Товарна інноваційна політика - Сумець О.М. -
Розділ 9. Дизайн нового товару

Ключові терміни: дизайн, система, проект, ергономічні показники, естетичні показники.

Ключові питання розділу

9.1. Роль і місце дизайну в створенні нового продукту.

9.2. Специфіка дизайну нового продукту.

9.3. Ергономічні та естетичні показники виробів.

Рівень освоєння матеріалу розділу:

o знати й розуміти: трактування поняття "дизайн", його об'єкти та програми; досконалість виробничого виконання; умови раціонального художнього конструювання;

o уміти: описати товар і провести його класифікацію, визначати інновацію і нововведення; описувати життєвий цикл інновації.

9.1. Роль і місце дизайну в створенні нового продукту

Розширення масштабів і підвищення інтенсивності виробничої діяльності привели до створення в природному середовищі, біосфері, середовища штучного походження - техносфери. Виникнення й розвиток техносфери обумовили виникнення гострих проблем забезпечення сировинними, енергетичними, водними, повітряними ресурсами, пов'язаних з раціональним використанням і охороною літо-, гідро- і атмосфери. Якщо ж подивитися ширше, то йдеться про досягнення гармонії між природними явищами й людською діяльністю. Одним з діючих засобів забезпечення такої гармонії є архітектурно-художня організація всього штучного середовища, утому числі виробництва.

Перетворювально-виробнича діяльність має ієрархічну структуру, що включає елементи, необхідні й достатні для її існування. Цілісна система виробництва поділяється на функціональні сфери-галузі. Функціонально цілісні галузі складаються з виробничих єдностей - НПО, підприємств тощо, основу яких становлять колективи й матеріально-технічна база.

Структурними елементами діяльності будь-якого підприємства (у тому числі машинобудівного) є людина, матеріал, знаряддя, процес, середовище, продукція. Всі ці елементи окремо й виробництво в цілому підлягають облаштуванню, керуванню, обслуговуванню й постійному вдосконаленню.

У міру свого внутрішнього розвитку й зовнішнього поширення дизайн здобуває все більше значення для виробництва.

Для активізації й поліпшення керування якістю всіх видів промислової продукції було запропоновано безпосереднє включення художнього конструювання в систему роботи з підвищення якості товарів широкого вжитку, у тому числі побутових приладів і машин.

Практика художнього конструювання, спрямована на підвищення ефективності виробництва і якості промислової продукції, визначається рядом принципових положень. До них належать системний підхід, структурна організація, конептуальність проектування, інформативність проекту, кваліметричність продукту, язикова специфіка дизайну.

Сама сфера застосування творчої праці дизайнера - предметно-технічне середовище та елементи, що його складають - зовні виглядає хаотичною. Нерідко прямо говорять про "хаос речей", "невпорядкованості предметного миру" і т.п. У дійсності ж, входячи в об'єктивно існуючу гіперсистему природи, штучно утворене предметне середовище не може бути безсистемним - у противному випадку воно просто не змогло б існувати. Інша справа, що воно неймовірно складне, діалектично незавершене - така умова процесу розвитку - і тому сприймається як би невпоряд кованим.

Однак існує й функціонує предметно-технічне середовище саме за законами складно-динамічних систем. З іншого боку, системна організованість штучного предметного середовища підтверджується й тим, що воно - носій матеріального аспекту людської культури. При розгляді феномена культури у відношенні локальних (особливо минулих) цивілізацій її системний характер стає цілком очевидним. Нарешті, і властиво дизайн як специфічний вид проектної творчості, складовий елемент діяльності й культури є системним. Поза системною організацією всяка діяльність була б неповноцінною або зовсім неможливою.

Область і масштаб застосування дизайну можуть простиратися від створення естетично виразної форми окремого виробу до участі в комплексному формуванні цілісного гармонійного предметно-технічного середовища всіх сфер життєдіяльності людини. Але у всіх випадках художньо-конструкторську діяльність доцільно об'єктивно розглянути з позицій системного підходу.

