним підметом судження", або "суб'єктом судження" і позначається буквою латинського алфавіту "S".

Те, що говориться у судженні про предмет думки називається "ознакою предмета думки" або "логічним присудком судження", або "предикатом судження" і позначається буквою латинського алфавіту "Р".

Відношення між предметом думки і ознакою предмета думки фіксується логічною ознакою "є/не є", "суть /не суть".

Отже, логічна структура судження складається із суб'єкта Б, предиката Р і логічної зв'язки "є/не є".

"S" і "Р" називаються термінами судження. У наведених прикладах суб'єктами будуть поняття "конфіскація майна" і "грабіж", предикатами - "додатковий вид покарання", "посадовий злочин", а логічною зв'язкою слова "є" і "не є".

2. Судження і речення

Оскільки судження є однією із форм абстрактного мислення, то його матеріальним втіленням, матеріальною реалізацією є мова, конкретніше - речення. Ллє хоча будь-яке судження реалізується у реченні, не всі речення виражають судження. Із усієї множини речень (розповідні, питальні, окличні) лише розповідні виражають судження. Наприклад, суджень не виражають речення: "Хто сьогодні спізнився на лекцію?", "Принеси книжку!"

Визначивши, що кожне судження неодмінно виражається у розповідному реченні цілком слушно виникає питання: "Що розуміється під судженням: думка поза мовними засобами , які її виражають, чи думка разом із засобами її мовного втілення ?".

З цього приводу в історії логіки існують дві точки зору. Перша точка зору розглядає судження як висловлювання, як речення, тобто думку разом з її мовними засобами вираження. Відповідно до цієї точки зору одна й та ж сама думка, яка втілена у реченнях різних мов (наприклад, українській, німецькій, англійській тощо) є різними судженнями. Наприклад, речення "Він є студентом", "Er ist ein student", "He is a student" повинні розглядатися як різні судження.

Друга точка зору полягає у тому, що судження розглядається у відволіканні від мовних засобів його вираження, як "пропозиція в абстрактному смислі". Тоді речення: "Він є студентом", "Er ist ein student", "He is a student" є одним і тим самим судженням, незалежно від того, яке мовне втілення воно має. У такій трактовці судження є тим спільним, що зберігається у розповідних реченнях при перекладі з однієї мови на іншу.

Кожна з цих точок зору має право на існування в залежності від конкретних завдань дослідження. Тому надалі будемо користуватися і терміном "судження", і терміном "висловлювання", і теміном "речення".

Співвідношення "речення", "судження" і "висловлювання" розглядається ще й у такій площині. Оскільки речення розглядається як знак, то знак, з точки зору семантики, повинен мати смисл і значення. Виявллється, що смислом розповідного речення (як знака) є судження (тобто, думка зафіксована у реченні) або інформація, яку несе в собі речення ("щось про щось стверджується або заперечується"), а значенням - оцінка відповідності речення тому, про що говориться у реченні (тобто, "істина" чи "хиба"). Зазначене дає можливість сформулювати таку дефініцію:

Ви с л о в л ю в а н н я - це речення, смислом якого є судження, а значенням - такі логічні об'єкти як "істина" або "хиба"".

Оскільки традиційна логіка досліджує форми мислення, розглядає їх як своєрідні способи освоєння відображення дійсності, то в ній йдеться про "поняття", "судження", "умовивід" як форми мислення.

Сучасна ж логіка, як другий етап логіки у розвитку єдиної логічної науки, бере до уваги мову як втілення мислення, або іншими словами, досліджує смисловий бік мови і різних її утворень (виразів). Тому у сучасній

логіці говорять не про "поняття", "судження", "умовивід", а про "терміни", "висловлювання", їх комбінації і відношення (тобто, про висновки).

Отже, коли у традиційній логіці вживається термін "висловлювання" як рівноцінний терміну "судження"1, то мається на увазі , що висловлювання, як об'єкт сучасної логіки може моделювати судження, бути одним із варіантів представлення судження, особливо коли йдеться про судження з відношеннями та про складні судження. Все це дає можливість вживати в певних межах терміни "судження" і "висловлювання" як одно порядкові. Але коли ми говоримо про специфіку дослідження предмета логіки в історично першій частині (традиційній логіці) і в історично другій частині (сучасній або символічній логіці), то необхідно враховувати зазначені вище нюанси.

1. Загальна характеристика судження
2. Судження і речення
3. Види суджень. Атрибутивні судження
4. Логічні відношення між атрибутивними судженнями
5. Тлумачення атрибутивних суджень мовою логіки предикатів
6. Судження з відношеннями
7. Судження існування
8. Модальні судження
9. Запитання
10. Види складних суджень.