Педагогіка вищої школи - Туркот Т.I. -
Зародження і розвиток вищої школи в Україні

В Україні першою школою вищого рівня вважають Острозьку академію (греко-слов'яно-латинську колегію), засновану близько 1576 року в м. Острозі князем К. Острозьким. В академії викладали слов'янську, грецьку, латинську мови і так звані "вільні науки": граматику, арифметику, риторику, логіку та ін. Велика увага приділялася вивченню музики і хорового співу, що знайшло відбиток в "острозькому наспіві", широко відомому в Україні і Білорусі. При школі діяли друкарня і науково-літературний гурток. Якщо брати до уваги такі показники як мета навчального закладу, його устрій, склад викладачів та їх причетність до науково-дослідної роботи, коло дисциплін і рівень їх викладання, рівень освіти і оцінка роботи закладу громадськістю, то Острозьку академію можна вважати вищою школою, першою у східних слов'ян.

Першим ректором Острозької академії був український і білоруський письменник, педагог, культурно-освітній діяч Герасим Смотрицький, який разом з іншими вченими здійснив переклад Біблії. Його син Мелетій Смотрицький був автором знаменитої граматики старослов'янської мови "Граматика словенська". Острозька академія мала велике значення для поширення освіти серед населення і виникнення братських шкіл у Львові. Києві, Луцьку, Вільнюсі, Бресті. Після смерті князя Острозького (1608р.) розпочався занепад Академії. У 1636 році під тиском польсько-католицьких сил Острозька академія перестала існувати (відроджена 1994 року).

1632 року в Києві шляхом об'єднання Київської братської та Лаврської шкіл було створено Києво-Могилянську колегію - вищий навчальний заклад, який за змістом і обсягом навчальних програм відповідав вимогам європейської вищої школи. Об'єднана школа отримала свою назву на честь свого протектора-митрополита Петра Могили (Петру Мовіле). Петро Могила (1597-1647) - син молдавського господаря, навчався у Сорбонні, у Парижі разом з французьким філософом Рене Декартом . Згодом П. Могила порвав зі світським життям і постригся у ченці Києво-Печерської Лаври. Всі кошти і знання Петро Могила віддав справі розвитку науки і освіти в Україні. Улюблене дітище київського метрополіта стає відомим європейським вищим навчальним закладом.

1701 року колегія одержала титул та права академії і почала називатися Київською академією, впливовим освітнім і культурним осередком в Україні і Європі. Вона була елітним вищим навчальним закладом, який функціонував на демократичних засадах. На початку XVIII століття у Київській академії навчались понад дві тисячі студентів - представників різних народів і різних станів. На думку французького вченого Жана-Бенуа Шерера "під академією тут слід розуміти те, що ми звичайно називаємо університетом" ("Аннали Малоросії, або історія козаків-запорожців", Париж, 1788).

Курс навчання в академії тривав 12 років. Студенти отримували філологічну підготовку, вивчали старослов'янську, українську літературну, грецьку, латинську, польську мови, оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом, класичною грецькою, римською і частково середньовічною літературою, історією, географією, філософією, богослов'ям. Пізніше в академії розпочали студіювати російську, німецьку, французьку мови, математику, фізику, астрономію, архітектуру. В останні роки існування академії були створені класи домашньої та сільської економіки і медицини. Значне місце посідала художня і музична освіта, риторична підготовка. Київська академія була видатним осередком культури, освіти і науки, де щороку навчалося від 500 до 2000 студентів без вікових обмежень. Кожен вчився стільки, скільки бажав. Для бідних учнів при Академії існувала бурса. В академії навчалися Петро Гулак-

Артемівський, Дмитро Бортнянський, Дмитро Туптало, Григорій Сковорода та інші видатні особистості, серед яких відомі вчені, письменники, композитори, державні і релігійні діячі, шість гетьманів України: Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Самойлович, Юрій Хмельницький. Петро Конашевич - Сагайдачний (був її засновником і навчався в ній). На зорі започаткування Російської академії наук з двадцяти академіків - тринадцять були українцями, випускниками Києво-Могилянської академії. Саме кияни стояли у витоків вищої освіти Росії. Так, за ініціативи вихованця Київської академії Симеона Полоцького 1687 року в Москві було відкрито Елліно-грецьку академію. Вона виконувала функції підготовки державних і релігійних діячів. 1701 року школу було перейменовано на Слов'яно-латинську, а потім на Слов'яно-греко-латинську академію. І тільки у 1755 році було започатковано Московський університет. Багато вихованців Києво-Могилянської академії працювали в Російській академії наук, Московському і Петербурзькому університетах, займали високі державні посади на теренах Росії.