Під системою в найбільш загальному вигляді розуміється комплекс необхідних і достатніх елементів, що перебувають у стійкому взаємозв'язку й взаємодії й складають у відносно певних межах єдине ціле. Система як ціле має певну структуру й задовольняє ряд вимог. Так, число структурних елементів системи є необхідним й достатнім для її існування. Властивості системи як цілого не зводяться до простої суми властивостей елементів, що її складають; кожен елемент, включений в систему, знаходить нові властивості. Властивості цілого породжуються властивостями елементів і, навпаки, властивості елементів породжуються характеристиками цілого.

Кожен елемент системи виступає й проявляється не як такий, а з урахуванням його місця в системі. Той самий елемент має одночасно різні характеристики, параметри, виконує різні функції й навіть улаштований за різними принципами, залежно від ієрархії побудови системи. Буття системи невіддільно від умов її існування.

Системний підхід до дизайну й трактування технічної системи як об'єкта дизайнерської розробки вимагають розгляду органічно пов'язаного із системністю принципу структурності.

Діапазон відомих трактувань завдань дизайну простирається від створення зручних і гарних промислових виробів до формування цілісного гармонічного предметно-технічного середовища. У всіх випадках передбачається певна побудова (або перебудова) проектованих об'єктів. Точніше ж, як буде показано нижче, формуються (переформовуються) не стільки самі об'єкти, скільки певні їхні ознаки. Така перебудова йде в порівнянні з об'єктами-аналогами, а нова побудова - понад порівняння з ними (так званий "безаналоговий дизайн"). Тому об'єктом дизайнерської діяльності є структурна організація, структуроутворення, а її результатом - структурність, цілісна гармонічна структура.

Поняття структури в цьому контексті віднесено насамперед до форми. Однак дизайн, створюючи форму об'єкта, певним чином організовує і його зміст. Структурування змісту проектованого об'єкта в дизайні прийнято називати сенсоутворюванням. Ці два поняття є в дизайнерській творчості методично основними.

Обов'язковим вихідним моментом алгоритмізації служить мінімальність числа елементів процесуальної структури при їхній необхідності й достатності. Це оптимізує й розуміння суті, і здійснення процесу дизайну. Положення системного підходу дозволяють визначити наступний оптимум структурних елементів, розташованих у два ряди:

o учасники й продукти процесу дизайну - дизайнер, творець проекту;

o сам художньо-контрукторський проект;

o споживач техніко-естетичних властивостей проектованого виробу (системи);

o процесуальні елементи (специфічні по суті роботи, але структурно єдині й для дизайну, і для всякої творчості) - аналіз, концепція, синтез.

До основних видів дизайнерських розробок належать модернізація: нова, перспективна й експериментальна розробки; проектний прогноз. Часткова модернізація - це незначне поліпшення окремих техніко-естетичних параметрів виробу, що зберігає основні риси свого прототипу. Нова розробка являє собою істотно або принципово нове техніко-естетичне рішення, розраховане на сучасну реалізацію. Перспективна розробка містить аналогічне рішення, розраховане на реалізацію в більш-менш віддаленому майбутньому. Експериментальна розробка спирається на досить вільний дизайнерський пошук у широких варіаціях, які не завжди призначені для впровадження. Проектний прогноз призначається для принципового визначення можливого магістрального напряму дизайну, не обов'язкового для реалізації.

Процес, як правило, поділяється на п'ять етапів. Він починається з пошуку принципової схеми, загального умовного наближеного рішення. Далі розробляється форескіз - попередній первісний начерк. На його основі створюється ескізний проект ("дизайнерська пропозиція") із принциповим рішенням вузлів і деталей. У свою чергу, ескіз дозволяє виконати художньо-технічний проект із розробкою компонування вузлів і плазових ("теоретичних") креслень. Завершує процес розробка робочого проекту - робочих креслень, як правило, при повному взаємозв'язку з аналогічним етапом інженерного конструювання, або навіть без розчленовування - у єдиному комплекті документації.

Такі основні риси структури організації дизайну. Його зміст, сенсоутворювання двоєдине у своєму значенні й прояві. Завдяки перетворювальному характеру воно пов'язане з науковим пізнанням, що знаходить висвітлення в дизайнерському аналізі, і з художнім втіленням, що здійснюється за допомогою дизайнерського синтезу.

1 аналіз, і синтез здійснюються за допомогою проектно-комунікаційних зв'язків, що визначають інформативну специфіку дизайну, і на основі виявлення ціннісних орієнтацій, що становлять зміст дизайнерської експертизи - критики й оцінки продукту. Центром же сенсоутворювання (його процесу й результату) є художньо-проектна концепція, що відрізняється за глибиною й складністю залежно від об'єкта дизайну.

Сутність кожної повноцінної дизайнерської розробки обов'язково визначається центральною художньо-проектною ідеєю - концепцією. її зерно - афористично коротке і ємне формулювання якої-небудь потреби людини, що може й має бути реалізована художньо-проектними засобами, а потім і задоволена продуктом дизайну. У цьому - принципова відмінність дизайнерської концепції від інженерної, сутність якого полягає в технічній ідеї розроблювальної машини.

При естетичній розробці форми товару провідне значення дістають ознаки її стилю (моди), які формуються засобами та прийомами композиційної гармонізації. У своєму образному вислові така форма не йде далі простих асоціацій. Тому концептуальною тут стає головна стильова ідея, основна морфологічна думка: досягти деякої подоби зовнішнього вигляду машини іншому, особливо виразному предмету, завдяки чому й виразність створюваної форми підсилиться.

При проектуванні окремого товару опорними художньо-проектними категоріями служать принципи й закономірності композиції, які забезпечують гармонічну побудову не тільки її зовнішньої форми, але й всієї структури. Найбільш серйозні й глибокі художньо-конструкторські розробки мають образну передумову - вираження технічної функції машини в художній формі. Така образна передумова - неодмінна умова формування повного художньо-проектного образу системи машин. Таким чином концептуальним стрижнем проекту служить загальний композиційний задум, який визначає естетично-проектну тему й передбачає образний початок, який формується в ньому.

При розробці єдиного технічного комплексу має місце додавання всіх попередніх художньо-проектних категорій, що обумовлюють побудову як окремого товару, так і його системи. При цьому нагромадження кількісних художніх характеристик системи обумовлює діалектичний перехід у нову якість: окремі образні передумови зливаються в єдиний, повний і глибокий художньо-проектний образ цілісного предметно-технічного комплексу, що виражає в художній формі риси людських характеристик машин. Цей образ і є зерном концепції, носієм змісту дизайнерської розробки машинної системи.

Виникнення такого образа передбачає можливість здійснення найпростішого - конгломеративного - рівня архітектурно-художнього синтезу предметних систем, коли окремі їхні елементи ще не зливаються в єдине й нерозривне естетичне ціле, але співіснують "поруч".

При розробці великої цілісної системи машинобудівного виробництва її проектувальники творчо спираються на всі перераховані художньо-проектні категорії. Отже, подібна система будується на основі:

o принципів, закономірностей, засобів і прийомів композиції;

o має ознаки сучасного стилю (і рис моди);

o характеризується повнотою художньо-проектного образу. Ядром розгорнутої концепції в цьому випадку є ідея архітектурно-художнього проектного синтезу, здійснюваного на рівні органічного ансамблю, коли всі структурні елементи виробничого середовища утворять нероздільну єдність, яка подібна до єдності твору мистецтва.

Дизайнерська концепція обов'язково пов'язується з інформативністю проекту й повністю визначає характер якості або квалі-метричну характеристику проектної розробки, а потім і випущеної на основі проекту промислової продукції.

Творчому процесу проектування в цілому, у тому числі й дизайну, властива інформаційна основа. Щодо дизайну вона проявляється, по-перше, в інформаційному характері самих процедур проектування, які припускають постійне кодування й перекодування професійних повідомлень, необхідних для роботи. Інформаційна основа полягає в інформаційній суті проекту, який створює дизайнер: на базі зібраної вихідної інформації відбувається її творча переробка відповідно до соціального замовлення й технічним завданням, і створюється нова проектна інформація, необхідна для виробництва промислової продукції. Інформаційна основа проявляється також у чисто інформаційній природі одногр з основних об'єктів дизайну - аудіовізуальних комунікацій, які забезпечують інформаційні зв'язки, необхідні для життєдіяльності людей, і в інформативності самого продукту дизайну.

Корисна дизайнерові інформація детальніше й приблизно може бути розділена на загальну, проектну й контрольну.

Загальна інформація визначає рівень особистої та професійної ерудиції дизайнера, проектна буде пов'язана безпосередньо із проектом, який розробляється на цей час, а контрольна - в основному патентознавську - дозволить перевіряти ступінь новизни І якості проектування.

Інформативність дизайнерського проекту досягається розумінням інформаційної специфіки дизайну, його процесу й результату, формуванням нової інформації в ході проектування, забезпеченням ефективності інформаційного розкриття змісту проектування, використанням знаково-мовної форми реалізації розробок, поданням інформаційної моделі - проекту, майбутньому продукту дизайну.

Дизайнер "поодинці" ніколи не створює й не може створити їх повністю у всьому матеріальному втіленні. На етапі проектування він працює з інженерами, технологами й іншими технічними й гуманітарними фахівцями, які всі разом створюють власне проект. На етапі ж виготовлення матеріалізацію проекту здійснюють фахівці-виробничники - у першу чергу, робітники.

Тому дизайнер відповідає лише за формування тих властивостей проектованого виробу, комплексу, які є його спеціально професійною прерогативою, і за зведення як техніко-естетичних, так і інших властивостей у єдину цілісну гармонійну систему.

Отже, продукт творчості дизайнера специфічно кваліметричний, тобто орієнтований на досягнення певної якості. Ця якість інформаційно закріплена в проекті й потенційно "готова до вживання" через виріб або комплекс. Звідси обов'язкова вихідна умова плодотворності проектування - глибоке знання дизайнером ціннісних установок споживача. На основі чіткого подання значень, інтересів користувача можливий облік всіх споживчих, техніко-естетичних, а також виробничих вимог, їхній облік забезпечить відповідні властивості проектованого виробу, комплексу. Споживчі властивості характеризуються конкретними техніко-естетичними параметрами, які визначають реальні можливості використання, експлуатації виробу (комплексу) і його якість.

Виявлення оптимальності показників системи ціннісні установки: споживчі вимоги - техніко-естетичні властивості - конкретні якісно-кількісні параметри забезпечують дві спеціальні форми дизайнерської діяльності: критику та оцінку. Причому, якщо оцінка - у різноманітних формах експертизи - традиційна для дизайну й завжди становила невід'ємну частину його проектної та після проектної діяльності, то критика як особлива форма професійного відношення до всіх сторін дизайнерської творчості - явище, усвідомлене дизайнерами відносно недавно.

Сформульоване ними положення "дизайн починається із критики" характеризує саме проектування як діяльність, критичну по своїй суті, більше того - таку, що існує та розвивається в силу критичності своєї природи. Творче осмислення існуючих і формування нових цінностей матеріально-художньої культури становить основу проектування взагалі й дизайну в тому числі. Саме здійснення істинно дизайнерського підходу складається в критичності стосовно всього - від виявлення споживчого конфлікту (причин і суті невідповідності речі або процесу техніко-естетичним вимогам споживача) до формулювання відношення до відповідних властивостей готового продукту дизайну.

Критика - особлива діалектична форма негативно-позитивного відношення людини до своєї діяльності. Виявляючи, осмислюючи й формулюючи розв'язувану проектну проблему, дизайнер піддає існуючу ситуацію такому конструктивному критичному аналізові, що дозволяє запропонувати гранично оптимальне рішення, проектний ідеал. Подібний ідеал необхідний дизайнерові в якості конкретного, плідного вираження власної критичної позиції, у противному випадку критика перетворюється в тенденційне критиканство.

За своїм змістом дизайнерська критика може бути нормативною й ціннісною. Нормативна критика підходить до характеристики свого об'єкта з позицій техніко-естетичних вимог, закріплених у стандартах, і являє собою форму критики-оцінки. Ціннісна критика здійснюється з позицій соціально-культурної значимості, цінності культурних зразків, і є формою критики-установки. Кри-тика-оцінка може здійснюватися постійно, у тому числі в самому процесі проектування. Критика-установка є формою самостійної діяльності.

Критика може бути спрямована на всі складові частини й прояви дизайну - від продукту дизайну ар самого художника-конструктора - і виробляється як зсередини, так і поза процесом проектування. Основними є три форми критики: © критика існуючого стану предметного середовища і її структурних елементів до проектування й у його процесі;

o критика суті проектування і його результатів як самим дизайнером, так і "з боку";

o запроектна критика результатів діяльності дизайнера, що має свої, особливі засоби й цілі, найбільш узагальнені й укрупнені, і прямо нагадує художню критику в мистецтві. Результат дизайнерського критичного акту закріплюється в

оцінці - фіксованій характеристиці об'єкта, яку пропонують експерти. Оцінка здійснюється на стадії складання технічного завдання й перед проектного аналізу, на всіх етапах розробки проекту - від перших ідей і ескізів до закінченого проекту й, головне, у період розгляду, узгодження й затвердження проекту.

Критика-оцінка може відбуватися у вигляді сторонньої експертизи або самооцінки дизайнера. Різновид останньої - колективна оцінка, звичайна для роботи дизайнерських організацій, досить діюча й плідна форма спільної творчості. До числа основних методів дизайнерської оцінки можуть бути віднесені логічний аналіз (постановка "внутрішніх" питань до проекту), порівняльний аналіз (зіставлення даних проекту з даними прототипу, аналогів, технічного завдання на проектування), контрольні переліки (відповідь на заздалегідь задані системи питань), шкали оцінок (зіставлення параметрів проекту із заздалегідь підготовленими характеристиками) тощо.

Оцінка споживчих властивостей проекту або готового виробу, згідно кваліметричним установкам, обов'язково повинна бути комплексною. її техніко-економічна сторона не може бути відділена від техніко-естетичної. А серед антропономічних параметрів останньої визначальне місце буде належати естетичним характеристикам, оскільки естетичне виступає знаком всебічної досконалості створюваного об'єкта, розкриває апофеоз антропономічного початку в предметно-технічній системі. Естетичне вінчає все людське. Звідси - складність виявлення естетичної цінності продукту дизайну, об'єктивно властива практичному процесу оцінки якості.

9.1. Роль і місце дизайну в створенні нового продукту
9.2. Специфіка дизайну нового продукту
9.3. Ергономічні та естетичні показники виробів
Розділ 10. Формування інноваційної стратегії підприємства
10.1. Механізм управління інноваційною діяльністю в умовах технологічних змін
10.2. Економічні механізми технологічних змін і їх вплив на структуру промислово-виробничого сектора
Збір і видалення відходів
Боротьба із забрудненням земель, повітряного і водного середовища
10.3. Методика внутрішньо-фірмового планування стратегії інноваційного розвитку
Інвестиції в дослідження і розробки