Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. -
Виховання почуття соромливості

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

Почуття сорому, так само як і почуття істини, властиве кожній дитині. Завдання батьків і вихователів... не дати йому погаснути, але виховати його, розвинути, зміцнити.

При цьому, християнські батьки, дотримуйтесь таких правил:

І. Оберігайте ваших малюків від всього, що руйнує святе почуття соромливості. Як часто й тяжко грішать щодо цього багато батьків через нерозуміння чи через брак пильності! Як часто можна спостерігати, що матері дозволяють своїм малюкам на очах підростаючих сестер і братів бути в напівоголеному або зовсім голому стані. <...>

Християнські батьки! Допускаючи подібні вчинки, ви тяжко грішите проти дітей ваших і замість соромливості розвиваєте в них почуття безсоромності... У таких випадках досить одного серйозного зауваження, одного короткого застереження. Якщо після неодноразових таких зауважень не настане поліпшення поведінки дитини, тоді необхідно суворіше покарати її...

ІІ. Друге правило говорить: остерігайтеся, щоб тобі самому не бути причиною розтління невинності твоїх дітей. Але яким чином батьки можуть бути такою причиною? Різними способами.

Дуже багато батьків своє поведінкою передають дітям пристрасть до чуттєвості, схильність до безсоромності як сумну й фатальну спадщину на все життя.

Батьки бувають часто винні у розтлінні дітей тим, що вони занадто ніжать їх. Діти, які сплять на м'яких і теплих пухових перинах, довго після пробудження залишаються в постелі, діти, яким дають надто поживні і приправлені прянощами харчі або дуже рано привчають до вживання спиртних напоїв, зрештою, діти, які залишаються в безділлі без усяких занять, — знаходяться в більшій небезпеці втратити свою скормність і сором'язливість.

Безділля є матір'ю як усіх пороків, так і недоброчесності. Ось чому, якщо хочете ви, християнські батьки, мати дітей сором'язливих, то старайтесь загартовувати їх із самого раннього віку, привчати їх витримувати і спеку, і холод, і злигодні, і скорботи, вправляйте їх у праці й діяльності, охороняйте їх від розніженості, оскільки розніжене й розповніле тіло являє собою плідний ґрунт для пороку і недоброчесності.

Нарешті, дуже багато батьків несвідомо чи свідомо бувають спокусниками своїх власних дітей своєю необережністю, а інколи навіть безсоромною поведінкою. Сюди належать ті, наприклад, батьки, які на очах своїх дітей вільно одягаються й роздягаються, матері, які недостатньо скромно і акуратно годують грудьми своїх малят, які залишають чотири та п'ятирічних і старших дітей спати в одній із собою спальні, а інколи навіть кладуть на одну із собою постіль. Далі батьки, які між собою або з іншими у присутності дітей ведуть нескромні двозначні розмови, розповідають спокусливі пригоди, допускають нескромні, аморальні жарти й дотепи, в грубих виразах говорять про статеві стосунки, надто вільно поводять себе у своєму взаємному спілкуванні й т. ін.

Всіх батьків, які таким чином поводять себе на очах дітей своїх, удвічі, навіть утричі, стосуються страшні слова Спасителя: "Хто спокусить єдиного з братів моїх менших, віруючих в ім'я Моє, тому краще було б, якби жорновий камінь повісили йому на шию і він потонув би в безодні морській" (Мф. 18).

Бійтесь же, християнські батьки, накликати на себе цей страшний вирок, уникайте у ваших розмовах всього того, ...що може для ваших дітей бути причиною спокуси.

Тримайте ваших дітей до тих пір, поки це можливо, у невіданні щодо статевих стосунків.

Відповідайте на ці запитання обережно, ухильно, не відкриваючи їм всієї істини і не вдаючись до обману й казкових вигадок.

III. ...Спостерігайте за малими дітьми, щоб вони не мали ніякої спокуси втратити цнотливість. У цьому випадку повинен бути пильний нагляд за спальнями малюків... Не дозволяйте дітям різної статі спати в одній постелі.

IV. ...Виховуйте в серцях дітей своїх любов до сором'язливості і цнотливості на релігійних засадах, а не тільки із світської пристойності.

Необхідно для цього постійно вказувати дітям на око Бога, яке бачить все потаємне, проникає в найглибші тайнички серця, перед яким ніщо не може сховатися, на кожне нечисте побажання дивиться, як на тяжкий гріх"1.

Очевидно, що викладені у цих бесідах настанови й застереження в наш час різними людьми сприймаються по-різному. Віруючі можуть поділяти їх повністю. Атеїсти сприймуть ту їх частину, яка суголосна загальнолюдським моральним цінностям. Але так чи інакше раціональні зерна християнського вчення можуть бути корисними для морального виховання молодого покоління.

Православна педагогіка визначає, що підготовка людини до земного життя має здійснюватися в процесі духовно-морального становлення особистості. У рамках православної педагогіки, на думку Є. Шестуна2, пріоритетними є проблеми духовно-морального становлення особистості, забезпечення оптимальної духовної атмосфери, в якій відбувається правильний і вільний психофізичний розвиток, створення найбільш сприятливих умов для соціалізації людини. Православна педагогіка передовсім вирізняється своєю онтологічністю (онтологія (грец. on (ontos) — суще і logos — слово, вчення) — вчення про буття; розділ філософії, що вивчає фундаментальні принципи буття, найбільш загальні категорії сутнісного).

Предметом православної педагогіки є процес здобуття особистістю рятівного, морально бажаного духовного досвіду, який становив би основу її життєдіяльності.

Звернімося до змісту й сутності окремих аспектів християнської етики. Вони чітко окреслюють питання моральних цінностей людини.

Праця — джерело і засіб неосяжного духовного і матеріального багатства людини. Пам'ятай: "Шість днів працюй і роби всю працю свою..." (Вих. 20:9). "Ледача рука до убозтва веде, рука ж роботяща збагачує" (Притч. 10:4). "Хто обробляє землю свою, той хлібом наїсться, хто ж за гульками слідкує, той позбавлений розуму" (Притч. 12:11). "Коли ж від трудів своїх рук будеш їсти, блаженний ти, і добре тобі!" (Пс. 127:2).

Віра — форма й спосіб сприйняття соціальної інформації, норм, цінностей та ідеалів життя, коли вони, не будучи даними власним практичним чи пізнавальним досвідом, сприймаються як очевидні факти чи характеристики об'єктивної дійсності, сущого і належного. Віра — це абсолютна довіра людини Богу, яка не дозволяє їй за будь-яких обставин відвернутись від Нього.

Віра є впевненістю в існуванні невидимого: "А віраж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому" (Євр. 11:1). "А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли Лукавого" (Єф. 6:6—17).

Доброта, добро виражають позитивне моральне значення явищ суспільного життя у їх співвіднесеності з людським ідеалом. Добро є протилежне поняттю зла. Творець закликає робити добро повсякденно і повсякчас: "Ухиляйся від зла та добро роби, і будеш жити вічно..." (Пс. 37:27). "Навчіться робити добро; шукайте правди, спасайте пригнобленого; захищайте сироту, за вдову заступайтесь" (Іс. 1:17). "Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а зла людина зі скарбу злого виносить лихе" (Мат. 12:35). "Адже кожному, хто має, дасться йому і примножиться, хто ж не має, відніметься від нього й те, що він має" (Мат. 25:29).

Благодать — щирість і щедрість у ставленні до людини. "Не захоплюйтеся різними чужими вченнями, адже краще зміцнювати серця благодаттю, а не справами, від яких не одержали користі ті, що віддалися їм" (Євр. 13:9).

Совість — категорія етики, що характеризує здатність людини здійснювати контроль за власною діяльністю, давати об'єктивну оцінку своїм діям. Совість — це внутрішній свідок людини, внутрішній об'єктивний суддя, який засуджує чи виправдовує її. Будьте справедливим суддею над собою: "Адже коли язичники, що не мають Закону, з природи гонять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їх сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдовують одна одну" (Рим. 2:15). "Адже коли серце наше осуджує нас, то тим паче Бог, тому що Бог більший серця нашого та знає все" (1 Іоанн 3:20). "Моліться за нас; адже ми впевнені, що маємо добру совість, тому що бажаємо поводити себе чесно" (Євр. 18:18).

