Соціальна педагогіка - Пальчевський С.С. -
Технологія психотерапевтичного спілкування з клієнтом похилого віку

Таку технологію, розраховану, насамперед, для людей молодших вікових груп, доволі повно розробив психолог І.О.Трухін. З деякими змінами її можна використовувати і для людей старших.

Загальні закономірності психотерапевтичного спілкування вчений пов'язує з необхідними послідовними етапами вирішення проблеми клієнта. Дотримування послідовності цих етапів якраз і дає можливість технологізувати процес психотерапевтичного впливу.

Етап створення сприятливих обставин для спілкування включає такі компоненти: подолання побоювання клієнта принизити себе в очах молодшого за віком консультанта, який в окремих випадках може "в сини" годитися; подолання недовіри клієнта до спроможності молодшого спірозмовника розібратися в його проблемі; вияв емпатії та поваги до клієнта, підтримка і позитивна оцінка його особистості; демонстрація соціальним педагогом готовності до допомоги.

Етап вивчення проблеми клієнта. Включає знайомство консультанта зі всіма обставинами справи, особистісними рисами клієнта, оцінкою ним ситуації. Визначення на основі використання методології принципу доповнюваності Нільсона Бора рамок часу, простору та обставин, у межах яких позиція, зайнята клієнтом, зберігає свою істинність.

Етап формування оцінки психотерапевтичної ситуації. Основними компонентами такої оцінки є: визначення рамок істинності позицій, зайнятих іншими учасниками проблемної ситуації; співставлення цих рамок із подібними рамками істинності позиції клієнта і на основі принципу комплементарності (доповнення до цілого) визначити елементи доповнення до цілісного та завершеного; на основі вивчення причин проблеми клієнта та особливостей його характеру встановити рівень готовності клієнта, з одного боку, до здійснення певних доповнень до власної позиції з метою забезпечення її повноти і цілісності, а з іншого, до виявлення готовності клієнта співпрацювати з консультантом; визначення здатності підопічного долати труднощі, йти на компроміс, домовлятися, узгоджувати, самокритично оцінювати власні поступки; вивчення обставин життя клієнта і ролі в ньому інших учасників ситуації; виявлення можливостей психотерапевтичної допомоги з боку консультанта.

Етап формування цілей, завдань та програми психотерапевтичної допомоги. Соціальний педагог розробляє програму допомоги клієнту, визначає її тактичні основи. Після цього повідомляє клієнту про наявність такої програми, можливості її реалізації та очікувані результати. Однак перед клієнтом ставляться умови, дотримання яких може забезпечити успіх програми. У випадку, коли підопічний погоджується на співпрацю, у країнах із розвиненою системою соціальної допомоги існує практика складання контракту соціального педагога чи працівника з клієнтом. У такому контракті прогнозується результат допомоги, обумовлюються обов'язки клієнта та консультанта. Останній несе відповідальність за вибір тактики допомоги, клієнт- за виконання даних йому вказівок та рекомендацій.

Консультативна допомога може включати такі види діяльності соціального педагога: допомога у зміні певних життєвих обставин клієнта, наприклад, зміна умов праці, вирішення житлових проблем, отримання можливих пільг, налагодження стосунків у виробничому колективі, у сім'ї, з сусідами; захист від несправедливих посягань сторонніх людей; організація професійної психотерапевтичної допомоги у формі індивідуальної чи групової терапії у випадку появи в клієнта стійких негативних емоційних станів, неадекватного реагування на труднощі, навколишніх, а також певних психічних розладів; формування у підопічного впевненості у можливостях розв'язання проблемної ситуації та спрямування зусиль на її конструктивне вирішення.

І.О.Трухін рекомендує соціальному педагогу у процесі консультації клієнта дотримуватися таких загальних правил:

o Пропонувати клієнту не один, а кілька варіантів вирішення його проблеми, резервуючи за ним право вибору.

o Поряд із самими рекомендаціями давати оцінку складності їх виконання, щоб клієнт знав, чого вартий кожний із варіантів.

o Вибір клієнта має бути максимально самостійним. Доцільно пропонувати клієнту обґрунтувати його.

o Навчити клієнта контролювати перебіг вирішення власної проблеми, запропонувавши йому певні критерії оцінки змін на краще.

o Надати можливість клієнту отримувати рекомендації консультанта у ході практичного вирішення проблеми.

o Консультанту слід упевнитися, що клієнт правильно зрозумів запропоновані рекомендації і не має внутрішнього протесту проти них.

Етап виконання програми допомоги залежно від складності проблеми може бути пов'язаним не лише з діяльністю соціального педагога, а й фахівців інших служб.

Найважливіші правила психологічного консультування, на думку І.О.Трухіна, полягають у тому, що:

o Консультант не повинен висувати ніяких гіпотез щодо проблеми клієнта, доки не отримає достатньо інформації про нього.

o Практичні рекомендації давати лише за умови появи впевненості в тому, що клієнт їх виконає.

o Не слід маніпулювати чи експериментувати з клієнтом, розглядаючи його лише як об'єкт вивчення.

o Бути відвертим з клієнтом, не намагатися його "переграти" чи "розколоти", як це міг би зробити слідчий.

o Консультант не повинен зловживати саморозкриттям і мінятися з клієнтом ролями. Це буває корисним лише у виняткових випадках.

o Клієнта не завжди слід розуміти за аналогією з собою, оскільки він є іншою людиною (а в нашому випадку, до того ж, можуть мати місце ще й значні вікові відмінності - С.П.).

o Судження про клієнта слід формулювати у вигляді гіпотези, а не безапеляційно.

o Якщо клієнт заперечує трактування консультантом його проблеми, це ще не є підставою для відмови від гіпотези, оскільки таке заперечення може бути захисною реакцією.

o Чим менше досвіду в консультанта, тим уважніше йому слід вислуховувати підопічного і обережніше робити висновки.

o Корисно робити записи і обмірковувати їх.

o Головне завдання консультанта - допомогти клієнту прийняти на себе відповідальність за власну поведінку і позбавитися від почуттів меншовартості (у нашому випадку найчастіше - зневіри, розчарувань - С.П.).

o Завдання консультанта-допомогти клієнту отримати власне "Я", мати мужність стояти на цій позиції.

o На стадії сповіді треба підвести клієнта як до розуміння власної проблеми, так і до певних кроків її вирішення.

o Діяльність консультанта потребує тимчасового самозречення, відмови на певному рівні від власної особистості.

o На стадії сповіді клієнта консультант повинен зважити кожне своє слово, бути стриманим у виразах.

Етап оцінки результатів психотерапевтичного спілкування передбачає вивчення характеру змін, які відбулися у внутрішньому світі клієнта та його поведінці. Основним результатом цих змін повинно бути зменшення, а то й зникнення психологічного дискомфорту в клієнта.

У психотерапевтичному спілкуванні важливу роль відіграє емпатія соціального педагога до клієнта. Вона, насамперед, передбачає щире проникнення першого у сфери інтересів та емоційного стану другого, хоч це і не означає, що треба завжди і у всьому схвалювати поведінку підопічного. Наприклад, коли для нього властиві шкідливі звички. Продуктивне "емпатичне" спілкування, як правило, забезпечує психотерапевтичний ефект. Для того щоб воно було таким, згідно з прийнятою у суґестології термінологією необхідно гармонізувати перший і другий комунікативні плани з усім багатством неспецифічної психічної реактивності останнього. Вербальні і невербальні сигнали не повинні суперечити один одному. Не можна запевняти співбесідника у своїй увазі до нього і, водночас, поспішливо під час розмови поглядати на годинник, уникати зверненого на себе погляду, переривати співрозмовника, занадто часто ставити запитання, швидко говорити чи використовувати довгі паузи, використовувати мовні штампи.

Емпатично спілкуючись із клієнтом, потрібно уважно дивитися йому в очі, бути розслабленим, щиро посміхатися, виявляючи у посмішці та в словах теплоту і турботу. Свою уважність і прихильність слід доводити теплим голосом з відповідним ситуації інтонаційним забарвленням.

Педагогічна функція соціально-педагогічного спілкування з клієнтом похилого віку передбачає певний виховний вплив соціального педагога в процесі розв'язання посталих проблем. Особливо, якщо вони пов'язані з вихованням внуків чи дітей, які знаходяться під опікою пенсіонерів.

Головна помилка соціально-педагогічного спілкування-директивний стиль з його хибними стереотипами: погрозливими зворотами, вжитими як попередження; негативними узагальненнями та перебільшеннями; зниження статусу дитини шляхом образливих виразів; характеристикою особистості дитини замість характеристики її вчинків. Усе це разом призводить до зниження статусу людини похилого віку посередництвом нерідко презирливого ставлення до внука-учня чи дитини, яка перебуває під опікою клієнта.

