Охорона праці в авіації - Буріченко Л.А. -
3.3. Якості особистості та безпека

Психологія безпеки надає великого значення якості особистості та її безпеці, що підтверджується безліччю серйозних дослідницьких робіт, виконаних вченими ряду країн. Це перш за все роботи Г. Мюнсерберга, В. Андерсена, О. Зельца, К. Марбе, К. Броуна, Е. Чизеллі, К.К. Платонова, І.С. Кона, А.В. Петровского, С .Г. Геллерштейна, М А. Котика, Г.Т. Берегового, М.Д. Завалова та ін.

Зупинимося на основних положеннях, які витікають Із цих та інших робіт, і перш за все на характеристиках людини, які відображають її індивідуальність, або на тих якостях і їх поєднаннях, які сприяють пристосуванню людини до праці і, зокрема, до захисту її від небезпеки або, навпаки, до виникнення нещасного випадку.

Особливе значення мають роботи німецького вченого К. Марбе (1869-1953), який найбільшу популярність здобув у вивченні впливу індивідуальних якостей людини на нещасні випадки. Він стверджував, що людські дії і їхні результати зумовлені не тільки зовнішніми стимулами і умовами, але попередньою готовністю (установленням) свідомості і м'язової системи до їхнього виконання. Він вважав, що існує схильність людей до нещасних випадків, що раніш одержані травми мають породжувати готовність організму до виникнення подальших. Фахівці в цій галузі, ґрунтуючись на своїх дослідженнях, висловились проти вказаної теорії К. Марбе і вважають, що твердження автора про наявність у людей певних вроджених властивостей, що створюють постійну схильність, яка неодмінно проявиться, незалежно від того, чим буде займатися людина, взагалі не мають ніяких підстав.

Проте нарівні з істотними недоліками робіт К. Марбе та його послідовників вони вперше акцентували увагу на "особистому факторі" в нещасному випадку.

Уже в 30-і роки 20 от. вважалося, що особисті якості розвиваються і формуються в діяльності під безпосереднім впливом соціального середовища і що показником захищеності людини або, навпаки, її схильності до небезпеки є не стільки вроджена властивість, скільки результат такого розвитку. Щоб зрозуміти виникнення нещасного випадку, мабуть, недостатньо мати навіть найдокладніші дані про індивідуальні якості потерпілого, очевидно необхідно також знати особливості його професійної діяльності, конкретні умови праці, в яких сталася подія, оскільки психофізіологічні якості працівника тим сильніше відображаються на його травматизмі, чим гострішою буде ситуація з погляду небезпеки.

У зв'язку з цим інтерес учених до вивчення психофізіологічних якостей працівників, які проявляються в конкретній виробничій обстановці, не слабшає і до цього часу.

Так, наприклад, М.А. Котик у своїй монографії "Психологія і безпека", яка вийшла в 1981 р. у видавництві "Валгус", пише, що, використавши методику К.К. Платонова ("карту особистості"), він виявив, що працівникам, які одержали відносно тяжкі травми, притаманний деякий своєрідний емоційно-моторний комплекс якостей, що сприяють дезінтеграції. А для працівників з контрольної групи, де травм не було, характерніший комплекс якостей інтелектуально-вольового плану (цілеспрямованість, наполегливість, критичність мислення), які сприяють їхній захищеності. Найважливішими з погляду безпеки праці є індивідуальні здібності людини до компенсації таких дезорганізуючих діяльність факторів, як утома, сонливість і поганий настрій.

Ці закономірності характерні в основному для осіб, зайнятих фізичною працею (авіатехніки, механіки, фахівці з експлуатації електро- і радіообладнання літаків і аеропортів тощо). Разом з тим характерна для сучасного виробництва автоматизація технологічних процесів значно скорочує частину фізичної праці, дозволяє здійснювати виробничі процеси без безпосереднього контакту працівника з джерелами фізичних, хімічних і біологічних факторів виробничої небезпеки. Все це, здається, зменшило б імовірність нещасних випадків. Водночас праця оператора з керування машиною або технологічним процесом (диспетчера керування повітряним рухом, пілота, водія, кранівника тощо) може бути дуже напруженою через дію нервово-психічних навантажень, які можуть призвести до передчасної втоми.

Крім того, для деяких видів операторської діяльності характерна робота в режимі очікування. Знаходячись у стані оперативного спокою, оператор має постійно зберігати готовність до екстрених дій, що призводить до швидкої втоми. Отже, робота оператора, зменшуючи ймовірність нещасних випадків у процесі безпосередніх контактів з механізмами, збільшує дію психофізіологічних факторів виробничої небезпеки, підвищує навантаження на нервову систему оператора, що може призвести до важких наслідків.

У зв'язку з цим викликає інтерес робота, в якій досліджувались психологічні фактори надійності діяльності авіадиспетчерів. Об'єктами дослідження були авіадиспетчери, які припустилися у своїй роботі грубих помилок. На кожного з досліджуваних були отримані дані щодо ступеня проявлення ряду психічних процесів. До них увійшли: концентрація, стійкість, переключення і розподіл уваги; оперативна пам'ять; темп психічної діяльності; характеристики мислення; просторові уявлення. Для діагностики вказаних якостей використовувались сучасні методи професійного психологічного добору для навчання професії авіадиспетчера. Для порівняльного аналізу одержаних даних було проведене обстеження авіадиспетчерів, які найбільш успішно справляються з роботою. У результаті аналізу встановлено, що порівняно з "неуспішними" диспетчерами "успішні" відзначаються вищим темпом психічної діяльності і стійкими показниками в області емоційної чутливості. Натомість "неуспішні" диспетчери характеризуються низьким темпом протікання психічних процесів, які зазвичай супроводжуються підвищеною тривожністю, страхом виникнення нових ситуацій і різних випробувань, труднощами в прийнятті відповідальних рішень.

Особи з цими характеристиками можуть справлятися з професійними обов'язками в оптимальному і мінімальному режимах діяльності, не виявляючи при цьому будь-яких порушень у технології роботи. Разом з тим діагностика таких показників (особливо на стадії професійного добору) є дуже актуальною. Ці висновки значною мірою достовірності можна поширити і на інших працівників, які виконують диспетчерські функції.

Оператор повинен знаходитися під постійним медичним наглядом. Ця вимога здебільшого строго виконується під час

медичного контролю льотного складу перед кожним вильотом. А постійний (щоденний) контроль нервово-психічного стану операторів інших перелічених професійних груп практично не проводиться або ж це робиться нерегулярно.

Існує взаємозв'язок між нещасними випадками і деякими соціальними факторами, які випливають з умов праці і якості працівників. Особливу значущість у попередженні травматизму набувають соціально-психологічні фактори: відношення працівників до системи техніки безпеки, мотивація поведінки у виробничій ситуації, стан психологічного клімату в колективі тощо.

Підтвердження цьому можна знайти в роботах американських вчених А. Девіса і Дж. Махоні, які вивчали групи людей, з якими сталися велика і мала кількість нещасних випадків, і встановили ряд відмінностей в соціальних якостях однієї й другої групи. Працівники, з якими часто відбувалися нещасні випадки, були гіршої думки про робочу обстановку на підприємстві і про якості своїх безпосередніх керівників. Ці робітники відрізнялися песимізмом, недовірливістю, підвищеною тривожністю, дратівливістю і всіх їх об'єднувало негативне ставлення до своєї роботи.

Аналізуючи нещасні випадки на основі вивчення біографій потерпілих, німецький дослідник X. Гейле зробив висновок, що серед останніх часто зустрічались соціально неблагополучні люди, тобто ті, що раніше скоїли злочини, відрізнялись неповагою до законів, правил, гіршою здатністю до соціального пристосування.

