Соціальна педагогіка - Пальчевський С.С. -
1.8. Вплив мегачинників соціалізації на формування людської особистості

Дві речі наповнюють душу завжди новим і все сильнішим здивуванням і благоговінням, чим частіше і триваліше ми роздумуємо про них, - це зоряне небо надімною і моральний закон у мені

Імануїл Кант

Основні джерела мегачинників соціалізації. Вплив на життя людини Космосу. Вчення В.І.Вернадського про ноосферу. Ноосфера як мегачинник соціалізації. Антропокосмізм. Планета і людство як визначальні мегачинники соціалізації. Глобальні проблеми людства і їхній вплив на процеси соціалізації. Філософії екології та глобальних проблем людства про виховання нового планетарного світогляду.

До основних джерел мегачинників соціалізації прийнято відносити космос, планету та людство.

Хоч більшість представників природничих наук не підтримують ідеї залежності людського життя від космічних впливів, проблема такого впливу хвилювала мислителів із древніх часів і продовжує хвилювати дотепер. В основі багатьох стародавніх уявлень про природу людини, її роль і місце в загальній картині Всесвіту лежали інтуїтивні здогадки. Одна із таких найдавніших інтуїцій-уявлення про людину як своєрідний ключ до розкриття таємниць універсума. Ця ідея відображена у східній та західній міфологіях, в античній філософії. Людина в давнину не відділяла себе від навколишньої природи, відчуваючи свій нерозривний зв'язок з усім органічним світом. Це знайшло свій вияв в антропоморфізмі - несвідомому сприйнятті космосу і божества як живих істот, які певним чином схожі на людину. У міфології та філософії древніх часів людина представляє "малий" світ- мікрокосмос, який існує у "великому" світі-макрокосмосі. Їхній паралелізм та ізоморфність - одна з найдавніших натурфілософських концепцій (космогонічна міфологема "всесвітньої людини"-пурушау Ведах, скандинавський Імір в "Едді", китайський Пань-Гу). Античні філософи вбачали унікальність людини як істоти, яка володіє розумом. Для християнства властива уява про людину як творіння за образом Бога. Людина у цій події як особистість володіє свободою у виборі добра та зла. Таким чином, на думку російського релігійного філософа М.Бердяєва, "християнство звільнило людину від влади космічної безкінечності".

Незважаючи на сучасні досягнення людства у вивченні Космосу, людина продовжує стояти на порозі його численних таємниць, оскільки засоби науки у пізнанні навколишнього світу обмежені. Про обмеженість науки як особливого інструментарію пізнання та вивчення Всесвіту говорив майже століття тому академік В.І.Вернадський. У працях, присвячених проблемі загальної історії науки, він пише: "Часто доводиться слухати, що те, що наукове, те правильне і слугує виявом чистої та незмінної істини. Насправді, однак, усе не так. Незмінна наукова істина є тим далеким ідеалом, до якого спрямовується наука. ...Науковий світогляд не дає нам картини світу у справжньому його стані. Він не полягає тільки у незаперечних "законах Природи", він також не полягає цілком у точно визначених фактах чи констатованих явищах. Науковий світогляд не є картиною Космосу, яка розкривається у своїх вічних і непорушних рисах перед тими, хто вивчає його. Науковий світогляд є творінням і виявом людського духу; нарівні з ним виявом тієї ж роботи слугують релігійний світогляд, мистецтво, суспільна і особиста етика, соціальне життя, філософськадумка чи споглядання. Подібно до цих великих відображень людської особистості, і науковий світогляд змінюється в різні епохи у різних народів..." (Вернадский В.И. Труды по всеобщей истории науки. - М.: Наука, 1988. - С. 47 - 48).

На основі сказаного В.І.Вернадський доходить висновку, що відрив наукового світогляду чи науки від одночасної чи попередньої діяльності людини в галузі релігії, філософії, суспільного життя чи мистецтва неможливі.

Нині такий підхід до проблем пізнання Всесвіту отримує свій подальший розвиток у творчих доробках вітчизняних учених. Зокрема, доктор геолого-мінералогічних наук, віце-президент Українського наукового центру Міжнародної академії наук Євразії Ю.В.Кононов та член Ради Академії космічних наук З.М.Кононова у своїй спільній праці стверджують: "Пізнання життя - це пізнання, насамперед, цілісності, оскільки в ній - відміна якості життя, розрізнення живого від неживого. Однак людина не уміє пізнавати неподільне, не розщеплюючи його. Будь-який науковий експеримент розділяє простір і речовину, форму і плоть, порушуючи цілісність єдиного" (Кононов Ю.В., Кононова З.Н. Ключ к тайнам жизни. - К., 1996. - С . 126).

Зважаючи на це, у багатьох концепціях впливу Космосу на життя людини помітною є опора на езотеричні та інтуїтивні підходи, які інколи на гіпотетичній основі співвідносяться з певними науковими спостереженнями та дослідженнями. З наукового погляду цікавими є вчення В.І.Вернадського про ноосферу та його гіпотетичні передбачення стосовно автотрофного живлення людини.

У своїй праці, присвяченій науковій думці як планетному явищу, вчений доводить, що біосфера отримує і безперервно віддає "матерію-енергію" у космічний простір, з яким у неї існує безперервний матеріально-енергетичний обмін. Маса живих речовин на планеті, таким чином, безпосередньо визначається кількістю і коливанням променевої сонячної енергії. Кожна жива речовина є носієм і творцем вільної енергії. Ця біохімічна енергія охоплює всю біосферу і визначає в основному всю її історію. У межах живих речовин створюється і поширюється нова форма біохімічної енергії - "енергія людської культури"" чи "культурна біохімічна енергія", яка створює ноосферу. Цей новотвір, на думку академіка, є головною подією в геологічній історії планети. Визначальним і вирішальним чинником у ноосфері є "духовне життя людської особистості, в його соціальному прояві" (Вернадский В.И. Трудьі по всеобщей истории науки. - М.: Наука, 1988. - С. 174 ). Завдяки цьому життю істинна природа речей і світу залишається незмінною, оскільки, як стверджував у ХУ столітті італійський письменник і теолог Лоренцо Пізано, "все, що рухається, притягується любов'ю і розсіюється враждою". Останнє ж нерідко пов'язується із живленням людини як істоти.

Вітчизняний учений О.М.Безкровний доводить, що механізм такого живлення всього сущого на землі - від "квітки до людини" - єдиний: усі поживні речовини в організмі перетворюються на аденозин три фосфорну кислоту, яка розкладаючись до аденозини фосфорної, виділяє вільну енергію, і завдяки цьому люди працюють, "птах літає, горить світляк, пахтить літньої ночі матіола" (Н.Околітенко). Задля універсального палива, яке повсякчас надходить у "реактор життя", земні створіння, а у їх складі й люди, вбивають одне одного. На основі багаторічних досліджень О.М.Безкровний доводить можливість існування механізму, який здатний звільнити людину від необхідності вбивати інші високоорганізовані істоти, власною жорстокістю породжуючи чужу жорстокість. На думку вченого, природа такого механізму, насамперед, пов'язана з сонячним промінням, під впливом якого в організмі людини утворюються комплексні сполуки небілкової природи, які є своєрідним внутрішнім акумулятором для підживлення систем нашого тіла. Загальновідомі біогенні стимулятори є окремим "випадком" того процесу, який відбувається повсюдно, - на будь-якій підстилаючій поверхні, - процесу прийому космічної енергії.

Ці комплексні сполуки того ж самого порядку, що й найголовніші компоненти гумусу, який робить землю родючою.

На рівні клітини людина однакова з усіма, хто представляє життя на планеті, спілкуючись із усім сущим мовою генетичного коду. Вона - невіддільна частка того світу, який її оточує. Сольовий склад її крові нагадує сольовий склад первісного океану - "колиски" життя. Маючи цілу ієрархію біологічних ритмів, вона, як і він, залежна від Місяця, Сонця і зірок. У шкірі людини та її крові, як і в ґрунтовому шарі Землі, утворюються залізовмісні темнозабарвлені сполуки - меланіни та меланоїди. Приймаючи космічні енергію та інформацію, гумус віддає їх людині через вирощені на ньому плоди. То ж немає нічого дивного в передбаченні В.І.Вернадського стосовно того, що, прагнучи духовної досконалості, людина має перейти до автотрофного живлення, тобто навчитися брати енергію з Космосу, який починається "за її порогом". Підтримував у свій час цю думку і К.А.Тимірязєв, наголошуючи, що всі ми на планеті - "діти Сонця" не лише тому, що наша їжа-"консерва" сонячного проміння, а й тому, що маємо на те спеціальний механізм, який тонко реагує на наш психічний стан.

Зважаючи на це, зрозумілим стає відоме в медицині твердження стосовно того, що їжа та вода потрібні людині тільки для побудови клітин, а щоб вона рухалася, діяла, жила, дається космічна енергія.

Загальновідомою є гіпотеза В.І.Вернадського про існування своєрідного фізичного поля або так званих тонких польових структур, якими оточена кожна річ чи речовина. У цьому розумінні живе нічим не відрізняється від неживого. Вся різниця лише в тому, що живе здатне змінювати своє випромінювання, а неживе - ні. Інакше кажучи, люди, тварини і неживі предмети не закінчуються там, де ми їх бачимо, а простягаються далі вперед тонкими польовими структурами, які взаємодіють між собою.