Організаційна функція соціально-педагогічного спілкування передбачає вироблення необхідних організаційних рішень і координацію зусиль усіх об'єктів соціально-педагогічної допомоги з метою вирішення назрілих проблем клієнта.

Наступна, друга стадія циклу тривалості старіння - власне старість із повною незайнятістю, не в меншій мірі, а навіть у більшій потребує тих самих форм соціально-педагогічного патронату, що й перша. Однак, як засвідчують спостереження, у цей віковий період багато людей посилено тягнуться до церкви та релігії, переосмислюючи своє життя у розширених масштабах бачення і намагаючись завершити його "за законами вічності".

З давніх часів релігія і релігійні організації (групи віруючих при молитовних центрах) були важливими чинниками соціалізації для широких мас населення (особливо людей похилого віку). Церква та релігія використовують практично всі механізми соціалізації. Роль таких механізмів та їхнє співвідношення залежить від конфесій. Так, у парафіях російської православної церкви особливо поширені традиційний та інституційний механізми; у багатьох сектантських організаціях-інституційний і стилізований; в окремих східних конфесіях-інституційний і рефлексивний.

У процесі соціалізації віруючого реалізується низка функцій: ціннісно-орієнтаційна, регулятивна, комунікативна, милосердна, компенсаторна. Ціннісно-орієнтаційна спрямована на формування віри в Бога, безсмертя душі, позитивне ставлення до релігійних цінностей і норм. Вона дає можливість віруючому "вийти" із горизонталі причинно-наслідкових зв'язків і, здобувши внутрішню свободу, долучитися до вічних цінностей. З'являється можливість "добудувати" власну екопсихологічну систему-своєрідний внутрішній психологічний "дім", зробивши його комфортним і затишним у вечірній час життя.

...Життя притишує бурхливу течію.

Спадають дні - листочки золотисті.

І вічні істини - як лебеді в строю

У вічнім небі - невимовно чисті.

Усе летить, сплива в лазурну даль,

А на душі - печаль, печаль, печаль...

(С.Пальчевський )

Регулятивна функція проявляється у співвіднесенні поведінки віруючого із загальноприйнятими серед певної групи віруючих нормами і цінностями. Цьому сприяють колективні культові дії, організація відповідного стилю життєдіяльності.

Комунікативна функція пов'язана із створенням умов для спілкування віруючих у прийнятих у релігійних організаціях формах. Крім цього, її забезпечує культивування норм спілкування, що відповідають віронавчальним принципам певної релігії.

Милосердна функція реалізується в різноманітних формах прояву любові до ближнього та в акціях милосердя і благодійності як у рамках певної церкви чи молитовної організації, так і за їхніми межами. Завдяки цьому віруючі набувають специфічного соціального досвіду.

Компенсаторна (втішаюча) функція проявляється в гармонізації духовного світу віруючих на основі узгодження його із вищими духовними цінностями. Помітну роль тут відіграє також допомога віруючим у вирішенні їх житейських проблем, захисті від світських неприємностей, що формує відчуття захищеності та внутрішнього спокою.

Таким чином, релігія допомагає людям похилого віку, з одного боку, краще адаптуватися в нових життєвих умовах та ситуаціях, а з іншого, відповідним чином уособитися в соціумі.

Третя, остання стадія циклу тривалості старіння - хвороблива старість, яка завершується смертю. У цей період особлива увага соціальних служб повинна бути прикута до одиноких престарілих людей, які позбавлені радості родинних зв'язків. Таких людей необхідно влаштовувати на догляд у спеціальні будинки для престарілих або ж закріплювати за ними волонтерів соціальних служб. Адже трапляються випадки, коли одинока бабуся чи дідусь не в змозі навіть вийти з квартири, щоб запастися продуктами.

Значну духовну підтримку таким людям нерідко надають члени різноманітних релігійних організацій. Адже підготовка до смерті вимагає не тільки мужності від помираючого, а й підтримки від оточуючих. Як це робиться, ми уже розглядали в підрозділі 2.2.

Особливої уваги в останній час заслуговує соціальна підтримка безпритульних пристарілих людей, так званих "бомжів". У багатьох випадках, використовуючи схильність окремих із них до алкоголізму, представники злочинного бізнесу обманним шляхом скуповують їх квартири, залишаючи безпорадних, до того ж ще й підданих шкідливим звичкам людей без житла. Становище нещасних погіршується ще й через відразливе ставлення до навколишніх.