Співчуття є однією із форм любові до людини, реакцією на чуже горе, страждання, переживання. Проникайтеся співчуттям: "Радійте з тими, хто радіє, і плачте з тими, хто плаче!" (Рим. 12:15). "А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, пробачайте один одному. Як і Бог через Христа вам пробачив!" (Еф. 4:32). "Нарешті, будьте всі однодумці, співчутливі, братолюбні, милосердні, смиренномудрі" (1 Патр. 3:8). "Ставлячись поблажливим один до одного і пробачаючи взаємно, якщо хто на кого має скаргу..." (Кол. 3:13).

Милосердя — жаліслива, співчутлива й діяльна любов, яка виявляється в готовності допомагати кожному злидареві, нужденному та поширюється на всіх людей, а в широкому сенсі — на все живе. "У потребах святих беріть участь; будьте гостинні до подорожніх" (Рим. 12:13). "Остерігайтесь творити милостиню вашу публічно, щоб люди бачили вас, тому що не матимете нагоди … Тому, коли чиниш ти милостиню, тане труби перед собою, як роблять лицеміри у синагогах і на вулицях, щоб хвалили їх люди" (Мат. 6:1:3). "Той, хто дає убогому, не збідніє, хто ж свої очі ховає від нього, той зазнає багато проклять" (Пр. 28:27).

Любов — це почуття, що характеризує відносини між людьми, які ґрунтуються на високих емоційно-духовних переживаннях, закріплює цінності людини. У Біблії поняття "любов" передано двома словами: "філіа" та "агаяе". Слово "філіа" означає сердечну прихильність, почуття ніжності, любов між батьками та дітьми. Слово "агане" означає істинну любов у широкому значенні цього слова: любов Бога до людей, з якої випливає любов людей між собою, а також і любов до недругів.

Любов — серцевина життєдіяльності людини; "Любов довготерпелива, любов лагідна, любов не зрадить, любов не чваниться, не горда, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не роздратовується, не гнівлива, не радіє неправді, а радіє істині, усе покриває, всьому вірить, завжди надіється, все терпить" (1 Кор. 13:4—7). "Любов хай буде нелицемірна, відвертайтесь від злого, прихиляйтесь до доброго. Любіть один одного братньою любов'ю; випереджайте один одного шанобливістю" (Рим. 12:9—11). "Люби ближнього твого, як самого себе" (Мат. 22:39). "Чоловіки, любіть своїх дружин..." (Еф. 5:25).

Жінка (дружина). Рівність чоловіка й дружини у встановленому з волі Господа Бога шлюбі, в якому кожний із них займає належне йому місце відповідно до свого призначення і несе покладену на нього відповідальність.

Обов'язки жінок стосовно своїх чоловіків: "...А дружина нехай поважає свого чоловіка!" (Еф. 5:33). "Нехай віддає чоловік своїй дружині належну любов, а дружина своєму чоловікові. Дружина не владна над тілом своїм, а чоловік. Так само і чоловік не владний над тілом своїм, а дружина. Не ухиляйтесь одне від одного..." (1 Кор. 7:3—4). "А одруженим же наказую не я, а Господь: нехай не розлучається дружина з своїм чоловіком!" (1 Кор. 7:10).

Батьки несуть відповідальність перед Богом за виховання дітей: "І покладете ви ці слова мої в серце та в душу, і прив'яжете їх у знак на руку свою, і нехай вони будуть пов'язкою над вашими очима. І навчайте ними синів своїх, говорячи про них, коли ти сидітимеш у домі своїм, і коли ходитимеш дорогою, і коли лягаєш, і коли встаєш" (Повт. Зак. 11:18—19). "Настав юнака на початку дороги його; він не відступить з неї навіть коли й постаріє" (Притч. 22:6).