На сьогодні ця гіпотеза починає отримувати своє експериментальне підтвердження. Наприклад, доктор медичних наук Й.Блінков оцінює вплив на організм людини різноманітних чинників завдяки зміні електромагнітного випромінювання внутрішніх органів. Таким способом він визначає ефективність різноманітних лікувальних засобів, отримуючи документальні свідчення їхніх впливів у вигляді своєрідних електрограм різних органів. На основі цього вчений провів цілу низку дослідів. Наприклад, хворому роблять ін'єкцію. Його стан поліпшується. Дають ці ж ліки випити - те ж саме поліпшення. Тоді пропонують просто потримати в роті запаяну ампулу з ліками. Самописці знову ж таки вимальовують криві поліпшення і хворому зрештою стає легше. Подібну дію виявили не тільки багато інших ліків. Спостереження вченого довели, що на нас впливає майже все, що оточує. Були проведені подальші експерименти, які підтвердили, що їхні результати не пов'язані з самонавіюванням, і що ліки діяли не стільки "хімічно", скільки "біоенергетично" - на польовому рівні.

У світлі цього зрозуміло, що Космос переповнений могутніми польовими структурами, які, взаємодіючи, виявляють великий вплив не лише на особистість, а й на суспільство. Ще в першій третині ХХ століття російські вчені психіатр В.М.Бехтерєв, біолог А.Л.Чижевський та геофізик П.П.Лазарєв відзначали залежність відносин у соціальному середовищі від кількості космічної енергії, що надходить на Землю. А.Л.Чижевський виявив, що епохи концентрації великих історичних подій співпадають із епохами максимумів сонцедіяльності. Подібну залежність йому вдалося помітити і в житті видатних історичних діячів.

Український академік М.Г.Холодний увів у обіг таке світоглядне поняття, як антропокосмізм, яке означає, що людина у Всесвіті невіддільна від процесу космічного розвитку.

У зв'язку з цим учені намагаються накреслити шляхи розв'язання нагальних глобальних проблем людства.

Наприклад, на думку академіка Ю.В.Кононова, для остаточного вирішення соціальних проблем необхідно впритул підійти до основ людської могутності-змінити форму харчування і джерела енергії, які використовує людина. Користуючись безпосередньо енергією Сонця, людство оволодіє джерелом енергії зелених рослин, тієї її форми, якою воно зараз користується через посередництво останніх, беручи їх для своєї їжі й палива. Синтез їжі, на думку вченого, без посередництва організованих істот, щойно він буде відкритим, корінним чином змінить майбутнє людини. Його створення звільнило б її від залежності від іншої живої речовини. З істоти гетеротрофної вона перетворилася б на істоту соціально автотрофну. Результати такого явища в механізмі біосфери були б величезні. Це означало б, що єдине ціле життя - знову розділилося б і з'явилася третя незалежна його гілка. На землі "... з'явилося б уперше в геологічній історії земної кулі ... автотрофне позвонкове", що дало б йому "... можливість використання власних вікових духовних устремлінь" (Кононов Ю.В., Кононова З.Н. Ключ к тайнам жизни. - К., 1996. - С . 206 - 207).

Зараз все частіше з'являються нові підтвердження нерозривного зв'язку людини з Космосом. Так, відомий в Україні лікар-цілитель Є.Товстуха, який уперше у світовій практиці офіційно створив "Фітоцентр" - амбулаторну установу для надання допомоги хворим засобами фітотерапії, стверджує: "Усе в бутті, Всесвіті - від звичайної травинки до Сонця - пов'язане між собою мільйонами взаємозалежних ниток. А Людина, яка обдарована Розумом, тим більше, бо здатна на свідому зворотну дію. От її тільки щойно зачали - і вже в ній генетичні особливості багатьох попередніх поколінь, які в силу випадку чи провидіння мають абсолютно індивідуальну структуру. Саме в цей час і в цьому місті було інше, ніж учора, радіаційне тло, особливі природні явища тощо-і вже ця інформація тою чи іншою мірою внесена на матрицю ДНК. Дитина щойно народилася-ще один інформаційний удар. Це, звичайно, не означає, що подальша доля людини вирішена наперед безповоротно. Але певні закономірності, за якими вона буде жити і розвиватися, вже закодовані" (Товстуха Є. Будьмо гідними дітьми Сонця // Світло. - 1999. - № 4. - С. 78 ). Говорячи про характер харчування кожної людини, лікар-професіонал радить споживати те, що "росте, бігає, літає чи плаває" в цьому життєвому ареалі, "в цьому кліматі, на цій землі, на цьому Сонці". Бо "... біоритми того, що живе й росте, співпадають із біо-ритмами людини. Зрештою за багато віків утворився певний генетичний стереотип для даної території. Тут сама сила Землі рідної не дасть пропасти" (Там само - С.79 ).

Благотворний вплив на здоров'я людини переповненого енергією космічного простору підтверджують всі цілительні народні системи. Широко відомий приклад майже півстолітнього "життя в Природі" народного цілителя П.К.Іванова. "Я ввійшов у Природу відкритим тілом, - пише він, - почав крокувати по землі своїми босими ногами, щоб наелектризуватися, щоб набратися цих сил і цими силами володіти... Природа - вона ж наша матір рідна, а в ній три живих тіла, мої вірні невмираючі друзі. Але повітря не вивчене нами, вода не упізнана і земля також невідома... Вода нам дає все... Все зроблено з участю води. А ми її боїмося, не хочемо, щоб вона з нашим тілом поближче пожила. Вода все робила, сама все творила і буде творити лише тому, що там усе живе і життєрадісне... Нас оточує повітря, воно нове і нове щосекундно. Ми з вами повинні використовувати ці природні сили і якості. Це все святині світу. Що породило людину, те і повинно зберегти її" (Учитель Иванов: Жизнь и учение / Сост. О.Ю.Бронников, Н.М.Быкова, К.О.Нечипоренко, Ю.М.Панов и др. - Днепропетровск: Пороги, 1997. - С. 128.)

Енергія Космосу, безумовно, благотворно впливає на самопочуття людини. Чи не тому закликають нас частіше звертати свій погляд до неба не тільки різноманітні цілительні системи, а й офіційна медицина, релігія, поезія, представники езотеричних наук ? З небом люди прощаються в останні хвилини свого життя.

...Можливе все: не стане в серці сили,

Над прірвою житейською зірвусь,

Я все одно крізь чорний сум могили

Травинкою до нього дотягнусь.

(С.Пальчевський)

Сучасна космологія розглядає Всесвіт як пристанище кількох світів, кожний із яких має свої властивості, відповідний стан матерії, певні особливості часу. На основі знань, отриманих за допомогою інформативного поля Землі, а також окремих блискучих здогадок учених у галузі теорії простору та часу, зроблено висновок про багатовимірність Всесвіту. На сьогодні, на думку представників езотеричних наук, відомі сім вимірів світів. Світ, який в основному досліджує офіційна наука, має трьохвимірний простір, координати якого: висота, ширина, довжина, а функція часу-будь-який механічний чи біологічний рух.

Відповідно до багатьох космогонічних філософів древності наш Всесвіт пронизує надзвичайно тонка субстанція-Абсолют, який має безкінчену кількість вимірів. Прийнято вважати, що минуле, сучасне і майбутнє у ньому єдині. Поряд з нашими існують й інші Всесвіти, але знання про них ще недоступні земній цивілізації.

На жаль, світська наука сторонилась і нерідко продовжує сторонитися "гострих кутів" таємниць та загадок у стосунках між людиною і Всесвітом. Тому людство намагається проникнути у них, використовуючи інші шляхи пізнання світу-інтуїцію, релігію, екстрасенсорику, багатовіковий досвід численних людських поколінь.

Одним із прикладів такого проникнення може бути розроблювана в кінці 80-х років ХХ століття в рамках секретних програм за замовленням вищого партійного керівництва СРСР так звана цілісна система досягнення гармонії та здоров'я (ДЕІР). Один із керівників цієї програми, яка в основному була виконана, Д.С.Верищагін, пояснюючи неймовірні успіхи східної медицини, виходить із концепції розуміння людини як надзвичайно складної енергоінформаційної системи, яка діє бездоганно лише за умови гармонії енергетики тіла і енергетики свідомості. Коли ж ця гармонія порушується, людина хворіє. Таким чином, в основі здоров'я людини лежить здорова енергетика, представлена так званим центральним енергетичним потоком. Він же, у свою чергу, складається із двох потоків, які течуть у протилежних напрямках-один знизу від землі, а другий зверху з Космосу. Ці два потоки й формують усю енергетику людського тіла. Потік від землі поставляє енергію в основному для здійснення грубих, силових взаємодій людини з світом. Пройшовши в центрі енергетичної сутності людини, він спрямовується в Космос. Верхній потік поставляє в енергетичну сутність людини енергію та інформацію Космосу. Забезпечує підтримку "божої іскри" свідомості. Не змішуючись із потоком, що йде від землі, він сам входить у землю. Таким чином, людський організм, вловлюючи енергію Землі й Космосу, переробляє її та пристосовує для своїх потреб. Отримана ним енергія вирує у так званих чакрах -енергетичних центрах людини, які у здоровому стані являють собою невеликі енергетичні вихори, що сяють і світяться різноманітними власними відтінками барв. Якщо чакра вражена, вона тьмяніє і закривається, як зів'яла квітка, що чітко прослідковується на кольорових Кирліан-фотографіях. У цьому випадку вона вже не може пропускати отриману від Землі чи Космосу необхідну для здоров'я енергію. У результаті цього починається захворювання найближчих до "забрудненої" чакри органів людського тіла.