Для вивчення причин виробничого травматизму викликає інтерес зв'язок рівня травматизму зі стажем роботи або з віком. Так, наприклад, зв'язок між професійним стажем роботи та її успішним виконанням (показник, тісно пов'язаний з рівнем травматизму) може бути описаний гіперболою, крутизна якої залежить від ступеня складності професії (рис. 3.3), а зв'язок віку з успішним виконанням роботи описаний параболою другого порядку (рис. 3.4). Узагальнюючи результати своїх досліджень, можна зробити висновок, що з віком і зростанням стажу успішність праці буде навіть трохи підвищуватись, а початок освоєння професії через малий стаж і, як правило, молодий вік характеризується піком травматизму. Через декілька років при професійному стажі приблизно п'ять років (±2 роки) вже буде інший стрибок кількості нещасних випадків (рис. 3.5).

Пік травматизму на першому і приблизно п'ятому році стажу мають різну психологічну природу: перший пік - результат недостачі знань робітника (йому важко передбачити небезпеку, оцінити наслідки, він ще багато чого не вміє, і, природно, все це в нього викликає занепокоєння), а другий пік — результат необережності робітника, недостатньої обачності (повірив у свою здатність уникати аварій і травм, що призвело до зниження уваги, а іноді навіть до нехтування правилами, засобами захисту). Робітник у даному випадку потерпає від своєї надмірної самовпевненості.

Рис. 3.5. Гістограма змінювання числа нещасних випадків у працівників із зростанням професійного стажу

Аналіз виробничого травматизму, який регулярно проводиться службами охорони праці цивільної авіації, підтверджує ці висновки. Тому в практичній діяльності авіапідприємств ними слід керуватися, приділяючи велику увагу індивідуальній профілактичній роботі щодо попередження травматизму в зазначених стажових групах. У зв'язку з цим особливо корисні бесіди (інструктажі) з робітниками напередодні виконання ними травмонебезпечних робіт. Ці бесіди ні в якому разі не можна проводити формально. У процесі бесід корисно нагадати про небезпечні виробничі фактори, властиві конкретним технологічним операціям запланованих робіт, попередити про можливі наслідки виробничих травм. У результаті таких бесід працівники мають отримати ніби настанову на неприпустимість переоцінювання своїх можливостей у дотриманні установлених вимог безпеки.

Зниження психофізіологічних якостей робітника може статися на фоні стомлення, яке виникає і розвивається в результаті тривалої роботи або під впливом психофізіологічних факторів виробничої небезпеки (рис. 3.6). Із цього виходить, що найбільша кількість нещасних випадків відбувається перед обідньою перервою і наприкінці робочого дня. Статистика показує (рис. 3.7), що найбільша кількість нещасних випадків відбувається наприкінці тижня - в четвер і п'ятницю, коли, цілком імовірно, сильніше проявляється чинник стомленості.

Рис. 3.6. Змінювання кількості нещасних випадків протягом робочого дня

Під стомленістю розуміють викликане інтенсивною або тривалою роботою тимчасове зниження працездатності, яке супроводжується почуттям утоми.

Рис. 3.7. Змінювання кількості нещасних випадків на машинобудівному заводі за днями тижня

Різні види стомленості (розумова, стомленість будь-якого м'яза, зорова тощо) по-різному впливають на схильність робітника до нещасних випадків. Так, якщо процеси стомленості в основному локалізуються у великих півкулях головного мозку людини, то це підвищує схильність до нещасних випадків більше, ніж стомленість будь-якого великого м'яза (хоч при цьому в фізіологічному механізмі бере участь також головний мозок). Більш несприятливими можуть бути процеси стомленості верхніх кінцівок (при неточній координації рухів, наприклад, при попаданні руки в небезпечну зону, може статися травма).

Небезпека травмування може також виникнути в результаті втрати управління координацією руху, необхідною для збереження рівноваги під час робіт на висоті. Зазвичай це призводить до падіння зі стрем'янки або інших піднімальних пристроїв.

Стомленість сприяє також розвитку професійних захворювань, особливо опорно-рухового апарату, і підвищенню загальної захворюваності.

