Основи менеджменту - Федоренко В.Г. -
3.2.1. Поняття, зміст та вплив внутрішнього середовища на організаційну ефективність

3.2.1. Поняття, зміст та вплив внутрішнього середовища на організаційну ефективність

Внутрішні чинники організації можна розглядати, з одного боку, як цілі, структуру, завдання, технології, людей, а, з іншого боку, як природні і людські ресурси, економічні, соціальні і політичні відносини. Всі ці чинники називаються ситуаційними змінними, які діють всередині будь-якої організації.

Розглянемо такі ситуаційні змінні: цілі, структуру, завдання, технології, людей, їх взаємозв'язки. Кожна країна, в особі своїх керівників, ставить перед собою різні цілі, створює свою структуру управління і виробництва для досягнення цих цілей, розробляє і вирішує завдання, використовуючи свої трудові і природні ресурси, технології.

Головними цілями будь-якого суспільства можна вважати підвищення рівня життя і добробуту його членів, збільшення матеріальних і духовних благ, достойний рівень життя, забезпечення соціальної захищеності і безпеки. Головні цілі - це стратегічні цілі суспільства.

Головні цілі поділяються на багато підцілей: реалізація різних програм у Науці, освіті, розвитку виробництва, в удосконаленні технологій і проведенні досліджень у нових наукоємних галузях промисловості тощо. Розробка і контроль за виконанням підцілей покладається на відповідні міністерства і відомства в управлінні. Практично всі підцілі взаємопов'язані і взаємозалежні. Рівень освіти впливає на якість кадрів, які, в свою чергу, впливають на управління і виробництво, останні впливають на рівень життя і добробуту суспільства. Підцілі повинні робити конкретний внесок у досягнення головних цілей держави.

За наявності загальних цілей важливим моментом є вибір організацією мети на конкретний момент часу і у зв'язку з конкретною ситуацією. Такі цілі зазвичай називаються короткостроковими, або ситуаційними. Вони представляють один із планів організації, який повинен бути реалізований в короткостроковому періоді (до року), або виникають в разі раптової зміни ситуації, при цьому найважливіше - це правильний вибір ситуаційної мети і направлення діяльності організації.

У зв'язку з тим, що держава - це складна організація, вона вирішує багато завдань з досягнення багатьох цілей в інтересах головної мети.

Але держава не може здійснювати свою діяльність з досягнення всіх цілей одночасно. Виникає необхідність у поетапному або послідовному досягненні цілей, залежно від їх важливості (на думку керівництва) для держави, тобто залежно від важливості мети (див. рис. 3.3). Ступінь важливості визначається встановленою черговістю реалізації мети.

Розподіл цілей за рівнями

Рис. 3.3. Розподіл цілей за рівнями

Найважливішими за часом реалізації є цілі першого рівня, вони вимагають першочерговості досягнення. До першого рівня можна віднести короткострокову або ситуаційну мету. До другого - середньострокову мету, розраховану на реалізацію від року до п'яти років. Головна мета - це звичайно довгострокова або стратегічна мета, розрахована на досягнення через п'ять і більше років. Для різних організацій залежно від складності мети, їх можливостей, особливостей планування та інших чинників, кількість рівнів може бути інша.

Залежно від вибраної мети створюється структура організації. Структура - це впорядкованість організаційних систем і одиниць, які складаються з численних і різних організованих підсистем і елементів (територіальна, виробнича, галузева структура, структура державного управління тощо).

Структура впливає на продуктивність і на витрати через відношення численності адміністративно-управлінського персоналу до кількості решти працівників. Вона повинна бути самоконтролюючою і підконтрольною власнику або власникам організації.

Для структури господарського управління таким власником є суспільство, народ. Для створення структури державного управління необхідні такі підходи:

1) відповідність структури меті і завданням, що стоять перед суспільством;

2) самоконтрольованість структури;

3) оптимальність структури, тобто конкретність в обов'язках і функціях її комітетів, служб і відділів. Унеможливлення дублювання функцій, розуміння і реалізація завдань тільки на користь суспільства, мінімізація рівнів управління;

4) оптимальність витрат на зміст структури;

5) підконтрольність структури суспільству.

В управлінні державою значну допомогу повинні надавати якісні закони, які є як елементом правил і норм співжиття у державі, так і елементом її стабільності.

Підхід до формування державних структур управління має бути професійним і економічним одночасно, тобто професіональні кадри з економічним підходом, а не з політичним. Перехід від політичних методів до економічних - головне завдання суспільства. Ще К. Маркс їв. що ..економічний лад є основою, на якій підноситься політична Г.' Якщо до влади у державі приходить якась політична партія, правлінні вона повинна керуватися і відстоювати тільки економічні методи і підходи.

Структуру державного управління, методи і способи її функціонування визначають рівень і характер розвитку продуктивних сил і виробничих відносин в суспільстві. Вона повинна бути такою, щоб змогла забезпечити нормальне функціонування держави як єдиного цілого, як єдиної системи, у в'язку з іншими суспільними структурами із урахуванням суспільних витрат на її функціонування. Яка зі структур державного управління с оптимальною? Слід зазначити, що різноманіття держав, рівень і соціально-економічного розвитку, їх історична спадщина і культурні відмінності істотно впливають на структуру управління. Використовуючи факт, що кількість службовців апарату державного управління на тисячу в Японії - 17,1, у Великобританії - 20,2, в США - 22,5, у Франції 84.5.- за основу приймемо структуру управління, близьку до японської. Структура управління держави повинна складатися з трьох гілок влади:

- законодавча влада (парламент);

- виконавча влада (уряд);

- судова влада (суди).

Кожна гілка влади контролюється іншою гілкою, що показано на рисунку 3.4. Це можна сформулювати як самоконтрольованість структури управління.

Взаємозв'язок гілок влади у структурі державного управління

Рис. 3.4. Взаємозв'язок гілок влади у структурі державного управління

влада контролюється судовою владою, остання контролюється законодавчою владою через комітет розслідування роботи і у парламенті, законодавча влада контролюється через дотримання даних нею законів. Парламент розробляє і видає закони та нормативні загальнодержавного значення, контролює і розслідує роботу суддів, імпічмент суддів. Він складається з різних комітетів, органу імпічменту суддів і комітету розслідування роботи судів, що працюють на постійній основі. Парламент очолює голова, обраний депутатами. Всі депутати обираються на сім років, суди здійснюють контроль за виконанням законодавства правлінням і підлеглими йому органами державної влади, на них покладається здійснення правосуддя и суспільстві: покарання правопорушників, вирішення проблем, конфліктів, пов'язаних із застосуванням трудового і комерційного законодавства. Судова влада складається з Верховного суду, Вищих судів, обласних і районних судів, а також комітету нагляду слідчих процесів. Судову владу очолює Верховний суддя, обраний на певний період.

Уряд працює на законодавчому полі держави, на нього покладається виконавчо-розпорядча діяльність і контроль за депутатами парламенту з дотримання ними виданих законів. Правління складається з канцелярії прем'єр-міністра і міністерств, які, у свою чергу, складаються з комітетів і управлінь. Наприклад, канцелярія прем'єр-міністра може складатися з управління національної оборони, планово-економічного управління, управління науки і техніки, управління з охорони навколишнього сере­довища тощо.

Уряд очолює і формує прем'єр-міністр, обраний всенародним голо­суванням на шість років.

І уряд, і парламент, і суди повинні формуватися з професіоналів, кращими з кращих фахівців, яскравими особами, а не за рахунок коаліційного підходу, коли формування властей проводиться кандидатами від партій, рухів, суспільних організацій за їх сумісним погодженням. Коаліційний уряд - відмінність в меті і шляхах її досягнення, непрофесіоналізм і авантюризм; це різні погляди на ідеї, більше міфічні і казкові, ніж реальні і досяжні; це політика, а не економіка; це прагнення до особистої влади, а не до влади народної, яку повинні представляти не політики, а ініціативні, цілеспрямовані професіонали. В Японії у державних структурах влади працюють випускники двох-трьох найкращих університетів, Токійський і Кіотський, що є головними постачальниками державних урядовців. Це і є професійний підхід. Вищевикладене прямо протилежне тому, що ми маємо сьогодні в Україні, а це вибори в депутати парламенту від політичних партій (50% складу парламенту), а також відсутність критерія професійних знань і підготовки депутатів. Суперечки і непорозуміння у структурах державної влади повинні вирішуватися на підставі Конституції, законів, референдумів. Завдання, обов'язки, формування, кількісний склад, рівень професійних знань і підготовки кожного з управлінців повинні бути передбачені в Конституції.

Оптимальність витрат на зміст державної структури управління полягає в тому, що вирішення виникаючих проблем за рахунок підвищення численності апарату управління збільшує витрати на зміст управлінської структури, а це екстенсивний підхід, який в управлінні повинен бути вилучений як неефективний і витратний. Проблеми необхідно вирішувати не за рахунок збільшення численності урядовців, а за рахунок якості кадрів (професіоналізму, знань, умінь, здібностей тощо), а це інтенсивний підхід.

Визначальна формула інтенсивного підходу показана на рисунку 3.5:

Формула інтенсивного підходу в структурі державного управління

Рис. 3.5. Формула інтенсивного підходу в структурі державного управління

Важливою є підконтрольність структури державного управління суспільству, яке повинне не тільки обирати і підносити на управлінську піраміду своїх обранців, але і контролювати їх діяльність на вершині піраміди. Основні принципи відносин суспільства і структури державного управління такі:

1) всі гілки влади обираються народом;

2) всі гілки влади підконтрольні одна одній і суспільству;

3) суспільство контролює всі гілки влади, даючи їм оцінки і висловлю­ючи свою думку через законодавчо встановлені (у Конституції) часові періоди, а також через свою громадські організації думку і референдуми.

Основними моментами цього розвитку є нові напрями в технології. Вони призведуть до зміни номенклатури експорту в бік збільшення та імпорту в бік зменшення, тобто зменшення залежності від іноземних технологій, зарубіжних джерел енергії і сировини, а також посилення уваги до технологій, пов'язаних з експортом.

Нові технології можуть розроблятися самою країною і можуть купуватися ліцензії в інших країн на застосування розроблених ними нових технологій. Звичайно, витрати на розробку нових технологій значно більші від вартості ліцензії, тому одні країни роблять упор на їх розробку, а інші - на купівлю ліцензій, прагнучи поліпшити технологію виробництва і продукцію, комбінуючи власні технології з імпортними.

Недостатньо придбати або розробити нову технологію, необхідно мати потрібні кадри, здатні реалізувати її на практиці. З цього слідує, що одним з аспектів упровадження передових технологій є високий рівень освіченості громадян, а також математичної, економічної та інженерної підготовки професійних кадрів.

У розробці та реалізації нових технологій значну роль повинен відігравати уряд. Він має виступати не стороннім спостерігачем, а грати роль лідера, бути направляючою, підтримуючою і стимулюючою силою. Прикладом цього можуть служити матеріали Європейського об'єднаного інституту, де наголошується, що "в США і Японії уряди контролюють і полегшують розвиток електронної промисловості. Уряди Західної Європи повинні чинити так само, координуючи і стимулюючи загальноєвропейський розвиток".

Високорозвинуті в технологічному плані країни мають не тільки високий виробничий потенціал, але і більше можливостей для розвитку і маневрів у разі зміни ситуації. Країна, що володіє найбільш передовими технологіями, а значить і найпрофесійнішими кадрами, здатна володіти всім світом.

Організація - це перш за все люди, що об'єдналися і направляють свою діяльність на досягнення загальної мети або цілей. Люди є центральним чинником будь-якої організації і будь-якої моделі управління. Діяльність людини в організації, її поведінка залежать від її індивідуальних якостей і характеристик, а також від впливу навколишнього середовища. До основних чинників, які характеризують особу і впливають на її поведінку, належать:

- природні властивості особи, її індивідуально-психологічні особливості;

- система потреб, мотивів, інтересів, цінностей;

- система управління особою або "концепція";

- навколишнє середовище.

Природні властивості особи-це ті якості людини, які закладені в ній від народження. До них можна віднести активність і емоційність. Активність виражається рівнем енергії, закладеної в людині: в рухах, діяльності мовленні. Емоційність - це ступінь нервової схвильованості людини, що виявляється в її емоціях і відчуттях.

На початку 20-х рр. XX ст. швейцарський психіатр К.Г.Юнг запропонував характеризувати психологічні особливості індивіда через поняття "екстраверсія" - "інтроверсія". Екстраверсія вказує на такі психологічні особливості індивіда, коли він зосереджує свої інтереси на зовнішньому світі, зовнішніх об'єктах, іноді за рахунок своїх власних інтересів, приниження особистої значущості. Екстравертам властиві імпульсивність поведінки, активність в жестах, товариськість, прояв ініціативи (іноді зайвої), соціальна адаптованість, відвертість тощо. Інтроверсія характеризується фіксацією уваги особистості на власних інтересах, своєму внутрішньому світі. Інтроверти свої інтереси вважають найважливішими, надають їм вищу цінність. Для них характерна нетовариськість, замкнутість, соціальна пасивність, схильність до самоаналізу, достатньо складна соціальна адаптація.

Поєднання інтроверсії - екстраверсії з емоційними характеристиками визначає темперамент особи. Найбільш відомі види темпераменту (сангвінік, меланхолік, флегматик і холерик) введені ще Гіпократом у V ст. до н. е. і їх назви збереглися дотепер, хоча зміст змінився. Темперамент - сукупність індивідуальних особливостей особи, що характеризують динамічну і емоційну сторону її діяльності та поведінку і виявляються:

- у холериків - бурхливими реакціями, відвертістю, різкими змінами настрою, його нестійкістю, загальною рухливістю, вираженою раціональністю;

- у флегматиків - повільністю, стійкістю, замкнутістю, слабким зовнішнім вираженням емоційних станів, логічністю думок;

- у меланхоліків - нестійкістю, легкою ранимістю, нетовариськістю, схильністю глибоко і емоційно переживати навіть незначні події;

- у сангвініків рухливістю, схильністю до зміни вражень, товариськістю.

Перераховані чотири типи темпераменту мало змінюються під впливом середовища, виховання і не характеризують змістовну сторону особи, її потреби, мотивацію, інтереси і цінності, але разом з тим знання індивідуально-психологічних особливостей людини допомагає обрати форму поведінки у стосунках з нею.

Психологічні властивості особи визначають також важливу її характеристику - здібності. Здібності є результатом набуття знань, умінь і навичок, а також наявністю можливості і бажання виконувати певний вид діяльності. Відмінності у здібностях людей частково пояснюються спадковістю, до них можна віднести інтелектуальні здібності і деякі фізичні дані. Але більшою мірою здібності розкриваються, розвиваються і удосконалюються з набуттям нових знань і досвіду. Можна припустити, що при створенні необхідних умов і за достатньої мотивації, людина, яка володіє найбільшими здібностями у конкретній сфері виконуватиме роботу краще за інших.

Другим основним чинником, що характеризує особу і впливає на її поведінку, є система потреб, мотивів, інтересів, цінностей.

Потреба - представляє для людини реальну необхідність. Детально потреби і їх вплив на людину описані в розділі 2.4. Потреби визначають мотив діяльності людини. Мотив - це причина, внутрішнє спонукання до дії, пов'язане із задоволенням її потреб.

Для успішної діяльності людини важливим є поняття інтересу. Інтерес - це потреба, яка цікавить особу, направлена на щось, що викликає позитивні емоції.

Інтерес може бути до різних видів спорту, до музики, техніки, природи тощо.

Цінності - це загальні переконання, віра з приводу того, що добре і що погано, або що байдуже в житті.

Цінності, як і багато інших індивідуальних характеристик, отримуються за допомогою навчання. їм навчають в школах, релігійних закладах, їх виховують в дітях батьки, вони змінюються в інших соціальних контактах і навіть через засоби розваги і дозвілля. Те, що бути чесним краще, ніж нечесним, утлумачують у школі, в сім'ї. Ще декілька прикладів життєвих цінностей: "Наполегливо трудитися - це добре", "Демократія краще від диктатури", "Право власності має бути в руках держави, а не окремої особи", "Бути багатим краще, ніж бідним".