Таким чином, у світлі цієї теорії стає зрозумілим механізм виникнення багатьох наших хвороб і патологічних станів. Адже якраз чакри формують енергетичну оболонку і ті структури, якими людина підсвідомо впливає на зовнішній світ та інших людей і якими вона сприймає будь-які впливи зовні. Людина в цьому випадку - енергоінформаційна структура, яка тісно пов'язана з навколишнім світом, через що чутливо реагує на всі зовнішні енергетичні впливи. Вони ж пов'язані не тільки з Космосом чи Землею, а й з навколишнім матеріальним світом, соціумом, які якраз найчастіше й "забруднюють" чакри, заважаючи їм нормально працювати і згубно впливаючи на весь організм.

Отже, за пропонованою Д.С.Верищагіним теорією, у кожній людині закладено все необхідне, аби бути здоровою, щоб самостійно коректувати свою енергетику. Кожний може навчитися відчувати потоки енергії, керувати ними і свідомо позбавлятися від "засмічених" енергетичних зв'язків. Енергія Землі й Космосу в цьому випадку-універсальні ліки від усіх хвороб. "Любить" же ж ця енергія, насамперед, людей високодуховних.

"Зверніть увагу-пише стосовно цього Д.С.Верищагін, - чакр сім. Це не випадково . Якщо вдуматися, то можна виявити в цьому ознаку тієї краси і гармонії, за законами яких існує і природа, і людина. Адже чакри за частотою свого випромінювання відповідають семи барвам веселки і семи нотам! Тобто, людина-це веселка, людина-це музика! Значить, нам самою природою призначено прагнути до того, щоб звучати гармонійно і сяяти яскравим чистим світлом. Для цього потрібно тільки налаштувати наш музичний інструмент, достатньо понівечений життям і очистити фарби нашої палітри, забруднені навколишньою дійсністю" (Верищагин Д.С. Освобождение: Система дальнейшего энергоинформационного развития, І ступень. - СПб: Невский проспект, 2000. - С. 40).

Пропонована енергоінформаційна система, як й деякі інші езотеричні системи, передбачає засвоєння та використання відповідної екстрасенсорної психотехніки-інструментарію формування знову ж таки відповідної екопсихологічної системи особистості, в якій з відомих уже причин ставлення до соціуму насторожливо агресивне. Адже носію такої системи необхідно постійно бути напохваті, аби вчасно захистити себе від так званих енергоінформаційних паразитів.

Релігія ж, різко засуджуючи екстрасенсорику з її надзвичайно складною технологізацією духовного життя "для вибраних" і передбачаючи можливість використання її з метою насильства над волею ближнього, пропонує абсолютно інший шлях "спасіння" людини, хоч віруючий у молитві теж звертає свій погляд до неба, стуленими перед грудьми руками відкриваючи "канал" виходу на енергетику Космосу. Такий шлях доступний для всіх, оскільки він, оминаючи будь-яку внутрішню технологізацію, завдяки глибоким почуттям любові, доброти, віри "навпростець" виводить людину на глибинні основи життя, які необхідно, насамперед, відчути, а не зрозуміти. Чи не цим, якраз, і пояснюється стійкість, дієвість і популярність напрацьованих віками психотехнічних систем основних світових релігій.

Аналізуючи різноманітні шляхи пізнання світу та проблеми, які це пізнання породжує, не можна не згадати народний досвід спостереження взаємозв'язків між життям Космосу і людини. Адже ніякий науковий експеримент за своєю тривалістю і кількістю учасників не зрівняється з такими спостереженнями.

Наприклад, у народі з давніх давен живе повір'я, за яким кожна жива людина має унебі свою зірку. Помирає людина-падає з неба зоря. Зважаючи на це, здавна відомий широковживаний у народі вираз: "Така його планида". Відповідні дослідження засвідчили, що колись найчастіше ці слова використовували стосовно людей "безтолкових", які "де не підуть, то двері на плечах принесуть". "Планида" виправдовувала цих людей, розгортаючи теорію, відповідно до якої "безтолкова" людина не винна у своєму "безтолков'ї", оскільки народилася у той час, коли її "планиду" супроводжувало порушення певного "порядку" у положенні планет. У "толкової" людини все-навпаки.

Стосовно цього мимоволі приходять на думку слова відомого представника екзистенціоналізму, французького письменника і філософа Альбера Камю: "Рано чи пізно завжди наступає момент, коли люди перестають боротися і мучити один одного, змирюються нарешті з тим, що потрібно любити іншого таким, яким він є. Це - царство небесне".

Народні повір'я стверджують залежність людської долі від "зірки" людини, таким чином визнаючи безпосередність зв'язку її з Космосом.

У ніч липневу бачим зорепад.

Говорять, що спадають долі душі.

Високе небо квітне, наче сад,

Відбившись в океані і в калюжі.

Моя зоря... Де заховалась ти?

В яких сузір'ях слід тебе шукати?

Чи довго ще у синю даль іти,

Сміятись, плакати, радіть і сумувати?

У нас з тобою доленька одна:

Коли тебе ясні вогні стрясали,

Життя моє ставало, як струна,

Яка нечувано пронизливо звучала.

Моя зоря... Дочасно не холонь.

Зажди в нічному небі, моя мила.

Нехай вже вигорить дотла отой вогонь,

Який сама ж ти в серці й запалила.

(С.Пальчевський)

Можливо, у віддаленій перспективі, висловлює передбачення відомий дослідник проблем соціальної педагогіки А.В.Мудрик, з'явиться можливість такого виявлення залежності характеру і життєвого шляху людини від певних космічних впливів, і це відкриє шлях до створення надійних природних основ індивідуального підходу у вихованні кожної окремо взятої особистості.

Одними із найголовніших мегачинників соціалізації є планета і людство. Їх недоцільно розглядати окремо, оскільки результати діяльності людини за своїми масштабами та впливом на глобальний природний комплекс можна порівняти з могутньою геологічною силою. Наслідком інтелектуальної та духовно-творчої діяльності людства упродовж століть стало особливе глобальне новоутворення - ноосфера, яка, за висловом В.І.Вернадського, знаменує розвиток ноосферної цивілізації.

У словниковій філософській літературі людство визначається як сукупність індивідів, які належать до біологічного виду людини розумної (Homo sapiens); включає у себе як усіх нині живих, так і тих, хто жив у минулому. Таким чином, за відомим висловом КАТімірязєва, людство складає більше мертвих, ніж живих, що певним чином підтверджує теорію ноосферної цивілізації В.І.Вернадського.

Людина як представник людства уособлюючи у собі найвищу вершину досягнутого в процесі біологічної еволюції на Землі, є єдиним на планеті носієм подальшого поступального розвитку у Всесвіті-соціального прогресу, оскільки володіє розумом і розвинутою культурою. Людство сформувалося у результаті біосоціального синтезу-поєднання генетичної інформації, переданої біологічною спадковістю, з культурою, яка, збагачуючись у процесі соціалізації, передавалася із покоління в покоління. Зрозуміло, що засвоєння культурної інформації у суспільстві відбувається значно швидше ніж передача по спадковості генетичної інформації. Цим якраз і пояснюється зростаюче прискорення суспільного процесу в порівнянні з біологічною еволюцією. Так, наприклад, з часу появи кроманьйонців (40 - 50 млн років тому) на Землі змінилося приблизно 1600 поколінь людини розумної. Біологічна ж еволюція цього виду, як вважають учені, була настільки непомітною, що якби немовля перших кроманьйонців перенести у наш час, то воно після відповідного виховання та навчання змогло б продовжити освіту в престижному університеті й, не поступаючись за обдарованістю нашим сучасникам, стати відомим діячем культури, науки чи держави.

Як відомо, на перебіг процесів соціалізації не лише окремої особистості, а й цілих суспільств великий вплив у останні десятиріччя мають породжені людством глобальні проблеми. Цей вплив має як безпосередній, так і посередній характер і пов'язаний, насамперед, із стрімким зростанням населення світу, що відоме під назвою "демографічного вибуху".

Інколи у науковій літературі з'являються твердження, що стрімкий ріст населення світу відбувається в геометричній прогресії і подвоюється через кожних 30-40 років, засвідчуючи, мовляв, що кількість людей, які нині проживають на планеті, перевищує кількість тих, які жили у всі попередні епохи. На перший погляд, як відомо, згідно з геометричною прогресією остання величина завжди буде вище за суму усіх попередніх на одну вихідну величину. Однак для визначення чисельності людства це правило непридатне, оскільки інтервали часу між подвоєнням кількості людей, що проживали одночасно на землі, вимірялися не поколіннями, а століттями і тисячоліттями, що заздалегідь відкидає саму можливість застосування геометричної прогресії стосовно цієї проблеми (Е.А.Араб-Огли).

