Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - 6.1. Костянтин Ушинський як основоположник наукової педагогіки

У своїй діяльності творчому педагогу часто доводиться переживати сумніви стосовно вибудованої ним виховної стратегії. Адже вихованці неповторно індивідуальні, і це змушує його шукати наукової підтримки, щоб бути впевненим у правильності своїх дій. І хоч виховувати за книгами неможливо, та виховувати за їх допомогою конче необхідно. Це правило набуває особливої ваги, коли педагог звіряє свої кроки з ідеями видатних педагогів, які більше за своїх сучасників зуміли заглибитися у внутрішній світ дитини, віднайти найпотаємніші стежини до її серця, повести її до світла людського добра.

6.1. Костянтин Ушинський як основоположник наукової педагогіки

Творча постать Костянтина Ушинського (1824-1870/71) надзвичайно багатогранна. Все його життя було поглинуте створенням наукової педагогіки, яку він пов'язував із системою наукових понять стосовно практичної діяльності.

Найважливіші проблеми, які постали перед ним: де брати змістові еталони для побудови наукової педагогіки; який обрати масштаб для теоретизації? Щодо цього К. Ушинський обрав єдиноможливу позицію: реальна педагогічна практика в її результативній частині - існуючі погляди на неї, що претендували на роль педагогіки.

Такими еталонами мислитель вважав німецькі педагогіки, оскільки на той час педагогічні погляди німецьких учених були розрізненими і єдиної цілісної німецької педагогіки не було. Методологічний недолік цих педагогік К. Ушинський вбачав у тому, що вони експлуатували лише настанови, а не закономірності як науково концептуалізовані конструкти. Крім того, настанову вони розуміли умоглядно, абстрактно.

Загалом умоглядна, донаукова педагогіка, за К. Ушинським, є закритим утворенням. Вона фіксувала лише взаємодії педагога і школяра в їх зовнішніх, тобто ситуативних, а значить, поверхових, несутнісних характеристиках.

Будь-яка педагогічна настанова, на думку К. Ушинського, - це загальний рецепт, який однозначно спонукає діяти так чи інакше. Однак необхідно зважати на індивідуальні особливості учня і враховувати реальні обставини, в яких розгортається освітній процес. Тож настанова може виявитися корисною за результатом, шкідливою або ніякою.

Побудована на таких засадах педагогіка не влаштовувала К. Ушинського як мислителя-теоретика. Системо-утворювальним для побудови наукової педагогіки К. Ушинський вважав сформульований ним філософсько-методологічний постулат: педагогічна теорія неможлива в закритих межах взаємодії педагога та учнів. Педагогіка піднімається до статусу науки, якщо вона асимілює (залучає)"Закони наук" про людину в свою сутність (внутрішню структуру). Тобто вона вибудовує власні положення лише на основі таких запозичень. Це положення здійснило справжній методологічний переворот у педагогіці.

Якщо педагогіка хоче виховати людину різнобічно розвинену, то вона повинна спочатку пізнати її теж різнобічно, зауважував К. Ушинський. У сучасних умовах це твердження можна конкретизувати у формі методичної поради для педагогів: "Глибоко розумійте закови психічних явищ, якими ви хочете керувати, і дійте відповідно до цих законів та обставин, у яких ви хочете їх застосувати*. Ця порада ґрунтується на розумінні, що науково правильна (ефективна) педагогічна дія - завжди динамічна, оскільки педагогічні обставини різноманітні, що створює передумови педагогічної творчості. У сучасній інтерпретації формула К. Ушинського переконує в необхідності черпати педагогічні засоби впливу в природі людини.

При створенні наукової педагогіки виховання К. Ушинський для глибшої концепту а лізації процесу виховання обґрунтовує категорію "виховна діяльність", поняття "виховна мета", "виховний результат", "засоби виховання", що репрезентують виховні методи, умови виховання, які неодмінно слід враховувати. Усі ці структурні компоненти виховної діяльності використовуються в сучасній виховній теорії і практиці. Однак нині часто недооцінюється роль глибокого пізнання вихованця.

Виховну діяльність К. Ушинський кваліфікує як соціокультурний феномен, якого в природі не існує. її він відмежовує від нижчих форм передавання досвіду. Ця діяльність спрямована винятково на розвиток свідомості людини, що рівнозначно вихованню її духовності. Вона передбачає моральний і розумовий розвиток людини, а не пристосування до існуючих соціальних норм, вимог і приписів. Таких цілей можна досягти за наявності наукової педагогіки виховання як сукупності педагогічних правил виховної діяльності.

На сьогодні фонд педагогічних правил збіднений. Однією зі спроб заповнити цю теоретичну прогалину є концепція правило-відповідного виховання. Згідно з нею, у правилі як науково-педагогічній категорії сконцентроване певне знання про особливості соціального функціонування, умови, засоби, закономірності психічного розвитку дитини, тому воно є концептуальною основою побудови системи ефективних виховних впливів. Із рівнем правил о-відповідного виховного процесу доцільно пов'язувати його технологізацію. На втілення такої ідеї в життя спрямовані певні виховні правила.

1. Морально-духовне самовипробування вихованця.

2. Єдність сприятливої ситуації особистісного функціонування вихованця і ситуації його морально духовного самовираження.

3. Застосування педагогом дії, спрямованої на підкріплення особистісної стійкості вихованця.

4. Розпізнавання вихованцем ситуації спокутування.

5. Особистісно-почуттєва форма представлення вихованцеві морально-духовних цінностей.

6. Формування у вихованця образу майбутніх життєвих проблем як умова запобігання стану розгубленості.

7. Морально-духовне уподібнення.

8. Формування у вихованця морально-здорового способу мислення.

9. Врахування педагогом нерівномірності психологічного впливу виховних методів.

10. Застосування комунікативно-перцептивних каталізаторів виховного процесу.

11. Подолання опору вихованця власному морально-духовному вдосконаленню.

12. Оцінювання вихованцем власних дій за ступенем внеску в добробут іншого.

13. Феномен непрямої виховної дії.

14. Проектування позитивної метафоричної системи.

15. Використання морально перетворювальної сили образів у виховному процесі.

Правила як науково-обґрунтовані орієнтири для доцільної побудови способів дій педагога знижують ступінь вірогідності виховного процесу, підвищують його керованість, а отже, й загальну результативність. Завдання педагога у цьому зв'язку полягає в умінні перетворити певне правило у відповідний методичний сценарій.

6.2. Естетика духовності Василя Сухомлинського
Короткий термінологічний словник
Література







© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru