Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Особистісні табу та активи вихователя

Чутливість вихованців до свого вихователя як особистості досить висока. Вони інколи вважають його унікальною людиною, заперечуючи його право на все людське. Особистісна система вихователя, хоч і не може бути ідеальною, повинна якісно відрізнятися від особистісної системи пересічної особи. Адже вихователь чинить виховний вплив всіма своїми якостями, тому він повинен постійно контролювати їх, а то й здійснювати необхідну корекцію.

Ці дії вихователя стосовно себе надзвичайно важливі. Адже існує закономірність, згідно з якою людина на заслуги ближньої не звертає уваги, однак до будь-яких її недоліків ставиться особливо прискіпливо. Будучи навіть незнаними, вони знижують привабливість багатьох великих людей.

Виховна діяльність - це невпинна діяльність душі, коли лише сукупність доброчинностей є визначальними її характеристиками. Тому моральний Я-образ вихователя має бути освітлений чистою совістю заради успішного досягнення поставлених виховних цілей. З огляду на це вихователь повинен, крім позитивної морально-духовної системи, достатньо володіти розважливістю і різноманітним життєвим досвідом. Важливою його професійною якістю є багатогранність як умова успішної взаємодії з вихованцями, членами педагогічного колективу, батьками та ін. Однак багатогранність вихователя несумісна з лукавством, лицемірством, лестощами, а передбачає його свободу, сміливість та вміння йти на поступки з користю, коли цього вимагають інтереси справи.

Діяльність вихователя часто пов'язана з образами на нього, наклепами, насмішками, докорами. Тому він повинен мати внутрішні сили врівноважено переносити ці неприємності, не давати волю своєму гніву.

Гнів, який переживає вихователь, завдає шкоди йому і тим, хто його оточує. Сильний гнів руйнує внутрішню впорядкованість і чіткість думок. У цьому стані людина не може відрізнити друзів від недругів і чесних від безчесних, до всіх ставиться однаково. Часте переживання його спричинює несправедливу ворожість, бездумну ненависть, змушує безпричинно ображати тощо.

Дратівливість - ще одна риса, якій не повинно бути місця в особистісній структурі вихователя. Інколи він проявляє її у відповідь на безперервну настійливість вихованців, через що стає не їхнім помічником, а пригноблювачем. А це посилює внутрішню емоційну дисгармонію вихованців. Вихователь повинен бути великодушним, щоб полегшувати психологічний стан вихованців розрадою.

Поведінка вихователя неодмінно стає об'єктом наслідування вихованців. Тому для приборкання, наприклад, їхньої зневажливості він не повинен бути зневажливим. Приховати свої недоліки вихователю досить важко, навіть незначні з них швидко стають відомими вихованцям. Усі його добрі справи приносять їм користь, спонукають їх до морального самовдосконалення, а його поведінкові вади не сприяють цьому процесу. При цьому слід зважати, що моральні погрішності пересічних людей шкодять переважно лише їм, а погрішності людей відомих, публічних завдають загальну шкоду.

У вихователя має бути сформоване досить чітке і диференційоване поєднання моральних рис. Він повинен бути поважним і негордовитим, суворим і прихильним, владним і комунікабельним, безпристрасним і послужливим, лагідним і неулесливим, щоб вміло долати всі перепони, які супроводжують його діяльність. Йому важливо в усьому мати власну думку, бути здатним підкорятися тиску виховної групи, яка іноді проявляє необгрунтовані домагання.

Серйозною перешкодою у діяльності вихователя є порожність і безпечність як своєрідна завіса власної непридатності, якою він прикривається від багатьох своїх недоліків і не допускає їх виявлення. Якщо вихователь звик бути бездіяльнісним і жити у спокої, то навіть його великі здібності слабнуть через відсутність вправляння.

Вихователю доводиться певною мірою відчути прояви таких своїх природно зумовлених пристрастей, як марно-славність, яка підтримується почестями і похвалами; гординя, підґрунтям якої є влада і велич владарювання; заздрість, що підтримується прославленням ближніх; непомірне користолюбство, яке стимулюється щедрістю тих, хто дає. Для приборкання їх він повинен уникати дії факторів, що їх актуалізують.

5. Вікова трансформація розвитку особистості і у виховному контексті
5.1. Періодизація психічного розвитку дитини
5.2. Метод педагогічного умовляння у вихованні особистості
Особливості першої миті перебігу процесу педагогічного умовляння
Особливості задавання вихованцю особистісно розвивальної перспективи
Особливості емоційно-аргументу вальних педагогічних чинників виклику у вихованця особистісної рефлексії
Емоційно-змістове поглиблення внутрішньої ситуації "обтяжливості усвідомлення вихованцем своїх суспільно несхвальних діянь"
Емоційна цілісність у процесі педагогічного умовляння
Ситуації зваблювання у корекційному впливі на вихованця
Надія у моральних здобутках вихованця
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru