Педагогіка вищої школи - Ортинський В.Л - 4.5. Методи, форми і засоби виховного впливу на особистість студента

Реалізація мети й завдань виховання у ВНЗ значною мірою залежить від доцільності, виваженості методів виховання як педагогічного інструмента взаємодії зі студентами.

Метод - шлях досягнення мети.

Стосовно студентської практики методи виховання -конкретні шляхи впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку школярів з метою розв'язання педагогічних завдань у процесі спільної діяльності науково-педагогічних працівників і студентів.

Проблема вибору методів виховання надзвичайно складна. Не існує універсального чи універсальних методів виховання. Але їх удосконалення - необхідна умова будь-якого процесу виховання, і кожен науково-педагогічний працівник, у міру своїх сил і можливостей, вносить у розроблення загальних методів свої доповнення і зміни, що відповідають конкретним умовам виховного процесу. Такі часткові удосконалення методів називають прийомами виховання.

Прийом виховання - частина загального методу, окрема дія (вплив), конкретне поліпшення.

У педагогіці не існує єдиного визначення поняття "метод виховання". Відомі науковці, педагоги (В. О. Сухомлинсь-кий, Ю. К. Бабанський, Е. Ш. Натанзон, С. Г. Карпенчук та ін.) окреслюють різні особливості використання цього інструмента виховання.

Оскільки мета виховання може бути загальною й частковою, методи є оптимальними підходами до її здійснення. Метод виховання не існує ізольовано, а впливає на особистість разом з іншими методами, що відображає цілісність і системність процесу виховання.

А. С. Макаренко підкреслював, що не можна розглядати "ніякий засіб з погляду корисності або шкідливості, якщо його брати відокремлено від усієї системи засобів, і, нареиггі, ніяка система засобів не може бути рекомендована як система постійна".

Отже, метод (чи методи) виховання вихователь виводить у процесі усвідомлення суті мети, багатовимірносгі людини, суперечливого характеру її взаємовідносин із навколишнім світом.

Зміст методів виховання у ВНЗ визначають через:

■ безпосередній вплив вихователя на вихованця;

■ створення спеціальних умов, ситуацій, обставин, які спонукають вихованця змінити власне ставлення, визначити свою позицію, здійснити вчинок;

■ суспільну думку референтної групи, яка є особистісно значущою для вихованця;

■ суспільну діяльність вихователя з вихованцем, спілкування, гру;

■ процеси навчання, самоосвіти та передачі інформації, соціального досвіду в сім'ї, у процесі дружнього й професійного спілкування;

■ засвоєння народних традицій, фольклорної творчості, читання художньої літератури тощо.

■ Пошук оптимальних шляхів впливу на особистість завжди був актуальним для психолого-педагогічної науки, існували й існують різні підходи до класифікації методів виховання.

Зокрема, для М. І. Болдирєва, М. К Гончарова це переконання, вправляння, заохочення і покарання; для Т.О. Ільїної, І.Т. Огороднікова - переконання, організація діяльності, стимулювання поведінки; для М. Д. Ярмаченка -пояснювально-репродуктивний метод, проблемло-ситуаційю методи, привчання і вправляння, стимулювання, гальмування, керівництво самовихованням; для Г. Щукіна - методи формування суспільної свідомості, поведінки, стимулювання діяльності та самовиховання.

Проблема класифікації методів виховання та самовиховання.

Традиційно вважають, що знання методів і прийомів виховання, належне володіння ними визначають рівень педагогічної майстерності науково-педагогічного працівника. З огляду на це, важливе значення для оволодіння цією майстерністю має класифікація методів виховання та самовиховання. У процесі розвитку педагогічної науки використовували різні підходи до неї та ЇЇ упорядкування.

Однією з найпоширеніших є класифікація методів виховання В. О. Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:

■ методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, дискусії, переконання, навіювання, приклад;

■ методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: привчання, педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, тренування, створення виховних позицій, прогнозування;

■ методи стимулювання діяльності й поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання;

■ методи самовиховання: самопізнання, самооцінка, саморегуляція.

Досить поширеною у педагогічній літературі є класифікація методів виховання за ознакою спрямованості на поведінково-діяльнісну, інтелектуальну та емоційно-вольову сфери виховання. За цією ознакою, серед методів виховання виокремлюють:

■ переконання, тренування, заохочення і покарання (М. І. Болдирев, М. К. Гончаров, Ф. Ф. Корольов та ін.);

■ методи переконання, організації діяльності, стимулювання поведінки учнів (Т. О. Ільїна, І. Т. Огородников);

■ методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю студентів;

■ методи організації діяльності й досвіду суспільної поведінки і діяльності вихованців;

■ методи усвідомлення цінностей суспільства, організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки, стимуляції діяльності й поведінки, педагогічної підтримки (Н. Є. Мойсеюк).

В інших класифікаціях, окрім переконання, тренування, заохочення та покарання, йдеться також про навіювання. Залежно від функцій, які виконують методи виховання у формуванні особистості, їх поділяють на: і) методи формування свідомості, 2) методи формування суспільне" поведінки, методи стимулювання діяльності й поведінки, з) методи контролю й аналізу ефективності виховання (Ю. К. Бабанський).

Проблема класифікації методів виховання та самовиховання.
Методи формування свідомості.
Лекція.
Метод прикладу.
Методи формування суспільної поведінки.
Методи контролю й аналізу ефективності виховання.
Форми виховання.
Масові форми виховної роботи.
Групові методи виховної роботи.
Індивідуальна виховна робота.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru