Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. -
3.3. Особистість і колектив

Останнім часом саме слово "колектив" і поняття, яке воно виражає, набуло дещо негативного відтінку. Окремі філософи, соціологи, педагоги, зокрема ті, що стоять на позиціях екзистенціалізму, піддають сумніву закономірність вирішального значення колективу в розвитку особистості, у вихованні молодого покоління. Причиною цьому є колектив, який знеособлює, нівелює, пригнічує особистість, робить її конформною, перетворює у стадну істоту. Для таких тверджень є об'єктивні підстави — практика функціонування колективу в умовах тоталітаризму. І справді, у тоталітарних державах авторитарні, тиранічні режими використовували колективізм як інструмент приручення, руйнування власного "Я" особистості, детермінації дій особистості волею колективу. Інтереси колективу непомірно вивищувалися над інтересами окремої людини, якій відводилася роль маленького "гвинтика", роботоподібного виконавця чужої волі. Роль колективу штучно гіпертрофувалася, оскільки це було вигідно правлячим режимам. Особливо помітно це виявилося у 20—ЗО роках минулого століття в колишньому Радянському Союзі. Чого варта тільки сумнозвісна колективізація.

Але ж повноцінне існування людини поза людським колективом, поза певною групою, спільнотою людей неможливе. За будь-яких умов народження, розвиток, становлення, соціалізація людини відбувається тільки в умовах функціонування середовища собі подібних істот. Отже, і виховання особистості в колективі є об'єктивною історичною закономірністю. Стадність у здоровому біологічному розумінні властива абсолютній більшості живих істот. їх групи, об'єднання нерідко відзначаються високою організацією, раціональністю, доцільністю. Навіть сучасну цивілізовану, високорозвинену людину дивує і захоплює раціональність організації життєдіяльності бджіл. Не менш загадковою е діяльність колоній мурашок, пінгвінів. За певними законами колективізму живе багато тварин: вовки, слони, олені, мавпи, бобри, пацюки та ін. Наведемо лише один приклад.

Діяльність колонії мурашок. Найбільше гніздо мурашок-листорізів, що належать до виду Аtta sexdens, було виявлено в Бразилії. Воно складалося з більш як 1000 великих камер, у яких жило приблизно від 5 до 8 мільйонів мурашок-робітників. У 390 камерах були розміщені "грибні сади". Щоб побудувати такий мурашник, робочим комахам довелось "викопати" близько 40 т землі. За співвідношенням розмірів мурашки і людини це прирівнюється до будівництва Великої Китайської стіни.

Люди з давніх-давен жили групами, об'єднаннями, племенами, кланами та ін. Це давало змогу створювати оптимальні умови для виживання, збереження і продовження роду, розвитку дітей — фізичного, психічного і соціального, добування їжі, будівництва житла, здійснювання обрядів, ритуалів, захисту від стихій, оборони від ворогів.

З упевненістю можна стверджувати, що величезні досягнення людства в освоєнні природних багатств, у розвитку науки й техніки — результат колективної діяльності. Колектив — це геніальний "формовитвір" соціальної діяльності людства, важлива передумова розвитку як окремої особистості, так і соціуму. Відмежовуючись від розуміння і трактування колективу в автократичному, тоталітарному сенсі (такий підхід неприйнятний для справді цивілізованого, культурного, демократичного суспільства), не можна відкидати реальну, позитивну, системотвірну роль колективу у вихованні, розвитку, формуванні людини. Саме колектив є важливим засобом, інструментом створення оптимальних психологічних і соціальних умов для всебічного гармонійного розвитку особистості, розкриття і розгортання її фізичних і психічних потенцій.

Колектив — це соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямі досягнення означеної мети і мають органи самоврядування. Отже, для дієвого колективу характерні певні взаємозалежні ознаки: спільна мета, колективна діяльність, наявність органів самоврядування. А.С. Макаренко наголошував: "Колектив — це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, що там є повноваження, відповідальність, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу, а є просто юрба або зборище"1.

