Соціальна педагогіка - Пальчевський С.С. -
1.6. Формування екопсихологічної системи особистості в умовах впливу мезочинників соціалізації

Наші життя схожі на острови в океані чи дерева в лісі, коріння яких переплетене в підземній глибині".

Вільям Джеймс

Складові впливу мезочинників на соціалізацію особистості. Роль регіону країни у стихійній та відносно спрямованій соціалізації. Засоби масової комунікації, їхній вплив на соціалізацію різновікових груп населення. Роль медіа-освіти у підготовці людини до сприйняття різноманітної інформації. Особливості впливу різних типів поселень на соціалізацію. Субкультура і соціалізація.

Широкий вплив на формування екопсихологічної системи особистості справляють мезочинники соціалізації. До них відносять регіони країни, міста, селища, села, засоби масової комунікації, субкультури. Їхній вплив на соціалізацію людини починає посилюватися уже в підлітковому віці, що пояснюється розширенням масштабів джерела впливу.

Проблема визначення поняття регіону країни складна в силу того, що багато дослідників вживають його без достатнього обґрунтування. В одних випадках, формуючи таке визначення, виходять з особливостей природно-кліматичних умов, в інших-із народно-господарських потреб, ще в інших- з певних історичних особливостей розвитку цих територій. У цьому випадку, на нашу думку, штучно розривається та цілісність, яка породжує так зване явище неаддитивності, за якого властивість певного цілісного новоутворення уже не зводиться до властивостей його складових.

У визначенні А.В.Мудрика регіон-це частина країни, яка являє собою цілісну соціально-економічну систему, для якої властива спільність економічного, політичного і духовного життя, спільне історичне минуле, культурна і соціальна своєрідність. Ця система певним чином впливає на характер соціалізації людини, формування, збереження і трансляцію норм способу життя, збереження і розвиток (або ж навпаки) природних та культурних багатств.

Більшість країн територіально складаються із сукупності таких регіонів. В одних вони більші за територією, в інших менші. Наприклад, у Росії прийнято виділяти такі регіони: Північно-Західний, Центральний, Центрально-Чорноземний, Поволзький, Уральський, Західно-Сибірський, Східно-Сибірський, Далекосхідний. В Україні в період входження її до складу царської Росії розрізняли три: Південно-Західний (Подільська, Волинська, Київська губернії), Лівобережна Україна (Полтавська, Чернігівська, Харківська губернії), Новоросія (Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії). Нині дослідник проблем економічної географії України Ф.Д.Заставний виділяє на основах певної історичної, етнічної та географічної спільностей такі українські регіони: Галичину (Східну Галичину), Волинь, Полісся, Поділля, Закарпаття, Наддніпрянщину, Правобережжя, Лівобережжя, Слобожанщину (Слобідську Україну), Запоріжжя, Донеччину. Однак навіть цей розподіл далеко не вичерпує згаданих кількісних та якісних характеристик території України. Названі регіони складаються, в свою чергу, з окремих етнічно спільних частин. До Галичини, наприклад, входять Західне Поділля (східна межа проходить по річці Збруч), Гуцульщина, Бойківщина, Покуття. Окрім цього є ще менш відомі історико-географічні області: Таврія, Нова Сербія, Слов'яно-Сербія тощо. Таврія - поширена в середньовіччі назва Кримського півострова, походить від назви населення гірської і передгірської частини Криму-таврів. Нова Сербія - історична назва невеликої центральної території України (в основному сучасної північної частини Кіровоградської і південної частини Черкаської областей). У1752 - 1764 рр. Нова Сербія була адміністративно-територіальною одиницею, створеною царським урядом у період організації військових поселень для оборони південних кордонів. У 1751-1752 рр. сюди з австрійської імперії переселилося кілька сот сербів, угорців, болгарів, волохів, греків. У1754 році тут появилися козаки-вихідці з Лівобережної України. Такою ж складною виявилася історія Слов'яно-Сербії - новоствореної в 1753 році адміністративно-територіальної області з центром у м.Бахмуті (нині Артемівськ), яка займала територію між Землею Війська Донського на сході і Запоріжжям на заході. Населення її склали переселені сербські військові загони, українські та російські селяни і козаки. Метою такого переселення був захист південних кордонів імперії від нападу кочівників.

Ми навели детально ці приклади для того щоб пояснити кілька важливих моментів. Насамперед, це стосується складності взаємозв'язків історичних, соціально-економічних, політичних, природно-географічних чинників, які зумовлюють формування певного регіону. Окремі властивості, спричинені впливом відповідних чинників, нерідко виходять за межі одного регіону, поширюючись на сусідні, а інші, навпаки, можуть діяти лише в якійсь частині його, часто проникаючи сюди з іншого регіону.

По-друге, оскільки критерії, на основі яких визначається певний регіон, недостатньо чіткі і не завжди враховують адміністративно-територіальний поділ країни, то в різноманітних документах і в повсякденному житті регіоном часто називають менші території-краї, автономні республіки, області.

По-третє, для соціалізації людини, формування її духовного життя важливою є не стільки якась окрема умова соціалізації, яка певним чином характеризує цей регіон, як уже згадана особлива, "синтетична" якість, що виникає як наслідок відомого явища неаддитивності. Воно якраз і формує ту духовну основу, яка стає підвалинами внутрішнього психологічного "дому" людини - її екопсихологічної системи. Сприйняття будь-яких регіональних особливостей часто породжує неповторні почуття, які примушують працювати творчу думку не тільки поета, художника чи композитора, а й теслі, будівничого чи кондитера. Зворушують ці почуття неповторні особливості природи та історичного минулого території. Ось, наприклад, Покуття в його поетичному баченні:

...Карпати тут беруть в полон.

Стоїш і наче бачиш сон,

В якому дзвонить Черемош,

Як кришталевий майський дощ,

І Прут уперто гомонить,

Щоб доказать, що кожна мить -

То є краплиночка краси.

Її не візьмеш - віддаси,

Й повік тобі не відгадать,

Чом скелі Довбуша мовчать.

(С.Пальчевський)

Регіональні особливості формують у людини почуття прив'язаності до рідного краю, патріотизму, відповідальності, насамперед, перед самим собою, а у віруючих людей перед Богом, за його долю. Нерідко ці почуття у далекій діаспорі вимушували переселенців безкорисно (у матеріальному розумінні) віддавати свої сили, духовні й фізичні, на благо далекої, покинутої землі. Це вони примусили буковинця Д.Квітковського упродовж всього життя у розлуці з цією чудовою квітучою землею збирати, мов золоті пилинки для золотої троянди, історико-географічні відомості для своєї книги на 800 сторінок під назвою "Зелена Буковина". Автору вдалося створити вражаюче літописне панорамне полотно, на якому на фоні великих мас населення чітко проглядаються численні неповторні людські обличчя в неповторних обставинах.

На перший погляд може здатися незрозумілою та величезна концентрація сил і енергії, якої потребувало написання цієї книги. Однак, якщо зважити на слова французького філософа Альбера Камю, стає зрозумілою головна причина цього. Людина не тільки суспільна істота, запевнював у свій час він, ми створені для того щоб жити пліч-о-пліч з іншими. Але вмираємо по-справжньому тільки для себе. Це бажання залишатися живим для інших, уникнути, на думку датського письменника Мартина Андерсена-Нексьо, "найстрашнішого, що може бути, - заживо вмерти" вимушувало і продовжує вимушувати багатьох людей віддавати своє життя рідному краю.

Співвітчизник Альбера Камю письменник Еміль Золя, ведучи мову про твір мистецтва в широкому розумінні цього слова, зауважував, що він є "куточком світобудови, побаченої крізь призму певного темпераменту". У нашому ж прикладі таким "куточком світобудови" став увесь Буковинський край, побачений на віддалі, образно кажучи, з віконця внутрішнього психологічного "дому" - екопсихологічної системи, яка з дитинства формувалася під впливом численних особливостей цього регіону. Тут усе відіграло свою відповідну роль - рівень і особливості господарського життя, характер виробничих та суспільних відносин, етнічна строкатість міст, зиґзаґи історичного розвитку на порозі "європейської тісноти", надривна краса горянської природи, філософія народного світобачення, що знайшла свій вияв у "золоті Карпат" - народній говірці, піснях, звичаях, традиціях, гуляннях. І все це осідає в пам'яті людини не відірваними від життя абстракціями, а емоційно-чуттєвою конкретикою: святковим запахом хвої смерічок і свіжої бринзи, м'яким дотиком капелюха, виглядом барвисто розшитого кожушка і синіх узворів, зворушливою мелодією коломийки та урочистим гулом трембіти.

Регіон, у якому людина народилася, вже впродовж дитячих років життя посередництвом мікрочинників соціалізації встигає закласти певну основу у фундамент внутрішнього психологічного "дому": ставлення до себе і людей, до праці, рідної мови, звичаїв, традицій, вірувань інших народів. Так чи інакше , згодом удорослому віці це виявляється не лише в рисах характеру, а й у результатах праці. Адже не один лише технологічний бік бачать у певному виробі, коли, купуючи його, запитують про те, де він виготовлений.

