Педагогіка вищої школи - Туркот Т.I. -
Міні-модуль 4.4. Гуманістичне освітнє середовище як чинник соціалізації студента та розвитку його творчої особистості

Студент як головна постать навчально-виховного процесу

Важливе значення у формуванні особистості студента мають його відносини із однокурсниками та викладачами.

Як зазначено в Національній доктрині розвитку освіти, "Освіта має стати найважливішим чинником гуманізації суспільно-економічних відносин, формування нових життєвих орієнтирів особистості". Вимоги принципу гуманізації мають реалізовуватися на всіх ділянках освітнього середовища вищого навчального закладу. Ця педагогічна аксіома чітко окреслена ректором Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, професором А.І. Кузьмінським, який зазначає: "По-перше, визначальним кредо організаторів навчально-виховного процесу має бути таке: "Студент - головна постать закладу". По-друге, студент, який переступає поріг ВНЗ, має відчути особливе ставлення до себе. Це - увага до студента, як до особистості, повага її винятковості"".

Якщо в навчальному закладі буде створюватися аура уваги до особистості, справедливої вимогливості, тактовності, чуйності, то це сприятиме процесу подальшої (після сім'ї і школи) соціалізації, формуванню у молодих людей морально-духовних якостей взагалі і гуманізму зокрема. Слід зазначити, що протягом навчання у ВНЗ особистість проходить через декілька етапів соціалізації. Визначальним серед них є етап адаптації до нової ситуації - навчання на першому курсі. Як уже зазначалося (міні-модуль 4.3), багато першокурсників важко адаптуються до навчання у ВНЗ. Вони переживають гак звані інформаційні стреси. Ці стани типові для випускників сільських шкіл, які не мають навичок роботи у великій бібліотеці: їм важко відшукати потрібну літературу, або виділити ті книги, які є найбільш необхідними.

Недостатня сформованість загальнонавчальних навичок заважає швидко конспектувати, опрацьовувати лекційний матеріал. Як наслідок, у студентів виникає невпевненість, незадоволення собою, панічно-тривожний стан, надмірне переживання, що може супроводжуватись головним болем, безсонням, іншими психосоматичними станами. Процес адаптації негативно забарвлюють і деякі характерологічні особливості студентів. Так, особистостям, акцентуйованим за ригідним чи педантичним типом, важко звикнути до швидкої мови лектора, необхідності швидкого самостійного опанування великих об'ємів інформації. Причинами невротичних переживань може стати невідповідність, суперечність попередніх очікувань і реальних ситуацій навчання. Спираючись на шкільні стереотипи, студенти сподіваються, що викладач приділить особливу увагу кожному з них. Однак ці сподівання, зазвичай, не виправдовуються, адже сучасний викладач не має умов для поглибленої роботи з кожним студентом окремо. Така ситуація набуває психотравматичного значення майже для третини першокурсників.

Проблема гармонізації міжособистісних стосунків у студентській групі

Друга важлива проблема соціалізації - це проблема гармонізації стосунків та взаємодії з однокурсниками. Загальновідомо, що студентська група, як кожна соціальна група, створює свої закони, правила поведінки, яких повинні дотримуватись всі її члени. Тобто перед особистістю студента постає вибір: підпорядковуватись груповим вимогам і стати комформним чи намагатись зберегти свої погляди і власну позицію. Розглянемо цей складний соціально-психологічний феномен детальніше. Так у взаємовідносинах "студент-академічна група" може розгортатися декілька варіантів взаємодії. По-перше, це може бути тиск студентського колективу на особистість, що, як наслідок, знаходить вияв у сугестії та конформізмі.

Сугестія - це явище мимовільної податливості людини впливу інших людей (мимовільне сприйняття їх точок зору, думок, поглядів, поведінки).

Термін "конформізм" походить від лат. conformo - робити подібним, відповідним, пристосовуватися, погоджуватися. У математиці використовується поняття "конформне" відображення фігур, що описує ситуацію коли фігура, яка відображується, подібна за своєю структурою та властивостями до оригіналу. У загальному плані конформізм визначається як пасивне, пристосовницьке прийняття особистістю групових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами. У певних випадках може йти мова навіть про деіндивідуалізацію особистості. У такому визначенні конформізм може означати три різні, хоч і подібні зовні між собою, явища:

1) Відсутність у людини власних поглядів, переконань, слабкість характеру, пристосування.