Ми маємо усвідомлювати, що ідея виховання особистості в колективі за своєю суттю є природною необхідністю, породженням соціальної діяльності людства. Вона міцно за корі не-на в менталітеті українського народу. Українська народна педагогіка зосередила тисячолітній досвід щодо місця і ролі колективу у вихованні людини. У колективі вона вбачає живильне джерело всебічного розвитку особистості і передусім соціальну силу, що забезпечує формування її моральних цінностей. У народних прислів'ях знаходимо думки, які підтверджують колективістську психологію українців: "Громада великий чоловік", "Де дружно, там і хлібно", "Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеться", "Громада — це рада, що рішила — так і буде", "У товаристві лад — усяк тому рад" та ін.

Погляньмо на українські обрядові дійства — хрещення дітей, весілля, храмові свята, свято Івана Купала, толока, свято врожаю — всі вони здійснюються колективно, є колективними за своєю психологічною сутністю.

Яскравим прикладом розвитку філософії колективізму є громадська діяльність людей за часів козацької доби в Україні. І лише значно пізніше, коли за імператриці Катерини П було зруйновано і поневолено козацьку державу, з'явилось прислів'я "Моя хата скраю — я нічого не знаю". Така тенденція була зумовлена очевидно тим, що у тоталітарній державі, де насаджувалися і заохочувалися доноси, підкупи, стеження за поведінкою людей, окремій особистості треба було шукати індивідуальні засоби самозбереження, самовиховання, самозахисту.

Нині в Україні, яка прагне побудувати відкрите, громадянське, демократичне суспільство, принцип колективізму має бути вирішальним чинником виховання вільної людини.

В.О. Сухомлинський у роботі "Методика виховання колективу" писав: "Найважливіший період становлення особистості майбутнього громадянина — шкільні роки. Тому виняткову роль у формуванні підростаючої людини відіграє шкільний колектив. Саме він є основним соціальним середовищем, в якому виховуються потреби, розкриваються задатки, формуються здібності особистості. У шкільному колективі, з його багатогранними відносинами, завдяки спільній діяльності його членів забезпечується всебічний розвиток особистості, належна підготовка дітей і молоді до виробничої практики, до активної участі в суспільному житті".

Поява тенденцій нехтування принципом виховання особистості в колективі є виявом нігілізму щодо закономірностей і досвіду українського народу в царині психологічного і соціального розвитку.

Колектив як соціально діюча система виконує такі функції:

• організаторську: спрямовану на об'єднання членів колективу з метою виконання певних завдань;

• виховну: спрямовану на створення оптимальних умов для морального, розумового, фізичного, трудового виховання, забезпечення умов для психічного і соціального розвитку особистості;

• стимулювальну: таку, що сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості у всіх сферах; регулює поведінку членів колективу, впливає на формування позитивних якостей особистості — сили волі, гуманізму, працьовитості, толерантності, совісності, чесності, цілеспрямованості, гідності, скромності, стриманості та ін.

У практиці функціонування загальноосвітніх навчальних закладів (шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів) у підході до розуміння сутності поняття "колектив" нерідко окремо виділяють колектив вихованців і педагогічний колектив. А.С. Макаренко рішуче виступав проти такого розрізненого підходу: "...колектив учителів і колектив дітей — це не два колективи, а один колектив і, крім того, колектив педагогічний. Причому я не вважаю що треба виховувати окрему людину, я вважаю, що треба виховувати цілий колектив. Це єдиний шлях правильного виховання"2.

Цієї ж думки дотримувався й В.О. Сухомлинський. "Шкільний колектив, — писав він, — це не тільки учні школи. Він включає в себе також педагогічний персонал. Учнівський і педагогічний колектив — окремі об'єднання, які живуть своїм життям, кожний з них має свої закономірності становлення і розвитку. Між ними не можна провести якоїсь грані, вони не відокремлені один від одного якоюсь стіною, вони в своїй єдності становлять шкільний колектив, разом з тим вони й не зливаються в єдине ціле".