Природно-географічні особливості регіону, визначаючи ступінь урбанізованості території, характер економіки, створюють більш чи менш сприятливі умови для розвитку людини згідно з її потенційними можливостями. Таланить у цьому жителям "столичних" регіонів, віддаленим - навпаки. Наприклад, чукчі з далекої Чукотки нерідко слід докласти чимало настирливості та сили волі, аби "продовжити себе" згідно з сформованим рефлексом цілі. Прийнято вважати, що безпосередній вплив на формування рис характеру, збереження здоров'я, працездатність, тривалість життя та психічний стан мають природно - кліматичні умови. Тому ж таки чукчі для досягнення поставлених цілей сили волі не позичати, якщо з дитинства він чув настанови дідуся: "І який же ти чукча, якщо не можеш шість годин підряд бігти по тундрі за упряжкою собак". Отже, у процесі соціалізації людини багато чинників зрівноважують один одного, підтверджуючи відому істину стосовно того, що головне багатство людини не те, що знаходиться навколо неї, а те, що знаходиться в ній. Збідненість соціальної інфраструктури інколи виявляє неоднозначний вплив на соціалізацію тієї чи іншої особистості. В одних випадках ця збідненість "гасить" внутрішні потенційні можливості її, в іншому-завдяки умовам недостатності розвиває велику силу волі на дорозі "до самого себе". Коли десятки тисяч москвичів спокійно дрімали поряд із стінами столичного "храму науки", Ломоносов пішки прийшов у Москву з морозної засніженої Півночі, щоб самому стати цим "храмом". Зважаючи на це, стають зрозумілими слова, сказані відомим московським гумористом Петросяном в одній з телепередач ГРТ: "У московській естрадній еліті - більшість приїжджих".

Не завжди можна погодитися з твердженням, що певний клімат шкідливо впливає на здоров'я людини, працездатність, психічний стан, тривалість життя. Все це швидше залежить від ставлення її до самої себе і тієї землі, яка її народила. Майже всі оздоровчі системи побудовані на спілкуванні людини із такими стихіями, як свіже повітря, холодна вода, сира земля і вогонь. Для жителя Півночі, якщо він залишається вірним своїм з дитинства природним стихіям, втрата здоров'я чи скорочення життя не загрожує. За такої ж умови не загрожує воно й для араба, який ступає по розпеченому сонцем піску. Загрожує така втрата, насамперед, тим людям, які в угоду сумнівним "благам цивілізації" зраджують рідні "стихії" дитинства. Вимирали споєні "вогняною водою" племена американських індійців. В умовах "цивілізованого Заходу" тисячі молодих людей передчасно втрачають життя в наркотичному дурмані. "Чума ХХ століття"-СНІД уже в усіх кінцях світу- "благополучних" і "неблагополучних" для здоров'я - веде свій рахунок на мільйони.

Інша справа, коли з певних причин людина вимушена в силу певних обставин відмовлятися від "стихій" дитинства і, змінюючи місце проживання, віддаватися на волю чужих. Зрозуміло, що в цьому випадку робітнику субтропічного Сочі за умови переїзду в місто Норильськ, що розташоване біля полярного кола, доведеться нелегко. Важко йому буде переносити холод, нестачу субтропічних фруктів, до яких звик, теплої хвилі, у яку любив пірнати. А це не може не вплинути на продуктивність його праці, здоров'я та тривалість життя.

Природні умови та ресурси регіону визначають характер і спрямованість його економічного розвитку. А він, у свою чергу, зумовлює соціально-географічні та соціально-демографічні особливості. Перші пов'язані з густотою населення, ступенем урбанізованості, традиційними заняттями жителів. Другі - з національним складом населення, його статевою структурою, типами сімей, міграційними процесами, із ступенем стабільності населення, його етнічним складом. Відомо, що для регіонів, у яких, наприклад, відбувається інтенсивне освоєння дефіцитних природних ресурсів, нерідко характерний строкатий етнічний склад населення, для якого інколи властива психологія "перелітних птахів", що має тенденцію нестабільності в організації як зовнішніх, так і внутрішніх форм життя. Такі регіони трапляється стають своєрідним "відстойником" для осіб із кримінальним минулим. Усе це певним чином здатне порушити той стиль життя, норови, звичаї, традиції, які тут складалися роками, формуючи внутрішній психологічний "дім" кожного корінного жителя. А це уже породжує нові проблеми в соціалізації підростаючих поколінь.

