Педагогіка вищої школи - Туркот Т.I. -
Принципи навчання

Принципи навчання (дидактичні принципи, від лат. ргіпсірішп - основа, начало) - керівні ідеї, основні положення, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи; це певна система основних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує його ефективність. Принцип навчання, відображаючи якийсь один істотний аспект процесу навчання, стає тідгрунтям для формування правил навчання - регулятивних, практичних вимог до конкретних дій викладача та студентів з метою реалізації дидактичних принципів (наприклад, "Дев'ять правил мистецтва навчати наукам"

Я.А.Коменського, правила поведінки вчителя по відношенню до учнів А.Дістервега та ін .).

Принципи залежать від змісту дидактичної концепції. Як свідчить процес розвитку педагогічної науки, існує різне обгрунтування системи дидактичних принципів і трактування окремих з них. Першу спробу створення цілісної системи принципів навчання здійснив Я. А. Коменський. Його система принципів спирається на концепцію природовідповідності: у навчанні та вихованні слід враховувати природні умови, вікові та психологічні особливості дітей. Оскільки природа розвивається поступово, у навчанні необхідно дотримуватися принципу послідовності, поступовості й систематичності. Одним із найважливіших принципів, обгрунтованих Коменським, став принцип наочності ("золоте правило дидактики"). Відомий німецький педагог А. Дістервег, прагнучи розкрити дидактичні принципи і правила якомога конкретніше, розглядав їх як вимоги до змісту навчання, до діяльності вчителя й учнів.

Цінні теоретичні положення, що збагатили систему принципів навчання та їх трактування, знаходимо у педагогічній спадщині К.Д. Ушинського. Його фундаментальний твір "Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології" містить актуальні і в наш час ідеї щодо розробки інтегральної науки, названої автором педагогічною антропологією, предметом якої визначалась педагогічна діяльність. Учений обстоював думку, що у навчанні слід враховувати: зміст і дозування навчального матеріалу, посильність його для учнів, послідовність вивчення, розвиток свідомості, діяльність і активність учнів, міцність засвоєння знань, особливості виховуючого навчання. Заслуга Ушинського полягає у тому, що дидактичні принципи він розглядав у тісному зв'язку з формами й методами навчання.

У сучасній педагогіці найчастіше йдеться про принципи навчання з позицій виконання ними регулятивних функцій у навчальній практиці. Це не зовсім правильно. Такі функції вони безпосередньо виконують, проте не слід ігнорувати оцінку принципів як елементів науково-педагогічного знання, нівелювати їх методологічно-евристичні функції.

Принцип оцінюють передусім як логічну категорію, як узагальнення і поширення певного педагогічного положення на ту галузь навчання й освіти, з якої цей принцип абстрагований. З методологічної точки зору слід ураховувати, що перш ніж скеровувати і регулювати навчальний процес, дидактичні принципи самі мають бути абстраговані з реального педагогічного процесу. Адже принципи навчання - це такі загальні положення, що абстрагуються з практики навчання, тому вагомість дидактичних принципів полягає насамперед у тому, що вони відповідають самій природі передового досвіду навчання та закономірностям його історичного розвитку.

Принципи завжди містять у собі функціональне значення законів. У цьому розумінні сформульовані педагогікою вищої школи принципи навчання виконують логічні функції систематизації педагогічних знань, регулятивну функцію побудови науково-дидактичних теорій, а в умовах бурхливого зростання науково-технічної інформації виступають носіями відносно стійкого знання, пронизуючи всю систему педагогічних знань і субординуючи їх. Саме за цих умов принципи навчання відображають дидактичні закони і закономірності (рис.6).

Наприклад, принцип єдності навчання, освіти і виховання віддзеркалює значення дидактичного закону в тому розумінні, що освіта і навчання можливі лише у зв'язку з вихованням. Цей зв'язок постійний, суттєвий, стійкий, об'єктивний, внутрішній. Силу дидактичного закону має також принцип спрямованості процесу навчання у вищому навчальному закладі на всебічний, гармонійний розвиток особистості студента.

Принципи характеризують залежність навчання від суспільних процесів та умов, від соціальної та політичної ситуації, рівня культури суспільства. Кожен етап розвитку людської цивілізації потребує певного рівня вихованості й освіченості членів суспільства, що забезпечується їх навчанням. Нині становлення і розвиток української держави потребують високоосвічених фахівців, всебічно розвинутих громадян, національно свідомих, з почуттям причетності до державотворення та розбудови громадянського суспільства.

Принципи сучасної дидактики створюють систему, цілісну єдність та взаємозв'язок: реалізація одного принципу пов'язана з реалізацією інших. Умовно дидактичні принципи можна поділити на філософські (загальнонаукові) - науковість, системність, зв'язок теорії з практикою;

психологічні - індивідуальний підхід до студентів, урахування вікових особливостей тощо, а також безпосередньо дидактичні - систематичність, міцність засвоєння знань, цілеспрямованість навчання, активність студентів, відповідальність за результати навчання тощо. Викладач вищої школи повинен використовувати у навчальному процесі всі дидактичні принципи у їх взаємозв'язку. Тому запропонуємо оглядову характеристику основних принципів навчання у вищому навчальному закладі.

Принцип цілеспрямованості і науковості навчання у вищій школі
Специфіка принципів навчання у вищій школі
Міні-модуль 2.2. Структура та особливості навчального процесу у вищій школі
Структура навчального процесу у вищому навчальному закладі
Завдання освіти, виховання і розвитку особистості студента вищої школи
Показники якості навчання у вищій школі
Міні-модуль 2.3. Мета, зміст та організація навчального процесу у вищій школі
Проблема змісту освіти у вищій школі
Державні стандарти освіти та їх функції
Науково-методичне забезпечення навчального процесу у вищому навчальному закладі