Основи менеджменту - Федоренко В.Г. -
6.1. Сутність і зміст інновацій, інноваційного процесу та інноваційної діяльності

6.1. Сутність і зміст інновацій, інноваційного процесу та інноваційної діяльності

В економічній літературі "інновація" інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, який втілюється у нових продуктах та технологіях. Інноваційний продукт характеризується більш високим технологічним рівнем, новими споживчими якостями товару або послуги порівняно з попереднім продуктом.

В цілому у наукових джерелах нараховується чимало визначень інновацій. Наприклад, за ознакою змісту чи внутрішньої структури виділяють інновації технічні, економічні, організаційні, управлінські та ін. Виділяють такі ознаки, як масштаб інновацій (глобальні та локальні); параметри життєвого циклу; закономірності процесу впровадження.

Різні вчені трактують це поняття залежно від предмета і об'єкта свого дослідження. Наприклад, Б. Твісс у своїй праці визначає інновацію як процес, в якому винахід або ідея набувають економічного змісту. Ф. Ніксон вважає, що інновація - це сукупність технічних, виробничих та комер­ційних заходів, що призводять до появи на ринку нових товарів, поліпшених промислових процесів та устаткування.

Відповідно до міжнародних стандартів, інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, який втілений у вигляді нового або удосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або удосконаленого технологічного процесу, що знайшов використання у практичній діяльності.

В цілому щодо змісту цього поняття у фахівців є два підходи: широкий та вузький. Класичною позицією широкого підходу вважають викладене австрійським економістом І. Шумпетером ще у 1913 р. в роботі "Теорія економічного розвитку" розуміння цього процесу як такого, що складається з п'яти основних варіантів:

1) введення нового товару (товару, з яким не знайомий споживач, або нового виду товару);

2) впровадження нового методу виробництва продукції (методу, який раніше не використовувався у цій галузі промисловості);

3) відкриття нового ринку, на якому ця галузь промисловості певної країни не була представлена;

4) застосування нового джерела сировини та напівфабрикатів;

5) впровадження нової організаційної структури в будь-якій галузі. Подібної точки зору дотримується Й Ла Гєрре, який визначає інновацію як будь-яку зміну у внутрішній структурі господарюючого організму.

Більшість економістів стоїть на позиціях вужчого підходу. Вони обмежують галузь інновації науково-технічними і технологічними питаннями. При цьому, з одного погляду, інновація - це процес застосування нових технологій, виробів, а з іншого - результат у вигляді нових методів, продукції, технологічних процесів. Так, угорський економіст Б. Санто визначає інновацію як суспільно-технологічний та економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів призводить до створення кращих за своїми характеристиками виробів та технологій. Приблизно так трактується це поняття і в більшості сучасних словників та довідників, наприклад: "Інновація - це процес, в ході якого винахід чи відкриття доводиться до стадії практичного застосування і починає давати економічний ефект, новий поштовх науково-технічних знань, що забезпечують ринковий успіх". У словнику, наприклад, дається таке трактування: "Інновація - це процес, спрямований на створення, виробництво, розвиток та якісне удосконалення нових видів виробів, технологій, організаційних форм". Дотримується розуміння інновації, як результату П. Лемерль, який характеризує її як "новий продукт або послуга, спосіб їх виробництва, новина в організаційній, фінансовій, науково-дослідній та інших сферах, будь-яке удосконалення, що забезпечує економію витрат, чи створює умови для такої економії*". На схожій позиції щодо визначення цього питання стоять також і автори словника ринкової економіки. При цьому, на їх думку, інновації характеризуються, перш за все, ефективністю вкладених витрат, розвитком винахідництва та раціоналізації, появою значних винаходів та знахідок.

Слід відзначити, що термін "інновація" почав застосовуватись у вітчизняній літературі пізніше, ніж за кордоном. Його зміст розкривається, зокрема, у словниках. В більш ранніх виданнях словників і навіть у виданому у 1990 р. терміну "інновація" ще немає. В той же час, за кордоном це поняття виникло на початку XX сторіччя і отримало подальший розвиток та аналіз у 30-ті роки. Найбільш інтенсивно проблема інновацій та їх оцінки почала розвиватися у 60-ті роки минулого сторіччя у зв'язку із різким зростанням масштабу та складності виконуваних НДР та ДКР, особливо в авіакосмічній, атомній та радіоелектронній промисловості, при розвитку біотехнологій.