У всіх випадках виникає необхідність на рівні державних органів впливати на відносне спрямування соціалізації різновікових груп населення в межах регіону. Таке цілеспрямування вимагає, щоб законодавча і виконавча гілки влади зосередили зусилля на вирішенні таких завдань:

- здійснення аналізу проблем соціалізації різновікових груп населення в регіоні;

- вивчення можливостей розв'язання цих проблем на основі господарсько-економічних перспектив регіону, інвестиційних проектів, динаміки розвитку ринку праці й сфери послуг;

- дослідження характеру впливу на соціалізацію галузей народного господарства, які безпосередньо із нею пов'язані (освіта, охорона здоров'я, наука, культура, соціальний захист, правоохоронна сфера тощо);

- розробка програм розвитку галузей соціальної сфери на шляху взаємодії з метою розв'язання актуальних проблем соціалізації;

- удосконалення регіональних систем управління процесами соціалізації різновікових груп населення.

Таким чином, можна дійти висновку про те, що кожний регіон країни на основі природно-географічних, історико-культурних, соціально-економічних особливостей, які визрівали в його межах упродовж тривалого часу, створив певні основи для формування цілісної екопсихологічної системи кожного свого жителя. Але оскільки поряд із впливом регіонального мезочинника соціалізації кожна людина відчуває хаотично непередбачуваний вплив інших чинників, то цілісність її внутрішнього психологічного "дому" час від часу порушується, згідно філософії нестабільності, у відомих нам "точках біфуркації", спричинюючи необхідність в поліпшеному "ремонті" цього "дому" або руйнуючи те, що по крупинці "наживалося" не лише самою людиною, а й готувалося для неї її батьками, предками, всіма людьми, які упродовж століть виробляли філософські основи життя, що через народне слово з раннього дитинства проникали у плоть кожного, хто народився у цьому регіоні. Найчастіше для виправдання в цих випадках вживають слово "доля", не знаючи, що за словами відомого японського письменника Рюноске Акутагави доля - це характер.

Перебіг процесів соціалізації певним чином зумовлюється типом поселення, в якому проживає людина.

Близько чверті населення країни живе на сьогодні в селах і на хуторах, для яких характерний стабільний склад жителів, тісні сусідські і родинні зв'язки. У стилі життя часто зберігаються елементи традиційної сусідської общини. Відсутність значних соціальних і культурних відмінностей між жителями роблять спілкування тісним і охоплюючим усі боки життя. Сильний соціальний контроль поведінки людини вимушує багатьох жителів села корегувати її в окремих ситуаціях відповідно до усталених соціальних вимог.

Сезонний характер сільськогосподарської праці створює можливість через систему свят церковного календаря широко застосовувати релігійну психотехніку для формування екопсихологічної системи селянина. Часто вона й прив'язує його до рідного краю, розлука з яким опоетизовує звичні з дитинства релігійні психотехнічні прийоми.

...Давай защедруєм, мій милий сусіде,

І в руки по чарці горілки візьмем,

Бо я вже назавжди від тебе поїду

Туди, де такої зими не знайдем.

Давай-но ми паску у церкві посвятим І в руки візьмемо міцні крашанки, Бо я від'їжджаю від рідної хати, В якій полишаю весняні роки. Давай-но запалим могутнє багаття У вечір купальний на стику доріг. Уже не покличуть мене рідні браття На батьківський вигрітий сонцем поріг.

(С.Пальчевський)

Соціально-економічні зміни на селі зумовили в останні роки певну переорієнтацію усталеного стилю життя, його цілеспрямованість на оволодіння цінностями, які формуються в умовах країни ринкової економіки.

Місто створює якісно нові умови для соціалізації різновікових груп населення. Міста розрізняють за величиною (малі, середні, великі, гіганти), за функціями (адміністративні, промислові, культурні, транспортні, курортні тощо), за часом заснування (старі, нові), за складом жителів (старі, молоді, моноетнічні, поліетнічні тощо).

Місто залежно від величини пропонує своїм жителям певний темп життя, який зростає із збільшенням кількості жителів і відповідної їм міської території. Для соціалізації їх залежно не лише від величини, а й функцій міста формуються умови соціальної мобільності, горизонтальної (зміна видів занять і груп членства в межах одного соціального прошарку) і вертикальної (перехід із одного соціального прошарку в інший).

