Педагогіка вищої школи - Курлянд З.Н. - Спостережливість і невербальне спілкування вчителя

Будь-яка дія вчителя ґрунтується на результатах спостереження або неусвідомленого сприйняття. Педагогічна спостережливість — це професійно необхідна якість особистості вчителя, яка виявляється в умінні підмічати суттєве на основі малопомітних ознак. Спостережливість базується на процесі сприйняття. Однак спостереження — це не просто сприйняття, а свідоме, цілеспрямоване, планомірне вибіркове сприйняття визначеного процесу або об'єкта.

Значний вплив на результати спостереження, характер рішень і дій, що приймаються, справляє апперцепція, тобто залежність характеру і спрямованості сприйняття від індивідуального досвіду людини, його професії, інтересів, відносин, знань і, особливо, установок. Художник звертає увагу на лінії та кольори, модельєр — на одяг, учитель — на поведінку, мову, знання, мислення учнів. Особисте ставлення до співбесідника також впливає на результат сприйняття. Установка на позитивне в людині дає змогу помічати більше добрих вчинків і почуттів в інших людей і навпаки.

Сприйняття простору залежить як від індивідуально-психічних особливостей людини, так і від оточення, в якому вона зростала. Кожна людина має більшу або меншу "зону безпеки" тобто частини навколишнього простору, яку вона сприймає як своє продовження і в якому почуває себе спокійно, безпечно, комфортно; і кожний, хто перетинає незриму рису, яка оточує цю зону, вже викликає увагу і позитивні або негативні емоції, а іноді й агресивність.

Особливості сприйняття людиною простору слід враховувати, розташовуючи меблі в класі, розміщуючи учнів за партами, вибираючи дистанцію під час спілкування, відчиняючи двері кабінету або наближаючись до кого-небудь. Так, розміщення учнів півколом сприяє більшій активності під час проведення бесід, дискусій. Можливість посадити всіх учнів у першому ряду, розташувавши столи літерою "П", підвищує успішність у відповідях, мисленні, тому що кожний не має змоги сховатись за "чужу спину" і, перебуваючи постійно, у буквальному сенсі слова, у полі зору вчителя, працює активніше та досягає більших результатів.

Сприйняття часу — це також суб'єктивний процес. Воно залежить від інтенсивності діяльності, очікувань людини, її психофізичного стану, мети. Спостерігаючи за зовнішніми реакціями людини (напрямок ступенів ніг, "сповзання" на край стільця, поглядання на годинник, вираз нудьги на обличчі, квапливість, тривалість спілкування, запізнення), можна прийняти правильне рішення про організацію або зміну інтенсивності чи виду діяльності і тим самим вплинути на результативність та емоційне ставлення до неї.

Більшість школярів втомлюються від занять через інтелектуальну та творчу незавантаженість, від нерозуміння смислу своєї навчальної діяльності.

Найголовніший параметр спостережень вчителя — це сприйняття людей. Враження про людину визначають такі елементи:

I. Статистична експресія (зовнішній вигляд):

фізіономіка (типовий вираз обличчя, фігура, постава);

артефакти (одяг, зачіска, прикраси, макіяж, запахи).

II. Динамічна експресія:

1) кінесика (комунікативно значущі рухи):

а) міміка (рухи м'язів обличчя, погляд);

б) пантоміміка (жести, пози, хода, дії).

2) таксика (дотики, потискування, поплескування, погладжування).

III. Проксеміка (організація міжособистісного простору):

дистанція між співбесідниками;

розміщення співбесідників відносно один одного.

IV. Звукова експресія:

просодика (тембр, темп, висота, гучність голосу, акцент, наголоси);

екстралінгвістика (сміх, плач, паузи, покашлювання, позіхання та ін.).

Роль невербальних параметрів під час спілкування значно більша, ніж вербальних. Особливо важливе перше сприйняття. Воно починає складатися ще до початку спілкування — на основі зовнішнього вигляду, через поставу, погляд, посмішку, вираз обличчя, колір, стиль, довжину, доцільність одягу та інші артефакти.

Просодика та екстралінгвістика дають багато інформації про темперамент та психічний стан того, хто говорить. Дуже високі та гучні звуки, швидкий темп мови втомлюють, відволікають від суті, дратують слухача. Благотворно впливають, заспокоюють низькі оксамитові тембри, неспішний темп, негучний голос, відсутність специфічних акцентів, звуків, слів. Багато інформації про людину, її особистісне ставлення до теми несуть інтонація, використання пауз, наголосів, сміху, зміна гучності, вигуки.

Найбільш давніми, вірогідними, щирими і найменш усвідомленими параметрами спілкування, отже, і спостереження, є міміка та пантоміміка. За силою впливу вони не поступаються, а часто і переважають слово, але потребують менше енергетичних витрат, і часто більш тактовні та ефективні.

Найважливішим мімічним засобом спілкування є погляд. Краще запам'ятовується інформація, яку виголошено, дивлячись у вічі, тому вчителю корисно дивитись учням в очі, промовляючи будь-яку важливу позитивну інформацію, а не тільки роблячи зауваження. Якщо показувати учням наочний посібник і розповідати про нього, вони засвоять 9 % інформації; якщо розповідати про те, що відображено в посібнику — 20— ЗО %; якщо використати указку, конкретно позначити деталі зображення й описувати їх, а потім підняти указку на рівень очей, то й учень підніме погляд на вчителя і сприйме максимум інформації.

