Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. -
3.2. Методи виховання

У справі виховання людини важливо концентрувати увагу не лише на питаннях досягнення мети, розв'язання завдань виховання, його змісту, принципів, тобто, що робити, а й на тому (і це особливо важливо!) як це робити. К.Д. Ушинський неодноразово підкреслював, що методи виховання — це інструменти конкретної діяльності педагога.

У педагогічній літературі подаються різні підходи до з'ясування дефініції "метод виховання". Український педагогічний словник так трактує це поняття: "Методи виховання — це сукупність загальних способів розв'язання виховних завдань і здійснення виховних взаємодій, способів взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованих на досягнення цілей виховання; сукупність специфічних способів і прийомів виховної роботи, які використовуються в процесі формування особистісних якостей учнів для розвитку їхньої свідомості, мотиваційної сфери й потреб, для вироблення навичок і звичок поведінки й діяльності, а також їх корекції і вдосконалення".

Інші автори ототожнюють методи виховання з шляхами виховної діяльності2. С.Г. Карпенчук вважає, що поняття "методи виховання" і "форми виховання" дуже близькі між собою. Вона стверджує: "Методи — це оптимальні підходи до ефективного розв'язання тих виховних завдань, які визначаються метою виховання"3.

На нашу думку, кожне педагогічне поняття повинно мати конкретні межі своєї дії. Тому і метод виховання, як інструмент педагогічної дії, має відзначатися конкретністю.

Методи виховання (грец. methodos — спосіб, шлях) — способи впливу вихователя на свідомість, волю та поведінку вихованця з метою формування у нього стійких переконань і певних норм поведінки.

Методи виховання тісно пов'язані з прийомами виховання. Останні є складовими тих чи інших методів і визначають шляхи реалізації вимог конкретного методу виховання.

Методи і прийоми виховання є своєрідними інструментами в діяльності педагога. Але для дієвості, ефективності їх застосування необхідно використовувати певні засоби — надбання матеріальної і духовної культури (художня і наукова література, радіо, телебачення, кіно, предмети образотворчого мистецтва, архітектури та ін.), форми та види виховної роботи (бесіди, збори, ігри, спортивна діяльність, гурткова робота, конференції та ін.), які використовуються у процесі дії того чи іншого методу.

Важливе місце в системі засобів виховання, які підвищують дієвість методів виховання, посідають природа, праця, національні духовні здобутки (колискові пісні, казки, легенди, обряди, звичаї та ін.)

Методи, прийоми і засоби виховання перебувають у діалектичному зв'язку і створюють систему впливу на вихованця. А їхня внутрішня змістова сутність і використання зумовлюються метою і завданнями виховання.

Традиційно методи виховання класифікують відповідно до їх функціональної спрямованості і виділяють такі групи методів:

• формування свідомості та переконань;

• організації діяльності та формування поведінки;

• стимулювання та коригування поведінки і діяльності особистості.

Розглянемо сутність і технологію застосування методів виховання, які спрямовані на формування свідомості та переконань вихованців.

У демократичному суспільстві, де взаємини між людьми ґрунтуються передусім на гуманістичних засадах, діяльність особистості може бути ефективною і повноцінною, якщо вона спирається на свідомість і переконання. Тому група методів, спрямована на формування свідомості та переконань, є визначальною. До неї належать: приклад, переконування, вимога.

У діяльності вихователя переконування є основним інструментом впливу на особистість вихованця. Переконування — це метод виховання, що передбачає умисний цілеспрямований вплив на свідомість, волю і почуття вихованців з метою формування у них стійких переконань, певних норм поведінки.

Поняття "переконання" і "переконування" не тотожні. Переконання є філософською категорією і визначається як інтелектуально-емоційне ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного) через єдність доведення та віри. Переконування — педагогічна категорія, дія, яка е інструментом впливу на особистість.

Говорячи про метод переконування, варто зважати на те, що основним засобом реалізації його вимог є слово вихователя. Силу слова підтверджує народна мудрість:

"Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш"; "Добре слово людину живить, від поганого — голова болить"; "Від теплого слова й лід розмерзає"; "Лагідні слова роблять приятелів, а гострі — затятих ворогів"; "Красне слово — золотий ключ"; "Мудре слово до істини приведе, облудне — тільки свого хазяїна знайде"; "Ласкаве слово й буйну голову упокорить".

Т.Г. Шевченко, ввібравши мудрість народної педагогіки, писав:

Ну що б, здавалося слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється — ожива. Як їх почує!.. Знать, од Бога І голос той і ті слова Ідуть меж люде.

Біблійна мудрість стверджує — "спочатку було слово". Талановиті педагоги-мислителі вбачали у слові велику силу впливу на особистість. В.О. Сухомлинський писав: "Слово — найтонше доторкання до серця: воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Слово обертається найнесподіванішими вчинками навіть тоді, коли його немає, а є мовчання. Там, де потрібне гостре, пряме, чесне слово, іноді ми бачимо ганебне мовчання. Це найогидніший вчинок — зрада. Буває й навпаки: зрадою стає слово, яке повинно берегти таємницю. Мудре й добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне — приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і заслужити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і заронити невіру, надихнути на працю і скувати сили душі..."1.

