Педагогіка вищої школи - Курлянд З.Н. -
5.4. Екологічне виховання студентської молоді

Екологічне виховання — тривалий багатофакторний цілеспрямований процес формування екологічної свідомості й екологічної культури. Результатом екологічного виховання людини є формування мотивів, потреб, звичок цілеспрямованої екологічної поведінки та природоохоронної діяльності, здорового способу життя.

Основою екологічного виховання студентів є екологічно зорієнтована педагогіка. Вона охоплює принцип природовідповідності, екологію соціального середовища, екологію внутрішнього світу людини, екологізацію навчання та виховання.

Ідея принципу природовідповідності в педагогіці належить Я.А. Коменському, який вважав, що людина — це частина природи, яка живе за її законами. Якщо у природі все відбувається розумно і доцільно, то й процес виховання та навчання треба будувати природовідповідно. Щоб навчання було не тільки приємним, а й ґрунтовним, необхідно "дотримуватися визначеного порядку і послідовності у передачі знань, із суворим урахуванням вікових особливостей дитини, її інтересів, її психіки в цілому"1.

На проблему принципу природовідповідності у зв'язку з моральним вихованням звертає увагу Дж. Локк. Більш ефективному використанню потреб, інтересів, схильностей людини допоможе ретельне вивчення її природи, характеру.

Відповідно до глибшого трактування природовідповідного виховання Ж.-Ж. Руссо необхідно дотримуватися природного перебігу розвитку природи самої людини, вивчивши її всебічно, з огляду на вікові й індивідуальні особливості. Ж.-Ж. Руссо твердо переконаний, що формування людини залежить від наявності трьох факторів: природи людини, речей її і людей, що її оточують (середовища).

УпотлядахІ.Г. Песталоцці спостерігається незгода з Ж.-Ж. Руссо щодо того, чи варто сліпо дотримуватись природи людини, або природу необхідно лише враховувати. І.Г. Песталоцці бачив роль природовідповідного виховання у розвитку всього позитивного у людини, нейтралізації негативного. З погляду природовідповідності він розглянув процес навчання, головним моментом якого є спостереження людини за предметами і явищами його довкілля. Цікаве визначення навчання дав І.Г. Песталоцці. Навчання — "мистецтво сприяти прагненню природи до свого власного розвитку"1. Отже, він указував на необхідність активного впливу з боку вчителя на розвиток закладених від природи рис дитини.

Будучи послідовником І.Г. Песталоцці, А. Дістервег визначив природовідновідність як самостійний розвиток закладених природою людині задатків, що ґрунтуються на законах природи і досягається вправами. Він висловлював думку, що в кожної людини є крім "загальнолюдських" задатків індивідуальні. Завдання педагога — здійснити гармонійний розвиток задатків.

К.Д. Ушинський2 виділив три складники принципу природовідповідності:

1. Глибоке пізнання природи людини, її анатомо-фізіологічних і психологічних особливостей.

2.Наближення змісту й організації педагогічного процесу до людської природи.

3. Орієнтація виховання на народні традиції, звичаї.

Отже, різні природні особливості людей детермінують перебіг і результати педагогічного процесу.

Екологія соціального середовища — це наступний компонент екологічно орієнтованої педагогіки. Соціальне середовище є внутрішнім і зовнішнім. Внутрішнє — охоплює родину і середовище вищого навчального закладу. Зовнішнє — суспільство, у якому живе людина. Однак несприятливі сучасні економічні, політичні, соціальні умови в країні не сприяють створенню гуманного суспільства. На цей процес ми вплинути неспроможні, чого не можна сказати про внутрішнє середовище.

Родина відіграє особливу роль у вихованні. Це пояснюється тим, що протягом життя людина є членом кількох колективів, які впливають на неї, — класного, шкільного, студентського, вона — учасник гуртка, спортивної секції та ін. Багато з цих

великих і малих співтовариств можуть змінюватися, по-різному впливаючи на дітей. Незмінним залишається лише один колектив — родина. Отже, причинами особливої ролі родини у вихованні є стійкість, сталість, тривалість сімейного впливу, різнобічність виховання (моральні якості, виховання почуттів, духовне становлення дитини тощо). У формуванні особистості людини, його поглядів і переконань, виробленні лінії поведінки значну роль відіграє авторитет дорослої людини, батьків. Виховний процес — це процес, що постійно триває, і окремі деталі його реалізуються в загальному тоні родини, що створюється власним життям і життям батьків.

Основою для створення максимально сприятливого середовища для емоційного і морального формування особистості слугує мікроклімат родини. Якщо в родині встановилися добрі, дружні стосунки, гуманний підхід до виховання дітей, члени родини живуть насиченим емоційним життям, то в родині панує атмосфера щиросердечного здоров'я. Відомо, що емоційне начало пронизує всі боки життя людини. Одноманітність, монотонність, убогість емоційного досвіду в дитинстві можуть визначати характер людини, стиль її вчинків протягом усього життя.

Головним завданням педагогів університету як вищого навчально-виховного закладу є створення в студентських колективах атмосфери взаємоповаги, довіри, гуманності.

Американські вчені, вивчаючи складові успіху ефективних шкіл, дійшли висновку, що джерелом розходжень в успішності учнів є відмінність емоційного клімату шкіл, їхньої культури, у їхній "якості" як соціальних систем. Якісні особливості навчально-виховного процесу визначаються середовищем навчального закладу. Це поняття багатогранне. Воно охоплює у собі атмосферу в педагогічному колективі, тип відносин у студентському колективі, характер педагогічної взаємодії.

Особистість викладача відіграє роль у справі виховання і навчання. Від того, який стиль взаємин зі студентами він обирає, якими особистісними якостями володіє, наскільки професійно компетентний, залежить ставлення студентів до навчання, до вищого навчального закладу в цілому.

На думку Г.В. Грибанової, важливою умовою розвитку в навчальному закладі творчого начала, а також його демократизації є формування в кожного педагога установки на емоційну самовіддачу. Емоційний фактор необхідний для виховання позитивного ставлення людини до навчання.

Не припустиме навчання з примусу, авторитарний стиль керівництва з боку педагога, тому що в студентів викликають такі негативні реакції, як страх перед викладачем, страх одержати негативну оцінку, втрата інтересу до всього, що пов'язано з навчальною діяльністю.

Справжнє навчання ґрунтується на збігу студентської волі і викладацької. Від педагога залежить: стане для студента заняття лише процесом передачі знань чи потребою розуму, душі, радістю людського спілкування.

У. Глассер, досліджуючи взаємозв'язок між задоволенням психологічних потреб людини в умовах навчального середовища й ефективністю роботи навчального закладу, дійшов висновку, що перше визначає друге. Більшість студентів не докладають зусиль для того, щоб справді вчитися, через неготовність ВНЗ іти назустріч задоволенню їхніх психоемоційних потреб.

Наявні проблеми можна розв'язати тільки в умовах особистісно орієнтованого навчання і виховання, що є основою створення гуманістичних закладів освіти. На думку А. Маслоу, гуманістичний навчальний заклад створює умови для самопізнання і підтримки унікального розвитку кожного відповідно до його природи. Вирішальною умовою для здорового, багатогранного формування особистості є обстановка повної та постійної захищеності, коли негативні внутрішні емоційні стани зведені до мінімуму.

Якщо соціальне середовище створюють люди (батьки, учителі, однокласники, викладачі, одногрупники та ін.), то не можна розглядати проблему екології соціального середовища поза зв'язком з екологією внутрішнього світу людини.

Екологія внутрішнього світу людини пов'язана з вихованням високоморальної особистості, екологічної свідомості, екологічної культури, екологічного мислення. Екологічну свідомість можна визначити як сукупність знань, уявлень людини про його взаємини, взаємозв'язки, взаємозалежності, взаємодії зі світом природи. На цій основі формуються відповідне позитивне ставлення до природи, а також усвідомлення людиною себе як її частини.

Б.Т. Лихачов1 виокремив найважливіші функції екологічної свідомості: просвітню, розвивальну, виховну, організуючу, прогностичну. Ефективна реалізація в навчально-виховному

процесі функцій екологічної свідомості веде до формування в людини екологічної культури, яка включає екологічні знання, зацікавленість у природоохоронній діяльності, компетентне її здійснення, багатство морально-естетичних почуттів, емоцій, переживань.

