Охорона праці в авіації - Буріченко Л.А. -
2.2. Функції управління охороною праці

Низку загальних питань побудови СУОП на всіх рівнях уже розглянуто (п. 2.1). З метою упорядкування цього матеріалу зупинимося на функціях, а потім задачах управління охороною праці на авіапідприємстві, використовуючи для цього як наявний багаторічний досвід у зазначеній галузі, так і останні розробки.

Організаційна структура СУОП на авіапідприємстві показана на рис. 2.6. Зі схеми видно, що до функцій СУОП зазвичай відносять:

— планування робіт;

— реєстрацію й облік показників охорони праці;

— розслідування й облік нещасних випадків, хронічних професійних захворювань, аварій;

Рис. 2.6. Організаційна структура СУОП на авіапідприємстві

- управління фондами;

-стимулювання охорони праці;

- пропаганда і виховання безпечної поведінки; -ліцензування й сертифікація;

- контроль та інспектування;

- наукове забезпечення;

- міжнародне співробітництво;

- інші функції системи (кадрове забезпечення, розподіл прав, обов'язків, відповідальності між суб'єктами управління і т. ін.).

2.2.1. Планування робіт з охорони праці

Планування робіт звичайно виконують на державному, галузевому, регіональному рівнях і на рівні підприємств.

На державному рівні розробляють національні й державні програми, а на їхній основі - галузеві, відомчі, регіональні й цільові програми, а також програми оперативних дій щодо зменшення негативних наслідків надзвичайних ситуацій, пов'язаних з аваріями на виробничих об'єктах.

На рівні підприємства вагомий внесок у планування робіт з охорони праці вносить колективний договір. Він є найбільш важливим документом у системі нормативного регулювання взаємовідносин між власником (уповноваженими ним органами) і працівниками з першочергових соціальних питань, зокрема з питань охорони праці.

Саме на колективний договір переноситься центр ваги в плануванні й здійсненні комплексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці, а також щодо реалізації працівниками своїх прав і соціальних гарантій на охорону праці.

Укладанню колективного договору мають передувати збір і вивчення пропозицій працівників, а також аналіз результатів атестації робочих місць, стан виробничого травматизму, професійних захворювань, розробка необхідних заходів для поліпшення безпеки й умов праці у виробничих підрозділах підприємства.

Визначаючи загальні принципи формування двосторонніх зобов'язань з охорони праці, необхідно пам'ятати, що вони не повинні суперечити законам та іншим нормативним актам України.

Відповідно до спільних рекомендацій державних органів і профспілок стосовно змісту розділу "Охорона праці" у колективному договорі (угоді, трудовому договорі) колективний договір має вміщувати:

- заходи щодо захисту прав і соціальних інтересів осіб, які постраждали на виробництві від нещасних випадків (професійних захворювань), а також утриманців і сімей загиблих, тобто відшкодування нанесеного їм збитку (у тому числі й морального), виплати одноразової допомоги, компенсації витрат на придбання ліків, на проведення оплачуваного лікування; щодо надання потерпілому легшої роботи відповідно до медичного висновку із збереженням середнього заробітку, організації навчання, перекваліфікації та працевлаштування інвалідів праці, надання цим інвалідам допомоги у вирішенні соціально-побутових питань (навіть якщо вони вже не працюють на підприємстві за станом здоров'я) і т. ін.;

- комплексні інженерно-технічні заходи щодо досягнення нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці;

— зобов'язання щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці для інвалідів, неповнолітніх, пенсіонерів, осіб, які тимчасово залучаються до виконання суспільних робіт за договорами із центрами зайнятості населення;

— зобов'язання щодо поліпшення умов праці, санітарно-побутового і медичного обслуговування, вивільнення з тяжких, шкідливих робіт і нічних змін і т. ін.

Отже, з вищенаведеного видно, що в системі планування заходів із забезпечення охорони праці працівників колективний договір відіграє визначальну роль.

Відповідно до закону "Про охорону праці" фінансування охорони праці здійснює власник.

Працівник не несе ніяких витрат на заходи з охорони праці.

На рівні держави фінансування заходів з охорони праці здійснюють в основному за рахунок державних і місцевих бюджетів, а також фондів охорони праці.

Як зазначалося, на підприємствах планування робіт здійснюють на всіх рівнях управління з урахуванням перспектив розвитку, результаті в аналізу травматизму, професійних захворювань і аварій, матеріалів атестації робочих місць, паспортизації об'єктів та інших показників, які характеризують стан охорони праці.

Комплексні довгострокові плани (програми) поліпшення умов праці та виробничого середовища передбачають: впровадження безпечної техніки і технологій; застосування ефективних інженерно-технічних засобів, які забезпечують досягнення встановлених нормативів охорони праці; проведення реконструкції санітарно-побутових приміщень; заходи щодо заміни шкідливих речовин і матеріалів або усунення безпосереднього контакту працівників з ними; заходи організаційного характеру (поліпшення навчання, впровадження раціональних режимів праці та відпочинку і т. ін.).

На підставі довгострокових планів розробляють річні (квартальні) плани, які є складовою частиною колективного договору.

Крім комплексних планів, на підприємствах можуть бути графіки, плани-графіки організаційно-профілактичної і контрольно-ревізійної роботи; проведення атестації робочих місць; перевірок, регламентованих нормативними актами; обстежень структурних підрозділів, об'єктів; перевірок знань з охорони праці; роботи комісій і т. ін.

2.2.1. Планування робіт з охорони праці
2.2.2. Реєстрація й облік інформації
2.2.3. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій. Аналіз та оцінка показників стану охорони праці
2.2.4. Стимулювання охорони праці
2.2.5. Пропаганда і виховання безпечної поведінки
2.2.6. Ліцензування і сертифікація
2.2.7. Контроль та інспектування
2.2.8. Узгодження і видача дозволів
2.2.9. Наукове забезпечення охорони праці
2.2.10. Міжнародне співробітництво