Переконування, як метод виховання, реалізується через низку прийомів. Варто зауважити, що прийоми можуть виступати складовою певного методу, а можуть і викопувати функцію самостійного методу. Загалом вимоги методу переконування реалізуються шляхом використання системи таких прийомів: пояснення, розкриття можливих наслідків діяльності (бездіяльності), бесіда, звернення до почуттів совісті та честі, диспут, умовляння, застереження (рис. 3.1).

Пояснення передбачає розкриття сутності норм і правил поведінки з метою регулювання і коригування діяльності особистості. Людина (дитина), потрапляючи в нову соціальну ситуацію, ще незнайома з новими для неї правилами і нормами поведінки. Вона стикається зі значними утрудненнями соціально-психологічного характеру. І тут потрібна конкретна допомога педагога-вихователя. Наприклад, дитина починає навчатися в першому класі. Вчитель повинен пояснити їй особливості поведінки в широкому аспекті повсякденної діяльності: як одягатися, збиратися до школи; що приносити з собою і чого не варто; як сидіти за партою; як звертатися до вчителя; коли можна (і треба) звернутися за дозволом, щоб вийти з класу і багато іншого. Молода людина вступила до професійного навчального закладу. Тут діють свої норми поведінки, які визначені правилами внутрішнього розпорядку закладу. Необхідне ознайомлення з ними, роз'яснення. Учні вперше йдуть на екскурсію в зоопарк. їм обов'язково треба попередньо пояснити правила і особливості поводження з тваринами.

Прийом реалізації вимог методу переконування

У роботі з дорослими людьми також не можна нехтувати таким прийомом, як пояснення, щоб забезпечити умови для формування свідомої поведінки. Наприклад, випускник економічного факультету розпочинає свою професійну діяльність у банку. Окрім загальних принципів професійної етики банківського працівника, з якими молодий фахівець ознайомився під час навчання у вищому навчальному закладі, в конкретній установі діють свої правила та норми поведінки. Тому допомога керівника цієї установи в формі роз'яснення є необхідною для молодого колеги.

Така діяльність вихователя може бути тривалою, вимагає від нього терпіння і наполегливості, врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованців.

У цьому процесі необхідно враховувати ще один важливий аспект: не лише знайомити вихованця із зовнішнім змістом того чи іншого правила (як треба йому діяти), а обов'язково пояснювати, чому необхідно дотримуватися встановленого правила.

Особливості соціально-психічного розвитку дітей молодшого і середнього віку (а інколи і старшого) характеризуються недостатнім рівнем сформованості здатності до самооцінки, аналізу можливих результатів власних дій чи бездіяльності. Тому в системі використання методу переконування вихователь може вдатися до прийому розкриття наслідків дій у конкретній ситуації з метою попередження негативних дій. При цьому для переконливості варто вдаватися до яскравих прикладів. Наприклад, підліток під час екскурсії в зоопарк всупереч забороні переліз через бар'єр до клітки тигра, який відкусив обидві руки хлопчика. Або: на військових полігонах інколи залишаються вибухонебезпечні предмети. Діти їх підбирають і це призводить до трагічних наслідків. Вихователі (батьки, вчителі), формуючи у дітей переконання свідомої поведінки, мають розкривати можливі результати помилкових дій з такими предметами.

В останні десятиріччя спостерігається зростаючий потяг значної частини молоді до паління, вживання алкоголю і наркотичних речовин, азартних ігор. Тут потрібна наполеглива робота з дітьми та молодими людьми, щоб уберегти їх від цієї небезпечної спокуси. Ефективним може бути прийом розкриття через телебачення наслідків дій людей, які потрапили в залежність від наркотичних речовий. Прикладом може слугувати телевізійний кліп, у якому схематично показано еволюцію розвитку людини від мавпи до homo sapiens, а далі молода людина "зустрічається" зі шприцем з наркотиком, "спотикається" об нього, а далі відбувається його деградація, падіння нижче рівня тварини. В окремих випадках людину треба "злякати", впливати на неї розкриттям картини особистої трагедії через потрапляння в наркотичний морок: документальні кадри фізичної і соціально-психічної деградації молодих людей і їхні діти, народжені з фізичними та психічними вадами. Або, документальна розповідь про талановитого інженера-конструктора, показ результатів його праці (технічних пристроїв, унікальних виробів та ін.), гарна сім'я (вродлива дружина, 16-річний син-розумник), але інженер, чоловік, батько у сорок років помирає від раку легень. Перед смертю він згадує свій життєвий шлях і відзначає на ньому негативні віхи: в 10 років під впливом старших хлопців пристрастився до цигарок. І так 30 років — у полоні цього своєрідного наркотичного зілля.

Вдаючись до прийому розкриття наслідків дій, не варто застосовувати підходи так званої "охоронної педагогіки": нічого не роби, щоб раптом чогось не трапилося. Треба залучати вихованців до різних видів діяльності, розкривати наслідки можливих помилок, створюючи цим належні умови для формування соціальної зрілості особистості.