2) Вияв однаковості у поведінці, згоди особистості з поглядами, нормами, ціннісними орієнтаціями більшості оточуючих людей.

3) Результат тиску групових норм на індивіда, який внаслідок цього тиску починає діяти, думати, відчувати себе подібним до інших членів групи.

Підпорядкування груповим нормам може бути явним (примусовим) або завуальованим (наприклад, вплив традицій). Конформізм являє собою соціально-психологічну позицію особистості, що виявляється у схильності уникати самостійних рішень та в пасивній, пристосовницькій орієнтації на прийняття певних стандартів поведінки, оцінок тощо. Конформізм слід відрізняти від позицій індивідуалізму, коли йдеться про відкриту демонстрацію своїх власних переконань, норм поведінки без урахування групових норм, а також від негативізму - протиставлення своєї позиції груповим нормам при одночасній нездатності сформулювати свої власні погляди. Колективізм фактично становить життєву позицію, яка характеризується участю особистості у розв'язанні пізнавальних, трудових та моральних проблем соціальної групи, виходячи як з ЇЇ інтересів, так і зі своїх особистих. Враховуючи, що психіка молодої людини є досить піддатливою, явища сугестії та конформізму можуть бути типовими у студентській групі.

Вельми гострою в контексті професійно-особистісного становлення проблема конформізму постає тоді, коли група обирає еталонний стиль навчання із середньою (або низькою) успішністю, не прагне добре вчитись і регулярно відвідувати заняття. Студентам, які не с конформними та не мають бажання дотримуватися такого відношення до навчання, досить важко звикнути до перебування у такій групі. Деякі першокурсники можуть бути пасивними на заняттях через побоювання виділитися з колективу, їх лякає невдоволення, яке можуть проявити інші члени групи. Це - перешіптування за спиною, виявлення невдоволення на адресу однокурсника. Така ситуація ставить молоду людину перед вибором: бути й надалі активним і відчувати невдоволення групи, чи стати таким як більшість, тобто прийняти "правила гри" інших. Ці обставини можуть викликати внутрішній конфлікт особистості, адже перед молодою людиною постає важка проблема вибору. Відсутність навичок впевненої поведінки підсилює конфліктну ситуацію.

Студенти, які не змогли встановити контакт з групою, почувають себе відторгнутими, обмеженими в життєдіяльності колективу, їм не вистачає дружньої підтримки, у них виникає відчуття самотності і відчуженості. Вони можуть потрапити в стан інгібіції - гальмування поведінки і діяльності, погіршення самопочуття, працездатності і результатів діяльності студента в ситуації, коли за ним спостерігають або Його роботу оцінюють інші члени колективу. Явище інгібіції типове для людей зі слабкою нервовою системою, найчастіше меланхоліків за темпераментом.

Фрустрація виникає у випадку, коли особистість відчуває вороже відношення до себе, безперспективність свого положення у соціальній групі, її реальну чи мниму протидію власним цілям і т.п. Стан фрустрації приводить до суттєвих змін у відношенні суб'єкта до оточуючих: брутальності, агресивності, пасивності. При фрустрації можливий стан нервової депресії. Викладачеві, куратору студентської групи важливо вчасно виявити негативні наслідки фрустрації і створити позитивні перспективи для кожного студента.

Подібні проблеми особливо стосуються вразливих, сором'язливих студентів, у яких труднощі соціалізації пов'язані насамперед з тим, що їм важко установлювати комунікативні контакти, зробити перший крок назустріч іншим. Відчуваючи величезну потребу та бажання до нових знайомств, таким людям потрібно докладати зусиль, щоб познайомитися з цікавими для них людьми, їм важко звикнути до нових умов навчання, нового середовища спілкування, нових умов і правил.