З одного боку, місто створює поліпшені умови для самовияву особистості, розвитку на базі внутрішньоінтенційної спрямованості рефлексу цілі. Тут легше підшуковувати відповідні референтні групи з метою організації в них ситуацій успіху клієнта. Можливості широкого вибору у великих містах дозволяють жителю як складно організованій системі, з боку огляду філософії нестабільності, частіше і нерідко успішно для власного саморозвитку проходити відомі точки біфуркації, виходячи на якісно новий рівень розвитку в якісно нових умовах стабілізації, самоорганізуючись відповідно до власних потенцій.

З іншого боку, місто має властивість збіднювати емоційно-образну основу сприйняття світу людьми, відірваними від природи. А ця основа закладена у джерелах будь-якого творчого процесу, який, на думку талановитого ученого-винахідника К.Е.Ціолковського, починається з "фантазії" і "казки". До того ж місто є відомим "відстойником" різноманітних кримінальних структур і груп. Неформальні об'єднання і групи мають нерідко антисоціальну спрямованість. Послаблення соціального контролю часто супроводжується антисоціальними ексцесами не тільки в середовищі молоді, а й у середовищі старших вікових груп населення.

Дещо відмінні умови соціалізації складаються у селищах, мешканці яких, з одного боку, емансиповані від сільського способу життя, а з іншого боку, не узвичаїлись у міському способі. Однак повної однозначності в стилі та характері життя мешканців цих населених пунктів немає, оскільки це значним чином визначається функціями кожного селища. Поширені такі їхні типи: робітничі, курортні, приміські, колишні райцентри. Негаразди перехідного періоду в суспільно-політичному та економічному житті країни чи не найбільше відобразилися на становищі жителів селищ, які, переважно будучи відірваними від сільськогосподарського виробництва, втратили роботу на тих поодиноких підприємствах, що раніше працювали на повну потужність.

Серед селищної молоді найчастіше побутує бажання "відбутися" і "досягти кар'єри" у великих містах. Нерідко це є сильним стимулом для самовдосконалення.

Одним із вагомих мезочинників соціалізації є засоби масової комунікації (ЗМК), тобто технічні засоби, за допомогою яких поширюється інформація на великі роззосереджені аудиторії. Залежно від масштабів охоплення таких аудиторій окремі види ЗМК можна віднести до мезочинників (наприклад, телекомпанія CNN, яка передає свої програми на весь світ). Поява в сім'ях комп'ютерів, відео та інших подібних засобів комунікації дозволяє розглядати їх як мікрочинник соціалізації. Як мезочинники соціалізації вони виступають, зважаючи на ситуацію їх вибору, якій на сьогодні дедалі частіше підпорядковуються перегляд телепередач, прослуховування радіопрограм, читання періодики.

Засоби масової комунікації певним чином зумовлюють стихійну соціалізацію людини, оскільки їм властиві інформаційна, розвиваюча і релаксаційна функції. Перша пов'язана з тим, що для багатьох людей, тривалий час зайнятих у виробництві, ЗМК не лише як мезочинник, а й як мікрочинник соціалізації залишаються найголовнішим джерелом інформації. Як правило, у цьому випадку інформаційна функція поєднується з рекреативною, яка пояснюється можливістю використання телебачення, преси, комп'ютера для відпочинку. Завдяки розвитку нових інформаційних технологій останнім часом значно розширюються масштаби вибору. Відомо, що незабаром телебачення США запропонує кожній сім'ї до 500 каналів з можливістю взаємодії глядачів із телестанціями та між собою (інтерактивне телебачення, тобто телебачення взаємодії). У цих умовах помічається падіння в багатьох людей інтересу до читання, що, за твердженнями частини дослідників, негативно відбивається на творчому розвитку людини. Розвиваюча функція засобів масової комунікації викликає чимало суперечок. Однак, на думку американських учених Шрама, Лайла і Паркера, перегляд телепередач дітьми прискорює їх розвиток майже на рік. Робота ж із комп'ютером, відповідно до досліджень Ю.О.Бабаєва і А.Є.Войскужського, окрім багатьох позитивних ефектів, здатна призвести до ослаблення емоційних реакцій та соціальної ізоляції.

Засоби масової комунікації як один із соціальних інститутів певним чином виконують замовлення суспільства або окремих його соціальних груп. Об'єктом їхнього впливу є не стільки окрема людина, скільки свідомість і поведінка великих груп людей. Це й дозволяє стверджувати цілеспрямованість їхнього впливу на процес соціалізації індивіда. У свою чергу, цей процес зумовлює виділення особливого аспекту соціального виховання так званої медіа-освіти (від лат. media - засоби). - вивчення закономірностей масової комунікації. Основне завдання цього вивчення - підготовка підростаючих поколінь до життя в умовах інформаційних суспільств. Молодь необхідно вчити сприймати будь-яку інформацію, несуперечливо "декодуючи" повідомлення в рамках власної екопсихологічної системи, що перебуває у стані становлення та формування.

У Франції медіа-освіта здійснюється у спеціально створених для цього організаціях "Медіа-форум" та "Активні юні телеглядачі". В інших країнах - у школах, різноманітних виховних організаціях. Як правило, зміст такої освіти включає поняття про комунікації, її закономірності, особливості, способи представлення інформації, рекламу тощо. Особливо важливим у цьому є поняття про знакові системи, які розглядає така наука як семіотика ( в перекладі з грецької мови - знак). Певним чином семіотику представляє семіологія - "...загальна теорія (чи комплекс наукових теорій), які досліджують якості знакових систем, чи систем знаків, кожному з яких певним чином співставляється (надається) певне значення" (Новая философская энциклопедия / Рук. проекта В.С.Степин, Г.Ю.Семигин. - М.: Мысль, 2001. - Т.3. - С. 520). Прикладами знакових систем можуть бути природні (розмовні) мови, системи речень наукових теорій, мистецтв, мови, системи сигналізації в суспільстві й природі, вихідних та вхідних сигналів різноманітних машин та автоматів, програми і алгоритм для них і мови-посередники для "спілкування" людини із ними. Окрім цього як знакові системи розглядають також "мови" образотворчого мистецтва, театру, кіно і музики, а також складні системи управління, які можна розглядати з позицій кібернетики: машини, верстати, прибори і їхні схеми, живі організми та їхні підсистеми, виробничі і соціальні об'єднання в суспільстві. Можлива інтерпретація цих складних систем як систем знаків, що здатні слугувати для вираження певного змісту. Спільний же ж розгляд доволі різноманітних знакових систем виправдовується аналогіями в їхній будові та в принципах функціонування, які виявляють себе такими відношеннями, як ізоморфізм та гомоморфізм.

Практична і філософська важливість семіотики обумовлена тим, що вона трактує різноманітні знакові системи як моделі певних фрагментів світу, які вибудовуються у ході його пізнання людиною. Тому поглиблення процесу соціалізації особистості без врахування нею різноманітності та багатства знакових систем як універсального інструментарію пізнання світу і самої себе в ньому буде неповним.

У сучасному суспільстві щоденно кожна людина завдяки ЗМК потрапляє в могутній потік різноманітної інформації. Нерозуміння її окремих суперечливих фрагментів нерідко викликає внутрішньоособистісні конфлікти, які інколи спричинюють зовнішні. Щоб уникнути цього, необхідно дати можливість, насамперед, молодим людям виробити певні вихідні основи - принципи, які б дозволили внутрішньо "переробляти" цілеспрямовано і стихійно інформацію, уникаючи згаданих конфліктів і можливих численних мікропсихотравм. До того ж, потрібно, аби ці принципи "спрацьовували" на користь гармонійного поєднання загальносуспільних та власноособистісних інтересів.

Одним із найважливіших таких принципів є принцип демократизму в сприйнятті нової, часто суперечливої інформації. Для широкого розуміння його значення, як приклад, наведемо один відомий у науковому світі експеримент.

Двом кошенятам зразу ж після народження, коли вони були ще сліпі, експериментатори непорушно зафіксували голови. І в такому положенні потримали їх кілька місяців. Головку одного кошеняти зафіксували таким чином, що перед його очима були тільки вертикальні лінії, а якщо й траплялися якісь предмети, то щоб вони також були розташовані строго вертикально. Перед очима другого кошеняти були тільки горизонтальні лінії та горизонтально орієнтовані предмети. Коли, нарешті, з кошенят зняли фіксажі й дозволили їм рухатися так, як вони хочуть, експериментатори здивувалися. Виявилося, що котенята зовсім не сприймали предметів, які розташовувалися в незнайомих для них напрямках. Наприклад, перше кошеня постійно стукалося головою об перекладини табуреток, спотикалося об поріг і падало, будучи нездатним переступити його, оскільки привчилося сприймати лише вертикальні лінії. Друге ж котеня постійно наштовхувалося на ніжки стільців та столів, теж набиваючи собі гулі.