Знання пантомімічних поз сприяє розвитку спостережливості вчителя, крім того, їх можна використати як засіб впливу на учнів. Найбільш часто зустрічаються:

"закрита поза** — схрещені на грудях руки, що означає замкнутість, інтровертність людини, потреба зекономити енергію, відсутність бажання спілкуватись у цей момент, хоча людина може і не усвідомлювати цього. Така поза вчителя може сприяти заспокоєнню учнів і заважати бесіді або дискусії;

ворожість — схрещені руки, зажаті кулаки;

• "подвійна закрита поза" — схрещені руки і ноги — являє подвійний захист, тривожність людини, неусвідомлену або приховану, замкненість;

• незацікавленість — підпирання голови руками, погляди по боках, постукування пальцями, погляди на годинник, сповзання на край стільця;

• справжня увага — погляд на співбесідника, голова нахилена трошки на бік, нормальне кліпання повік;

• підвищення інтересу — більш широко відкриті очі, нахил тіла вперед;

• критична налаштованість — відхилення тіла назад, похитування головою, примруження очей; переплетені пальці, погляд з-під лоба;

• симуляція уваги — голова, тіло і погляд прямі, очі не кліпають;

невпевненість, тривожність, хвилювання — згорбленість, часте кліпання, дотики до обличчя, волосся, ґудзиків, годинника, вертіння будь-якого предмета в руках;

напруженість — потирання рук, обличчя, похитування, покусування губ, відкидання волосся;

бажання спілкуватися, відвертість — долоні відкриті, повернуті догори;

потреба у заспокоєнні, захисті, підтримці, безпеці — олівець, палець у роті.

Однією з найбільших помилок у трактуванні мови тіла є розгляд одного жесту чи пози ізольовано від інших. Кожний жест, як і слово, можуть мати різний смисл залежно від контексту.

Важливе значення у процесі невербального спілкування також мають дистанція та розташування співбесідників.

Дистанція від 0,6 до 1 м сприяє неофіційному, довірливому спілкуванню, більше їм — діловому. Людині, яка знаходиться вище співбесідника, легше керувати ситуацією, наказувати, відмовляти. Наближення до співбесідника порушує його "зону безпеки", привертає увагу, а можливо, і викликає тривогу. Іноді достатньо підійти до учня, використати міміку, замість того, щоб робити зауваження здалеку і підвищувати гучність голосу.

Суттєвою складовою психономічної техніки є спостереження за неконтрольованими невербальними проявами, зокрема за репрезентативною системою людини. Хоча людина й отримує інформацію з різних сенсорних каналів, один із них переважає. На його основі збирається й оброблюється більша частина інформації з довкілля. Залежно від домінування одного із сенсорних каналів виділяють такі репрезентативні системи:

• візуальну (у процесі сприйняття переважає зорова інформація);

• аудіальну (у людини домінують слухові враження);

• кінестичну (людина орієнтується в основному на тілесні відчуття).

Крім того, розрізняють основну і провідну репрезентативну систему. Основна — це система, на яку людина спирається найчастіше. Провідна — та, яка переважає у конкретний момент сприйняття.

Для визначення провідної репрезентативної системи треба спостерігати за рухами зіниць людини:

• візуальна — зіниці спрямовані вгору або розфокусовані,

• аудіальна — зіниці спрямовані горизонтально або вниз ліворуч,

• кінестична — зіниці спрямовані донизу праворуч.

Репрезентативна система впливає на процеси вербального кодування (тобто словесного визначення) досвіду людини, що виявляється в типових словах та висловлюваннях, які вона вживає. Візуалісти вживають такі вислови: "ясно бачити", "з погляду", "не бачу причин", "перспектива", "заплющувати очі", "очевидно" тощо. Аудіалісти висловлюються так: "прислухатися до думки", "гармонійно", "різко", "крик душі" та ін.

Для кінестиків типові слова: "я відчуваю", "тягар відповідальності", "нечутливий", "вислизнути", "зручно" і т. ін.

Урахування провідної та основної репрезентативної системи використання словника співрозмовника дає змогу швидко знайти спільну мову і порозумітися.

Візуалісти краще вчаться, коли використовують схеми, таблиці, самостійно читають матеріал, виконують письмову роботу за пунктами. Аудіалісти добре запам'ятовують прослуханий матеріал. Кінестикам потрібні активні методи навчання, в яких вони можуть брати особисту участь, експериментувати, демонструвати, грати, робити щось власними руками. Якщо кінестики не можуть витратити свою енергію на користь справі, то починають відволікатися від уроку, порушувати дисципліну, на них добре впливають ласкавий дотик, поплескування по плечу.

Аудиторія вчителя (на відміну від актора, політика) спостерігає за ним кожного дня, роками і знає його типові жести, інтонації, манери. Тому вчителю недостатньо іноді використовувати окремі зовнішні акторські прийоми впливу на публіку, йому необхідна власна індивідуальна техніка, яка дозволить володіти собою навіть у стані втомленості, стресових ситуаціях і непомітно впливати на учнів.