При централізованому керуванні економ і кою для позначення відповідних процесів часто застосовувались поняття "впровадження досягнень науки та техніки", "управління науково-технічним прогресом" тощо.

Найбільш прийнятним для прикладного використання уявляється більш вузький підхід до визначення інновацій, який враховує науково-технічний та економічний аспекти. Це пояснюється визначальною роллю науково-технічних проблем у вирішенні соціально-економічних, господарських завдань як на підприємствах, так і в народному господарстві в цілому. Найбільш важливим фактором на сучасному етапі є швидке та масштабне отримання економічних результатів при виконанні інноваційних проектів. Крім того, це коло проблем є більш глибоко дослідженим порівняно з організаційними та соціальними аспектами інновацій.

Творці інновацій керуються такими критеріями, як життєвий цикл виробу та економічна ефективність. їх стратегія спрямована на отримання переваг перед конкурентами шляхом створення інновації, яка буде унікальною у певній галузі.

Отже невід'ємною властивістю інновації є науково-технічна новизна та можливість практичного застосування у виробництві. Можливість комерційної реалізації задуму виступає як потенційна властивість, для досягнення якої потрібні певні зусилля.

В умовах ринкової економіки основною складовою інноваційної діяльності є нововведення та інвестиції.

Проміжок часу, починаючи від появи ідеї до закінчення періоду використання нововведення, має назву життєвого циклу інновації. Життєвий цикл інновації у послідовності проведення робіт складають собою інноваційний процес. На практиці часто розглядається поняття "життєвий цикл виробу". У вітчизняній літературі як правило, описуються такі його етапи:

1. Передвиробничий (етап НДР та ДКР).

2. Виробництво.

3. Експлуатація.

Деякі автори виділяють інші стадії:

1. Планування (складання плану реалізації інновації).

2. Визначення та досягнення умов, необхідних для успішної реалізації різноманітних фаз інвестиційного циклу, постановка завдань перед співробітниками, постачальниками, структурними підрозділами та організація їх роботи.

3. Виконання (здійснення досліджень та розробок, реалізація нововведень).

4. Керівництво (контроль і аналіз, коригування планів і дій, оцінка ефективності нововведень).

У міжнародному стандарті з управління якістю ІSО-9004 міститься більш докладна розбивка життєвого циклу продукції на окремі етапи:

- маркетинг, пошуки та дослідження ринку;

- проектування та розробка технічних вимог, розробка продукції;

- матеріально-технічне постачання;

- підготовка та розробка виробничих процесів;

- виробництво;

- контроль, проведення випробувань та досліджень;

- пакування, зберігання;

- реалізація та розподіл продукції;

- монтаж та експлуатація;

- технічна допомога, обслуговування, сервіс;

- утилізація після використання.

На ринку нововведень продукт є результатом наукової роботи. При цьому розрізняють науково-дослідні та дослідно-конструкторські (експериментальні) роботи. Ринок новітностей створюють розробки науково-дослідних, проектно-конструкторських інститутів, бюро та лабораторій, промислових підприємств, вищих навчальних закладів, окремих винахідників та раціоналізаторів.

Існує велика кількість різноманітних варіантів класифікації інноваційних процесів, розроблених вітчизняними та зарубіжними авторами. При цьому у якості найважливіших ознак найчастіше розглядається ступінь новизни, сфера застосування, характер використання, призначення та ін. Крім того, різноманітні фахівці навіть за однією ознакою виділяють різноманітні типи інновацій. Так, за сферою застосування розрізняють економічні, організаційні, технологічні, товарні і суспільні інновації.

Залежно від глибини змін деякі автори поділяють інновації на радикальні (базові), поліпшуючі, модифікаційні (окремі).

З урахуванням сфер діяльності інновації можуть бути технологічними, виробничими, економічними,торговельними, соціальними, організаційними тощо.

За причинами виникнення інновації поділяють на реактивні та стратегічні. Реактивні - це інновації, які забезпечують виживання фірми в умовах конкуренції; вони з'являються як реакція на нові перетворення з боку конкурентів, щоб продовжувати існування на ринку. Стратегічні інновації - це новітності, впровадження яких носить випереджувальний характер з метою отримання визначальних конкурентних переваг у перспективі.

За характером потреб, які задовольняються, інновації можуть бути зорієнтовані на існуючі потреби або на формування нових.

Аналіз напрацювань з інновацій дозволив виявити найбільш важливі їх класифікаційні ознаки та запропонувати свій варіант класифікації, наведений на рис. 6.1.

При класифікації промислових інновацій за ступенем новизни можуть бути використані положення, де виділяються дві широкі форми інновації продукції: зовсім нові види продукції, а також удосконалення характеристик вже існуючої продукції - незначні інновації. Проте трактування, запропоноване на рисунку 6.1. більш широке порівняно з тими, що створені до цього часу.

Участь суб'єктів на ринку нововведень проявляється шляхом:

- проведення власних НДР та ДКР;

- замовлень на проведення НДР та ДКР в інших організаціях;

- проведення спільно з іншими організаціями НДР та ДКР;

- придбання патенту, ліцензії, ноу-хау на право виробництва виробів;

- купівлі готового виробу, програмного забезпечення і т. ін.;

- створення спільних підприємств із випуску нової продукції із залученням у якості внеску іноземних технологій, ноу-хау та ін.;

- придбання результатів інтелектуальної діяльності тощо. Важливим фактором є обсяг інвестицій, що визначає вирішальну роль ринку капіталу в інноваційному процесі. На практиці фінансове забезпечення інновацій може здійснюватись за рахунок декількох джерел; бюджетних асигнувань, банківського, приватного, оборотного капіталу фірми тощо. При цьому в інноваційній сфері вирішальну роль відіграють довгострокові та середньострокові інвестиції, оскільки інноваційний процес є достатньо тривалим.

Класифікація інновацій

Рис. 6.1. Класифікація інновацій

Таким чином, розглянувши складові інноваційної сфери, можна сформулювати основні поняття, що пов'язані з нею. Інноваційна сфера являє собою систему взаємодії виробників інноваційної продукції, інвесторів і споживачів. Інноваційна діяльність - це комплекс практичних лій, спрямованих на використання науково-технічних результатів для отримання нових або поліпшення існуючих виробів, технологій, методів управління та ін.

Інноваційний процес є більш об'ємним поняттям. Його можна визначити як сукупність етапів, стадій, дій, пов'язаних з ініціюванням, розробкою та виготовленням продукції, технологій, що мають нові властивості, які більш ефективно задовольняють існуючі потреби та такі, що з'являються чи можуть з'явитися. Американський економіст Д. Брайт відзначав, що це єдиний процес, який поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво, управління.

Поняття "інноваційний процес" еволюціонувало протягом півсторіччя. У 50-ті та 60-ті роки переважали моделі інноваційного процесу, в яких основним фактором їх розвитку вважались наукові дослідження, а ринок - вторинним елементом. Це так звані моделі "технологічного поштовху" та "рухомої сили ринку". При цьому, другій моделі збуту продукції приділялося більше уваги. В наступні роки, з розвитком нових технологій, була розроблена модель, яка балансувала відносини наукових досліджень та ринку, так звана "поєднальна модель". В її рамках передбачалось, що технічні інновації повинні супроводжуватись інноваціями в галузі маркетингу, менеджменту, виробництва. В останні десятиріччя панівною стала "інтегрована модель" з мінімально можливим часом виконання науково-дослідних робіт, організації виробництва продукції та просування її на ринок.

Україна перебуває у стадії трансформаційного розвитку ринкової економіки, що позначається на ставленні до інноваційних процесів. Вітчиз­няні автори часто орієнтуються на більш просту модель "технологічного поштовху". Слід визнати, що це значною мірою, викликано об'єктивно існуючою ситуацією та визнанням того факту, що застосування сучасної інтегрованої моделі потребує розвинутої ринкової інфраструктури, достатніх фінансових ресурсів, стабільної фінансової системи, наявності вже сформованих ринків новітностей тощо.

Значення інноваційної діяльності для розвитку економіки важко переоцінити. Ще у 1977 р. спеціальна комісія сенату США відзначала, що найближчим часом і у віддаленому майбутньому наука та технологія заслуговуватимуть на все більшу увагу, ніж будь-який інший елемент національної політики або складова частина національних програм. У сучасному світі показники інноваційної діяльності все більшою мірою стають визначальними при аналізі економічного рівня держави. У відповідному аналізі виділяють, зокрема, обсяги виробництва та експорту наукоємної продукції, обсяги і частку витрат на НДЄКР у ВВП, кількість науково-технічних працівників і питомі витрати у розрахунку на одного такого працівника та ін.

Конкуренція на міжнародному та внутрішньому ринках загострюється, що і визначає необхідність підвищення уваги керівників корпорацій і фірм до інноваційної діяльності, оскільки тільки її результати дозволяють створити продукцію, яка задовольняла б все зростаючі та змінні вимоги ринку та забезпечувала б корпораціям високий рівень прибутків. Більш того, необхідність підвищення ефективності використання фінансових ресурсів та прагнення отримувати більш високі доходи спонукає провідних виробників цілеспрямовано створювати нові потреби у покупців, а також принципово нові вироби та технології. Все це потребує прискорення інноваційних процесів, їх поєднання у багатьох випадках з виробничими процесами.

Провідні промислово розвинені країни розробляють та здійснюють інноваційні програми у пріоритетних наукових та технологічних напрямках (біотехнології, мікроелектроніка, комп'ютерні технології, генна інженерія тощо), тобто, у напрямках, які здатні забезпечити високі норми прибутку. На цій основі змінюється структура виробництва, безперервно збільшуються об'єм та питома вага наукоємної продукції. Трудомісткі, технологічно застарілі, "невигідні" та такі, що забруднюють довкілля виробництва ліквідуються або переводяться у країни, що розвиваються. Все це перетворює інноваційний процес на головний фактор економічного зростання найбільш розвинених країн. Б. Санто наводить цікаві дані: 25% приросту виробництва у розвинених країнах викликано прямими матеріальними інвестиціями капіталу, приблизно 35% - підвищенням кваліфікації робочої сили та більш 40% економічного зростання цих країн є результатом використання наукових знахідок, винаходів, застосування технологічних інновацій.

Розробка сучасних технологій і продукції дозволяє підприємствам збільшувати прибуток і тим самим покращує економічне становище і конкурентоспроможність як самих підприємств, так і країн, де вони розташовані. З цього погляду прискорення інноваційних процесів є важливою складовою державної політики в усіх розвинених країнах. Науково-технологічний, технічний рівень зараз значною мірою визначає міжнародне становище країни, її положення на світовому ринку, стабільність національної економіки в цілому Інтенсивне науково-технологічне суперництво останнім часом мало місце не тільки між країнами з різними соціальними та ідеологічними системами, але і між країнами з розвиненими економіками: США, Японією, країнами ЄС тощо. Всі вони здійснювали та здійснюють продуману інноваційну політику, що дає значні економічні результати. Так, рівень технологічного розвитку Японії з 60-х рр. підвищився (порівняно з технологічним рівнем США) з 22% до більш ніж 60%. Значно збільшились масштаби підготовки кадрів науково-технічних працівників, кількість працівників, що зайняті у сфері НДЕКР. Швидко зростала кількість виданих патентів. Позитивне сальдо у торгівлі наукоємною продукцією в Японії досягло 27 млрд дол., у США - 12 млрд дол.

Слід також відзначити і велику питому вагу держави у фінансуванні НДЕКР. Так. на кінець 90-х рр. питома вага державних витрат на проведення фундаментальних НДР та ДКТ складала: у Франції-90%, у Великобританії та США - 80%, в Японії 50%. У загальній же сумі витрат на НДЕКР державні витрати у Великобританії та Франції складали більше 50%, у ФРН - більше 40%. у Японії - 25...30%. При цьому НДЕКР у економічно розвинених країнах зосереджені переважно у провідних фірмах. Так у США та Франції на частку 100 найбільших промислових компаній припадає 80% витрат на НДЕКР, у Великобританії - до 70%, в Японії - більше 50%. Причому ця частка є значно вищою, ніж за іншими економічними показниками. У США частка 100 найбільших компаній у вартості активів - приблизно 50%, а у вартості промислової продукції, що випускається, - приблизно 1/3.