Для успішного формування шкільного колективу і керівництва ним, забезпечення оптимальних соціально-педагогічних і психологічних умов для його діяльності необхідно спиратися на конкретні наукові засади — принципи. В.О. Сухомлинський, виходячи із власного педагогічного досвіду, визначив вихідні принципи виховання шкільного колективу:

• багатство стосунків між учнями і педагогами;

• громадянська сфера духовного життя вихованців і вихователів;

• єдність ідейної та організаторської основ шкільного колективу;

• керівна роль педагога;

• самодіяльність, творчість, ініціативність;

• постійне примноження духовних багатств, особливо ідейних та інтелектуальних;

• гармонія високих, благородних інтересів, потреб і бажань;

• інтелектуальне, естетичне багатство взаємовідносин між шкільним колективом та іншими колективами нашого суспільства;

• емоційне багатство колективного життя;

• сувора дисципліна і відповідальність особистості за свою працю, поведінку2.

Названі принципи є важливою основою, вихідними положеннями функціонування не лише шкільного, а й інших видів колективу.

У загальному аспекті функціонування колективів слід виокремити такі види колективів: первинний, загальношкільний, виробничий (колектив заводу, фабрики, фірми, установи, сільськогосподарського підприємства та ін.), тимчасовий, сімейний.

Загальну модель колективу як соціального утворення можна подати схематично (рис. 3.5).

Первинний колектив об'єднує людей (школярів), згуртованих у порівняно невелику соціальну групу, члени якої перебувають у постійних ділових, дружніх, побутових стосунках. Це може бути колектив класу, студентської групи, виробничої бригади на підприємстві, професійної групи в установі, підрозділу у військових об'єднаннях та ін. Первинний колектив має налічувати 10—25 осіб. Якщо більше, то в такій групі створюються мікроколективи, формуються групові та міжособисті стосунки. Коли ж соціальна група налічує менше 5—6 осіб, вона не має статусу колективу в соціально-педагогічному сенсі. Це вже замкнена група друзів чи приятелів.

З погляду якісного складу колектив повинен мати пропорційне співвідношення осіб протилежної статі. Якщо ця педагогічна вимога певною мірою реалізується в загальноосвітніх навчальних закладах, то у виробничих колективах, колективах професійних навчальних закладів вона не витримується через об'єктивні та суб'єктивні причини. Це породжує значні труднощі у розвитку колективу, організації міжособистісних відносин. Наприклад, у професійно-технічному училищі, яке готує робітників за спеціальністю "швачка" або "кулінарія", переважають дівчата. У навчальному закладі, де готують слюсарів, зварювальників та ін., переважають учні чоловічої статі. Особливо гострою є проблема співвідношення кількості жінок і чоловіків серед учителів загальноосвітньої школи.

Загальноосвітні колективи та колективи професійних навчальних закладів об'єднують учнів (студентів) і педагогічних працівників. Щодо кількісного складу, такі колективи мають налічувати 500—800 осіб. Це забезпечує можливість членам колективу певною мірою знати один одного, збиратися спільно для розв'язання окремих завдань, а педагогам, і, зокрема, керівникам навчально-виховного закладу, знати вихованців, безпосередньо впливати на них. Коли ж у загальноосвітніх

школах, інших навчально-виховних закладах, на підприємствах, налічується понад тисяча осіб, то загального колективу, по суті і немає. Член такого штучного соціального об'єднання є анонімною особою, що негативно впливає на її виховання.

Варто зауважити, що в умовах урбанізації, коли населення сіл, селищ, невеликих районних населених пунктів масово переселяється в міста, проблема формування колективів помітно загострюється. Якщо особа мешкає у порівняно невеликому населеному пункті, де склався соціально-виробничий колектив і всі його члени знають один одного, людина відчував певну психологічну залежність від інших членів цього колективу, її всі знають, свої дії вона узгоджує з традиціями, поглядами, вимогами локального співтовариства, утримується від негативних вчинків, то потрапивши до великого міста, вона стає анонімною особою, яку ніхто не знає, не цікавиться, людське оточення є байдужим до неї та її способу життя.

У цьому контексті пригадується історія Оксани Т.

Дитинство її пройшло в мальовничому селі на Київщині. Росла у багатодітній родині. З дитинства знала всіх односельчан і її всі знали. Вчилась у школі, співала в шкільному хорі. Позитивні емоції переповнювали дівчину. Часто казала: "Мене не лише всі односельці знають, а навіть собаки не гавкають на мене". Успішно закінчила школу, вступила до технічного інституту, стала інженером-технологом з переробки сільськогосподарської продукції, інженерну діяльність розпочала на великому столичному підприємстві. Разом з чоловіком за допомогою батьків придбала двокімнатну кооперативну квартиру в багатоповерховому будинку. Здавалося б — жити та радіти. Але своїм знайомим Оксана казала: "Живемо у кролячій залізобетонній клітці на дванадцятому небі". Вранці — автобусом, метро, через усе місто; на роботі в конструкторському бюро весь день "спілкування" з кульманом. Після роботи — той же маршрут у "клітку". Чоловік — водій, тижнями в роз'їздах. Дітей немає. Єдина втіха для Оксани — у вихідний день з'їздити в село до батьків. "Яка благість — розповідала Оксана знайомим. — Зійдеш з автобуса, йдеш селом — усі до тебе вітаються, розкажуть про все, собаки доброзичливо вертять хвостами, сади, городи, знайома річка. Ось тітка Настя, яка няньчила в дитинстві. Теплі обійми: "Як ти там, Оксаночко? Щось змарніла? А діти де?" Ось і рідне обійстя. Мама і тато вже на воротах. Собачка Туя стрибає від радощів...

...Пройшло ще кілька років і вирішили з Андрієм розпрощатися з Києвом і повернутися в село. Поділилися планами зі знайомими, корінними киянами. "І що це ви надумали? — розраджували ті. — Яке село? Тут робота, добрі дороги, метро, ліфти, театри. Ну й що з того, що живете в Дарниці, а на роботу в Святошино. Та метро ж. А як же знайомі, колектив на заводі?" — "Який колектив, які зручності? — з болем у серці мовила Оксана. — Вранці похапцем зберешся, бігом до автобуса. Вже там намнуть добряче боки. В метро силоміць упхнуть у вагон, а там руки не можна підняти... А на роботі... Який колектив? Зберуться жінки, нашвидкуруч обміняються інформацією: хто що почув, скільки заплатив, хто з ким посварився, хто яку білизну носить та ін. Ото і весь колектив... А зворотна дорога така сама... Ти нікому не потрібна, якась піщинка в Сахарі..."

Тимчасовий колектив групує особистостей, які є членами постійних колективів і об'єднуються для виконання тимчасових завдань або задоволення своїх власних інтересів (танцювальний колектив, хор, туристична група, технічний гурток, музичний ансамбль, літературна студія та ін.). Як правило, тимчасові колективи невеликі за складом, згруповані на основі пізнавальних і соціальних інтересів їх членів. Ці колективи вирізняються ще й тим, що їх зміцнює творча діяльність.

Виробничі колективи об'єднують професіоналів для розв'язання різних завдань у галузі науково-дослідної роботи, виробництва промислової та сільськогосподарської продукції, захисту держави, охорони правопорядку, лікування людей та ін. Такі колективи розвиваються за загальними законами педагогічної теорії. Формуючи виробничий колектив, треба враховувати вимоги щодо його кількісного складу і якісних чинників. Виробничі колективи успішно розвиваються і функціонують, коли є оптимальне пропорційне співвідношення осіб чоловічої та жіночої статі, молоді і людей старшого віку, досвідчених і менш досвідчених, різних за темпераментом і характером.