Діти повинні шанувати своїх батьків: "Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі" (Вих. 20:12).

Неправда (брехня) — це перекручення істини, що передбачає введення когось в оману. Неправда може набирати різних форм: обдурювання, шахрайства, фальшивого свідчення та ін.

Треба пам'ятати: "Не свідчи неправдиво на свого ближнього" (Вих. 20:16). "Коли ж гірку заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не хваліться і не говоріть неправди на правду. Це не та мудрість, яка сходить зверху, але земна, тілесна та демонська" (Як. 3:14). "Уся неправда — то гріх" (1 Іоанн 5:17).

"Адже хто хоче любити життя та бачити добрі дні, нехай стримає свого язика від лихого та уста свої від лукавих слів" (1 Петр. 3:10). "Набування майна язиком неправди — це скороминуча марнота шукаючих смерті" (Притч. 21:6).

Крадіжка — це гріх перед людьми, за який треба карати: "Не кради" (Вих. 20:12). "Хто крав, нехай більше не краде, а краще нехай працює, роблячи своїми руками добро, щоб мав що подати нужденному" (Еф. 4:28). "Не грабуй бідного, адже він і так бідний..." (Притч. 22:22—23). "...Ні злодії, ні зажерливі, ні п'яниці, ні грабіжники — Царства Божого не вспадкують"(1 Кор. 6:10).

Лінощі — це вияв бездіяльності, млявості людини. Лінива людина — тягар для інших. Людині забороняється: "Не люби спати, щоб тобі не збідніти; тримай відкритими свої очі, і будеш досхочу їсти хліб" (Притч. 20:13). "...Хто працювати не хоче, той нехай і не їсть!" (2 Сол. 3:10). "Піди до мурашки ледарю, подивись на роботу її, і помудрішай! Нема в неї ні начальника, ні наглядача, ні правителя, вона заготовляє влітку свій хліб, збирає у жнива свою їжу" (Притч. 6:6—8). "Ледача рука до убозтва веде, рука ж роботяща збагачує" (Притч. 10:4).

Вороги. Гріхопадіння Адама і Єви стало причиною появи на землі ворожнечі та її носіїв — ворогів. Ісус Христос прийняв мученицьку смерть на хресті за людей, коли вони ще були ворогами. Тим самим Ісус зробив любов до ворогів очевидною реальністю.

Не відповідати злом на злої "Не платіть злом за зло, або образою за образу, навпаки, благословляйте, знаючи, що на це вас покликано, щоб ви успадкували благоговіння" (1 Петр. 3:9). "Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми" (Рим. 12:17). "Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує..." (Мт. 5:44.). З останнім постулатом навряд чи можна погодитися.

Людський гнів — це емоційна реакція, яка виникає у тих випадках, коли зачіпається, порушується чи піддається загрозі щось особливо цінне для цієї людини: "Усяка прикрість, і гнів, і лютість, і крик, і лайка зі злобою нехай будуть відкинуті вами. А ви один до одного будьте ласкаві, співчутливі, прощаючи один одному..." (Еф. 4:31—32). "Нерозумний гнів пізнається відразу, розумний же мовчки ховає образу" (Притч. 12:16). "Не поспішай духом твоїм гніватись; адже гнів гніздиться в серцях дурнів" (Екл. 7:9).

Розпуста. Завжди пам'ятайте: "Не чинити розпусти!" (Вих. 20:14). "Хто чинить розпусту, не має той розуму, він знищує свою душу..." (Притч. 6:32). "А розпуста й нечистота усяка й зажерливість нехай навіть не згадуються поміж вами, як личить святим; а також лихослів'я та жарти, що непристойні вам, а краще подяка. Знайте це, що жодний розпусник чи нечистий або зажерливий, який є ідолослужителем, не має спадщини в Христовому й Божому Царстві" (Еф. 5:3—5). "Нехай буде в усіх чесний шлюб та ложе непорочне, а блудників та розпусників судитиме Бог" (Євр. 13:4). "І з жодною худобою не лягай, щоб не стати нею нечистим. І жінка не стане перед худобою на злягання — це паскудство!" (Лев. 18:23). "А з чоловіком не будеш лежати як з жінкою — гидота воно!" (Лев. 18:22). "Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники. Царства Божого не вспадкують вони!" (1 Кор. 6:9—10).