Відповідно до демографів на Землі з часу появи кроманьйонців жило 60-70 млрд. чоловік. Один мільйон років тому популяція людей, які одночасно проживали на планеті, становила 100 тис. індивідів, до часу появи людини розумної - близько 500 тис., 30-10 тис. років тому - приблизно 5 млн, до початку 4-го тисячоліття до н.е., після переходу до землеробства і тваринництва, наблизилася до 100 млн. А на початку нової ери кількість землян становила 300 млн осіб і в подальші століття зростала повільно внаслідок значної народжуваності і, водночас, високої смертності.

Різкий ріст населення світу відбувся у ХХ століття. Цьому сприяли, насамперед, суспільно-історичний та соціально-економічний розвиток багатьох країн, що вплинуло на ріст матеріального виробництва, розвиток науки. Внаслідок досягнень медицини (Л.Пастер, П.Кох, Й.Лістер та ін.) знизилася смертність, особливо через інфекційні захворювання (за даними Американського Географічного товариства з часів палеоліту малярія вбила половину людства, яке жило на Землі), зросла тривалість життя.

На сьогодні населення земної кулі досягло 6-мільярдного рубежу. Ця величезна кількість людей представляє понад 4 тисячі народів, серед яких слов'яни становлять 5%, а українці - менше 1 %. Упродовж століття населення планети зростало з 1650 млн у 1900 році до 6 млрд 50 млн на кінець століття. Лише за останніх 50 років населення збільшилося у два з половиною рази.

У цьому ж століття відбулася низка процесів, що вплинула на зміни в структурі та розподілі на планеті населення. Так, зокрема, на розподіл населення вплинули внутрішні та зовнішні міграційні процеси. Внутрішні були пов'язані з переселенням населення із сіл до міст у зв'язку з розвитком промислового виробництва та із староосвоєних районів у райони нового освоєння. Зовнішні пов'язані з міграційними процесами, які супроводжувалися переселенням людей із слабше розвинутих країн у розвинуті. Щороку емігранти становили близько 2 млн чоловік. Досить сказати, що лише у 1992 році у США нараховувалося 17,6 млн емігрантів, серед яких більшість - біженці з різних країн, переселення яких було викликане політичними та економічними мотивами. У2000 році кількість населення у розвинутих країнах склала1188 млн (у 1750 році їх було 191 млн.), а у мало-розвинутих досягла 4867 млн. (у 1750 році - 600 млн).

У розвинутих країнах упродовж ХХ століття відбулося зниження народжуваності. Так, наприклад, коли у 1900 році в родинах США було в середньому 5 дітей, то у 1950 році цей показник знизився до 2,8 дитини. У той час у малорозвинутих країнах Азії, Африки та Латинської Америки нараховувалося понад шестеро дітей, що й зумовило "демографічний вибух".

Глобальні процеси структурних та кількісних змін населення планети певним чином торкнулися України та деяких інших пострадянських країн. Однак їхній вияв та глибина посилені демографічною кризою, спричиненою соціально-економічною ситуацією останніх років.

Дані Всеукраїнського перепису, який проводився у грудні 2001 року засвідчили, що, починаючи з 1989 року, кількість жителів України зменшилася з 52 млн до 48 млн 457 тис. осіб. Свідченням кризи, а не демографічних процесів, властивих розвинутим країнам, є те, що зниження природного приросту в Україні відбувається не за рахунок зменшування народжуваності, як це властиво для високорозвинутих країн, а за рахунок зростання смертності та погіршення якості життя. Результатом цього стає зростання кількості не тільки малодітних сімей, а й сімей, які взагалі відмовляються мати дітей, юнаків та дівчат, у яких формується філософія безшлюбного життя.

У1999 році вичерпна плідність, тобто середня кількість дітей, яку може народити жінка упродовж життя, в Україні становила 1,1 дитини, тоді як у Німеччині - 1,3, Англії-2,0. До того ж, як свідчить демограф М.Лібанова, глибина демографічної кризи в Україна полягає не лише у зменшенні кількості населення, а й у погіршенні демографічної структури, зокрема скороченні питомої ваги жінок дітородного віку, порушенні співвідношення чоловічого та жіночого населення. У2001 році середня тривалість життя в Україні становила 63 роки, тоді як у країнах Західної Європи - 75,2. Серед жінок ці показники відповідно склали 73,8 і 81,4 роки. Найбільших втрат від смертності зазнало населення працездатного віку. Упродовж останніх років населення України щорічно зменшувалося на 370 тисяч (Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки, складові, напрями протидії / За наук. ред. В.Стешенко. - К., 2001. - С . 321 - 325. 357-365).

Це ж саме характерне для окремих регіонів Росії і особливо Грузії, де з 1989 року кількість жителів зменшилася з 4,5 млн чол. до 3,5 млн.

