Соціальна педагогіка - Пальчевський С.С. -
2.9. Соціалізація молодих фахівців у процесі підготовки їх до трудової діяльності

Величезне щастя, доступне людині, полягає в тому, щоб закохатися у таку ідею, якій можна було б присвятити без останку всі свої сили і все своє життя

Д.І.Писарєв

Соціальна значимість проблеми самовизначення людини у зв'язку з високим професіоналізмом. Акмеологічний підхід до проблем самовизначення особистості. Проблема соціалізації людини на етапі її фахової підготовки у світлі психотехнічної теорії самовизначення особистості Т.М.Буякаса. Технологія самовизначення особистості у світлі психологічної теорії становлення людини у перспективі свого розвитку (за Т.М.Буякасом). Проблеми самовизначення та трудової реабілітації молодих людей з інтелектуальною недостатністю.

По закінченні загальноосвітнього навчального закладу в житті молодої людини розпочинається надзвичайно відповідальна пора, від якої значною мірою залежить уся сюжетна лінія життя. Тому процес подальшої її соціалізації повинен спрямовуватися на вироблення готовності до самовизначення як у зовнішньому, так і у внутрішньому житті згідно з особливостями розвитку особистості у періоди юнацького віку, молодості та переходу до розквіту.

Як уже згадувалося, відповідно до класифікації вітчизняних психологів В.Ф.Моргуна та Н.Ю .Ткачової у юнацькому віці (18-23 роки) соціальну ситуацію розвитку можна визначити як поріг дорослого життя. Цей період у другій своїй половині відзначається тим, що провідною діяльністю стає конкретне професійне самовизначення-вибір спеціальності, професійна підготовка у навчальному закладі, вибір місця роботи і трудова діяльність. Молодість (24-30 років) - початковий період зрілості, який відзначається пошуками себе, виробленням індивідуальності, розв'язанням завдань соціалізації в обраній професії, набуттям майстерності. Однак у цей час можлива і свідома зміна професії, якщо попередній вибір не виправдав себе. У період переходу до розквіту (близько 30 років), на думку деяких психологів, можлива криза в житті людини, перебудова всієї особистості. Життя перестає здаватися зрозумілим, оскільки перехід до періоду розквіту, "золотого віку" людини вимагає глибокого аналізу його та самоаналізу власної особистості. На жаль, не всі молоді люди у цей час готові до цього. Цим, певним чином, пояснюється те, що згідно з дослідженнями Н.В.Кузьміної доведено: професіоналами високого класу стають приблизно 5% тих, хто зайнятий у тому чи іншому виді професійної діяльності. У решти через незначні успіхи знижується самореалізація в професійних і життєвих досягненнях, що певним чином впливає не лише на самооцінку особистості, а й на її духовне та фізичне здоров'я.

Практика доводить, що чим вищим є рівень професіоналізму, тим більше в ньому індивідуального та особистісного, що найповнішим чином проявляється в період розквіту людини - акме.

Отже, проблеми соціалізації під час підготовки та становлення фахівця повинні розв'язуватися таким чином, щоб найповніше сприяти швидкому входженню молодої людини в період її творчого саморозквіту (акме) і максимально подовженому "цвітінню".

Відомо, що цікаві ідеї про "розквіт" особистості висловлювалися багатьма філософами давнини. Так, наприклад, базове акмеологічне поняття про самореалізацію творчого потенціалу особистості тісно пов'язане з поняттями "саморуху", введене ще Платоном. Акмеологічні підходи до оволодіння творчою майстерністю яскраво описав Леонардо да Вінчі у своєму відомому трактаті "Навчання живописця". Філософські ідеї акме-ологічного змісту про самовдосконалення людини та її творчий саморозвиток знаходимо у працях М.О.Бердяєва, О.Ф.Лосєва, А.Маслоу, К.К.Платонова, С.Л.Рубінштейна, Г.С.Сковороди, В.С.Соловйова, Л.В .Сохань, В.О.Сухомлинського, Ж.-Ж.Руссо, П.Флоренського та інших мислителів.

Таким чином, на сьогодні існує міцна база для створення низки концепцій самовизначення людини в плані її творчого саморозвитку та професіоналізму. Акмеологія як наука про закономірності розвитку професіоналізму завдяки російським ученим А.О.Деркачу та Н.В .Кузьміній набула незалежного наукового статусу. У вищих навчальних закладах Російської Федерації організувалися кафедри акмеології. Останнім часом опублікували свої монографічні розвідки проблем акме О.С.Анісімов, Є.М.Богданов, В.М.Зазикін, Л.Г.Лаптєв, А.О.Реан, С.Ю.Степанов та інші.

Певний свій розвиток отримує ця проблема і в царині сучасної психологічної науки. Цікавість викликають, насамперед, ті дослідження, які виконані в рамках гуманістичної психології і опираються на філософію екзистенціалізму, оскільки вони створюють найкращі можливості для розгляду акмеологічних проблем людини не лише в перспективі її розвитку як усереднено детермінованої складно організованої системи, а й як унікально-нестабільної, особливо на перехідних етапах життя. Одним із таких досліджень, наприклад, є розгляд проблеми і психотехніки самовизначення особистості Т.М.Буякасом (Буякас Т.М. Проблема и психотехника самоопределения личности // Вопросы психологии. - 2002. - № 2. - С. 28-39). Використовуючи як психотехнічний інструментарій загальнокультурні символи та запозичені з досвіду "Центру ініціальної терапії К. гр. Дюркхайма" (Німеччина) психотехнічні методи роботи з ними, вчений аналізує основи, які дозволяють людині стати на шлях самовизначення. Причому таке творче самостановлення розглянуто в рамках "можливої" людини, а не тієї, яка уже емпірично є. За таких умов проблема самостояння особистості виступає як проблема свободи, зокрема від самого себе. Це певним чином може допомогти нам розглянути особливості відповідної соціально-педагогічної роботи з клієнтом, орієнтуючись на нього як на унікальну нестабільну систему.

Відомо, що вихід на самого себе "справжнього" вимагає, насамперед, розуміння своєї самості (SELF). Таке розуміння - безперервний процес, який триває все життя. Наприклад, К.Г.Юнг черговий раз наважився на досвід розуміння себе із самого початку у 84 роки. І це не дивно, оскільки для людини, яка посилено розвивається в рамках акме (а такий період у Юнга тривав до останніх днів його життя), точки стабільності безперервно змінюються, утворюючи відомий у філософії нестабільності дивний аттрактор. Така зміна пояснюється безперервним саморозвитком творчої особистості в період акме. Вимоги часу та розвиток науки постійно ставлять перед такою людиною нові проблеми.

Однак для того щоб пройнятися розумінням цього, молодій людині насамперед, необхідно вирішити проблему особистісного самовизначення, що безпосередньо пов'язано з питанням професійного вибору. На думку американського психолога Д.Сьюпера, важливим детермінантом професійного шляху є уява людини про саму себе. Людина, як вважає Д.Сьюпер, постійно шукає професію, в якій би вона зберігала відповідність своїй уяві про себе, а "входячи в професію", отримувала б можливість постійно шукати здійснення такої відповідності. Зважаючи на це, перевага професіонала, очевидно, в тому і полягає, що у всьому, що він виробляє (об'єкти, думки чи вчинки), він відповідає собі й водночас пізнає самого себе. Красиво і точно сформулював цю думку О.Уайльд: "Всякий портрет, написаний із любов'ю, - це, власне, портрет самого художника, а не того, хто йому позував. Не його, а самого себе розкриває на полотні художник. І я боюся, що портрет розкриє таємницю моєї душі. Тому і не хочу його виставляти" (Уайльд О. Портрет Дориана Грея. - М.: Правда, 1987. - С. 11).