А.С. Макаренко приділяв особливу увагу психологічному мікроклімату у педагогічній частині шкільного колективу. "Колектив вихователів, — писав Антон Семенович, — об'єднаний спільною думкою, переконаннями, допомогою один одному, вільний від заздрощів один до одного, вільний від індивідуальної і особистої гонитви за любов'ю вихованців, — тільки такий колектив і може виховувати дітей"1.

І далі: "Успіх вихователя залежить від того, наскільки він старий член колективу, скільки ним покладено в минулому сил та енергії, щоб вести колектив, і коли колектив педагогів буде молодший за колектив вихованців, природно, що він буде слабкий. Але це не означає, що в колективі треба збирати тільки зі стажем — старих. Тут наші педагоги повинні зацікавитися питанням про особливості звучання старого педагога і педагога-початківця. Колектив педагогів повинен бути дібраний не випадково, а утворений розумно. Повинна бути певна кількість старих, досвідчених педагогів, і неодмінно повинна бути одна дівчина, яка тільки що закінчила педагогічний вуз, яка ще й ступити не може. Але вона повинна бути неодмінно, тому що тут відбувається містерія педагогіки, тому що коли така дівчина приходить і потрапляє в старий колектив і педагогів, і вихованців, то починається невловимо тонка містерія, яка визначає успіх педагогічний. Така дівчина буде вчитися і у старих педагогів, і у старих учнів, і те, що вона буде вчитись у старих педагогів, покладає й на них відповідальність за її нормальну роботу.

Треба розв'язати питання, скільки повинно бути жінок і скільки чоловіків у педагогічному колективі. Про це треба серйозно подумати, бо буває, що чоловіки переважають, і це створює негарний тон. Занадто багато жінок — так само якийсь однобічний розвиток.

Я б сказав, що дуже велике значення має ще й просто зовнішній вигляд педагога. Звичайно, бажано, щоб усі педагоги були гарні, але в усякому разі хоч один гарний молодий педагог, одна гарна молода жінка неодмінно повинна бути"1.

Можна лише шкодувати, що й донині процес формування педагогічних колективів відбувається спонтанно, на механічному рівні, без турботи про забезпечення соціально-психологічної сумісності осіб, з яких складається колектив. Це стосується формування не лише педагогічних, а й інших колективів.

Великого значення питанням формування вчительського колективу надавав В.О. Сухомлинський. Він писав: "Педагогічний колектив творить обличчя школи. Школа стає великою виховною силою, якщо педагогічний колектив зберігає неминущі духовні цінності — в переконаннях, в поглядах, традиціях, звичаях учителів, в особистій неповторності кожного педагога, в живих стосунках між учителями й учнями, у стосунках між дітьми.

...Щоб вплив особи вихователя став реальною силою, мало таланту, енергії, творчої праці педагога. Ця сила надихається цінностями, створеними педагогічним колективом, — його поглядами, переконаннями, традиціями, ідеями, що живуть у школі не одне десятиліття"1.

Окреме місце займає сімейний колектив, який об'єднує членів однієї родини. Він складався історично і виступає важливим соціальним утворенням у суспільстві. Американський педагог Дж. Сантаяна (1863—1953) проголошував, що сім'я — один із шедеврів природи. Та й справді: історичний досвід переконує, що соціальний інститут сім'ї — це геніальний витвір суспільства. За влучним висловом американського педагога Ф. Адлера(1851—1933): "Сім'я — це суспільство в мініатюрі, від її цілісності залежить безпека всього великого людського суспільства".