Досвід соціальної підтримки безпритульних дорослих людей поки що в Україні незначний. Однак перші напрацювання в цьому напрямі вже є. Наприклад, в Одесі діє благодійний фонд, метою діяльності якого стала підтримка людей, котрі через певні життєві обставини опинилися без житла. Досвідом про особливості проблеми безпритульності та шляхи її вирішення діляться на сторінках журналу "Соціальна політика і соціальна робота" виконавчий директор Одеського благодійного фонду "Шлях додому" О.Венгржановська та директор фонду С.Костін (Венгржановська О., Костін С. Соціальна підтримка безпритульних // Соціальна політика і соціальна робота. - 2000. - № 2. - С. 38-47). Зважаючи на його цінність, вважаємо за необхідне зупинитися на ньому детальніше.

В організації благодійного фонду діє два потужних підрозділи-реєстраційний центр (для всіх бездомних) і реабілітаційний центр (для 30 осіб). Для останніх облаштовуються кімнати з розрахунку на 2-3 особи. Термін реабілітації-від одного до трьох місяців. Листи, запити реєструє реєстраційний центр, там же відновлюються документи, працює психолог. Клієнтів забезпечують триразовим харчуванням.

Персонал реабілітаційного центру нечисленний - завідувач, медичний працівник (займається реєстрацією, спостереженням, може викликати допомогу), медсестри, кухар, три чергові соціальні працівники, які перебувають у центрі ввечері та вночі і не тільки охороняють, а й можуть провести виховну бесіду, вирішити певні проблеми, викликати директора, швидку допомогу.

Серед клієнтів центру люди різного освітнього, інтелектуального рівнів та віку. Тут і колишній головний лікар наркодиспансера, і професор, і директор заводу, і видатний у минулому журналіст, художник ,педагог, директор школи. Помітна частка офіцерів, звільнених із армії, особливо колишніх політпрацівників, які лишилися "не при ділі". Окремим із них "допомогли" дружини, які у свій час звикли до зарплат та "пайків" чоловіка, до того, що проблеми одягання та годування їх не давали порівняно багато клопоту. Коли ж через низку в основному об'єктивних умов ситуація змінилася, жінки їх вигнали зі свого життя.

Приблизно 30% клієнтів - це ті, які випадково потрапили до середовища безпритульних через продаж їх квартир обманним шляхом. Такі люди, а серед них особливо багато людей літнього віку, неймовірно лякаються і почуваються незахищеними.

Потенційні клієнти дізнаються про центр, з одного боку, завдяки особливій системі своїх зв'язків, а з іншого, завдяки видавництву центром газети "На дні". Розповсюджувачі її пропагують видання, розповідають безпритульним, куди їм можна приходити, щоб отримати допомогу. Газету продають і самі безпритульні та малозабезпечені люди, які потребують допомоги. Вона досить дорога у порівнянні з іншими, має своє "обличчя", технічно добре оформлена. Приваблює своїм змістом, оскільки її створює молодіжна тусовка Одеси-здібні журналісти та письменники.

Авторитет подібних центрів та притулків серед бездомних великий. Спочатку, коли з'явився цей притулок, як засвідчують його організатори, в Одесу з надією поселитися в ньому та пробути все життя їхали бездомні з Криму, Білорусі, Санкт-Петербурга, Казахстану.

До створення не лише притулків, а й нічліжок для бездомних висуваються серйозні вимоги. Треба враховувати те, що щоночі приходитиме людина з "нізвідки", брудна, нерідко інфікована. Її необхідно обігріти, забезпечити одягом, ліжком, погодувати, інколи - зняти стрес. Слід помити і зробити все можливе, щоб вона не стала джерелом інфекції для іншого. Усе це обходиться для організаторів недешево.

Досвід роботи Одеського благодійного фонду "Шлях додому" засвідчує, що оптимальним варіантом створення в районах нічліжних будинків є будинок на 20-30 осіб. Створення подібних пристанищ, наприклад, на тисячу чоловік не практикується навіть у багатих країнах. Насамперед, виникає проблема охорони великої кількості бездомних. Сусідні території в цьому випадку будуть пограбовані, ручки скрізь відкручені та здані на кольоровий брухт, каналізаційні люки - на чорний. До того ж керуватиме усім цим два-три ватажки, яких буде важко визначити. Якщо зібрати разом велику групу бездомних, зокрема, жебракуючих на мафіозні структури, наркоманів, гвалтівників, і дати їм можливість визначитися як структурі, то зруйнувати її потім буде надзвичайно важко. Існує ще й інший бік справи: яким чином зібрати людей там, де заплановано? Адже самі вони у переважній більшості випадків не прийдуть, оскільки в кожного з них "свій" харчовий ринок, або ж "свій" контейнер для сміття. Від нього він не відійде, оскільки це джерело його існування. Тут усе визначено: маршрут, розклад. У кожного є замовники: у одного-на пляшки, в іншого-на пластмасу. Тому бездомний не піде ночувати в інший район міста, де "все уже зайнято".

Вражає загальна кількість бездомних. Хоч відповідних статистичних даних немає, однак, уже на основі зареєстрованих двох тисяч осіб у реєстраційному центрі Одеського благодійного фонду "Шлях додому" організатори його гадають, що загальна кількість "бомжів" у Одесі становить близько десяти тисяч осіб.

У реабілітаційний центр фонду проводиться відбір не за медичними показниками, а за чітко вираженим бажанням клієнта повернутися в суспільство. Реабілітація пропонується тим, хто ще в змозі відмовитися від алкоголю. Прийнятих у реабілітаційний центр одягають, харчують, дають можливість пройти обстеження на виявлення інфекційних захворювань. У випадку відсутності документів з направленими до медичної установи йде соціальний працівник і повністю контролює процес обстеження. Завдяки домовленості з головою райдержадміністрації та поліклініками є можливість викликати лікаря, коли у людини висока температура, відправити хворого на амбулаторне лікування в поліклініку або на стаціонарне лікування в лікарню. Харчуванням хворих у лікарні опікуються певні конфесії, а реабілітаційний центр годує їх у суботу та неділю.

Складовою реабілітації є відновлення трудових навичок. З цією метою використовується майстерня для виготовлення рамок, а також швейна і столярна. Частину клієнтів центр влаштовує на роботу-двірниками, прибиральниками, вантажниками. Для тих, хто вирішує зайнятися сільським господарством, у сільській місцевості здають в оренду на певний період покинуті хати. Люди живуть там, доглядаючи за господарством та вирощуючи городину для себе і на продаж.

Свідченням налагодження життя проживаючих у центрі реабілітації є випадки, коли чоловік і жінка починали жити разом, утворюючи сім'ю, або коли жінка забирала своїх дітей з інтернату.

Певну проблему становить поновлення документів новоприбулих. Відповідно до Положення про паспорт громадянина України цей документ можна відновити лише за умови постійної чи тимчасової прописки. Тому є проблемою пошук таких людей, які б погодилися прописати на свою житлову площу. Найчастіше погоджуються на це у сільській місцевості.

Коли людина поступає на реабілітацію, вона бере зобов'язання дотримуватися певних правил: виконувати всі вимоги і завдання адміністрації, правила внутрішнього розпорядку, а також здати особисті речі до загальної камери схову. Клієнти зобов'язуються не дискримінувати людей іншої національності або кольору шкіри, економно витрачати матеріали. Без письмового дозволу їм забороняється виходити з центру. Такий дозвіл-своєрідний ступінь захисту того, хто перебуває на реабілітації. Наприклад, якщо людина йде на роботу і її зупиняє міліціонер, то пред'явлений дозвіл засвідчує, що зупиненого відпустили і у вечірній час будуть чекати на його повернення.

Дехто з прийнятих у реабілітаційний центр може залишити його уже через кілька днів. Варто раз-другий не стриматися і напитися. Слабовільні заважають процесу реабілітації інших. Деякі повертаються. Однак "засиджуватися на шиї" тут нікому не дають. Через п'ять днів людина має влаштуватися на роботу. Однак навіть за такої умови дехто з влаштованих інколи приходить у центр, щоб економічно стати на ноги, скориставшись безкоштовним харчуванням, житлом та одягом.

Соціальна підтримка бездоглядних дорослих людей, які в силу як суб'єктивних, так і об'єктивних причин "посковзнулися" в житті - проблема загальнодержавного значення. Розв'язання її ще тільки започатковується, тому представлений досвід може слугувати орієнтувальною основою для подальшого розгортання соціально-педагогічної діяльності в цьому напрямі.

2.12. Автосуґестопедичні основи формування особистості соціального педагога як фахівця