Дещо подібне упродовж історичного розвитку людства спостерігалося не раз. Яскравим прикладом цього є вплив на процеси соціалізації особистості і суспільства засобів масової комунікації колишнього СРСР. Суворо дозована ідеологічним відділом ЦК КПРС суспільно значима інформація, насамперед, спотворювала реальну картину світу і суспільних процесів, які відбувалися в ньому, виховувала ворожість та нетерпимість до будь-яких ідеологічних течій, філософських напрямів, що суперечили ідеології марксизму-ленінізму. Перед громадянами могутньої "наддержави" закривалися не сторінки, а цілі розділи багатющої "книги" життя. І справа далеко не в тому, що, як висловилася одна з учасниць трансльованого по центральному телебаченню телемосту Москва-Лондон, "...у нас немає сексу", а в тому, що в той час "у нас" не було не тільки "сексу", а й реального людського обличчя. Тому так часто в лондонській телестудії лунали вибухи сміху, які на одній шостій частині земної суші сприймалися більшістю радянських телеглядачів, як образа громадянської гордості.

Тривалий час упродовж радянського періоду в мільйонів людей засобами масової комунікації формувалися негативні суґестивні комплекси, які вносили у внутрішній психологічний "дім" дискомфорт і нестабільність, розділяючи його різного типу "берлінськими" стінами на "ми" і "вони". Уже тоді, в кінці 80-х років, стало зрозуміло, що долучитися до напрацьованих століттями цінностей світової цивілізації без принципів демократизму та гласності не тільки в засобах масової комунікації, а й у суспільному житті загалом неможливо. Однак введення таких принципів стало тією матеріальною силою, яка не тільки підірвала підвалини однієї з наймогутніших імперій світу, а й болісно і, навіть у багатьох випадках трагічно, відобразилася на внутрішньому і зовнішньому житті мільйонів людей. Образно кажучи, спостерігання десятиліттями одних "вертикальних" ліній не тільки вбило здатність сприймати і спостерігати інші, а й примусило багатьох, безпорадно орієнтуючись у нових обставинах нового життя, набивати горезвісні "шишки".

Однак демократизація в ЗМК сама по собі не стала і не може стати, як засвідчило життя, панацеєю від усіх бід. Позбавивши від негативних наслідків дозованої інформації, вона породила інші. На книжні прилавки, екрани телевізорів, хвилі радіопрограм ринув цілий потік "різношерстної " інформації, найчастіше низькопробної за найрізноманітнішими доцільно обумовленими параметрами своїх вимірів. А це не тільки не сприяє позитивному цілеспрямуванню процесу соціалізації підростаючих поколінь, а, навпаки, діє в протилежному напрямі.

Кіно, театр, періодика, художня література часто залишають учителя і батька сам на сам із такою суспільно значимою проблемою, як соціалізація дитини. Згадує літня вчителька: "Жити не хочеться, коли проходиш біля баскетбольного майданчика і чуєш нецензурщину з вуст семикласників. А ще більше впадаєш у відчай, коли чуєш рукоплескання нашої "культурної еліти", яким на екрані телебачення зустрічають "туалетне" слово, сказане іменитим кіноартистом у пориві захоплення "новим реалізмом". Відтак, немає нічого дивного в тому, що люди старшого покоління як "золоту серію" сприймають кожний кінофільм радянських часів, ностальгічно пригадуючи позитивні сторони колишньої дозованої суспільно значимої інформації.

Демократія - це, з боку огляду світового співтовариства, далеко не вседозволеність у поєднанні з ринковими механізмами сучасних ЗМК. Багатьма авторитетними міжнародними організаціями розроблено цілу низку документів, які підтверджують це. Наприклад, у Конвенції прав дитини, прийнятій та відкритій для підписання, ратифікації і приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року (набула чинності для України з 27 вересня 1991 року) у статті 8 записано, що дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй, і особливо в дусі миру, гідності (виділено автором), терпимості, свободи, рівності та солідарності. Таким чином, кожна дитина у світі, як і кожна доросла людина, маючи право на збереження власної гідності, потребує достойного до себе ставлення, яке аж ніяк не пов'язується з тією низькопробною "інтелектуальною продукцією", яку доволі часто пропонують численні телевізійні канали, вульгаризуючи уявлення про світ та місце людини в ньому. Зважаючи на це, ЗМК поряд із принципом демократизації, слід дотримуватися принципу гуманізації, який би ґрунтувався на загальновизнаних у світі духовних цінностях. На цьому принципі має базуватися і медіа-освіта, що дозволяло б молодій людині сприймати події, явища, процеси суспільного життя крізь його призму.

Необхідність пізнання світу і людини у ньому, як наголошувалося, посередництвом різноманітних знакових систем, що дає можливість творення моделей його певних фрагментів, неможливе без урахування принципу універсалізму. Людині перенасиченого інформацією суспільства необхідно пам'ятати, що шляхів до істини існує багато, до того ж трапляються й рівноправні й нерідко суперечливі. "Душа всесвіту-істина", - стверджував понад тисячу років тому персидський філософ, лікар, математик і поет Ібн Сина (Авіценна). Пізнати ж цю "душу" засобами лише однієї науки, звичної до розчленування цілісного, не завжди можна. Світ-не чорно-біле "моно", світ - кольорове "стерео". І використання інколи суперечливих засобів пізнання, як і джерел інформації, здатне наблизити нас до істини, допомогти відчути її "душу". Щось подібне помітив у музиці, яка допомагає пізнати світ засобами своєї знакової системи, французький учений-природодослідник і письменник Жан Анрі Фабр. "Одна нота, - писав він, - не творить мелодії, потрібні відмінності. Потрібна навіть незгода... Чарівність мелодії народжується із поєднання неподібностей".

Важливими для правильного сприйняття особистістю інформації, що поступає оптимально доцільної її класифікації та оцінки є принципи золотого перетину і комплементарності, які, на думку відомих не лише в Україні, а й за кордоном вітчизняних учених Ю.В.Кононова та З.М. Кононової, є принципами будови живого світу. "Золотий перетин, - пояснюють вони у спільно написаній книзі, - це закон пропорційного зв'язку цілого і його частин, коли ціле так відноситься до більшої своєї частини, як більша частина до меншої " (Кононов Ю.В., Кононова З.Н. Ключ к тайнам жизни. - К.: Форвей, 1996. - С. 123). Принцип комплементарності або принцип дисиметрії означає доповнення до єдності.

На сьогодні важко назвати сферу діяльності людини, в якій би золотий перетин не знаходив свого застосування. Його проблеми хвилюють представників найрізноманітніших професій: математиків, архітекторів, філософів, композиторів, поетів та ін. Золотий перетин пронизує всі рівні організації матерії: від пропорцій рослинних і тваринних організмів, зокрема тіла людини, до планетарних систем і сонячного спектра. У всьому живому до найменших дрібниць дотримується всесвітній закон гармонії. Наприклад, у людському організмі золотий перетин виявляє себе і в будові черепа, і в характері пульсації серцевого м'яза, і в біоритмах головного мозку. У зв'язку з цим Ю.В.Кононов та З.М.Кононова стверджують: "Критерієм розвитку людини є живий початок, який розумний завдяки гармонійній формі. Тому людині властива об'єктивність бачення і пізнання (виділено автором). Людське є начебто мірилом цієї об'єктивності. Людина потенційно обіймає весь Всесвіт як його платформа, вона-його жива модель. Якщо хто-небудь забажає пізнати нові світи, йому достатньо заглибитися у свій внутрішній світ, щоб знайти відповіді на питання, які його хвилюють. У людини дві ноги, і дві руки, і одна голова не тому, що вона так пристосована до навколишнього життя, а тому, що в такому виявленні вона цілком самодостатня і гармонійна у світі всього сущого" ( Там само - С. 124- 125).

Зважаючи на принципи золотого перетинута комплементарності, творчим працівникам ЗМК, кожній людині, яка сприймає підготовлену ними інформацію, потрібно таким чином структурувати її, аби змістові структури відзначалися тією довершеністю пропорцій, яка лежить в основі гармонійної будови Всесвіту та його складових. Уже одне таке структурування не тільки наближатиме до істинної сутності речей, подій, обставин, фактів, а й вноситиме у внутрішній світ певний порядок та гармонію. Для цього, образно кажучи, за наочністю далеко ходити не потрібно. Всесвіт "потурбувався", щоб вона постійно була перед нами: то у вигляді яблука, яке

1.7. Роль основних джерел макрочинників соціалізації у формуванні екопсихологічної системи особистості
1.8. Вплив мегачинників соціалізації на формування людської особистості
1.9. Проблеми сучасної віктимології
1.10. Із історії вітчизняної масової практики виховання
1.11 З історії масової практики соціалізації народів світу
1.12. Соціальна робота і соціально-педагогічна діяльність у зарубіжних країнах
Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики соціально-педагогічної роботи з людьми різних вікових груп та категорій
2.1. Стратегії соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі основних психологічних теорій особистості
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі психологічної теорії особистості В.Джемса
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі психологічної теорії особистості в "описовій психології" В.Дільтея та Е.Шпрангера