Основи менеджменту - Федоренко В.Г. -
4.1.3. Основні ознаки підприємництва та його місце в системі менеджменту

Першою і чи не найважливішою для розуміння характерною ознакою підприємництва є констатація індивідуального характеру підприємницької діяльності. Підприємництво - це завжди результат приватної ініціативи (хоча не виключаються й інші форми кооперації й асоціації), вільної від безпосереднього державного втручання. Підприємництво передбачає розробку і здійснення економічного проекту, здебільшого незалежного від державного управління і фінансування, автономного у плані пошуку необхідних коштів. Це можуть бути власні кошти одного чи кількох підприємців або позичені кошти (кредити), повернення яких планується після завершення виробничого або торгового циклу й одержання розрахованого прибутку. В цьому розумінні підприємництво, що охоплює ряд господарських секторів, є загалом альтернативою державному сектору економіки, що функціонує винятково на базі політики держави щодо нього і фінансується з державної скарбниці.

Не менш важливим є розуміння заохочувальних мотивів, стимулів для заняття підприємництвом. 1 тут першочерговим стимулом є прагнення отримати прибуток. Звідси випливає найпростіший наслідок: діюче приватне підприємство прибуткове (рентабельне) уже за визначенням; збиткове не тільки не принесе бажаного прибутку, а й розорить підприємця. Вислів вилетіти в трубу" за всієї своєї примітивності дуже точно передає зміст цього явища. Тому можна стверджувати, що приватнопідприємницька сфера економіки загалом є сферою завжди рентабельною-нерентабельні приватні підприємства просто приречені на ліквідацію або перепрофілювання. Забезпечення свого проекту - основа основ усіх розрахунків підприємця і основний предмет його турботи у процесі діяльності.

З перших двох випливає і третій наслідок, що стосується характеру роботи підприємця, а саме - організаторська робота. Вона поділяється на кілька послідовних стадій:

- вивчення кон'юнктури ринку з метою визначення пріоритетних з погляду майбутнього прибутку сфер економіки;

- фінансово-економічні розрахунки (зокрема калькуляція попередніх витрат), що покладені в основу проекту;

- вивчення чинних законоположень, що регламентують обрану підприємцем форму діяльності;

- розробка на їхній базі і затвердження в державних органах нормативного акта (актів) майбутнього підприємства;

- пошук і мобілізація коштів (інвестицій);

- залучення фахівців і робітників до безпосереднього поетапного здійснення робіт;

- поточне управління виробничим процесом;

організація збуту виробленої продукції або наданих послуг (маркетинг);

- звітність перед податковими і контрольно-ревізійними органами держави.

На всіх стадіях підприємницької діяльності персональну відповідальність за її наслідки - як фінансову, так і юридичну - несе підприємець. Фінансова відповідальність полягає у забезпеченні рентабельності проекту (не забезпечивши її, підприємець збанкрутує), юридична - у дотриманні чинних законів, забезпеченні прав усіх робітників та службовців, залучених до здійснення проекту (не дотримуючись останніх, підприємець вступає у конфлікт з державою, що рівнозначно злочинові з усіма юридичними наслідками).

Потрібно зауважити, що підприємництво як помітне у масштабах держави явище можливе лише в умовах розвинених ринкових відносин, за наявності в суспільстві свободи торгівлі і вільного ціноутворення, а також приватної власності на засоби виробництва і права на отримання доходів. Крім того, воно можливе при вільному "рекрутуванні" кадрів підприємців з усіх прошарків населення, тобто у суспільстві з розвиненими демократичними нормами і традиціями. Повною мірою це реалізується через принцип рівності всіх громадян перед законом і свободу конкуренції, оскільки єдиним критерієм придатності до підприємницької діяльності € особисті здібності людини. Станові або політичні обмеження є згубним для підприємництва чинником. Тому про підприємництво на ранніх етапах людської історії можна говорити певною мірою умовно, констатуючи лише наявність окремих елементів приватної ініціативи, епізодів підприємницької діяльності.

Уважний аналіз трактування підприємництва спонукає ще до кількох міркувань. З необхідності недержавного фінансування, самостійного пошуку коштів випливає, що таке можливе лише за наявності кредитних установ. Тому історія підприємництва як за кордоном, так і в Україні найтісніше була пов'язана з розвитком фінансів і кредиту, а становлення кредитних інститутів було одночасно і показником, і передумовою успішного розвитку підприємницької діяльності.

У процесі формування інститутів правової держави, утворення органів представницької демократії розпочинається розробка фабрично-заводського законодавства. Підприємництво поступово обмежується системою регламентуючих норм і правил, що враховують права та інтереси робітників, сприяють підвищенню їх життєвого рівня і надають найманій праці рис соціального й економічного партнерства.

Одночасно у середовищі самих підприємців триває пошук форм і методів діяльності, вільних від крайнощів експлуатації. Зароджуються і набувають стійкого характеру традиції добродійності, турбота про життя і побут робітників, залучення їх до участі у справах підприємства. Це зумовлюється як моральними й релігійними, так і суто прагматичними міркуваннями (підвищення продуктивності праці, запобігання соціальним конфліктам тощо). Зменшення прибутків при великих відрахуваннях на заробітну плату і соціальну сферу компенсується підприємцями за рахунок піднесення загальної культури виробництва і розширення його обсягу, підвищення продуктивності праці на основі використання науково-технічних досягнень та державних страхових і пенсійних механізмів.