Викликає інтерес і структура фінансування окремих стадій НДЕКР. Так, наводяться такі співвідношення фінансування фундаментальних, прикладних та експериментальних робіт у США, розраховані за даними офіційної статистики: 12,6%. 23,7% та 63,7%.

У США та Японії кількість науково-технічних працівників, зайнятих у сфері НДЕКР в розрахунку на 10000 працюючих наприкінці 90-х рр. сягала 76 ос, в Німеччині - 59, у Франції - 50, у Великобританії - 36, в Італії - 37 осіб.

Важливим моментом у здійсненні інноваційних процесів є забезпечення захисту права автора на винахід, наукову ідею, чи розробку. Механізм захисту інтелектуальної власності передбачає систему економічних, соціальних, правових методів та засобів підтримки інновацій.

В сучасному світі застосовується декілька способів захисту інтелектуальної власності: патенти, авторське право, товарний знак, копірайт, різноманітні ліцензії.

У зарубіжних країнах поява патенту є сигналом для всіх зацікавлених осіб про те, що створена нова технологія або підготовлений випуск нової продукції. На практиці патент мобілізує суспільні ресурси та стимулює розвиток науково-технічного прогресу, підвищує ефективність виробництва.

До інтелектуального продукту належить також і ноу-хау - сукупність технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих. У перекладі з англійської, ноу-хау означає "знати як", тобто "знати, як це зробити". Зміст поняття ноу-хау є надзвичайно широким, воно може охоплювати будь-яку інформацію, необхідну для ефективної організації виробництва та збуту певної продукції. До ноу-хау можуть належати і технічні рішення, що виконуються на рівні винаходів, які з різних причин не були запатентовані. Таким чином, характерним для цього поняття є новизна технічних знань та досвіду, їх корисність для вирішення конкретних виробничих та комерційних завдань.

В сучасних умовах національним підприємствам треба швидше реагувати на нововведення, аби не втратити свої ринки. На жаль, велика частина проблем в організації українських підприємств й управлінні виробництвом пов'язана з відсутністю суттєвих змін як в загальному менеджменті, так і в інноваційному. Відставання України від розвинених країн у сфері науково-технічного прогресу (НТП) в середньому фахівці оцінюють у десять-п'ятнадцять років. Розрив великий і, на жаль, він збільшується, тому що реформи, які проводяться, занадто заангажовані політично.

Сучасні інноваційні процеси мають три особливості. По-перше, це паралельно-послідовне проведення науково-технічної діяльності,здійснення інвестицій і маркетингу. По-друге, це швидкі зміни життєвих циклів наукоємної продукції. По-третє, усі найбільш потужні інноваційні процеси слід розглядати як вдало пророблені інвестиційні проекти за стадіями фінансування інноваційних розробок, комерціалізації і диверсифікації нових продуктів і послуг.

Основні напрями інноваційної діяльності здійснюються в інтегрованій системі управління інноваціями - "наука -> технологія => економіка => освіта". Окрім загальних інноваційних процесів із засвоєння науковоємних і ресурсозаощаджувальних технологій, інноваційна діяльність пов'язана з ефективним використанням ліцензій, патентів, ноу-хау. Обов'язковим напрямком такої діяльності є розповсюдження й швидке тиражування нових виробів і технологій, впровадження ефективних методів організації й управління виробництвом і бізнесом.

6.2. Стратегія підприємства в інноваційному менеджменті
6.2.1. Принципи розробки інноваційних стратегічних планів
6.2.2. До проблеми вибору моделі інноваційної стратегії
6.3. Організація інноваційного процесу на підприємстві
6.4. Управління інноваційними проектами
6.5. Управління дослідницьким проектом
6.6. Методи вибору,оптимального варіанта інноваційного проекту
6.7. Джерела фінансування інноваційних інвестицій. Удосконалення структури фінансового забезпечення інноваційної діяльності підприємств
6.8. Критерії відбору та особливі оцінки об'єктів інноваційної діяльності
6.9. Показники прибутковості інноваційного проекту