Логіка - Конверський А.Є. -
2. Судження і речення

1. Загальна характеристика судження

Судження - це одна із форм мислення. Існує декілька її визначень. Наведемо найвживаніші з них:

"Судження - це думка, у якій стверджується наявність або відсутність властивостей у предметів, відношень між предметами, зв'язків між ситуаціями";

"Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмети дійсності і яка об'єктивно є або істинною, або хибною і при цьому неодмінно однією із двох";

"Судження - це думка, у якій стверджується або заперечується зв'язок між об'єктами і ознаками";

"Судження - це думка, що виражається розповідними реченнями і є істинною або хибною".

Фактично всі ці визначення при їх різних мовних відмінностях - ідентичні.

Надалі будемо користуватися такою дефініцією судження: "С у д ж е н н я - це така форма мислення, яка розкриває зв'язок між предметом і його ознакою".

Наприклад, "Конфіскація майна є додатковим видом покарання"; "Грабіж не є посадовим злочином" тощо.

Те, про що говориться у судженні називається "предметом думки у судженні" або "логічним підметом судження", або "суб'єктом судження" і позначається буквою латинського алфавіту "S".

Те, що говориться у судженні про предмет думки називається "ознакою предмета думки" або "логічним присудком судження", або "предикатом судження" і позначається буквою латинського алфавіту "Р".

Відношення між предметом думки і ознакою предмета думки фіксується логічною ознакою "є/не є", "суть /не суть".

Отже, логічна структура судження складається із суб'єкта Б, предиката Р і логічної зв'язки "є/не є".

"S" і "Р" називаються термінами судження. У наведених прикладах суб'єктами будуть поняття "конфіскація майна" і "грабіж", предикатами - "додатковий вид покарання", "посадовий злочин", а логічною зв'язкою слова "є" і "не є".

2. Судження і речення

Оскільки судження є однією із форм абстрактного мислення, то його матеріальним втіленням, матеріальною реалізацією є мова, конкретніше - речення. Ллє хоча будь-яке судження реалізується у реченні, не всі речення виражають судження. Із усієї множини речень (розповідні, питальні, окличні) лише розповідні виражають судження. Наприклад, суджень не виражають речення: "Хто сьогодні спізнився на лекцію?", "Принеси книжку!"

Визначивши, що кожне судження неодмінно виражається у розповідному реченні цілком слушно виникає питання: "Що розуміється під судженням: думка поза мовними засобами , які її виражають, чи думка разом із засобами її мовного втілення ?".

З цього приводу в історії логіки існують дві точки зору. Перша точка зору розглядає судження як висловлювання, як речення, тобто думку разом з її мовними засобами вираження. Відповідно до цієї точки зору одна й та ж сама думка, яка втілена у реченнях різних мов (наприклад, українській, німецькій, англійській тощо) є різними судженнями. Наприклад, речення "Він є студентом", "Er ist ein student", "He is a student" повинні розглядатися як різні судження.

Друга точка зору полягає у тому, що судження розглядається у відволіканні від мовних засобів його вираження, як "пропозиція в абстрактному смислі". Тоді речення: "Він є студентом", "Er ist ein student", "He is a student" є одним і тим самим судженням, незалежно від того, яке мовне втілення воно має. У такій трактовці судження є тим спільним, що зберігається у розповідних реченнях при перекладі з однієї мови на іншу.

Кожна з цих точок зору має право на існування в залежності від конкретних завдань дослідження. Тому надалі будемо користуватися і терміном "судження", і терміном "висловлювання", і теміном "речення".

Співвідношення "речення", "судження" і "висловлювання" розглядається ще й у такій площині. Оскільки речення розглядається як знак, то знак, з точки зору семантики, повинен мати смисл і значення. Виявллється, що смислом розповідного речення (як знака) є судження (тобто, думка зафіксована у реченні) або інформація, яку несе в собі речення ("щось про щось стверджується або заперечується"), а значенням - оцінка відповідності речення тому, про що говориться у реченні (тобто, "істина" чи "хиба"). Зазначене дає можливість сформулювати таку дефініцію:

Ви с л о в л ю в а н н я - це речення, смислом якого є судження, а значенням - такі логічні об'єкти як "істина" або "хиба"".

Оскільки традиційна логіка досліджує форми мислення, розглядає їх як своєрідні способи освоєння відображення дійсності, то в ній йдеться про "поняття", "судження", "умовивід" як форми мислення.

Сучасна ж логіка, як другий етап логіки у розвитку єдиної логічної науки, бере до уваги мову як втілення мислення, або іншими словами, досліджує смисловий бік мови і різних її утворень (виразів). Тому у сучасній

логіці говорять не про "поняття", "судження", "умовивід", а про "терміни", "висловлювання", їх комбінації і відношення (тобто, про висновки).

Отже, коли у традиційній логіці вживається термін "висловлювання" як рівноцінний терміну "судження"1, то мається на увазі , що висловлювання, як об'єкт сучасної логіки може моделювати судження, бути одним із варіантів представлення судження, особливо коли йдеться про судження з відношеннями та про складні судження. Все це дає можливість вживати в певних межах терміни "судження" і "висловлювання" як одно порядкові. Але коли ми говоримо про специфіку дослідження предмета логіки в історично першій частині (традиційній логіці) і в історично другій частині (сучасній або символічній логіці), то необхідно враховувати зазначені вище нюанси.

3. Види суджень. Атрибутивні судження
4. Логічні відношення між атрибутивними судженнями
5. Тлумачення атрибутивних суджень мовою логіки предикатів
6. Судження з відношеннями
7. Судження існування
8. Модальні судження
9. Запитання
10. Види складних суджень.
11. Виклад складних суджень мовою логіки висловлювань
12. Логічні відношення між складними судженнями