Певне місце в системі виховання і, зокрема, формування переконань особистості посідає прийом бесіди, який передбачає створення умов для усвідомлення особистістю сутності тих чи інших правил, норм поведінки. Бесіда — багатоаспектне поняття. Вона може виступати як метод педагогічних досліджень, або метод навчання, що належить до групи словесних. У системі виховання бесіду можна віднести до форми виховної роботи. А як прийом вона допомагає з'ясувати, як вихованець розуміє сутність певних правил і норм поведінки, наскільки в нього сформувалися звички щодо їх дотримання. Бесіда у системі виховання з погляду прийому — це доволі тонкий інструмент. Його варто використовувати в індивідуальному порядку з урахуванням особливостей конкретної особистості. Педагог торкається душі дитини. Тут потрібно дотримуватися тактовності, толерантності.

Стосовно бесіди, як прийому реалізації вимог методу переконування, слушні думки знаходимо в творах А.С. Макаренка: "Кожне узнавання чого-небудь нового про вихованця у вихователя негайно повинно перетворитися в практичну дію, практичну пораду, прагнення допомогти вихованцеві. Таку допомогу, такий рух до постійної мети тільки зрідка можна подати в простій бесіді з вихованцем, в простому поясненні йому різних істин. Бесіди недосвідченим вихователям здаються вищим виявленням педагогічної техніки. Насправді ж вони є найбільш кустарними педагогічними прийомами. Вихователь повинен завжди добре знати таке: хоч всі вихованці й розуміють, що в дитячому закладі їх вчать і виховують, проте вони не дуже люблять підлягати спеціальним педагогічним процедурам і тим більше не люблять, коли з ними без кінця говорять про користь виховання, моралізуючи кожне зауваження. Тому суть педагогічної позиції вихователя повинна бути прихована від вихованців і не виступати па перший план. Вихователь, який без кінця переслідує вихованців явно спеціальними бесідами, набридає вихованцям і майже завжди викликає деяку протидію".

Формуючи поведінку вихованців на засадах свідомості, в окремих випадках доречно вдаватися до прийому умовляння. Умовляння спрямоване на попередження навмисних негативних дій вихованця з метою їх завчасного гальмування, з врахуванням індивідуальних особливостей його соціально-психічного розвитку. Наприклад, класний керівник, знаючи індивідуальні особливості вихованця, схильність його до недбайливого виконання обов'язків чергового у класі в разі відсутності прямого контролю з боку педагога, завчасно нагадує учневі: "Сергію, ти сьогодні черговий, а тому подбай про ретельне прибирання класної кімнати. Не допусти тієї помилки, яка зашкодила тобі добре викопати обов'язки чергового минулого тижня". І ще один приклад.

Мама, знаючи, що в її дванадцятирічного сина недостатньо сформоване почуття відповідальності при виконанні домашніх доручень, вдається до прийому вмовляння: "Андрійку, сходи в магазин і купи хліба, солі, пачку маргарину. Хочу спекти пиріжки. Купиш — і зразу ж додому. Тато прийде з роботи — будемо обідати. Та дивись, щоб не трапилось як минулого разу: побіг з покупками не додому, а на стадіон. Загулявся так, що собаки порвали сумку і з'їли хліб. Пообідаємо, а тоді підеш гуляти. Не підведеш?" Така пересторога-нагадування психологічно ставить вихованця у наперед визначені рамки поведінки.

У системі виховної роботи з учнями старшого шкільного віку необхідно формувати переконання щодо складних моральних категорій. Оскільки вихованці цього віку мають значний соціальний досвід, певною мірою сформовану здатність до самооцінки власних дій, слід вдатися до такого прийому формування свідомості і переконань, як диспут. Він може бути і самостійним методом, і навіть своєрідною формою виховної роботи. Диспут — це прийом формування переконань і свідомої поведінки шляхом дискусії, суперечки у процесі вербального спілкування з групою вихованців. У ході дискусії перевіряються власні погляди на ті чи інші явища, відбувається утвердження чи неутвердження цих поглядів у порівнянні з думками співрозмовників. У цьому процесі формується така важлива риса людини, як толерантність. На диспут виносяться проблеми морально-етичного порядку, які не можуть бути обмежені однозначними відповідями, трактуваннями. Наприклад: "У чому сенс життя людини?", "А якщо це кохання?", "Щастя людини. У чому воно?", "Чи справді все в житті можна купити?", "Дружба і кохання: який зв'язок між цими поняттями?", "Праця — джерело щастя. Чи справді це так?" та ін. Нижче ми розглянемо технологію підготовки та проведення юнацького диспуту.

Важливе значення в соціальному та психологічному становленні особистості мають такі моральні категорії, як совість, сумління, честь.

Совість
Групи непрямих вимог
Формування вмінь і звичок
Метод вправ
Метод привчання
Метод змагання
Метод критики
Метод заохочення
Метод покарань
Метод вибуху