Формування екологічної свідомості — тривалий і поступовий процес, що припускає добре організовану систему поетапно проведених заходів для засвоєння екологічних знань і виховання екологічно правильної поведінки. Провідними елементами формування екологічної свідомості є такі: знання (засвоєння основних наукових понять про природу, екологічних проблем); усвідомлення (виховання свідомого ставлення до довкілля); ставлення (розуміння природи як унікальної цінності і джерела матеріальних і духовних сил людини); навички (здатність практичного засвоєння довкілля і його охорони); діяльність (участь у вирішенні екологічних проблем). Екологічну свідомість можна успішно формувати на основі ідеальної динамічної моделі майбутнього типу відносин суспільства і природи, окремої людини і природи, базованої на понятті "ноосфера". Внутрішній світ кожної людини пов'язаний з ноосферою і впливає на неї. Виховання екології внутрішнього світу людини сприятливо впливатиме на ноосферні процеси.

Вихідна позиція в розвитку вчення В.І. Вернадського про ноосферу — той факт, що життя на Землі виникло (без уточнення джерела його походження (божественного, унаслідок, природного добору та ін.)) і з'явилася Людина — носій розуму (у цьому вченні слова "Людина", "Природа" пишуться з великої букви). Яке місце людини в процесі загальнопланетарного розвитку? Ще на початку XX ст. В.І. Вернадський зазначав, що "вплив Людини на навколишню Природу зростає настільки швидко, що не за горами той час, коли вона перетвориться в основну геологоутворюючу силу. Вона повинна буде взяти на себе відповідальність за майбутній розвиток Природи. Розвиток навколишнього середовища і суспільства зробиться нерозривним. Біосфера перейде один раз у сферу розуму — ноосферу. Відбудеться велике об'єднання, внаслідок якого розвиток планети буде спрямовуватися Силою Розуму"1.

В епоху ноосфери Людина зможе розумно розпоряджатися своєю могутністю і забезпечити таку взаємодію, що дасть можливість розвиватися і суспільству, і Природі. Отже, розвиток біосфери відбувається цілеспрямовано, в інтересах Людини, Природи. Вирішальний фактор цього розвитку—розумна діяльність Людини.

Є різні тлумачення поняття "ноосфера", що часто суперечать тлумаченню В.І. Вернадського. Наприклад, на думку А.Н. Тюрюканова, ноосфера стає більш широкою оболонкою Землі, включає біосферу. Однак В.І. Вернадський вважав, що ноосфера розширює границі біосфери. "Біосфера переходить у ноосферу — це не криза, а вибух наукової думки"1. "Ноосфера є результатом об'єднаних в єдиний потік двох найбільших революційних процесів сучасності — наукової думки, прогресу науки, техніки і соціальних відносин"2.

На сьогодні все більше зростає прикладне значення науки, виникають нові галузі знань. Структура наукового знання зараз сприймається як прояв ноосфери. Отже, біосфера змінюється під впливом людської думки і людської праці.

Серед глобальних проблем людства першорядного значення набули нині проблеми екології. Екологія — це наука про відносини рослинних і живих організмів та створених ними співтовариств між собою і з довкіллям.

Під впливом продуктивної діяльності людини на нашій планеті розвиваються процеси, що погіршують середовище життя живих організмів, згубно впливають на здоров'я людей. Деякі такі процеси через необоротність переростають в екологічні нещастя. їхні наслідки можуть виявитися в різних регіонах Землі в будь-який час, тому що все в природі взаємозалежне. Ніхто ніколи не може почувати себе в безпеці, якщо десь кимось порушується природна рівновага, заподіюються збитки біосфері, забруднюється довкілля. Людина повинна усвідомити, що вона частина природи, що знищуючи, природа знищує себе.

Екологічні проблеми і ноосфера тісно взаємозалежні. Унаслідок дослідження цього зв'язку Ф.І. Гиренок дійшов важливого висновку, що ноосфера є умовою "бачення в природі того, що своїм існуванням залежить від людини"3. На думку Ф.І. Гиренока, з яким ми цілком згодні, ноосфера — "умовна позначка того, що позиції стосовно природи не даються людям ВІД природи, а завойовуються..."1

Цікавим є погляд Б.С. Маркаряна на ноосферну ідею як на ключ до осмислення і вирішення гострої в наші дні проблеми гармонізації відносин суспільства і природи. Незважаючи на те, що названа проблема в сучасних умовах надзвичайно насущна, В.І. Вернадський дотримувався усе-таки більш-менш оптимістичної позиції в цьому питанні. Він зазначав різку і значну зміну "вигляду планети" далеко не в кращий бік. Однак говорити про екологічну кризу у ставленні людини до природи він не став. Як засіб, який є виходом зі складної екологічної ситуації, що утворилася, В.І. Вернадський вибрав неухильний прогрес у розвитку наукового знання і продуктивних сил суспільства.