Викликає також інтерес фізіологічний механізм стомленості при малорухливій позі працівників (наприклад, збирання деталей двигуна після ремонту, монтаж будь-яких електротехнічних пристроїв на літальному апараті, робота екіпажу літального апарату під час тривалих польотів, робота диспетчера служби руху тощо). У такій позі через гідростатичний тиск загальний тиск у венах і капілярах ніг дещо більший, ніж в оточуючих тканинах. Це викликає збільшення фільтрації рідини з кровоносних судин в оточуючі тканини. Щоб у судинах головного мозку кровообіг не погіршився, рефлекторні впливи повинні сприяти скороченню судин нижніх кінцівок. Якщо мозок з цим не справляється, накопичення венозної крові й перехід рідини в тканини продовжується. Результатом вказаного процесу є погіршення кровообігу вище розміщених частин тіла, насамперед головного мозку, що відображається на його функціональному стані. Для зниження стомленості організму необхідно робити періодичні перерви в роботі, які мають чергуватися зі спеціальними комплексами фізичних вправ.

Автоматизація і механізація виробництва в цілому сприяють істотному зниженню травматизму і особливо його тяжкості. Проте при переході до автоматизованого виробництва потрібні належне узгодження нових систем з "людським фактором", ретельна підготовка персоналу до обслуговування нових і складніших технічних систем. Схильність до нещасних випадків суттєво підвищується з погіршенням стану здоров'я працівника. Наприклад, при виконанні робіт зі стрем'янки впала і одержала тяжку травму мийниця літаків. Причина падіння - втрата рівноваги в результаті запаморочення, викликаного пухлиною мозку.

Стрес і результати праці взаємопов'язані. Під стресом розуміють стан психічної напруженості, викликаний труднощами, небезпечностями, які виникають у людини при розв'язанні важливої для неї задачі.

Стрес залежно від рівня активації може по-різному діяти на людину. Він проявляється в загальному адаптаційному синдромі як необхідна і корисна вегетативна і семантична реакція організму на різке збільшення загального зовнішнього навантаження, яка призводить до цілого ряду фізіологічних зрушень в організмі, що сприяють підвищенню Його енергетичних можливостей і успішності виконання складних і небезпечних дій. Тому стрес є не тільки доцільною захисною реакцією людського організму, але Й механізмом, що сприяє успіху трудової діяльності в умовах перешкод, труднощів і небезпек.

Разом з тим Р. Йоркс і Дж. Додсон експериментально довели (рис. 3.8), що із зростанням активації нервової системи до певного (критичного) рівня продуктивність поведінки людини підвищується, тоді як з її подальшим зростом (в результаті розвитку в організмі процесу гіперболізації, який спричиняє порушення механізмів саморегуляції і погіршення результатів діяльності аж до зриву) продуктивність поведінки починає падати. У зв'язку з цим стрес, який перевищує критичний рівень, іноді називають дистресом.

Процес діяльності людини в дистресовій ситуації образно описаний психологом Т. Томашевським [63]. Людина при цьому здається метушливою, "загнаною", такою, яка працює через силу і яка не бачить нічого з того, що діється навкруги. У людини, яка знаходиться у важкій ситуації, знижується точність рухів, що призводить до псування інструменту, ламання крихких деталей, зриву різі з гайок, сутичкам тощо.

Рис. 3.8. Закон Йоркса-Додсона, пов'язуючий активацію нервової системи А з продуктивністю діяльності W; а - загальний випадок; б - випадок, коли приріст активації веде до приросту продуктивності; в - випадок, коли припущення активації веде до зниження продуктивності

У результаті виникають небезпечні ситуації, підвищується ймовірність порушень і аварій, випадкового включення агрегатів, нещасних випадків. Причому ймовірність нещасних випадків з працівниками в багато разів зростає, якщо вони знаходяться під дією наслідків конфліктів, що виникають у різних сферах особистого життя.

Дистресові явища дуже характерні для ряду специфічних робіт в аеропортах. Особливо вони проявляються в діяльності працівників служби перевезень, керування повітряним рухом, льотній роботі екіпажів і в різних аварійних ситуаціях.

Наслідком цього руйнівного процесу є специфічні травми, що зазначаються в щорічних аналізах виробничого травматизму авіапідприємств. Отже, доки стрес, викликаний ускладненнями умов праці, не перевищує певного рівня, він сприяє подоланню труднощів. Однак все це досягається за рахунок мобілізації ресурсів організму. І ті види трудової діяльності, де необхідність у подібній мобілізації виникає досить часто, негативно відбиваються на здоров'ї зайнятих у ній людей.

