Соціальна педагогіка - Пальчевський С.С. -
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі неофрей-дистської епігенетичної теорії розвитку особистості Е.Еріксона

В.Дільтей (1833 - 1911) вважав, що психіку людинине можна вивчати експериментальними методами, а можна лише розуміти. Його учень Е.Шпрангер (1882 - 1963) стверджував, що головне в особистості-це ціннісна орієнтація, яка є включенням суб'єкта в пізнання. Ця орієнтація є духовним початком, що визначає світобачення і є похідною частиною загального людського духу. Зважаючи на це, не варто шукати якихось об'єктивних причин розвитку людської особистості, потрібно лише співвідносити структуру окремої особистості з духовними цінностями суспільства. У цьому випадку краще говорити не про "описову", а про "духовну" психологію. Е.Шпрангер розрізняє шість типів пізнання світу, шість "форм життя" і відповідних їм типів людини.

1. Теоретична людина - та людина, для якої головне пізнання світу і відносин між людьми. Для неї, незалежно від фаху, головна ціннісна орієнтація - осмислення в теоретичному плані всього, що відбувається навкруги. Життя для неї-"віяло проблем".

2. Економічна людина - шукає користь у пізнанні. Цінність самого пізнання пов'язується з тим, що приносить користь безпосередньо самій людині, її сім'ї, колективу, людству. У цих випадках мислення має прагматичну спрямованість на створення корисного на основі природнич-наукових знань і техніки.

3. Естетична людина намагається пізнати світ через естетичні враження у вигляді форми, кольору, ритму. Незважаючи на свій фах, демонструє потяг до самовираження в естетичній формі. Сприймає довкілля як щось гармонійне або ж дисгармонійне.

4. Соціальна людина прагне знайти себе в іншій людині, жити для людей. Їй притаманна всеосяжна любов до людства. "Над-Я", що знаходить себе у служінні іншим, розчиняє у цій всеосяжній любові межі індивідуальності.

5. Політична людина тягнеться до такої влади, що відповідає вищим духовним вимогам, і на цій основі детермінує мотиви та дії інших людей.

6. Релігійна людина не обов'язково належить до певної церкви чи релігійного об'єднання. Головне для неї-пошук начала всіх начал життя, вищої духовної сили - Божества.

Таким чином, за Е.Шпрангером, важливішим є те, що люди відрізняються між собою не стільки темпераментом, властивостями характеру чи поведінкою, як цінностями своєї духовної орієнтації, що й утворює духовну орієнтацію особистості.

Стратегія соціально-педагогічної роботи з людьми, які представляють ці "форми життя", стосуватиметься "верхніх поверхів" соціалізації і полягатиме в подальшому спрямуванні клієнтів до автентичного життя чи звільненні від усереднених стереотипів. Таким людям слід допомогти у визначенні близьких, середніх та віддалених перспектив розвитку. Спираючись на уже сформований в автентичному напрямі рефлекс свободи, працювати над зміцненням рефлексу цілі, відповідного сформованому рефлексу свободи. Для цього провести десуґестування можливих суб'єктивно і соціально напластованих уявлень про межі власних можливостей. Паралельно формувати позитивний суґестивний комплекс, девізом якого могли б стати слова відомого англійського історика, філософа та письменника Томаса Карлейля (1795-1881 рр.): "Ідеал у тобі самому. Перешкоди до досягнення його - в тобі ж. Твоє становище є тим матеріалом, із якого ти повинен здійснити цей ідеал".

Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі неофрей-дистської епігенетичної теорії розвитку особистості Е.Еріксона

Один із відомих представників неофрейдизму Е.Еріксон вважав, що між особистістю і суспільством немає антагонізму. Він висунув положення про "ідентичність особистості", яка виявляється у центрованості людини на себе, в ототожненні її із соціальною групою та оточенням. Згідно цієї теорії велике значення має виховання людини у ранньому дитинстві та її генетичні задатки. Розвиток особистості проходить через так звані кризи. Перша криза - вбираюча. Пов'язана із задоволенням оральних потреб. Відбувається формування через матір довіри. Утворюється проекція особистості. Основа другої кризи-дозрівання м'язево-рухового апарату , що супроводиться формуванням почуття впевненості та самостійності. Третя - становлення юнацтва, виникнення потреби в цілях, плануванні життя, у виборі друзів. Четверта криза пов'язана з формуванням рефлексії, що зумовлює виникнення сумнівів щодо свого місця в житті. П'ята і шоста-зрілість особистості, стійкість її інтересів, керування у поведінці нормами суспільства. Сьома криза виявляється або в досягненні неповторності особистості, або в приреченні її на безвихідь.

Стратегію соціально-педагогічної роботи згідно з цією теорією в ранньому дитинстві за умови відриву дитини від сімейного виховання необхідно спрямовувати якщо не на відновлення зв'язків із батьками, то хоч би на встановлення родинних зв'язків із представниками родини. Такі зв'язки надзвичайно важливі для кожного упродовж усього життя, але особливо велика їх роль у ранньому дитинстві, коли дитина, вбираючи від матері емоційний заряд доброти, з одного боку, отримує довіру до світу, що приносить внутрішній спокій, а з іншого,-відчуває готовність віддачі у світ отриманої доброти. Стосовно цього ще в V столітті відомий християнський теолог і церковний діяч Аврелій Августин Блаженний стверджував, що кожна істота, до того часу, поки вона існує, повинна володіти якістю доброти так само, як володіє якістю існування.

Упродовж другої кризи важливо сприяти в розширенні можливостей фізичного розвитку клієнта.

Третя і четверта кризи вимагають допомоги клієнту в діагностиці його внутрішньоінтенційної спрямованості, самовизначення на її основі. Девізом цих стадій життя можуть бути слова американського письменника Ернеста Хемінгуея: "Кожна людина народжується для якоїсь справи. Кожний, хто ходить по землі, має свої обов'язки в житті".

П'ята і шоста кризи вимагатимуть своєї корекції лише у випадках дестабілізації інтересів особистості або виходу її поведінки за межі загальноприйнятих норм.

Сьома криза пов'язана з формуванням автентичної людини, тому вимагатиме від соціального педагога сприяння клієнту у формуванні потужного рефлексу цілі на основі автентичної самовизначеності. Девізом цього періоду людського життя можуть бути слова німецького філософа і поета Фрідріха Ніцше: "Будь тим, хто ти є!".

Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтом у світлі гуманістичної теорії особистості К.Роджерса
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі гуманістичної теорії особистості Г.Олпорта
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі гуманістичної теорії особистості А.Маслоу
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі теорії особистості П.Жане - представника французької соціологічної школи
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі культурно-історичної теорії Л.С.Виготського
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі теорії особистості в логотерапії В.Франкла
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі теорії особистості С.Л.Рубінштейна
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі теорії діяльності О.М.Леонтьєва та поняття особистості
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами відповідно до поглядів Б.Г.Ананьєва на особистість
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі концепції особистості Г.С.Костюка (1899 -1982)