Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. -
Метод вибуху

Специфічним і спірним є метод "вибуху", який впроваджував і описав А.С. Макаренко. "Під вибухом, — писав Антон Семенович, — я зовсім не розумію такого положення, щоб під людину підкласти динаміт, підпалити і самому тікати, не чекаючи, поки людина злетить у повітря. Я маю на увазі раптову дію, яка перевертає всі бажання людини, всі її прагнення".

Цей метод не можна віднести ні до заохочення, ні до покарання. Його своєрідність у тому, що він сприяє стимулюванню позитивної діяльності особистості вихованця, і може використовуватися для гальмування негативних дій вихованців.

Метод "вибуху" передбачає вплив педагога на виховання засобами, які є протилежними тим. що вів їх зазвичай очікує від вихователя. Це досить специфічний засіб впливу, який вимагає від вихователя прояву особливої майстерності. Цей метод можна застосовувати з урахуванням таких чинників: у разі необхідності перевиховання школярів; глибокого знання індивідуальних особливостей вихованця; досконалого володіння технікою застосування такого методу; наявності здорового психологічного клімату в колективі, в якому перебуває вихованець.

Наведемо приклад застосування методу "вибуху" з практики А.С. Макаренка.

"Ще в 1932 році я мав поновити свою комуну, де було 150 чоловік, новими 150 дітьми, багатьох я мусив приймати протягом 2 тижнів.

У мене вже була дуже хороша організація комунарів... Всі були міцно пов'язані, були дуже дружні, мали дуже красиву, точну, бадьору дисципліну, чудово вміли працювати, пишалися своєю комуною і своєю дисципліною. їм можна було доручити досить відповідальні завдання...

Комуна жила досить заможно, тому що була на господарському розрахунку.

Ми так збирали дітей. Ми їх збирали завжди в швидких поїздах. Це було в Харкові. Діти, що їхали в швидких поїздах, — це був наш контингент, ми мали право на цей контингент...

Сім-вісім комунарів, один з яких призначався на тимчасового командира на одну ніч, вирушали для того, щоб зібрати цих дітей.

Тимчасовий загін протягом 2—3 годин збирав безпритульних з дахів, з убиралень, витягав з-під вагонів. Вони вміли збирати цих "пасажирів". Я ніколи не зміг би їх знайти.

На вокзалі відводили спеціальну кімнату. У цій кімнаті відбувався перший мітинг.

Цей мітинг полягав не в умовлянні йти в комуну, а носив таку форму. Наші комунари зверталися до дітей з такими словами: "Дорогі товариші, наша комуна переживає великі труднощі в робочій силі. Ми будуємо новий завод, ми прийшли до вас з проханням допомогти нам".

І безпритульні були певні, що це так.

їм говорили: "Хто не хоче — може їхати далі швидким поїздом". І далі починався той метод здивування, який я хочу назвати методом "вибуху".

Звичайно діти завжди погоджувалися допомогти нам у нашому будівництві. У цій кімнаті вони залишалися ночувати. А другого дня, о

12-й годині, вся комуна з оркестром — у нас був дуже хороший оркестр, 60 білих труб, — з прапором, у парадних костюмах з білими комірцями, з найвищим шиком, з вензелями і т. ін., вистроювалися у шеренгу біля вокзалу, і, коли цей загін, запинаючи свої кафтани, дріботячи босоніж, виходив на площу, одразу лунала музика, і вони бачили перед собою фронт. Ми їх зустрічали звуками оркестру, салютом, як наших кращих товаришів.

Потім попереду вистроювалися наші комсомольці, дівчата, слідом за ними йшли безпритульні діти, а потім ще йшов взвод.

І вся ця група йшла дуже урочисто по 8 чоловік в ряд.

Громадяни плакали від зворушення , але ми бачили, що це тільки техніка і нічого сентиментального.

Коли їх приводили в комуну, вони йшли в лазню і виходили звідти підстрижені, вимиті, одягнуті в такі самі парадні костюми з білими комірцями.

Потім на тачці привозилась їх стара одежа, поливалась бензином і урочисто спалювалась.

Приходили двоє старших чергових по подвір'ю з мітлами і змітали весь попіл у відро.

Багатьом моїм співробітникам це здавалося жартом, але насправді це справляло надзвичайне враження.

З цих безпритульних, яких я збирав з поїздів, я міг би назвати двох-трьох, які не стали на належні рейки.

Але ці діти ніколи не забудуть їх прийому на вокзалі, це вогнище, нові спальні, нове поводження, нову дисципліну, і назавжди у них залишаються сильні враження"1.

Не варто пов'язувати метод "вибуху" лише з покаранням, з психологічним тиском на особистість. Цей засіб залежно від психологічних особливостей індивіда може мати м'який характер, спрямований на заспокоєння, підбадьорювання. Ось приклади використання методу "вибуху" саме з такою метою.