Імовірність нещасних випадків також зростає, якщо працівники мають певний темперамент і слабку нервову систему. Підвищують схильність до нещасних випадків також стійкі патологічні зміни в організмі людини, хоч вони і не роблять її непрацездатною. Це — серцево-судинні захворювання, захворювання дихальних шляхів, різні відхилення в психіці, погіршення зору, слуху і, природно, такі вади, як пристрасть до алкоголю, наркотиків.

Разом з тим наявність підвищеної схильності індивіда до небезпеки ще не є достатньою умовою нещасного випадку. Така схильність не може вважатися його необхідною умовою, оскільки люди з високою схильністю до небезпеки далеко не завжди стають жертвами нещасних випадків, і в той же час іноді ними стають ті, хто за своїми даними, здавалося б, був добре захищений від небезпеки. Тому дослідження психологічних причин нещасних випадків не може обмежуватись вивченням тільки індивідуальних якостей і виявленням факторів схильності до нещасних випадків.

Крім того, необхідно установити, як індивідуальні якості людини (частіше всього схильність, а можливо Й інші фактори) реалізуються в нещасні випадки. Нещасний випадок, викликаний помилкою робітника, можна розглядати як результат порушення нормального процесу предметної діяльності.

Визначальну роль в комплексі причин, які "формують" нещасний випадок, відіграють мотиви праці - тією чи іншою мірою усвідомлені фактори, які визначають при даних потребах людини вибір мети Його діяльності (тобто для чого він це робить).

Вивчаючи це питання, Т. Томашевський дійшов до висновку, що в праці проявляються такі п'ять основних мотивів: вигода, безвідмовність, зручність, задоволеність і нівелювання в трудовому колективі. При цьому роль і питома вага кожного з них у різних працівників далеко не однакові і можуть призводити до так званого конфлікту мотивів [4].

На основі ряду досліджень причин виробничого травматизму можна стверджувати, що в більшості чинні правила та інструкції з безпеки праці захищають робітників від небезпеки, накладають відповідні обмеження на їхні дії та поведінку. Тут і зароджується конфлікт мотивів: з одного боку, треба виконувати правила безпеки, захистивши тим самим себе від можливої травми, а з іншого боку — виконання правил часто вимагає додаткових витрат енергії, втрати робочого часу тощо. На жаль, вибір дії в такій ситуації часто не на користь захисту здоров'я працівника.

Ш. Фаверк вважає [63], що працівникам, як правило, властиво ігнорувати менш імовірні негативні події (нехай навіть з великими втратами) заради більш привабливих цілей. Разом з тим є об'єктивні причини, які роблять мотив вигоди кращим порівняно з мотивом безпеки. Висока продуктивність праці постійно і різноманітно стимулюється. При цьому мотив безпечної роботи заохочується значно рідше — безпечну роботу зазвичай вважають само собою зрозумілою нормою, обов'язком робітника. Тому виходить, що мотив вигоди завдяки стимулюванню весь час підсилюється, тоді як мотив безпеки не тільки не одержує такої підтримки, але на ділі навіть принижується. Це відбувається тому, що порушення правил, на щастя, далеко не завжди спричиняє нещасні випадки, зате часто дозволяє реалізувати вигоди. При цьому у працівника виробляються навички діяти з порушенням

правил. Всі ці порушення будуть залишатися безкарними до певного часу, доки з робітником не станеться нещастя, після чого він усвідомить нерозумність своєї поведінки.

3.4. Ризик у трудовій діяльності
3.5. Навчання безпечної діяльності. Правила безпеки
3.6. Навички безпечної діяльності. Роль плаката в охороні праці
РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВИ ФІЗІОЛОГІЇ, ГІГІЄНИ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ
Глава 4. САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО УМОВ ПРАЦІ
4.1. Загальні відомості
4.2. Терморегуляція
4.3. Профілактика надмірних дій тепла і холоду на організм людини
4.4. Чинника, що впливають на організм людини в польоті
4.5. Санітарні вимоги