Основи менеджменту - Федоренко В.Г. -
3.1. Сутність, зміст та структура організації

3.1. Сутність, зміст та структура організації

Управління неможливе без наявності організації. Що таке організація і для чого нею потрібно управляти?

Вважається, що організація виникла із потреб людей в об'єднанні (кооперації) зусиль для досягнення особистих цілей у зв'язку з використанням обмежених ресурсів (економічних, соціальних, фізичних, природних, психологічних тощо) на основі певних правил.

Американський науковець Ч. Барнарда дає таке визначення організації: Організація - це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільної мети або цілей". Тобто, організації створюються людьми для досягнення значимої для всіх мети. За наявності однієї мети така організація є простою, а за наявності двох і більше цілей - складною. Таким чином, організація - це група людей, діяльність яких свідомо узгоджується і координується для досягнення поставленої спільної мети.

Вимоги, що ставляться перед організацією, такі:

- наявність не менше двох людей, які вважають себе частиною цієї організованої групи;

- наявність спільної мети;

- наявність спільної діяльності членів групи для досягнення загальної мети або цілей.

Державу необхідно розглядати як складну організацію, яка має складний набір взаємопов'язаних цілей і характеристик. Загальними характеристиками організації є: ресурси, залежність від зовнішнього середовища, розподіл праці (вертикальний, горизонтальний, спеціалізація праці).

З погляду методології дослідження організації - це впорядкована взаємодія підсистем та елементів у межах цілісної системи. Тобто, будь-яку організацію можна розглядати як цілісну систему.1

Система-це цілісність сукупності взаємопов'язаних і взаємозалежних частин та елементів, які роблять свій конкретний внесок у характеристику цілого. Системи можуть бути закриті і відкриті. Закрита система - це система, що має жорсткі фіксовані межі з навколишнім середовищем. Відкрита система - це система, що має проникні і рухомі межі із зовнішнім середовищем. Відкриті системи різною мірою залежать від зовнішнього середовища і його впливу. Звичайно, всі організації є відкритими системами.

Будь-яка система має різні види структур.

Структура - це впорядкованість організаційних систем і одиниць, які складаються із сукупності різних підсистем і елементів (територіальна, виробнича структура, галузева, структура державного управління тощо) і взаємовідносин між ними.

В теорії антикризового управління наголошується, що "структура економічної одиниці є сукупністю пропорцій і відносин, які характеризують цю одиницю, в даних умовах і в даний момент:

- пропорції, тобто відносна величина і значущість елементів, які складають дану економічну одиницю;

- відносини, які встановлюються, з одного боку, між елементами, що становлять одиницю, а з іншого, - між цією одиницею й іншими економічними одиницями".

Виробнича структура і структура державного управління мають відповідати поставленій меті і завданням в поєднанні з можливостями суспільства.

Організація вважається успішно керованою, якщо вона вирішує завдання і досягає поставленої мети. Для цього управління має бути результативним і ефективним.

Мета - це бажаний і необхідний результат, на який направлена вся діяльність організації. Найперша мета організації - це визначення цілей.

Завдання - це діяльність, направлена на досягнення мети або цілей організації. Цілі встановлюють на довгостроковий (стратегічні) і короткостроковий (поточні) періоди часу (див. рис. 3.1). Цілі будь-якої організації повинні бути реальними, щоб їх можна було досягти. Вони мають служити підвищенню ефективності діяльності організації. Якщо встановленні цілі недосяжні, мотивація робітників ослабне і їхнє намагання досягти успіху буде блоковане. Процес стратегічного управління буде ефективним тільки в тому випадку, якщо керівники-управлінці будуть брати участь у формулюванні цілей і стимулювати їх здійснення.

Класифікація цілей діяльності організації залежно від строку їх досягнення

Рис. 3.1. Класифікація цілей діяльності організації залежно від строку їх досягнення

Управління дуже рідко має справу з організаціями, які мають лише одну мету. Організація є системою, сукупністю взаємодіючих елементів, що складають цілісне утворення, яке має набір взаємопов'язаних цілей. Наприклад, такі організації, як "Адідас", "Кока-Кола" складаються із великої кількості самостійних підприємств, які мають свої плани виробництва і реалізації продукції та прибутків. У вітчизняній економіці, згідно з Господарським кодексом України, можуть створюватись різні форми підприємницької діяльності, до яких належать виробничі об'єднання, товариства, концерни, консорціуми, холдинг-компанії та інші.

Організація як цілісна система складається з "керівної підсистеми" та "керованої підсистеми". Керівна підсистема складається з елементів, які забезпечують процес управління. Керована підсистема вміщує ті елементи, які забезпечують процес економічної діяльності. Отже, керівна і керована підсистеми - цілісний комплекс взаємопов'язаних та об'єднаних спільною метою елементів, що дозволяє виявляти властивості системи, її внутрішні та зовнішні зв'язки.

Все вищевикладене торкається так званих формальних організацій. Формальна організація - це організація, що підкоряється класичним законам існування і розвитку організацій. Але є ще так звані неформальні організації. Неформальна організація - це структура (група) існує усередині формальної організації, де люди вступають у взаємодію одне з одним достатньо регулярно, але ці відносини неформальні (виробничі відносини, дружні стосунки тощо). Такі неформальні організації створюються в усіх сферах. Якщо мета і завдання неформальної організації співпадають з формальною, то організація існує, розвивається і досягає своєї мети; якщо цілі і завдання неформальної і формальної організації різні, то це може призвести до конфліктної ситуації, до кризи, розпаду або припинення існування формальної організації. Уміння керівників підпорядковувати мету і завдання неформальної організації загальним інтересам і меті формальної організації - засада успішної діяльності організації.

Якщо державу розглядати як формальну організацію, то партії і рухи, що перебувають в опозиції до влади (уряду), можна розглядати як неформальні організації (але тільки, щодо держави, оскільки самі партії і рухи можна розглядати як організації, в яких також є лідери і опозиціонери, тобто формали і неформали).

Слід зазначити, що не завжди керівники держави діють в межах законів і конституції, часто використовують неформальні організації, і якщо вони приводять до влади своїх прихильників, то тоді з неформальних вони стають формальними організаціями, а ті, хто програв вибори, колишні формали, можуть стати опозиціонерами, тобто неформалами.

У роботі під поняттям "організація" завжди мається на увазі формальна організація. Характерними особливостями неформальних організацій є здатність до самоорганізації, саморегулювання внутрішніх відносин під впливом престижу, лідерства тощо.

В інтересах ефективного управління доцільно розробляти стратегію відносин з неформальними організаціями, враховувати взаємодію цих відносин, ступінь впливу неформальних відносин на формальні і навпаки.

Залежно від того, хто і якою мірою має право на ухвалення важливих для організації рішень, організації діляться на централізовані і децентралізовані. До централізованих відносяться організації, в яких всі найважливіші рішення приймаються вищим керівництвом організації, тобто керівництво і вказівки з усіх питань виходять з центру, при цьому можливості нижчих рівнів управління в ухваленні важливих рішень зведені до мінімуму. Всю відповідальність за існування і розвиток організації вище керівництво поклало на себе. До децентралізованих організацій належать організації, в яких нижчі рівні управління мають певний рівень свободи в ухваленні важливих рішень, при цьому відповідальність за успішний розвиток організації розподіляється між її рівнями управління.

В реальному житті не існує повністю централізованих або децентралізованих організацій, кожна організація має певний рівень централізації і децентралізації, причому ступінь переважання одного з них дає можливість зараховувати організацію або до централізованої, або до децентралізованої.

Рівень централізації або децентралізації можна визначити шляхом порівняння з іншими організаціями, використовуючи такі характеристики:

1. Кількість рішень, що приймаються на нижчих рівнях управління. Чим більша кількість тих рішень, які приймають нижчі керівники, тим більший ступінь децентралізації.

2. Важливість рішень, що приймаються на нижчих рівнях. У децентралізованій організації керівники середньої і нижньої ланок можуть ухвалювати рішення, пов'язані з витратами значних матеріальних і трудових ресурсів або спрямуванням діяльності організації в нове русло.

3. Наслідки рішень, що приймаються на нижчих рівнях. Якщо керівники середньої і нижньої ланки можуть ухвалювати рішення, які торкаються більш ніж однієї функції, то організація децентралізована.

4. Кількість контролю за роботою підлеглих. У дуже децентралізованій організації керівництво вищої ланки рідко перевіряє повсякденні рішення підлеглих йому керівників, виходячи з припущення, що всі ці рішення правильні. Оцінка дій керівництва робиться на підставі досягнутих сумарних результатів, особливо рівня прибутковості і зростання організації.

Яка з організацій, централізована або децентралізована, діє більш ефективно залежить від конкретної ситуації.

Організація - це складна соціально-технічна система, діяльність якої залежить від різноманітних чинників, що потрібно враховувати, обираючи конкретну програму дій.

Кожна організація має внутрішнє і зовнішнє середовище. Кожне середовище мас свої ситуаційні змінні (чинники), які впливають на його успіх.

Внутрішні змінні - це ситуаційні змінні, що діють всередині організації. Основними з них є: цілі, структура, завдання, технологія, інформація, працівники та ресурси. Ці змінні (чинники) для всіх організацій є загальними. Кожна організація ставить перед собою мету, створює свою структуру виробництва і управління для досягнення цієї мети, ставить і вирішує завдання, використовує певну технологію і трудові ресурси.

Всі внутрішні змінні взаємопов'язані і взаємозалежні. Зміна однієї з них ланцюговою реакцією передається і чинить вплив на інші змінні.

Жодна організація не може існувати сама по собі, ізольовано від навколишнього середовища. Будь-яка організація повністю залежить від зовнішнього середовища, яке включає економічні, соціальні і політичні умови. Тобто, це ситуаційні змінні, що діють ззовні організації.

Склад і взаємозв'язок елементів організації наведено на рисунку 3.2.

Отже, зовнішні змінні-це ситуаційні змінні, які впливають на діяльність будь-якої організації ззовні.

Примітка. Внутрішнє і зовнішнє середовище, їх ситуаційні змінні (чинники) більш докладно розглянуті в розділі 3 (3.2).

Численні внутрішні і зовнішні змінні тісно взаємопов'язані. Всі вони, їх взаємозв'язки активно впливають на розвиток організації, а також суспільства.

Організація має горизонтальний і вертикальний поділ праці, а також

Склад і взаємозв'язок елементів організації

Рис. 3.2. Склад і взаємозв'язок елементів організації

Горизонтальний поділ праці - це розподіл всієї роботи на складові компоненти. Наприклад, на підприємстві це такі складові: виробництво продукції, фінанси і маркетинг. Вертикальний поділ праці - це діяльність з координування роботи інших людей залежно від підлеглості (директор -" заступники -► начальники відділів, служб, цехів, підрозділів -" працівники відділів, служб, цехів підрозділів, майстри робітники). Цей поділ праці відділяє роботу з координування дій від самих дій. Вертикальний поділ праці утворює рівні управління. Державне управління може мати трирівневу систему управління: низова, середня і вища ланки. До низової ланки належать міські і районні (у містах і районах) рівні управління. У цій ланці задіяна найбільша кількість управлінців. До середньої ланки відноситься обласний рівень управління. До вищої ланки-державний рівень управління (центральний державний апарат управління).

Керівники вищої ланки відповідають за ухвалення найважливіших рішень, що впливають на розвиток і добробут суспільства. Від керівників середньої і низової ланок залежить впровадження в життя рішень, на вищому рівні, а також контроль за їх виконанням.

Спеціалізація праці - розділення роботи на численні малі операції, які виконуються фахівцями.

Для того, щоб організація могла досягти поставленої мети, завдання мають бути свідомо скоординовані завдяки вертикальному розподілу праці.

Таким чином, організація - це сукупність взаємодіючих та об'єднаних спільною метою елементів, що утворюють цілісну систему, яка має властивості, відмінні від властивостей складових елементів (підсистем).

3.2. Внутрішнє і зовнішнє середовище організації
3.2.1. Поняття, зміст та вплив внутрішнього середовища на організаційну ефективність
3.2.2. Зміст поняття "зовнішнє середовище"та його вплив на організаційну ефективність
3.3. Організаційна культура як чинник впливу на ефективність управління
ЧАСТИНА ІІ. ПРИКЛАДНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ
Розділ 4. Підприємництво та підприємство у сучасному менеджменті
4.1. Підприємництво як вид управлінсько-організаторської діяльності в ринковій економіці
4.1.1. Сутність і зміст підприємницької діяльності в системі ринкових відносин
4.1.2. Функції та умови здійснення підприємництва
4.1.3. Основні ознаки підприємництва та його місце в системі менеджменту