1. Дитячий будинок. Три підлітки 11—12 років змовились втекти з дитячого будинку. Завчасно запаслися хлібом, іншою провізією. Однієї ночі, коли всі заснули, хлопці вибралися зі спальні, вийшли на дорогу, яка вела до залізничної станції. Відстань чимала — 20 кілометрів. Розвиднілось. Розпочався рух автомобілів. Хлопці ховалися за кущами. Згодом їм вдалося дістатися до залізничної станції. Раділи, що десяти мети. Але їх уже чекали педагоги дитячого будинку і працівники міліції.

Того ж дня засмучених, стомлених, брудних утікачів привезли в дитячий будинок. Привели прямо в кабінет директора. Директор довго, досить уважно дивився на втікачів. Потім дістав з-під стола нагайку, якою поганяв коня, на якому полюбляв їздити. Хлопці зовсім злякалися: "Оце попаде...". Та директор підійшов до шафи, дістав звідти велику банку малинового варення, насипав його у велику миску, дав хлопцям ложки і сказав з батьківською прихильністю: "їжте, хлопці, скільки захочете. Ось ще булка. І скажіть потім, що в нашому дитячому будинку погано...".

Хлопці подивилися один на одного і взялися за ложки.

2. Учителька з 35-річним стажем на початку навчального року взяла під своє педагогічне крило учнів 5-го класу. У його складі були діти з різних шкіл. Колектив лише складався і вчителька докладала багато зусиль, щоб він якомога швидше сформувався. Навчався в цьому класі Дмитро В. Мешкав він у приміському селі. Там закінчив початкову школу. Батько залишив сім'ю, коли Дмитрикові було шість років. У родині була ще п'ятирічна сестричка Леся. Мама працювала дояркою в місцевому сільськогосподарському підприємстві.

Хлопчик важко пристосовувався до нового для нього колективу, часто сварився з однокласниками, порушував дисципліну на уроках, недбало ставився до виконання домашніх завдань. Класний керівник доброзичливо ставилася до Дмитра, зустрічалася з його матір'ю, залагоджувала конфлікт. Та згодом вона захворіла, тривалий час лікувалася. Повернулася лише через чотири місяці. За цей час у Дмитра зовсім розладналися стосунки з однокласниками та учителями.

Під кінець уроків п'ятикласники дізналися, що їх класний керівник уже в школі й вирішили дочекатися її. Дмитрик принишк, якось знітився, блимав очима на всі боки, ніби боявся чогось. Ось вчителька зайшла до класу. Доброзичливо привіталася з дітьми. Учні також виказали свою радість з приводу появи вчительки. Лише Дмитрик сидів мовчки, похнюпився, опустивши очі додолу.

— Діти, я рада вас усіх бачити. Завтра ви мені розповісте про все й усіх — промовила класний керівник і підійшла до Дмитрика. Він підвівся. Вчителька по-материнськи обняла хлопчика, поцілувала його, приголубила. І вийшли разом з класу...

На другий день Дмитрик завчасно прийшов у школу: підтягнутий, охайно вдягнений. Вчительку зустрів ще при вході на подвір'ї школи. А після уроків учителі ділилися здогадами: "І що це раптом трапилося сьогодні з нашим бешкетником Дмитром?"

У процесі виховання не може бути стандартних ситуацій і стандартних підходів до застосування способів виховного впливу. Тут педагогіка повинна бути творчою, мистецькою. Тому слушною і нині залишається думка А.С. Макаренка: "...Я переконаний, що ніякого засобу не можна розглядати відокремлено від системи. Ніякого засобу взагалі, хоч би який ми взяли, не можна визнати ні добрим, ні поганим, якщо ми розглядатимемо його окремо від інших засобів, від цілої системи, від цілого комплексу впливів".

У підході до використання методів виховання не можна давати якихось рецептів. З цього приводу К.Д. Ушинський писав: "Ми не кажемо педагогам — робіть так чи інакше, але кажемо їм: вивчайте закони психічних явищ, якими ви хочете керувати, і робіть, керуючись цими законами і тими обставинами, в яких ви хочете їх застосувати. Не тільки обставини ці без краю різноманітні, але й самі вдачі вихованців не схожі одна на одну. Чи можна ж при такій різноманітності обставин виховання й виховуваних індивідуумів зумовлювати які-не-будь загальні виховні рецепти?".

Коли до польського педагога Я. Корчака зверталися за порадою, як виховувати дітей, він відповідав: "Я не знаю і не можу знати, як невідомі мені батьки в невідомих для мене умовах можуть виховувати невідому мені дитину".

Та все ж варто зважати на певні педагогічні умови використання методів виховання. Зокрема:

• залежність вибору методів від мети і завдань виховання;

• урахування вікових особливостей вихованців;

• урахування індивідуальних особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку вихованців;

• урахування соціального середовища, в якому розвивається особистість;

• наявність і дієвість засобів виховного впливу;

• рівень сформованості професіоналізму педагога.

3.3. Особистість і колектив
Лідерство. Лідери
Стадії розвитку колективу
Питання теорії і практики розвитку колективу
3.4. Педагогічні засади оптимізації спілкування
Рівні спілкування
Види спілкування
Вербальне спілкування
Мануальне спілкування
Матеріальне спілкування