Система управління особою або "Я - концепція" полягає в усвідомленні кожною людиною своєї індивідуальності, свого "Я", свого бачення минулого, теперішнього і майбутнього, це уявлення особи про себе, свої інтереси, самооцінка. Кожна людина має своє внутрішнє "Я", яке здійснює вплив на її поведінку. Це "Я" може допомогти людині в досягненні нею вищих рівнів положення в організації, але може призвести і до конфліктної ситуації з іншими людьми, до втрати іміджу і положення в організації.

Кожна людина, керуючись своїм внутрішнім "Я" може недооцінити себе і свої можливості (занижена самооцінка), може переоцінювати (завищена самооцінка), а може бути реалістом, тобто правильно оцінювати себе і свої можливості. До перших, звичайно, відносяться люди, що мають значний внутрішній потенціал, але не уміють або через різні причини не хочуть його реалізувати. До других належать люди, що мають ідеалізовані уявлення про себе, вони розглядають себе як досконалість, не помічаючи своїх недоліків, їх запити, звичайно, не відповідають внутрішнім можливостям.

Реалісти-це прагматики або математики своїх внутрішніх можливостей, вони знають, чого можуть досягти і що для цього потрібно.

Кожна людина на якийсь момент часу може порівняти результати своєї діяльності з тим, до чого вона прагнула і чого хотіла досягти, і на підставі цього, дати оцінку своєму внутрішньому "Я".

На особу, її поведінку впливає і навколишнє середовище. Це четвертий чинник. Людина прагне пристосуватися або адаптуватися до навколишнього середовища. Залежно від зміни ситуації в середовищі поведінка людини також може мінятися.

Керівники організацій повинні враховувати цей чинник і створювати робітникам таке оточення на роботі, яке підтримувало б поведінку, бажану для організації. Робоче середовище визначається сукупністю внутрішніх змінних, які модифіковані і пристосовані до потреб організації за допомогою організаційних заходів і управління. Враховуючи динаміку змін внутрішніх змінних у їх взаємозв'язку і взаємозалежності, робоче середовище в організації можна вважати змінюваним і складним. Щодо характеру поведінки - це групи і управлінське лідерство.

Групи формують певні норми поведінки, установки і цінності, якими повинен керуватися кожний член групи. Норма це визначені групові стандарти поведінки, які прийнятні і визначаються в конкретних умовах. Чим більше осіб буде "прив'язано" до групи, тим більшою мірою вони керуватимуться груповими нормами. Якщо мета і завдання групи співпадають з метою і завданнями організації, то норма поведінки кожного члена сприятиме досягненню її мети і вирішенню завдань.

Управлінське лідерство - це вплив на поведінку людей керівника-лідера, який примушує їх поводитися так, як йому потрібно. Стиль керівництва лідера визначається його поглядами, цінностями, інтересами, особистими якостями і характеристиками. Ефективність стилю керівництва визначається результатами, які досягла організація.

Для держави люди - це не тільки підстава її існування, але і її кров, серце, нерви і розум, Люди створюють і руйнують держави, люди підносять своїх обранців в ранг своїх керівників і скидають їх з цих посад, люди € творцями і руйнівниками земних благ. Тому люди, що об'єдналися для спільного життя і діяльності, для досягнення загальної мети, і є тим, що ми називаємо державою. Держава - це суспільна структура, створена людьми, і вона повинна існувати, розвиватися та працювати на людей і заради людей, що її створили, незалежно від кольору шкіри, релігійної приналежності, мови й інших надуманих перешкод.

Виходячи з вищевикладеного, можна сказати, що керівники держави - обранці народу - повинні працювати і направляти свої зусилля для поліпшення життя всього суспільства (народу), а не окремих його осіб і груп.

Державу можна розглядати наче у двох вимірах: матеріальному -суспільство, народ, люди, з одного боку, і керівники держави, з другого боку; і духовному - знеособлене поняття держави: всі на неї працюють і заради неї живуть, але ніхто її не торкався, не бачив, не говорив з нею. Держава як суспільство, народ, люди, - це нормальне і природне поняття, яке означає, що люди створили організацію для себе, для реалізації своєї мети і у своїх інтересах, піднісши на трон влади своїх обранців, які знають, що робити, як робити, ким і чим робити.

Держава, як її керівники, - це спотворене поняття, хоча багато керівників, отримавши владу від суспільства, під державою мають на увазі саме себе і нікого іншого та направляють свою діяльність насамперед, в особистих інтересах і на користь певних осіб та груп, які впливають і від яких залежить їх перебування на "троні". В цьому випадку влада утримується силою і обманом. Держава як духовне поняття, - це передусім обман суспільства, оскільки все у світі матеріальне, то і вироблювані суспільством блага повинні належати цьому суспільству, а не безликій державі, за поняттям якої ховаються її керівники, які привласнюють те, що створене суспільством в ім'я і на благо держави. При цьому використовуються в основному ідеологічні методи обману за допомогою високоморальних слів: віра в державу (читай: "віра у керівників держави"), збереження духовності і культури (можна подумати, що бони зберігаються не людьми у процесі їх діяльності і життя, а за вказівками і за велінням вищих державно-кабінетних чинів, хоча в реальному житті останнім якраз цієї духовності, культури і моралі не вистачає, вони поступаються місцем владі й власним інтересам), на славу держави, в ім'я незалежності і відродження (читай: "в ім'я власних інтересів керівників держави").

Тільки люди, народ, суспільство, і лише вони, повинні бути реальними господарями своєї країни і власниками створених людською працею життєвих благ. Якщо життя більшої частини суспільства погіршується, значить основна причина - це насамперед, грубі помилки керівництва в управлінні суспільством, отже, виникає необхідність в заміні такого керівництва.

Вище розглянуті такі ситуаційні змінні, як мета, структура, завдання, технологія, люди, але до змінних, що діють усередині організації, також належать природні і людські ресурси, економічні, соціальні і політичні

Природні і людські ресурси відіграють важливу роль для кожної країни у формуванні структури і відносин в суспільстві, в підвищенні його добробуту. Країни багаті на природні ресурси, спираються на видобуток і експорт цих ресурсів, що значною мірою визначає їх внутрішньовиробничу структуру, яка працює і обслуговує видобуток, збагачення і експорт корисних копалин. Такі країни одержують велику частину національного доходу за рахунок експорту сировинних ресурсів.

Практично всі промислово розвинуті країни є імпортерами багатьох сировинних ресурсів, і з цієї причини їх промисловість значною мірою залежить від джерел сировини.

Промислово розвинуті країни, переробляючи сировину на готові вироби, мають і відповідний промисловий потенціал. Чим більше країна переробляє різних видів сировини на вироби, тим вона стає більш розвинутою і багатою. До країн, які переробляють сировину, відносяться переважно промислово розвинуті країни.

Людські ресурси - це працездатне і зайняте у виробництві населення, це люди зі своїми знаннями, професіоналізмом, здібностями.

Трудові ресурси можна розглядати як економічну і як планово-облікову категорію. Трудові ресурси як економічна категорія відображають відносини у населення, що володіє фізичними та інтелектуальними здібностями відповідно до умов відтворення робочої сили. Трудові ресурси як планово-облікову категорію представляє населення у працездатному віці - як зайняте, так і не зайняте в суспільному виробництві. Основний контингент трудових ресурсів складає працездатне населення. Це особи переважно у працездатному віці, здатні до участі в трудовому процесі. Другою складовою трудових ресурсів є населення старше і молодше за працездатний вік, зайняте у виробництві.

Трудові ресурси мають кількісну і якісну характеристики. Початковою базою для визначення кількісної характеристики є фактична і середня численність населення. Останній показник використовується при оцінці і аналізі демографічного складу населення, середнього коефіцієнта і середнього темпу приросту населення. Якісний склад трудових ресурсів характеризується з погляду працездатності. При цьому розрізняють загальну і професійну працездатність. Загальна працездатність припускає наявність у людини якостей (фізичних, психофізіологічних, вікових і т. д.), що визначають здатність до праці взагалі, не потребуючи спеціальної підготовки. Професійна працездатність - це здатність до кваліфікованої праці у певній професії, тобто здатність до конкретного виду праці, що вимагає спеціальної підготовки. Професійні здібності трудових ресурсів залежать від освітнього рівня і рівня професійної майстерності, які є не тільки їх специфічною характеристикою, але і показником інтелектуального потенціалу суспільства.

Індивідуальні властивості людини, як основної складової продуктивних сил суспільства, були розглянуті вище.

Економічні відносини це відносини між людьми, суб'єктами господарської діяльності, які вступають між собою в різні виробничі відносини, відносини обміну, розподілу і споживання, тобто це відносини між виробниками товарів (робіт, послуг), між виробниками і споживачами. До суб'єктів господарської діяльності належать як індивіди, так і соціальні структури (підприємства, фірми, асоціації, акціонерні товариства тощо).

Господарська структура країни, рівень розвитку суспільного виробництва визначають рівень розвитку економічних відносин і продуктивних сил (рівень освіченості і професіоналізму працездатного населення). Наприклад, в країнах з економікою типу натурального господарства, більшість населення займається найпростішим сільськогосподарським виробництвом, що і визначає низький рівень розвитку економічних відносин і продуктивних сил, а у промислово розвинутих країнах рівень розвитку економічного виробництва дуже високий, великий обсяг і різноманіття виробничої діяльності визначають високий рівень розвитку економічних продуктивних сил. Економічні відносини і продуктивні сили - це барометр, що визначає можливості суспільства і держави.

До соціальних відносин зараховують відносини, що склалися між людьми в процесі історичного і культурного розвитку суспільства. До них належать звичаї, правила, заборони, культура.

Історичний досвід кожної країни виражається в різних інститутах і нормах поведінки. Якщо в Конституції США мовиться про "життя, свободу і пошуки щастя", то канадці говорять про "мир, порядок і добрий уряд". Природно-географічні умови Японії посилювали такі історично сформовані якості її населення, як колективізм, взаємодопомога, почуття обов'язку. Японська чутливість до культури відображає сприйняття людиною світу природи. Японці прагнуть розчинитися у природі, наділяють її людськими емоціями - це виражено в мистецтві, скульптурі й архітектурі.

Аранжування кольорів, ландшафтне садівництво, пейзажний одноколірний живопис і витончена чайна церемонія виражають простоту, красу природи і дисципліну - якості, які японець будь-якого віку вважає притаманними собі.

Політичні відносини визначаються політико-правовим середовищем держави. Різні країни відрізняються одна від одної своїм політичним устроєм, правовою базою, рівнем політичної активності населення. Чим більше політичних партій і чим більше розшароване суспільство з політичних інтересів, тим більше обману і безладдя, тим нестабільніше суспільство. Політичні відносини - це відносини між партіями, рухами, суспільними організаціями і політичними діячами з їх непереборним бажанням і прагненням до впливу на суспільство, до керівництва суспільством, до влади над суспільством. Слід зазначити що керувати суспільством - це значить направляти свої зусилля і діяльність на користь суспільству, а не правити суспільством в особистих інтересах.

Важливим чинником у політичних відносинах є політична стабільність, яка визначається демократичними і цивілізованими методами боротьби за владу партій і рухів та характеризується стабільністю політичного курсу держави, незалежно від зміни уряду. На політичні відносини впливають також державні інститути влади і законодавство країни, які, в більшості випадків, підтримують партію влади.

3.2.2. Зміст поняття "зовнішнє середовище"та його вплив на організаційну ефективність
3.3. Організаційна культура як чинник впливу на ефективність управління
ЧАСТИНА ІІ. ПРИКЛАДНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ
Розділ 4. Підприємництво та підприємство у сучасному менеджменті
4.1. Підприємництво як вид управлінсько-організаторської діяльності в ринковій економіці
4.1.1. Сутність і зміст підприємницької діяльності в системі ринкових відносин
4.1.2. Функції та умови здійснення підприємництва
4.1.3. Основні ознаки підприємництва та його місце в системі менеджменту
4.1.4. Суб'єкти, об'єкти, види та форми підприємництва
4.1.5. Права, обов'язки та відповідальність підприємця у системі управління