Таким чином, проблема самовизначення особистості має яскравий екзистенційний відтінок. Воно "йде" правильним шляхом в тому випадку, коли верифікаційною опорою людини стає вона сама у всьому багатстві власних унікальних "потенціалів". У неї з'являється можливість стати творцем власної архітектоніки життя, незважаючи на всі його пастки, невдачі й випадковості. Стосовно цього Т.М.Буякас вважає, що практичним виходом особистісного самовизначення є придбання людиною відчуття контактної межі між собою і навколишнім світом; стан рівноваги і внутрішньої стійкості; зняття внутрішньої напруги і зайвої тривожності. "У такої людини, - пише він,-загострюється відчуття краси навколишнього світу, підвищується увага і любов до людей. Загалом, людина пробуджується до життя і розкриває свій творчий потенціал. Про таку людину, безумовно, можна сказати, що вона є творцем власного життя, що вона вільна" (Буякас Т.М. Проблема и психотехника самоопределения личности // Вопросы психологии. - 2002. - № 2. - С. 29).

Однак деякі з щойно наведених положень потребують свого уточнення, якщо розглянути їх у світлі синергетичних підходів. Стан "рівноваги і внутрішньої стійкості" для творчої людини тимчасовий стан, який постійно переходитиме у свою протилежність, тому що тільки далекі від рівноваги системи здатні до саморозвитку. Стійкість філософія нестабільності оголошує "глухим кутом еволюції", оскільки будь-який розвиток спрямовує, навпаки, через нестійкість, біфуркації і випадковість. Людина "пробуджується до життя і розкриває свій творчий потенціал" найповнішим чином, стоячи на "свіжому вітрі біфуркацій" і таємниця прискорювача її творчого саморозвитку полягає у так званому нелінійному позитивному зворотному зв'язку, тобто в готовності до зустрічі з такими складними проблемами, які для свого розв'язання потребують граничної напруги всього духовно-творчого потенціалу особистості.

Таким чином, "стан рівноваги і внутрішньої стійкості" - це далеко не стан "на все життя", це стан до того часу, доки спрацьовує механізм притягання того аттрактора, який до певної пори діє у межах загального так званого дивного аттрактора. Наближення до чергової точки нестабільності знову ж таки повертає "внутрішню напругу" і "надлишкову тривожність".

Про них образно і точно розповів у свій час славетний полярний дослідник Роберт Пірі: "Велика і незвичайно приваблива сила Півночі !- писав він. - Не раз я, повертаючись із її безмежної замерзлої пустелі пожмаканий, замучений і розчарований, інколи покалічений, говорив собі, що це - моя остання подорож туди; я жадав людського товариства, комфорту цивілізації, спокою і домашнього затишку. Але траплялося так, що не проходило і року, як мною знову оволодівало добре знайоме мені відчуття неспокою. Я починав сумувати за великою білою пустелею, за поєдинком із льодами і штормами, за довгою-довгою полярною ніччю і довгим полярним днем".

На перший погляд, розглянуті два підходи начебто суперечать один одному , але насправді вони взаємодоповнюють один одного, висвітлюючи два боки однієї і тієї ж сутності. Поняття "внутрішньої стійкості" або "внутрішньої основи в самому собі" Т.М.Буякаса, відзначаючись, на перший погляд, частковістю, можуть мати під собою і певну універсальну основу, яку ми схильні розглядати як екопсихологічну систему особистості - своєрідний внутрішній психологічний "дім" з властивими йому фундаментальними основоположеннями, які, з одного боку, враховують "зоряне небо і моральний закон у мені" І.Канта, а з іншого, - філософське розуміння життя як мінливої ріки з її унікальними, неповторно імпресуючими особливостями. В обох випадках людина, залишаючись творцем власного життя, стає вільною навіть від самої себе, оскільки для того, щоб самовизначитися в самій собі і у світі, зробити себе, як писав О.І.Герцен, вмістилищем істини, треба забути себе, відректися від себе, аби не обмежувати її собою. Лише така найвища свобода від самого себе емпіричного здатна подарувати верифікаційну опору в якості себе потенційного, і, врешті-решт, примусить змиритися, за образним висловом російського мислителя, з тим, що "хронічного" щастя так само немає, як і немає льоду, який би не танув.

Шлях особистісного самовизначення, стверджує Т.М.Буякас, протилежний шляху "відходу в невроз". Справді, наголошує вчений, якщо на людину сильно тисне суспільство, якщо вона дозволяє іншим формувати себе, то таку людину слід назвати невротиком, який переживає досвід самого себе настільки неповно і нечітко, що, не довіряючи самому собі, не в змозі зробити самостійний вибір. Як говорив Ф.Перлз, така людина ставить суспільство вище за самого себе. Невротик, будучи прив'язаним до минулого з його застарілими способами дії, не здатний жити в сьогоденні. Невротика Т.М.Буякас називає вкрай невільною людиною.

Чи не труднощами в самовизначенні пояснюються чимало негараздів у різних сферах суспільного життя ? Наприклад, чарівне для багатьох молодих людей слово "бізнес" покликало у свою сферу сотні тисяч бажаючих "бізнесового щастя" у той час, коли спостереження свідчать, що лише сім чоловік із ста здатні до цієї діяльності. Тому й не дивно, що вже перші невдачі стають для багатьох трагедією.

Виявляючи основи, які дозволяють людині стати на шлях самовизначення і, розглядаючи умови їх породження, Т.М.Буякас звернув увагу на наступне:

o кожна людина володіє всім необхідним для самотворення себе за умови підходу до свого життя в перспективі його розвитку, а не пошуків історичних коренів своїх дій у своєму минулому, оскільки "капкан причинності" залишається, за висловом Ф.Перлза, лише "козлом відпущення";

o важливим є пошук умов можливості руху людини вперед із постійним відторгненням власної вихідної точки, таких умов, у яких людина змогла б "не співпадати з самою собою", а жити тим, що вона "ще не сказала свого останнього слова";

o принципово важливим для самовизначення є твердження І.Канта стосовно того, що людина може вискакувати із горизонталі звичайного емпіричного ряду, із визначення себе - своїх дій, реакцій, взаємодій - попередньою причиною, і може сама ставати джерелом свого вчинку, інакше кажучи, може виходити із заплутаного зчеплення причин та наслідків і ставати суб'єктом своїх дій;

o цінною є відповідь І.Канта на питання про умови, які б забезпечили людині можливість виходу із "в'язниці" причин і наслідків; відповідно до неї такі умови забезпечує принесення в емпіричний ряд чогось додаткового і більшого, ніж його зміст; можливість обмірковувати щось всередині "більшого" дає людині свободу для нової, особистісної позиції і дозволяє побачити ту ж саму емпіричну дійсність так, як вона ніколи не побачилася б;

o доцільним є продовження думки І.Канта М.К.Мамардашвілі, який вважає, що такою ж умовою виходу із "в'язниці" може стати вироблене уміння бачити структуру за тими фактами, які відбуваються в нашому житті, оскільки таке бачення є мисленням, що лише одне здатне щось змінювати в нас;

o відповіддю на питання як "горизонт чогось додаткового і більшого" або "структура" дають можливість по-новому побачити світ, радісно відчуваючи приплив нових думок, почуттів, переживань, є приклад, наведений М.К.Мамардашвілі: "Скажімо, яблука Сезанна-адже зрозуміло, якщо задуматися, що живопис Сезанна зовсім не зображує яблука. Якщо ми бачимо те, що намальовано у Сезанна, це означає, що ми бачимо те, чого не бачимо нашими очима. Там не яблука зображені, там побудована конструкція, посередництвом якої ми бачимо щось таке, чого ми не бачимо зовсім, дивлячись на яблука, які висять на деревах. Значить, коли я говорю "текст" ... я маю на увазі не зображувальну сторону тексту, а якусь іншу... Текст є дещо, посередництвом чого ми читаємо щось інше. Текст є дещо, посередництвом чого ми читаємо подію. "Яблука" Сезанна є яблука, посередництвом яких ми бачимо щось таке, чого б ми не побачили без цієї конструкції" (Мамардашвили М.К. Эстетика мьшгления. - М., 2000. - С. 28);

o згідно з концепцією М.К.Мамардашвілі, зважаючи на наведений приклад, для того, щоб з'явився світ нових думок і почуттів, потрібно побудувати певну конструкцію, або "організований текст свідомості", що покликані стати для людини органом розуміння або "органом життя", які дозволять їй відчути і пережити те, що без них не буде пережито, оскільки не буде зрозуміло;

o головною умовою "здійснити" себе, по-новому побачити світ і себе в ньому, "розплутати" свій досвід, з'єднати або вперше отримати усвідомлений і зв'язний вигляд тих подій життя, які бачимо "розсіяними" і "розсипаними", зрештою зрозуміти, що насправді відбувається, є за "горизонт більшого" ("структура", "жива форма", "повний текст", "текст свідомості");

o "повний текст" переводить особистість на другий рівень-рівень чогось більшого, ніж наявна ситуація-рівень смислів, які завжди лежать над площиною причинно-наслідкових зв'язків і завжди мають "горизонт більшого, тому що ніякий смисл не зводиться до його складників";

o смисл - "форма повноти" або "форма цілого", сполучення з якою наявної ситуації надає їй завершеності й можливості бути розгорнутою до повноти своєї сутності; без з'єднання ситуацій життя із смислами людині суджено рухатися по горизонталі - в рамках цілей, мотивів, потреб і залишатися в наявній ситуації заручником руху по замкнутому колу; у протилежному випадку в людини з'являється шанс, вирвавшись із в'язниці причин і наслідків, вийти в інший вимір - вертикальний - вимір повних та завершених образів і ситуацій, які доповнюють неповноту і незавершеність емпіричних подій;

o для того щоб "врятувати" себе від емпіричної залежності, дожити до зустрічі зі смислом власного життя, доповнити його емпіричні дані, людині необхідно використати "повний текст"; ілюстрацією цієї думки можуть слугувати слова із Євангелія: "Спочатку було Слово, і Слово було Бог";

o уміння використовувати "повний текст", звільняючись від емпіричної залежності, породжує якість життя, яку Р.Декарт назвав "теорією безперервного народження", оскільки ніщо не виводиться, все заново і все конкретно: тепер і зараз ми повинні відтворити і світ, і себе в ньому; з'єднуючи себе з повнотою, даємо свою власну відповідь на ситуацію із точки тут-і-тепер; у будь-який момент, коли ми діємо, може народжуватися щось принципово нове; через свою дію і свою живу відповідь людина вивільняє можливість народження чогось більшого в собі-того, що не змогло б народитися з її минулого стану;

o дія людини всередині певної цілісності є виявом граничної реальності її життя - невидимого, прихованого, але єдино реального плану його;

o тільки у співвідношенні себе з вищими, вічними, граничними смислами, з цим найповнішим потоком життя, кожний із нас з'являється в точці зустрічі з самим собою - в "істині" свого існування тут-і-тепер, а не стає пасивним учасником причинно-наслідкової низки основ і не відтворює свої звичайні життєві сценарії;

o дію всередині певної цілісності можна розглядати як феномен свободи, яка починає відкриватися в точці власної особистісної дії, в якій зникають "для чого" і "чому" емпіричного ряду, поступаючись місцем вимоги і впливу "горизонту більшого";

o "більшим" або "повнотою" для особистості стає її ціннісно-смислова сфера, що починає звучати для людини, як голос її внутрішньої необхідності, котра більше відома як феномен совісті, що сама себе зумовлює, оскільки є не "чому", а "по совісті";

o свобода у згаданому розумінні, відповідно до А.А.Пузирея, здатна виступати "феноменом повного внутрішнього самовизначення".

Технологія самовизначення особистості у світлі психологічної теорії становлення людини у перспективі свого розвитку (за Т.М.Буякасом)
2.10. Соціально-педагогічні аспекти в діяльності керівників трудових колективів та високих посадових осіб
Стратегія підбору кадрів та корекція їх діяльності
2.11. Соціально-педагогічна робота з пенсіонерами та з бездоглядними дорослими людьми
Технологія психотерапевтичного спілкування з клієнтом похилого віку
2.12. Автосуґестопедичні основи формування особистості соціального педагога як фахівця