Пізнання і розумне дотримування законів природи в будь-якій практичній діяльності людини — це шлях, який не тільки допомагає уникнути виснаження природних ресурсів, а й домогтися збагачення їх.

З аналізу визначень ноосфери можна зробити висновок: науково-технічна революція буде спрямована на прогрес тоді, коли її здійснюватиме гуманістично спрямована особистість. Постає завдання формування такої особистості за допомогою родини, школи, вищого навчального закладу, довкілля. Саме застосовувані в школі, ВНЗ екологічно спрямовані форми і методи виховання, навчання можуть запустити механізм позитивної моральної і суспільної поведінки, а також сформувати своєрідний захисний механізм, що перешкоджає деформації моральних цінностей і поведінки.

Провідним принципом сучасної педагогіки є принцип гуманізму. Гуманізація освіти згідно з програмою "Освіта" полягає в утвердженні людини як вищої соціальної цінності, найбільш повному розкритті її здібностей і задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії відносин людини і довкілля, суспільства, природи. Отже, виховання і навчання мають будуватися з урахуванням індивідуальних здібностей людини, можливостей, інтересів, що є одним із напрямів реалізації принципу природовідповідності виховання, навчання.

Авторами цілісного курсу екологічної педагогіки і психології є С.Д. Деребо та В.А. Ясвін1. Відповідно до розробленої ними концепції сутність методологічного принципу екологічної психопедагогіки (тому що педагогіка тісно пов'язана з психологією) полягає в суворій відповідності педагогічного процесу екологічної освіти психологічному процесу формування екологічної свідомості. Це положення має втілюватися з урахуванням вікових особливостей людини. Найбільш сприятливим періодом для цілеспрямованого формування екологічної свідомості вважають молодший підлітковий вік. Пізнавальний інтерес у цьому віці поєднується із сильним прагненням до практичної взаємодії з природними об'єктами. За належного виховання й освіти в дітей формується дбайливе ставлення до природних об'єктів, бажання охороняти, піклуватися, сприяти їх збагаченню. Необхідно навчити дитину емпатії до природних істот, що є початком формування екологічної свідомості, коли дітям повідомляють певні екологічні знання.

На жаль, у середньому підлітковому віці сприйняття природних явищ зазнає змін. Діти починають ставитися до них як до об'єктів, а не суб'єктів. Знижується пізнавальний інтерес до світу природи. Однак у цьому віці в дітей підвищується потреба в спілкуванні, в участі у будь-яких колективних справах, що необхідно спрямовувати в потрібне русло.

Процес виховання містить крім етапу формування свідомості, етап формування емоційно-вольової сфери через ставлення дитини до того чи іншого вчинку, а через нього до дії. Вихованість припускає не тільки знання норм поведінки, а неможливість порушення норм, що стали внутрішніми регуляторами дій і вчинків.

Отже, у середньому підлітковому віці необхідно формувати ставлення до моральних норм за допомогою емоційно-вольової сфери. Безглуздо неодноразово пояснювати підлітку корисність і доцільність тих чи інших норм. Необхідно "озброїти" його знанням тих засобів, що забезпечують успішне задоволення соціально ціннісних спонукань. Для того щоб підліток внутрішньо був готовий до сприйняття цих знань, необхідно формувати в нього інформаційну потребу на базі інтерактивного компонента навчання.

Критичним для формування екологічної свідомості є старший підлітковий вік. У цьому віці домінує об'єктивне уявлення про світ природи, а прагматизм у ставленні до неї досягає максимуму. Необхідно скоригувати характер підлітків шляхом екологічної спрямованості моралі.

І нарешті, в юнацькому віці особливо виражене переважно естетичне, "споглядальне" сприйняття природи, ставлення до якої має об'єктний характер, хоч і менш прагматичний, ніж у старшому підлітковому віці, намічається підвищення рівня інтенсивності непрагматичного ставлення до природи, у якому домінує перцептивно-афективний компонент.

Юнацький вік спонукає до пошуку гармонії у світі природи, осмислення особистої позиції у відносинах з ним. Отже, сутність педагогічної стратегії для цього віку полягає в стимулюванні такої інтелектуальної діяльності студентів, у якій на світоглядному, абстрактному рівні формуються педагогічно бажані зв'язки в індивідуальній картині світу.

Практична взаємодія зі світом природи здійснюється з акцентом на оволодінні технологіями естетичного засвоєння природних об'єктів: прояву почуттєво-естетичної сприйнятливості до них; індивідуально-значеннєвої оцінки їх вітальних (життєвих) станів; емоційної чуйності в ситуаціях спілкування з ними; і, нарешті, в умінні знайти культурну форму збереження і вираження свого враження про ці об'єкти (у малюнках, віршах, фотографіях, музиці і т. ін.).

Отже, психологічні особливості процесу формування екологічної свідомості в юнацькому віці детермінують концентрацію педагогічних зусиль на формуванні відповідної системи уявлень і на освоєнні систематичних технологій взаємодії особистості зі світом природи.

З основного методологічного принципу екологічної психопедагогіки виникає необхідність задіяти всі канали у процесі формування екологічної свідомості, стимулювати дію відповідних механізмів, будувати педагогічний процес відповідно до індивідуальних і вікових особливостей дитини.

Розглянемо деякі методологічні принципи екологічної психопедагогіки, сформульовані С.Д. Деребо та В.А. Ясвіним. До принципів організації стимулів належать принцип комплексності стимулюючого впливу, принцип орієнтації на актуалізуючий потенціал стимулів, принцип орієнтації на сенситивність до стимулів.

Сутністю принципу комплексності стимулюючого впливу Є те, що педагогічно доцільно організовувати вплив на особистість людини цілої системи різноманітних стимулів, що охоплюють усі канали формування свідомості (перцептивний, когнітивний, практичний).

Принцип орієнтації на актуалізуючий потенціал стимулів полягає в тому, що педагогічно доцільно організувати вплив на особистість таких стимулів, що актуалізують визначені психологічні механізми формування екологічної свідомості. Умовою реалізації цього принципу є позитивне емоційне сприйняття природних об'єктів, виявлення різних факторів, що сприяють установленню паралелізму з людиною.

Принцип орієнтації на сенситивність до стимулів полягає в тому, що педагогічно доцільно організувати вплив стимулів на особистість людини з урахуванням її індивідуальних вікових особливостей через різний ступінь значущості тих чи інших стимулів для різних груп.

До методів формування суб'єктивного ставлення до природи належать такі: екологічної ідентифікації, екологічної емпатії, екологічної рефлексії.

Метод екологічної ідентифікації полягає у створенні умов, коли особистості необхідно поставити себе на місце якого-не-будь природного об'єкта, унаслідок чого формується відповідна поведінка стосовно природних об'єктів.

Метод екологічної емпатії полягає в актуалізації співпереживання особистістю природних об'єктів, а також співчуття їм. Формується суб'єктифікація природних об'єктів через емоційну сферу особистості.

Метод екологічної рефлексії передбачає самоаналіз особистістю своїх дій і вчинків, спрямованих на світ природи, з погляду їх екологічної доцільності.

Виходячи з викладеного вище, стає очевидним той факт, що екологічне виховання й освіту людини необхідно починати з раннього дитячого віку. Слід зазначити, що екологічне виховання й освіта — безперервний процес, який здійснюється протягом усього життя людини. Це пояснюється тим, що науково-технічний розвиток йде вперед, і навіть дорослій людині потрібно удосконалювати свої знання в питаннях екології сучасного виробництва і господарської діяльності.

Оскільки будь-який вид мислення ґрунтується на інформації, то екологічна основа інформації формує екологічне мислення.

Дуже важливим завданням вищого навчального закладу е ефективна організація екологічного виховання й освіти. Необхідно навчити студентів розуміти цілісність природи Землі, єдність її процесів, зв'язок людини з природою. Будь-яку діяльність людини, її поведінку стосовно природи слід погодити з її законами. Тут розвивається почуття причетності до природи, відчуття її натхненності, що не дозволить людині ставитися до неї неохайно.

Людина має відчути на собі, що спілкування з природою підвищує настрій, лікує, знімає втому, перенапруження. Крім того, почуття цінності довкілля збагачує духовний світ людини. Отже, природа є необхідною, але не достатньою умовою формування гармонійно розвиненої особистості, а також джерелом здоров'я, творчості людей.

Відомо, що виховні й освітні процеси тісно взаємопов'язані, взаємозалежні, відбуватися окремо не можуть. З огляду на це, до змісту навчання з різних предметів університетського курсу логічно включити екологічні знання. У такий спосіб буде вирішено два завдання — "озброєння" студентів знаннями в галузі екології і формування екологічної культури.