Оскільки українські сім'ї характеризувалися багатодітністю, спільним проживанням в одній родині 2—3 поколінь, то сім'я була досить міцним колективом, що забезпечував оптимальні умови для фізичного, психологічного і соціального розвитку особистості. Щоб у сім'ї складалися колективістські стосунки, в ній мають бути мати, батько, щонайменше 2—3 дітей і члени сім'ї старшого покоління. Якщо в сім'ї є лише батько, мати та одна дитина, складаються відносини на основі парної залежності: батько, мати — дитина, що переважно негативно впливає на виховання дитини. Нерідко можна спостерігати таку картину: в сім'ї народилася дівчинка; батьки радіють, пестять її; ось уже доньці 2 рочки і вона все запитує маму: "А коли ви мені купите братика?" "Єдина дитина, — писав А.С. Макаренко, — приводить до концентрації неспокою, сліпої любові, страху, паніки, і в той же час у такій сім'ї нема нічого, що мало б у такому ж природному порядку цьому протистояти. Нема братів і сестер — ні старших, ні молодших, — нема, отже, ні досвіду піклування, ні досвіду гри, любові й допомоги, ні наслідування, ні пошани, нема, нарешті, досвіду розподілу спільної радості і спільного напруження, — просто нічого нема, навіть сучасного сусідства... Небезпечний шлях виховання єдиної дитини в сім'ї кінець кінцем зводиться до того, що сім'я втрачає якості колективу".

У 1937 р. А.С. Макаренко виступив з публічною лекцією "Художня література про виховання дітей". Розмова велася про особливості підходу до виховання дітей, в яких немає батьків, і дітей, які стали безпритульними за живих батьків. Виходячи з власного досвіду, він зауважив, що "бездоглядні батьківські діти значно важчі", вони "розпущені, це майже єдині сини". І далі напівсерйозно, напівжартома говорив: "Я сподіваюсь, що колись буде видано такого декрета: у кого народився син, а через три роки не народився другий — штраф".

У соціально-психологічному і педагогічному плані колективи можуть бути одновікові та різновікові. Природний шлях, що випливає з досвіду народної педагогіки, — це виховання особистості в різновіковому колективі. Тут старші за віком і соціальним досвідом члени колективу передають свій досвід молодшим, турбуються про їх захист, допомагають долати труднощі. Молодші прагнуть здобути соціальний досвід старших, відчувають відповідальність перед ними та ін. Добрим взірцем у цьому плані була українська родина, яка об'єднувала, по-перше, представників 2—3 поколінь: батьки, діти, бабусі і дідусі, а, по-друге, в сім'ї росло троє і більше дітей. Коли ми подивимося на сучасну багатодітну сім'ю (такі ще трапляються в наш час), то переконаємося, що вона щаслива своїм колективістським духом. На цих засадах ґрунтується і діяльність будинків сімейного типу.

Зрозуміло, що в загальноосвітніх навчально-виховних закладах первинні дитячі колективи мають формуватися за принципом одновікових. Але в школах інтернатного типу чому б не вдатися до формування різновікових колективів? Це було б природно і виправдано із соціально-психологічного погляду. З цього приводу А.С. Макаренко писав: "У мене первинним колективом був загін. Спершу я організовував загони за таким принципом: хто з ким учиться, хто з ким працює, тих я об'єдную в один загін.

Потім я вирішив, що треба молодших відокремлювати від старших. Згодом прийшов до висновку, що це шкідливо, і потім уже в кожному загоні були і малі, і дорослі юнаки 17—18 років.

Я вирішив, що такий колектив, який найбільше нагадує сім'ю, буде найвигіднішим у виховному відношенні. Там створюється піклування про молодших, повага до старших, найніжніші нюанси товариських взаємин.

Там малюки не будуть замкнені в окрему групу, яка вариться у власному соку, а старші ніколи не розповідатимуть непристойних анекдотів, бо в них є піклування про молодших".