Основними, сутнісними рисами підприємництва є такі:

- володіння капіталом;

- поєднання різнорідних факторів виробництва;

- орієнтація на отримання прибутку і капіталізація доходу;

- особиста ініціатива, самостійність, почуття відповідальності і готовність до ризику;

- творча фантазія і "бійцівські" здібності, необхідні для боротьби з конкурентами, подолання несприятливих обставин тощо.

Неважко помітити, що всі перераховані властивості і якості, необхідні бізнесменові, прямо або побічно випливають із наведеного вище визначення підприємництва.

Підприємницька діяльність повільно, але неухильно гуманізується, набуває дедалі цивілізованішого вигляду, стаючи потужним фактором не тільки економічного, а й соціального і культурного прогресу суспільства; сприяє розкриттю потенціалу людської особистості, дає людині відчуття справжньої свободи, будучи водночас найкращою формою соціального захисту. Величезна роль у набутті підприємництвом зазначених рис належить державі, її політиці.

Державна макроекономічна політика має не тільки стимулювати підприємництво загалом, а й спрямовувати його на розвиток тих ознак і властивостей, які надають йому соціальну спрямованість, етичність, гуманізм. У разі несприятливого ставлення держави до цього аспекту підприємництва створюються умови для його відчуження від проблем суспільства, тінізації, криміналізації.

На рівні загальнодержавної організації суспільного виробництва, проблема забезпечення прибутковості господарства, досягнення перева­жання прибутків над витратами постає настільки ж гостро, як і в діяльності окремого підприємства. Але на відміну від приватнопідприємницької сфери держава змушена миритися з наявністю вочевидь збиткових секторів. Це, по-перше, уся військово-промислова сфера, що потребує величезних витрат, але прибутків не приносить. Це значна частина соціальної сфери: утримання численної армії чиновників і керівників, галузі освіти, культури і державної пропаганди. За наявності великої кількості збиткових секторів економіки і невідновлюваних статей витрат настає хронічний дефіцит державного бюджету (перевищення витрат над доходами), і держава змушена шукати позабюджетні джерела покриття дефіциту.

Отже, приватнопідприємницька форма організації! управління економіки виявляється надзвичайно вигідною для виживання і благополучного розвитку держави. Вона, по-перше, вилучає зі сфери державних турбот цілі галузі виробництва, що були збитковими, і робить їх прибутковими. По-друге, вона організовує їхнє функціонування на власні, тобто позабюджетні кошти. По-третє, приватне підприємництво здатне більш гнучко реагувати на потреби ринку, швидко змінювати профільну структуру виробництва, вчасно припиняти випуск зайвої, такої, що не знаходить попиту, продукції, створювати нові галузі. Держава, позбувшись вкрай обтяжливої необхідності утримувати збиткові виробництва, навпаки, починає одержувати не тільки кошти у вигляді податкових відрахувань з їхнього прибутку, а й, що ще важливіше, конкретну, потрібну країні і населенню продукцію (найчастіше і кращої якості), доведення якої до споживача також бере на себе приватник. Але це можливо лише при досить високому рівні розвитку товарно-грошових відносин і за умови зняття станових, державних обмежень на підприємницьку діяльність.

Однак зазначене не передбачає абсолютного невтручання держави у підприємницьку сферу. Життя довело, що безконтрольне приватне виробництво, орієнтовне лише на прибуток, найчастіше становило небезпеку для держави, загрожувало самому її існуванню. Для держави надлишок певних виробів часто невигідний і, навпаки, іноді необхідно спонукати приватне виробництво до виготовлення потрібної продукції. Нарешті, без належного державного контролю неможливо поставити надійний бар'єр шахрайським тенденціям у підприємництві, "відмиванню" через систему приватних підприємств грошей, нажитих кримінальним шляхом, тощо.

Створюється парадоксальна ситуація: для успішного функціонування приватнопідприємницькій сфері потрібна повна свобода. Але разом з тим державі вкрай невигідно і навіть небезпечно надавати її всім, хто цього бажає. Тим часом підприємництво необхідне - без нього держава не впорається з утриманням збиткових галузей виробництва, не вирішить проблеми наростаючого бюджетного дефіциту.

Цей парадокс розв'язується через такі форми і методи управління приватною сферою економіки, які залишали б їй достатньо простору для створення й успішного функціонування і водночас забезпечували ефективний контроль, спрямовували діяльність підприємців у потрібному державі напрямку.

Таким чином, підприємництво відіграє важливу роль в економічній системі. Його функціонування регулюється державою, інституційно-правовими засадами підприємництва.

4.1.4. Суб'єкти, об'єкти, види та форми підприємництва
4.1.5. Права, обов'язки та відповідальність підприємця у системі управління
4.2. Менеджмент у сучасному підприємницькому секторі України
4.3. Сучасний стан та шляхи удосконалення системи управління підприємницькою діяльністю в Україні
4.4. Підприємство - основний суб'єкт господарювання у системі ринкових відносин
4.4.1. Сутність підприємства, його функції та принципи підприємницької діяльності
4.4.2. Види підприємств у ринковій системі управління
4.4.3. Організаційні форми підприємств, їх економічна характеристика та механізми управління
4.4.3.1. Державні та комунальні унітарні підприємства, особливості управління їх господарською діяльністю
4.4.3.2. Господарські товариства, їх характеристика та особливості механізму управління