Історичні факти свідчать про значний науковий та освітній потенціал академії, яка у першій половині XVIII ст. переживала значне піднесення. Так, київська академія заснувала колегії в Гощі, Вінниці, Кременці, Чернігові (1700), Харкові(1727) і Переяславі (1738р, у 1862р. переведена до Полтави), і постійно допомагала новоствореним освітнім осередкам.

Однак 1817 року академію було ліквідовано, і замість неї було створено Київську духовну семінарію, перейменовану у 1819 році в духовну академію, яка припинила своє існування в 1918 році. Київська академія відроджена в 1992 році як університет "Києво-Могилянська академія" (УКМА). 19 травня 1994 року Указом президента України УКМА було надано нового статусу - Національний університет "Києво-Могилянська академія".

Історія науки і освіти свідчить про традиційно високий потяг українців до знань. Як приклад доцільно привести такий історичний факт. Сирієць архідиякон Павло Алеппський, що супроводжував свого батька - антіохійського патріарха Макарія до Росії й України в 1657 році, писав: "По всій землі руській ми помітили чудову рису, яка викликала наше здивування: всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість їхніх жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб. У землі козаків усі діти уміють читати, навіть сироти" .

Визначне місце у розвитку освіти, науки і культури на українських землях посідали університети. Одним з найстаріших наукових і культурних осередків України є Львівський університет, якому 20 січня 1661 року польським королем було надано "статус академії і титул університету" із правом викладання всіх тогочасних університетських дисциплін і присвоєння учених ступенів. За іншими даними Львівський університет було започатковано цісарським декретом від 21 жовтня 1784 року. І хоча існують такі протиріччя, більшість дослідників зупиняється на даті - 1661 рік. Львівський університет пройшов складний шлях розвитку і боротьби проти полонізації і онімечення в умовах Речі Посполитої (до 1772), Австрійської і Австро-угорської монархій (до 1918), польської держави (до 1939 p.). В університеті викладали видатні історики Іван Крип'якевич, Степан Томашевський, Михайло Грушевський. Вихованець Львівського університету І. Могильницький підготував першу в Галичині граматику української мови.

В 1787-1808 роках при університеті функціонував Руський інститут (Stadium ruthenum), у якому окремі навчальні предмети богослов'я та філософія викладалися українською мовою. Інститут мав за мету підготовку освічених священиків з числа молодих людей, які не володіли латиною. В 1918-1939 роках польський університет мав чотири факультети. За ініціативи українського студентства було створено таємний український університет. З 1939 року Львівський університет став одним з провідних наукових центрів України з викладанням українською мовою.

У XIX столітті завдяки боротьбі прогресивної громадськості і відповідно соціально-економічним потребам відбувався подальший розвиток української вищої школи. Центрами наукової думки, підготовки вчених, учителів, лікарів, юристів стали. Харківський, Київський,

Новоросійський (м. Одеса) університети, Ніжинський історико-філологічний інститут (1875) та інші навчальні заклади.

Фахівців для промисловості та сільського господарства готували Харківський ветеринарний інститут (1851), Харківський технологічний університет (1885), Київський політехнічний інститут (1898), Львівський політехнічний інститут (1844), Академія ветеринарної медицини у Львові(1897), Єкатиринословське вище гірниче училище (1899) та ін.

Харківський університет - перший на території України, що входила до складу Російської імперії, засновано у 1805р. за ініціативи відомого вченого, винахідника, освітнього і громадського діяча Василя Каразіна. У складі університету було 4 факультети: фізико-математичний, історико-філологічний. медичний і юридичний, 8 наукових товариств, астрономічна обсерваторія, бібліотека. В університеті працювали видатні вчені, які своєю працею сприяли розвитку науки і техніки, мови і літератури, української культури. З діяльністю університету пов'язані імена М. В. Остроградського, О.М. Ляпунова, І.І. Мечникова, М.І. Костомарова, М.В. Лисенка, П.П. Гулака-Артемовського, М.П. Старицького, Г. Квітки-Основ'яненка та інших видатних діячів науки і культури. Харківський університет був яскравим джерелом розвитку національної культури українського народу, могутнім осередком національно-демократичного руху. У 1816-1819 рр. в університеті видавався журнал "Український вісник", у 1824-1825 рр. -"Український журнал". У 1905 році рішенням Вченої ради університету І.Я. Франкові та М .Грушевському були присвоєні вчені звання. На базі університету існувала Академія теоретичних знань (1920-1921), Інститут народної освіти (1921-1930 рр.), Інститут професійної освіти і Фізико - хіміко-математичний інститут (1930-1933 рр.). Згодом медичний та юридичний факультети було реорганізовано у самостійні вищі навчальні заклади.