Окремо слід звернути увагу на проблеми приїжджих студентів. Вони відчувають самотність, відсутність емоційної підтримки, сум за рідними, внутрішню порожнечу, дискомфорт, відчуженість. Вони сумують за батьківським домом, замикаються у власному мікросвіті. Це заважає їм зосередитись на навчанні, плідно працювати. Деяким з них важко правильно суавізувати свій день, вони не готові відчувати й нести самостійно ту відповідальність, яка з'явилась. Дезадаптованими найчастіше відчувають себе приїжджі з малих містечок чи сіл, яким важко звикати до великих гамірних міст. Швидкість міського життя, багатолюдність деякою мірою лякають їх, психологічно дезорганізують. Авдеева І.М., Мельникова І .М. причини цього вбачають у тому, що першокурсники звикли до контролю, підтримки з боку усталеного соціального середовища. Молоді люди опиняються один на один з чужим містом, незнайомими людьми. Багато з них відчувають страх перед новими канонами поведінки і відповідальності, перед майбутнім. Причиною виникнення таких страхів може бути й те, що несвідомо вони бояться ставати дорослими. Шляхом усамітнення, замкнутості вони намагаються повернутись у той безтурботний світ, де їм було затишно та безпечно .

Ці та низка інших причин не дають змоги швидко адаптуватись до нових умов, що з'явились у житті першокурсників. А труднощі адаптації, в свою чергу, значно ускладнюють процеси соціалізації особистості. Кваліфікована допомога викладачів на етапах входження студентів у нову соціальну ситуацію є вкрай необхідною і має довгострокові наслідки.

Крім вище описаних, у студентській групі можуть мати місце явища: "Групової нормалізації* що призводить до зміни думок, точок зору, формування усередненого стандарту - норми поведінки у соціальній групі.

■ Феномену "групової поляризації** і "групового екстремізму'* сприяє наближенню колективної точки до крайньої межі, до екстремуму, коли

колективне рішення є більш ризикованим, ніж індивідуальне рішення конкретного члена студентського колективу. Наприклад, після підбурення окремими студентами група у повному складі вирішує пропустити заняття.

■ Феномен підкорення авторитету в поєднанні з феноменом "атрибуції відповідальносте спричиняє ситуацію, коли людина діє за принципом "моя хата з краю": покладаючи відповідальність за все, що відбувається, на інших членів колективу або на Його лідера (наприклад, старосту групи).

Фасилітація - зростання енергії, працездатності студентів у процесі сумісної навчально-пізнавальної та інших видів діяльності

Для вивчення стану міжособистісних відносин у колективі та їх гармонізації можна використати методику соціометричного дослідження розроблену Дж. Морено (див. розділ "Науково-педагогічна практика**).

Оптимальним варіантом взаємодії між студентським колективом та його членами є варіант гармонізації взаємовідносин. Позитивними особливостями цього варіанту є можливість індивідуального творчого розвитку в колективі кожної молодої людини і можливість її самовизначення - вибіркового відношення до колективних впливів, які можуть сприйматися чи відторгатися нею в залежності від відповідності ЇЇ поглядам та переконанням, ціннісним орієнтаціям.

Основними напрямками гармонізації особистісно-середовищних стосунків студента можна визначити:

■ створення в освітньому середовищі ВНЗ сприятливих психолого-педагогічних умов для соціальної адаптації та інтеграції (особистої зал ученості) студентів у навчально-виховний процес;

■ забезпечення психологічної підтримки членів студентської групи та сприятливого психологічного клімату;

■ організація координаційно-посередницької допомоги студентам у взаєминах з іншими суб'єктами освітнього процесу ВНЗ;

■ уникнення авторитаризму та формалізму у стосунках викладачів і студентів;

■ створення умов для творчої самореалізації кожного студента в доступних йому сферах життєдіяльності.

Студент як головна постать навчально-виховного процесу
Проблема гармонізації міжособистісних стосунків у студентській групі
Модуль 5. Особистість викладача вищого навчального закладу
Міні-модуль 5.1. Психолого-педагогічні вимоги до викладача вищої школи
Структура професійної діяльності викладача
Професійні та особистісні якості викладача
Професійні деформації в педагогічній діяльності
Міні-модуль 5.2. Педагогічна культура викладача ВНЗ
Поняття педагогічної культури
Складові педагогічної культури