Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. -
1.3. Українська народна педагогіка, її місце у системі національного виховання

Виховання — категорія така ж давня, як і сама людина. З давніх часів людина вбачала сенс життя у продовженні свого роду. Люди ще не мали писемності, не було професійних учителів, не існувало таких соціальних інституцій, як школи, але батьки передусім турбувалися про виховання своїх дітей. І нині народності, племена, які живуть відокремлено, у малодоступних місцях, і перебувають на рівні первіснообщинного господарювання, приділяють виняткову увагу вихованню своїх нащадків. Польський письменник Сат-Ок, якого доля в ранньому віці разом з матір'ю закинула в одне з індіанських племен Америки, у своїй книзі "Країна солоних скель" детально описав місцеву систему виховання дітей. Плем'я вело напівкочовий спосіб життя, не мало писемності, керував ним вождь, але в ньому діяла чітка система виховання молодого покоління. Були сформовані принципи виховання, визначені форми, методи й засоби з урахуванням вікових анатомо-фізіологічних і психічних особливостей розвитку особистості. Чільне місце у цій системі займають традиції та обряди.

Дослідники сучасності, які вивчають племена аборигенів, що мешкають на території Америки й Австралії, також стикаються з чітко визначеною системою виховання. Досить цікавий момент: члени цих племен, не маючи своєї писемності, друкованих та електронних носіїв інформації, не відчувають комплексу неповноцінності. Навпаки, дослідники вказують на вияв у них відчуття задоволення життям.

Говорячи про виховання молодого покоління, як правило, вважають, що ця функція притаманна лише людським істотам, які здійснюють його на рівні свідомих дій, на рівні активного мислення. Представників тваринного світу прийнято розглядати як таких, що діють виключно за покликом інстинктів. Проте аналіз еволюційних процесів розвитку живої природи не дає підстав для категоричних тверджень, що тварини не мислять, що всі їхні дії ґрунтуються на інстинктах, що лише homo sapiens здатна активно мислити, виявляти свідомість у своїх діях. Розглянемо деякі приклади із життя тварин.

На Далекому Сході росте маньчжурський горіх. Зерна горіха залюбки поїдають тамтешні ворони. Але шкаралупа горіха надто тверда. Ворони здавна брали горіху дзьоба, піднімалися на певну висоту і кидали його на кам'яну поверхню або на дорогу. Горіх розбивався і ворони ласували його серцевиною. Та не кожного разу це вдавалося. Операцію доводилося повторювати. Так тривало століттями. Тепер масова поява різноманітної техніки (автомобілі, трактори та ін.) вплинула на дії ворон. Вони так само беруть горіха в дзьоба, спритно підкладають його під колеса автомобіля, що рухається, і мають чим поживитися.

В Україні водиться маленька пташка ремез родини синиць. Вона, щоб вивести своє потомство, будує оригінальне гніздо: на краєчку гілки, яка звисає метрів 5—6 над водою, зсукує тонку мотузку довжиною 40—50 см і на ній прилаштовує продовгувате гніздо з вузеньким входом і виходом з протилежного боку. Матеріалом для гнізда слугують тоненькі сухі стеблини рослин, які дивовижним способом сплетені, переплутані між собою. У такий спосіб ця пташка намагається вберегти свою "оселю" від ворогів. А в народі кажуть, коли хтось сплутав нитки, які не можна розплутати: "Сплутав, як ремезове гніздо".

Вовки, лисиці, бобри й інші звірі вчать своїх діток правильно поводитися у своїй "оселі", добувати їжу, ховатися від ворогів та ін.

Вдамося ще до одного порівняння діяльності людини і представників тваринного світу. Тварини користуються благами природи, але беруть від неї, як правило, лише стільки, скільки необхідно на поточний період. А людина поводиться з природою прямо-таки по-варварськи, на кшталт: "Як не з'їм всього, то хоч понадкушую".

Та все ж повернемося до проблеми виховання. Ми переконані, що здатність до виховання і у тварин, і у людей випливає із загальних законів еволюційного розвитку біологічних істот. Ось на цьому шляху еволюційного розвитку й складалася, викристалізовувалася практика виховання молодих поколінь. Український поет М.Т. Рильський у поетичній формі оцінив це народне багатство так:

Немає мудріших, ніж народ, учителів; У нього кожне слово — це перлина, Це праця, це натхнення, це людина.

Етнопедагогіка. Народна педагогіка
Прислів'я і приказки українського народу
Казки
Балади
Звичаї українського народу
Народна пісня
Думи
Легенди
Народна символіка
1.4. Педагогіка і релігія