Водночас, для показників середньої тривалості життя історично властива тенденція до зростання. Так, за даними експертів середня тривалість людського життя на планеті складає від 77,2 роки (Ж.Буржуа-Пиша) до 87 років (Б.Урланіс).

Зрозуміло, що тимчасовий відхід від наведених світових "усереднених" показників, зумовлений соціально-економічними змінами у житті пострадянських країн, і зокрема України, не може відповідним чином не позначитися на перебігу процесу соціалізації як окремого індивіда, так і суспільства зокрема.

Однак уже сьогодні починають з'являтися зрушення в цьому напрямі, що пов'язується із зростанням економічного розвитку країни і впливає на процеси соціалізації. Але соціальному педагогу слід пам'ятати, що не всі вчені дотримуються поглядів на роль соціального середовища і змін у ньому як вирішального чинника соціалізації особистості. Наукові дослідження останніх років засвідчують, напротивагу марксизму та радикальному біхевіоризму, що суттєву роль в розвитку як окремої людини, так і цілих суспільств відіграє генетична інформація. Так, наприклад, як би не відрізнялися показники народжуваності в різних народів світу у різні історичні епохи, біологічно детермінованими залишаються не тільки середня біологічна тривалість життя, а й співвідношення чоловічої та жіночої статі людини, фертильність жінок і терміни вагітності. У генетичній інформації закладені особливості свідомості та поведінки людей. Зокрема, здатність до мовлення і обмінукультурною інформацією посередництвом відповідних символів.

Генофонд людини таїть у собі характерні біологічні особливості різних рас, зокрема, не тільки колір шкіри, анатомічні пропорції тіла, волосяний покрив, а й пропорційно нерівномірне розподілення серед представників рас груп крові, імунітету до різних захворювань, особливостей еритроцитів та ін. У кожної людини генетично обумовлені її ріст, нормальна вага, інтелектуальні здібності, спадкові захворювання, схильність до них у вигляді домінантних і рецесивних генів.

Розподілення інтелектуальних здібностей і антропометричних показників у представників усіх рас підкоряється сформульованому К.Ф.Гауссом закону нормального розподілу достовірності, тобто густота цих показників різко зростає при наближенні до середньої величини і стрімко скорочується в міру віддалення від неї в обидві боки. Загалом, якщо прийняти середні інтелектуальні здібності індивіда за 100 балів, то три четверті всіх людей володіє ними в інтервалі 85 - 115 балів. Лише незначні частки відсотку людей, незалежно від приналежності їх до певної етнічної спільності, у півтора рази перевищують середні здібності. У ході досліджень не було виявлено ні однієї людини, чиї б інтелектуальні здібності вдвічі перевищували б середні показники.

Стосовно низьких показників цієї групи (від дебільності до ідіотії), то вони, знову ж таки, пов'язані не з якимись етнічними особливостями, а з патологічними порушеннями розумової діяльності.

Таким чином, людство у своїй переважній більшості складається із порівняно рівних за своїми розумовими і фізичними здібностями індивідів. Однак за своїм значенням і кваліфікацією представники різних країн та народів відрізняються значно більше, ніж за здібностями, оскільки процеси навчання і відповідної практики, обумовлюються рівнем соціально-економічного розвитку країни.

Людство являє собою біологічний надвид, який не тільки заселив усі континенти, окрім Антарктиди, а й вийшов за межі планети у навколоземний космічний простір (космічні супутники зв'язку, Інтернет, космічні станції) і цим самим заклав основи "ноосфери" чи космічної сфери розуму. Незважаючи на расове, етнічне і культурне розмаїття, воно, як мегачинник соціалізації, виступає певною біологічною і соціальною єдністю. Расовий поділ його бере свій початок у далекому минулому. Є думка, що окремі ознаки сучасних європеоїдів, австралоїдів, негроїдів, монголоїдів ведуть своє походження від предків людини розумної, тоді як інші були набуті ними у процесі розселення на різних континентах із різними природними та кліматичн

1.9. Проблеми сучасної віктимології
1.10. Із історії вітчизняної масової практики виховання
1.11 З історії масової практики соціалізації народів світу
1.12. Соціальна робота і соціально-педагогічна діяльність у зарубіжних країнах
Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики соціально-педагогічної роботи з людьми різних вікових груп та категорій
2.1. Стратегії соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі основних психологічних теорій особистості
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі психологічної теорії особистості В.Джемса
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі психологічної теорії особистості в "описовій психології" В.Дільтея та Е.Шпрангера
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі неофрей-дистської епігенетичної теорії розвитку особистості Е.Еріксона
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтом у світлі гуманістичної теорії особистості К.Роджерса