У контексті міркувань про первинний і загальношкільний колективи на нинішньому етапі розвитку українського суспільства окреслюється одна небезпечна тенденція соціального характеру. В умовах розвитку економіки на засадах ринкових відносин у суспільстві швидкими темпами відбувається збагачення однієї частини суспільства і зубожіння іншої. Багаті оточують себе, свої сім'ї будинками-палацами, дорогими автомобілями і віллами, відпочивають у далеких країнах, лікуються в закордонних клініках, мають приватних охоронців. І дітей з раннього віку призвичаюють до такого життя у "золотих клітках". До того ж хизуються своїм багатством. Дітей посилають на навчання в престижні зарубіжні школи і вищі навчальні заклади. А останніми роками у великих містах почали створювати престижні школи (ліцеї, гімназії), які працюють за авторськими навчальними планами і програмами. Плата за навчання досить висока. Але це не лякає товстосумів. По суті, це елітні навчальні заклади закритого типу. Така нерівність з дитячого віку аж ніяк не відповідає принципам демократизму і гуманізму, породжує соціальну несправедливість і напругу в суспільстві. Соціальні наслідки формування так званих елітних дитячих колективів навряд чи можуть бути втішними для дітей, які в них навчаються, і для суспільства.

А.С. Макаренко наголошував: "Немає більш діалектичної науки, ніж педагогіка...". Такий підхід дає змогу розглядати й аналізувати педагогічні явища і процеси з позицій діалектичного розвитку. Колектив як соціальне утворення постійно перебуває в русі.

У своєму розвитку колектив проходить кілька стадій. Стадійність розвитку колективу — це вираження внутрішньої діалектики його становлення, в основі якої лежить рівень взаємовідносин між вихователем і вихованцями, і членів колективу між собою.

Вихователь, керівник повинен систематично стимулювати розвиток колективу і водночас змінювати тактику, напрями і методи роботи з його членами, з колективом взагалі в залежності від рівня (стадії) його розвитку.

Розвиток колективу залежить від таких важливих чинників як актив, органи самоврядування, лідер. Нерідко на практиці поняття "актив" і "органи самоврядування" помилково ототожнюють.

Актив — це група членів колективу (учнівського, студентського, виробничого), які усвідомлюють вимоги керівника, допомагають йому в організації життєдіяльності членів колективу, проявляють ініціативу. Активістів не обирають і не призначають. Вони діють на рівні самоврядування, самоутвердження, самоініціативи залежно від особливостей соціального розвитку і моральної зрілості.

Органи самоврядування є уповноваженими колективу на основі демократичних виборів, які допомагають педагогові здійснювати керівні функції, підтримують зв'язки з уповноваженими інших колективів.

Лідер — це член колективу, який у важливих ситуаціях здатний помітно впливати на поведінку членів колективу, виявляти ініціативу в діях, брати на себе відповідальність за діяльність колективу.

У процесі формування колективу особливу роль відіграють актив і органи самоврядування. На початковій стадії розвитку колективу, коли на бік вихователя переходять найбільш свідомі вихованці, здатні підтримувати дисципліну, допомагати педагогові, треба залучати їх у свої союзники. І хоча у них ще мало досвіду, вмінь керувати, треба якомога сміливіше залучати таких дітей до активної роботи. В цей період розпочинається процес становлення первинного колективу. "Актив, — наголошував А.С. Макаренко, — є тим здоровим і необхідним у виховному дитячому закладі резервом, який забезпечує наступність поколінь у колективі, зберігає стиль, тон і традиції колективу... Надзвичайно важливим є процес утворення активу. Якщо цей процес пустити на самоплив, а з активом не працювати, ніколи не утвориться справжній робочий актив".

На цьому етапі треба зважати на кілька важливих речей. По-перше, вихователь має вберегти себе від хитрих підлабузників, які поспішають проінформувати педагога про різні "секретні справи" в колективі, очікуючи за це від вихователя подяки та вигоди. По-друге, наполегливо і систематично працювати з початковим активом: частіше зустрічатися, радитися стосовно питань життя колективу, давати окремі доручення, вчити їх методиці виконання цих доручень.

Якщо колектив ще не склався, вихователь має призначити з числа активістів-початківців тимчасових керівників окремих підрозділів (бригад, ланок, груп та ін.).