Багатство — це володіння власністю, яка своїми розмірами набагато переважає життєво необхідний рівень. Багатство тимчасове: 1. "...Адже багатство твоє не навіки, і чи влада твоя з роду в рід?" (Пр. 27:24). 2. "Бог сказав йому: нерозумний! — вже в цю ніч душу твою візьмуть у тебе; і кому ж дістанеться все те, що ти наготував?" (Лк. 12:20). 3. "І як голий вийшов він із лона матері своєї, таким і завершує свій життєвий шлях, і нічого не візьме від здобутого ним, що міг би він понести у руці своїй. І це також недуга болюча: яким прийшов він, таким він і повернеться. Яка ж йому користь, що трудився він на вітер" (Екл. 6:14—15).

Багатство — скороминуче: "Не мордуйся, щоб мати багатство, — відступися від думки своєї про це, — свої очі ти звернеш до нього, — і нема вже його..." (Пр. 23:4—5).

Багатство "сліпить" людину: "Ось ти говориш: "Я багатий, розбагатів, і ні в чому не маю потреби; а не знаєш, що ти нещасний і жалюгідний, і убогий, і сліпий, і голий" (Відк. 3:17).

Любов до багатства є джерелом усіх бід: "Адже корінь усього лихого — це грошолюбство, якому віддавшись, деякі ухилились від віри і самі себе прирекли на численні страждання" (1 Тим. 6:10).

Багатство здобуваєш працею: "Ледачий не засмажує своєї дичини; а майно людини трудящої примножене" (Пр. 12:27). "Багатство від метушні зменшується, а той, хто збирає трудом, примножує його" (Пр. 13:11).

Багатство часто веде до: а) жорстокості: "Бідний говорить благально, багатий же відповідає зухвало" (Пр. 18:23); б) обману: "Куріпка сідає на яйця, яких не несла; таким є той, хто багатство набув неправдою: він залишить його в середині днів своїх і нерозумним залишиться на кінець життя свого" (Єр. 17:11); в) зажерливості: "Хто срібло любить, той не насититься сріблом; і хто любить багатство, той не має користі від нього. І це — суєта" (Екл. 5:9).

Хабар — матеріальна винагорода посадовій особі за ті чи інші послуги поза межами дозволеного. Бережись цієї спокуси: "А хабара не візьмеш, адже хабар освічує зрячих і викривлює слова справедливих" (Вих. 23:8). "Проклятий, хто бере підкуп, щоб убити душу та пролити кров невинну!" (Повт. Зак. 27:25). "Коли мудрий кого утискає, той сам нерозумним стає, а хабар губить серце" (Екл. 7:7). "Горе тим, ...які за подарунки виправдовують винного і невинних позбавляють законного!" (Іс. 5:23). "Голови (керівники) його судять за хабарі і навчають за плату його священики, і за срібло пророкують пророки його, хоч на Господа вони опираються, говорячи: "Хіба Господь не серед нас? Біда не прийде до нас!" (Мих. З:!!)1.

Як бачимо, навіть побіжний погляд на сутність православної етики переконує, що Святе Писання — це енциклопедія педагогічної мудрості. Шкода, що значна частина людей відійшла від сутності морально-духовного багатства, що відбиралося, викристалізовувалося, шліфувалося впродовж тисячоліть. Тут бачимо і зміст, і принципи, і форми, й шляхи та методи утвердження моральних цінностей як провідної ідеї життєдіяльності й порятунку людства.

Розділ 2 МЕТА Й ЗАВДАННЯ ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ
2.1. Сутність людини як об'єкта й суб'єкта виховного процесу
Генетична культура. Спадковість
Особливості анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей
Темперамент
Холерик.
Сангвінік.
Флегматик.
Меланхолік.
Вікові особливості хлопчиків-підлітків
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru