Товарна інноваційна політика - Сумець О.М. -
Динаміка конкурентоздатності

Вони відображаються показниками наукоємності виробництва, які мають різний вигляд, а саме: частка витрат на дослідження і розробки в обсязі витрат виробництва, частка цих витрат у прибутку, частка власних витрат на науку і частка залучених коштів на ці цілі.

Положення в конкуренції. Характеристики, які притягуються до аналізу цього пункту, звичайно, належать до експертного типу оцінок. Вони повинні визначити лідерство в дослідженнях у галузі, лідерство у впровадженні нових технологій і в споживача на ринку.

Динаміка продукції. За цією позицією визначають частоту появи нової продукції, тривалість її життєвого циклу, залежність нової продукції від нової технології її виробництва.

Динаміка технології. Цей чинник пов'язаний з характеристиками життєвого циклу технології: її "вік", особливості змін незалежно від типу технологій, зв'язок з інноваціями-продуктами, що проводяться за цією технологією, а також аналіз інформації по технологіях-конкурентах.

Динаміка конкурентоздатності

Головною ознакою цього чинника є з'ясування саме стратегічної позиції фірми в конкурентній боротьбі. У цьому розумінні визначають технологічну розкиданість продукції, можливості досягнення переваги за рахунок технологічних змін, загрозу швидкого морального старіння продукції внаслідок появи нової технології у конкурентів. Важливими складовими цього чинника є оцінка чутливості технологічних змін до державної економічної і науково-технічної політики, до очікувань споживачів.

Визначення названих чинників дає матеріал для узагальнюючих висновків відносно ступеня і темпу технологічних змін фірми, розглянутої протягом періоду, встановленого стратегічним горизонтом. Взаємозв'язок між чинниками технологічних змін та інноваційною стратегією фірми показано далі на схемі (рис. 10.2).

Неокласична мікроекономічна теорія, яка переважно розглядає короткостроковий період, на перший план висуває критерії і умови поведінки фірми відносно максимізації свого прибутку. Технологічні зміни розглядаються як складова навколишнього середовища фірми, тому ресурси технологічних змін розуміють як вхідні параметри. Це може бути куплена ліцензія, запозичена технологія або продукт, копіювання організаційних і збутових нововведень.

Але головним, на що тут треба звернути увагу, є спільність поведінки підприємств галузі. Тобто макроекономічна теорія неокласичного напряму виходить з однакової поведінки конкурентних фірм, які орієнтуються на критерій максимізації прибутку при заданій технології виробництва.

Рис. 10.2. Взаємозв'язок чинників технологічних змін з інноваційною стратегією фірми

Технологічні зміни торкаються усіх фірм галузі. Виходячи з цього, важко вести мову про певну стратегію технологічних змін, яка ініціюється однією фірмою.

Інноваційна стратегія пов'язана з бажанням фірм досягнути технічного і ринкового лідерства шляхом створення і впровадження нових продуктів. Така стратегія передбачає щільний зв'язок фірми зі світовими досягненнями науки і технології, пряму залежність від наукових розробок, що фінансуються і здійснюються самою фірмою, можливість останньої швидко реагувати і пристосовуватися до нових технологічних можливостей.

Цей підхід вимагає від фірми бути постійно включеною в інформаційну "тканину" країни і світу, співпраці з ведучими консультантами і вченими, контактів з інституціями світу, які стосуються галузі, де реалізовує свою місію дана фірма.

Особливістю наступальної інноваційної стратегії є активна участь співробітників фірми у створенні і впровадженні таких інновацій. При реалізації наступальної стратегії ключову роль грає спеціальний підрозділ фірми, функцією якого є дослідження і розробки. Цей підрозділ повинен генерувати відповідну наукову і технічну інформацію для здійснення наступальної стратегії.

Пошук нових знань є стартовим пунктом дня інноваційного процесу і стає істотним чинником для успішної реалізації наступальної стратегії. Такого роду інновація часто залежить від інформації, яка не існує у чистому вигляді, а формується у процесі пошуку і не може бути визначеною заздалегідь. Ключова інформація такого роду проводиться за допомогою міждисциплінарних досліджень, багато у чому парадоксальних з точки зору традиційних наукових і технічних уявлень.

Функція базових досліджень в інноваційному процесі часто може бути визначена між науковим і технічним персоналом. Можна навіть бачити, як інженери, реалізовуючи інновацію, проводять більш новий інтелектуальний капітал у порівнянні з вченими, які розробляють нові базові знання для цієї інновації.