Предмети як природничонаукового, так і гуманітарного циклу, мають бути екологічно орієнтовані. Під час вивчення їх вибирають для розгляду ті питання екології, що відповідають змісту певного навчального предмета. У курсі біології розглядають взаємозв'язок людини і біосфери, стан і охорону окремих природних ресурсів (рослинного і тваринного світу, світу ґрунту тощо), взаємодію між живими організмами і середовищем їх життя. Вивчення географії дасть можливість зрозуміти глобальні екологічні проблеми, ознайомить з проблемами використання природних багатств і їх охорони. Вивчити методи боротьби із забрудненням довкілля дасть можливість хімія. Фізичні знання допоможуть розібратися в тому, які новітні технології сучасного виробництва не шкідливі, а які завдають непоправної шкоди природі, чого не можна допустити. Суспільствознавство розкриє закономірності взаємодії суспільства і природи (соціальна екологія), а також допоможе поглибити юридичні та морально-етичні поняття про особисту цивільну відповідальність кожної людини за долю природного середовища. Умовою, що сприяє формуванню почуття любові до природи, замилування її красою, є уроки малювання, співу, музики, трудового навчання. Навчитися формулювати свої почуття,

враження, переживання, пов'язані зі сприйняттям природи допоможуть твори, уроки з розвитку мовлення, літератури. Саме література акцентує увагу на моральному аспекті спілкування людини а природою.

Різноманітним аспектам екологічного виховання, навчання присвячено багато дисертаційних робіт. Дослідження С.А. Кравченко1 присвячено виявленню психологічних особливостей розвитку в студентів екологічного мислення, що поєднує елементи репродуктивного, продуктивного, проблемного процесів.

Аналізу педагогічної теорії і практики роботи шкіл України (1970—1990 pp.) з проблеми екологічної освіти присвячено дослідження І.М. Костицької2. Вона зробила висновок, що вчення В.І. Вернадського про єдність суспільства і природи є методологічною основою екологічної освіти.

Т.Г. Каленнікова3 визначила міжпредметні зв'язки як фактор екологічної освіти і виховання. В наявних часових рамках навчально-виховного процесу, в умовах постійного збільшення кількості інформації важливою проблемою стало забезпечення належного рівня формування екологічної свідомості людини. Накопичення інформації має бути пов'язане з раціоналізацією її структури.

Перед педагогами та викладачами стоїть завдання пошуку шляхів, засобів, методів гуманізації навчальних предметів. Гуманізувати, наприклад, математику можна через її екологізацію.

Текстові завдання є надзвичайно важливою складовою курсу математики. Зміст математичних задач з екологічною спрямованістю має допомогти студентам одержати інформацію про масштаби екологічної катастрофи на сучасному етапі, замислитися про можливі шляхи виходу із ситуації, що склалася, усвідомити роль власної поведінки стосовно природи, зрозуміти тісний взаємозв'язок людини і природи.

У процесі роботи над формуванням екологічних завдань відбувається постійний обмін інформацією між студентами. Важливо те, що вони обмінюються один з одним інформацією, одержаною ними самостійно, цікавою для них за змістом.

Це відбувається у процесі творчої діяльності, атмосфері загальної зацікавленості. Одержана інформація стає особистісно значущою.

Саме така інформація сприяла формуванню в учнів інформаційної потреби, розвиток якої привів до формування пізнавальної потреби. Сполучення насиченого інформаційного середовища з пізнавальним інтересом дуже впливає на формування пізнавальної потреби.

З погляду синергетики сполучення репродуктивної і творчої діяльності дає бурхливий сплеск інформації, а внаслідок її цілеспрямованого добору й інтегрування відбувається утворення і становлення чогось нового. Отже, якщо інформація, що надходить, — екологічна, то відбувається становлення екологічної культури.

5.5. Позааудиторна робота студентів. Робота куратора студентської групи
ВСТУП
Розділ 1. Загальні основи педагогіки вищої школи
1.1. Предмет і завдання педагогіки вищої школи
1.2. Основи формування педагогічної системи ВНЗ: стандарти, характеристики, категорії, прогнозування, моделі
1.3. Методологічне підґрунтя педагогіки вищої школи
1.4. Методика і методи педагогічного дослідження
1.5. Педагогічний процес у вищій школі
Закономірності педагогічного процесу.
1.6. Теорія і практика освіти