Становлення Київського університету, нині флагмана української науки, було досить складним. Його діяльність розпочалася 15 липня 1834 року. Спочатку функціонував тільки філософський факультет, який мав два відділення: історичне та фізико - математичне. Ректором університету було призначено Михайла Максимовича (1804-1873) ­визначного вченого, природознавця, історика, фольклориста, письменника, автора збірок "Малоросійські пісні" (1827р.), "Українські народні пісні" (1834 р.), "Збірника українських пісень" (1849). До призначення ректором Київського університету М. Максимович очолював кафедру ботаніки Московського університету. У 1835 році в Київському університеті було відкрито юридичний факультет, а в 1841 - медичний факультет. Такою була структура університету до 1920 року. З історією Київського університету тісно пов'язані імена відомих вчених, просвітителів, письменників. Так, в Київському університеті на посаді викладача малювання працював Т.Г. Шевченко. В університеті викладали В.І. Вернадський, М. Драгоманов. Постійними членами Ради університету були І.С. Тургенєв, Д.І. Менделєєв, М. Жуковський. Вихованцями університету стали: Володимир Антонович (1834-1908) - історик, археолог, етнограф, засновник історичного товариства; Дмитро Баталій (1857-1932) - видатний історик, М. Драгоманов (1841-1895) - дослідник творчості Т.Г. Шевченка, І.Я. Франко - публіцист, історик, літературознавець, фольклорист, філософ, громадський і культурний діяч; М. Старицький (1840-1904) - український письменник, культурний громадський діяч та багато інших.

1865 року в Одесі за ініціативи відомого педагога і лікаря М.І. Пирогова на базі Рішельєвського ліцею було засновано Новоросійський університет, який з 1933 року отримав назву Одеського університету. З початку своєї діяльності університет мав історико-філологічний, фізико-математичний, юридичний і медичний факультети. Серед випускників і викладачів університету багато видатних вчених : Ілля Мечников (1845-1916) - біолог, професор зоології та порівняльної анатомії; Данило Заболотний (1866-1929) - мікробіолог і епідеміолог, один із засновників вітчизняної наукової епідеміології; Олександр Богомолець (1881-1946) -патофізіолог, академік та президент (з 1930р.) Академії наук УРСР; Лев Писаржевський (1871-1938) - хімік, академік, керівник створеного за його ініціативи Українського інституту фізичної хімії. З Одеським університетом пов'язана діяльність І. Сєченова, О. Ковалевського, М. Зелінського, Є. Щепкіна, В. Філатова. І на початку XXI століття

Одеський університет ім. Іллі Мечникова залишається впливовим центром освіти і науки Південного регіону України.

Усього в Україні до 1917 року діяло 27 вищих навчальних закладів, у яких навчалося понад 35000 студентів. Напередодні війни 1941 року в Україні функціонувала університетська система, до складу якої входило шість класичних університетів - Київський, Харківський, Львівський, Одеський, Дніпропетровський, Чернівецький, а після закінчення війни та приєднання Закарпаття до України до університетської системи ввійшов Ужгородський державний університет - перший вищий навчальний заклад на Закарпатті.

У 50-і роки минулого століття головними центрами вищої освіти в Україні залишалися Київ, Харків, Одеса і Львів. У 1958 році у цих містах концентрувалося 70 вищих навчальних закладів із 140, а в них навчалося 59% від загальної чисельності студентів. У Харкові було 24 ВНЗ, у Києві - 18, у Одесі -16, у Львові -12 вищих навчальних закладів.

Перспективи розвитку сучасної вищої школи в Україні
Міні-модуль 1.2. Соціально-історичний нарис розвитку вищої професійно школи: порівняльний аналіз зарубіжного і вітчизняного досвіду
Особливості унітарної та бінарної систем вищої освіти
Вища аграрна освіта
Вища інженерно-технічна освіта
Міні-модуль 1.3. Особливості університетської освіти. Принципи побудови і структура системи вищої освіти в Україні
Особливості університетів та університетської освіти
Парадигми університетської освіти
Структура вищої освіти в Україні
Принципи освітньої політики в Україні