Нерозуміння такого поєднання науки і виробництва, як створення нового знання, стало причиною ряду невдач амбіційних проектів, коли вважалося, що інновацію можна здійснити за відомими принципами, тобто простим застосуванням у практиці вже існуючого знання. Наступальна стратегія пов'язана з інтенсивними власними розробками. Це дає ефект не тільки безпосередньо у вигляді власних досягнень, але і шляхом власного адекватного розуміння результатів сторонніх базових досліджень і, після того, можливості адаптувати їх у власне виробництво. У цьому розумінні дуже важливим чинником стає активна комунікаційна політика у відносинах зі світовою науково-технічною спільнотою.

Висока наукоємність і власні наукові підрозділи особливо виправдовують себе при патентному захисті нової технології і утворенні тимчасової монополії на прибуток інноватора. Зрозумілим у цьому випадку є прагнення утримувати таку монополію як саму тривалу. Прикладами успішної наступальної інноваційної стратегії були виробництва телевізорів, нейлону, напівпровідників, каталізу, окремих видів ядерних реакторів.

Ця стратегія пов'язана з оволодінням нової технології і завдяки їй виходом на нові ринки, уперше утворені іншими піонерами. Як правило, така стратегія неможлива як звичайна імітація, а потребує істотних поліпшуючих інновацій, які створюють по суті нову продукцію, з новими споживчими властивостями в порівнянні з базовою інновацією. Захисні інновації є найбільш поширеними у ведучих індустріальних країнах і тісно пов'язані з утворенням олігополістичних ринків з продуктовою диференціацією. Для олігополістів це також є формою захисту інновації від конкуренції і відповідних товарів-замінників. Ця форма стратегії пов'язана з наступальною, і часто важко їх розрізнити в межах окремої фірми.

Важливим чинником для здійснення захисної стратегії є придбання патентів. Фірми-захисники є споживачами патентів і постачальниками прибутків для фірм. Ця вигода і є тим економічним стимулом, який спонукає фірми брати на себе роль лідера. Тут виявляється перевага монопольного права на винахід.

Фірма із захисною стратегією повинна багато уваги приділяти навчанню свого персоналу і рекламі та просуванню своєї продукції шляхом розгалуженого сервісу і технічного обслуговування. Захисна стратегія так само, як і наступальна, повинна бути пов'язана з довгостроковим плануванням, яким звичайно займається спеціальний підрозділ таких фірм. Цей тип стратегії також вимагає високої наукоємності і звичайних зусиль дослідників, а також аналітиків, які аналізують досягнення і помилки. До таких фірм частіше вживають визначення високотехнологічних, ніж наукових.

Інноваційна імітаційна стратегія цього типу пов'язана з копіюванням технології виробництва продукції фірм. Якщо ця стратегія вживається у часі, не дуже віддаленому від першого застосування базової інновації, то, як правило, вона пов'язана з купівлею ліцензії на виробництво такого продукту. Якщо минув значний час, то можливо фірма буде мати досить технологічних знань, щоб зімітувати таку інновацію. У будь-якому випадку для успіху на ринку така фірма повинна мати певні переваги у виробництві аналогічної продукції. Такими перевагами можуть бути: зниження вартості продукції завдяки залученню дешевої робочої сили або місцевих природних ресурсів, використання вже існуючих виробничих потужностей у новому призначенні та інше. Має істотне значення також традиційний стан науково-технічної сфери країни.

Що стосується України, то вона ще має значну кількість кваліфікованої робочої сили, у тому числі багато інженерів і вчених з найбільш сучасних галузей виробництва (не дивлячись на відтік таких кадрів в інші сфери діяльності за останні 10-12 років). Для порівняння згадаємо відомі країни Далекого Сходу, які стали індустріальними лідерами, хоча і не мали під час свого старту після другої світової війни такого людського капіталу, який є сьогодні в Україні, і вимушені були багато коштів витратити на його створення.

Міжнародний досвід показує, що імітаційна стратегія є вдалою при значній державній підтримці і захисті своїх фірмі-новаторів такого типу. Це пояснюється тим, що перші кроки навіть вдалої імітації товару можуть бути економічно неефективними внаслідок малого ефекту масштабу. Тому збереження на цьому етапі національного ринку для таких фірм має велике значення. Однак цей захист не повинен приводити до підвищення вартості продукту або погіршення дизайну і технологічності. Імітаційна стратегія є вдалою тільки за умови додавання технічних, економічних і споживчих якостей до оригіналу. Тому для цього типу стратегії залишаються вимоги мати кваліфікований науково-технічний персонал, здатний не тільки оволодіти, але і удосконалити технологічну інновацію, знати кон'юнктуру відповідних ринків, виявити успіхи і невдачі фірм-піонерів, мати вихід у світовий інформаційний простір.

Залежна стратегія
Принцип системності
Принцип комплексності
Принцип орієнтації переважно на інноваційний шлях розвитку
Принцип балансу інтересів суб'єктів інноваційного процесу
Висновки