Основи менеджменту - Федоренко В.Г. -
4.4.8. Стратегія управління інтелектуальним капіталом у діяльності підприємницьких структур

В сучасних умовах інформаційної економіки пошук ефективних методів і принципів управління призвів до усвідомлення важливості формування та раціонального використання нематеріальних активів підприємств. Нематеріальні активи ("активи знань", "інтелектуальний капітал") - це знання, досвід, організаційні можливості, інформаційні канали, які можуть бути залучені у процесі створення нової вартості та отримання прибутку. Інтелектуальний капітал підприємства складається з людського капіталу, організаційного капіталу.

Зарубіжні вчені, оцінюючи роль і значення управління інтелектуальним капіталом, особливу увагу звертають на людський капітал. Так, вони зазначають, що "людський капітал є міра втіленої в людині здатності приносити дохід. Людський капітал включає природжені здібності й талант, а також освіту й набуту кваліфікацію". Отже, знання - важливий чинник науково-технічного та соціально-економічного розвитку. Нинішня соціально-економічна ситуація в Україні особливо потребує підвищення цінності та суспільного престижу - знань, освіченості, інтелігентності, духовного розвитку, внутрішньої культури людини-працівника. Адже знання, професійно-кваліфікаційний і духовний розвиток, підвищення соціальної ролі сучасної працездатної людини - найважливіший засіб економічного зростання, а також його кінцева мета.

Схематично структуру інтелектуального капіталу, згідно з класифікацією можна виразити таким чином (рис. 4.18). Слід зазначити, що між окремими видами інтелектуального капіталу нема чітких меж: деякі елементи можна віднести одночасно до різних видів.

Структура інтелектуального капіталу

Рис. 4.18. Структура інтелектуального капіталу

Серед причин, які обумовлюють посилення уваги до питань формування та раціонального використання інтелектуального капіталу, можна виділити такі:

1) виробництво конкурентоздатної продукції потребує від працівників високого рівня знань;

2) пріоритетним напрямком розвитку сучасного економічного виробництва є інноваційна діяльність;

3) для успішного функціонування в умовах динамічного середовища необхідно забезпечити високу швидкість реагування на зміни, що в ньому відбуваються;

4) широке застосування у виробництві та управлінні сучасних інформаційних технологій відкриває нові можливості для ефективного і багаторазового використання знань.

Здатність підприємства ефективно використовувати свій інтелектуальний потенціал при виробництві товарів та наданні послуг, для прийняття точних і своєчасних управлінських рішень під час розв'язання нестандартних ситуацій та відкритість для інновацій, нових ідей і знань забезпечує його конкурентоспроможність та економічний розвиток.

Досягнення більш високої продуктивності праці та створення конкурентних переваг за рахунок інтелектуальних активів є головною метою стратегії управління знаннями. Основні напрямки стратегії управління знаннями визначаються завданнями обміну знаннями в рамках кожного з окремих видів інтелектуального капіталу з метою його швидкого доступу до бази знань, надання можливостей для обміну досвідом та знаннями людей тощо. В сучасних умовах технологічною базою для створення систем управління знаннями є електронна пошта, бази і сховища даних, системи групової підтримки, браузери і системи пошуку інформації, корпоративні мережі й Інтернет, експертні та інтелектуальні системи.

Слід зазначити, що хоча основні завдання, напрямки знаннями достатньо широко висвітлені в науковій літературі, прикладів практичної реалізації системи управління знаннями в Україні на сьогоднішній день поки що дуже рідкісне явище. У більшості організацій застосовуються окремі процеси управління знаннями: навчання та підвищення кваліфікації персоналу, створення баз даних клієнтів, процедурна регламентація управлінської діяльності, регламентація документообігу, впровадження автоматизованих інформаційних систем управління та ін.

У працях з проблем управління знаннями зазначається потенційна ефективність застосування стратегії управління знаннями в діяльності некомерційних організацій і, зокрема, органів державного управління. Для будь-якої організації актуальними є питання збільшення або ефективного перенесення знань з одного виду інтелектуального капіталу в інший (рис. 4.19).

Теорія управління знаннями послідовно розробляється на Заході з 70-х років XX ст. і сьогодні широко застосовується в господарській діяльності багатьох підприємницьких структур.

Практичній реалізації методів управління знаннями значною мірою сприяє розвиток інформаційних технологій. Сучасні інформаційні технології створюють передумови для реалізації системного підходу в управлінні знаннями за рахунок використання потужних засобів для накопичення знань, їх розповсюдження і тиражування, забезпечення швидкого опанування новими співробітниками професійними знаннями та навичками практичної роботи, збереження і розповсюдження позитивного досвіду діяльності. Процеси управління знаннями мають сприяти розвитку людського, організаційного та клієнтського капіталу, впровадженню у практику діяльності суб'єктів господарювання останніх наукових та організаційних інновацій. Таким чином, управління знаннями має стати новою стратегією діяльності суб'єктів господарювання в сучасних ринкових відносинах, щоб підвищити якість виробничої діяльності й забезпечити швидку адаптацію до кон'юнктури ринку. Звідси головне завдання менеджменту - зробити знання, інформацію, досвід та нововведення продуктивною силою.

Напрямки управління знаннями в організації

Рис. 4.19. Напрямки управління знаннями в організації

Розділ 5. Кадровий менеджмент
5.1. Сутність і основні напрями управління кадрами
5.2. Управління набором та відбором кадрів
5.3. Зміст і структура професіограми
5.4. Форми влади і впливу на управління персоналом
5.5. Сутність та типи стилів керівництва
5.6. Державна кадрова політика України в сучасних умовах ринкової трансформації
Розділ 6. Інноваційний менеджмент
6.1. Сутність і зміст інновацій, інноваційного процесу та інноваційної діяльності
6.2. Стратегія підприємства в інноваційному менеджменті