Коли актив розширився і зміцнів, набув деякого досвіду роботи, тоді з числа активістів необхідно сформувати органи самоврядування. Спочатку треба визначити структуру таких органів залежно від складу колективу, особливостей його діяльності з урахуванням умов функціонування в конкретному соціальному середовищі. По-друге, варто виписати основні функції та напрями діяльності органів самоврядування, їх права й обов'язки. Лише після цього можна приступати до обрання персонального складу керівних органів. Ця процедура має здійснюватися на демократичних засадах. Педагог-вихователь не повинен нав'язувати членам колективу свої кандидатури і скористатися під час голосування своїм голосом як член колективу. Треба уникати тієї помилки, якої припускаються окремі педагоги чи керівники виробничих колективів, коли наполегливо "рекомендують", нав'язують колективу слухняного, дисциплінованого учня, який до того ще й є підлабузником. Якщо педагог і "продавить" таку зручну для нього кандидатуру — вона виявиться провальною, недієздатною. Інші члени колективу можуть влаштувати обструкцію такому "ставленикові". При висуненні кандидатур для обрання в органи самоврядування варто враховувати, крім іншого, індивідуальні соціально-психічні якості особистості.

Класний керівник сьомого класу однієї зі шкіл організував вибори старости. На цю посаду педагог наполегливо рекомендував Ніну Д. — відмінницю, дисципліновану, відповідальну, організовану, толерантну в стосунках з однокласниками. Але у неї був флегматико-меланхолічний темперамент і слабка воля. Вона активно бралася за роботу як організатор класного колективу, але при перших невдачах втрачала рівновагу, нервувала, замикалась у собі. Приходила додому зі сльозами. Батькам довелося втрутитися і переконати класного керівника дати згоду на переобрання Ніни.

Стосовно функціонування органів самоврядування традиційно припускаються помилок у вищих навчальних закладах, коли деканат призначає старосту академічної групи. Зрозуміло, зразу після зарахування юнаків і дівчат до складу студентів, коли вони ще не знають один одного, декан своїм розпорядженням має призначити старост для тимчасового виконання обов'язків. Але з часом (через 1—2 місяці) треба на серйозному рівні провести демократичні вибори старост, інших членів органів самоврядування академічних груп.

Доцільно періодично проводити ротацію членів органів самоврядування, щоб уникнути культу таких собі маленьких начальників, любителів покерувати. Переважна більшість членів колективу за час перебування в освітньому закладі повинна пройти школу керівника. Адже загальноосвітні і професійні освітньо-виховні заклади — це перша і вельми важлива школа життя у демократичному суспільстві.

А.С. Макаренко, спираючись на багаторічний педагогічний досвід виховної роботи з безпритульними, педагогічно занедбаними дітьми, особливої ваги надавав роботі педагогів з органами самоврядування. Він визначив педагогічні умови, за яких органи самоврядування працюватимуть ефективно. Незважаючи на те, що Антон Семенович працював у 20—30-х роках минулого століття, його настановами можна скористатися і в наш час.

"Робота органів самоуправління тільки тоді буде актуальною і важливою, коли все життя виховного закладу так побудоване, що завмирання діяльності того або іншого органу одразу ж позначиться на роботі закладу і відчувається колективом як хиба. Для того щоб органи самоуправління мали якраз таке значення регулярно діючих інститутів,

а) адміністрація закладу, в тому числі і педагогічна, ні в якому разі пс повинна підміняти органи самоуправління і самостійно вирішувати питання, що підлягають віданню цих органів самоуправління, навіть якщо рішення керівництва і здається очевидно правильним або швидшим;

б) кожне рішення органів самоуправління повинно бути виконане і при цьому без зволікань і відкладань;

в) якщо адміністрація вважає неможливим виконання хибного рішення того чи іншого органу самоуправління, вона повинна апелювати до загальних зборів, а не просто касувати рішення;

г) основним методом роботи адміністрації повинен бути вплив у самих органах самоуправління, і той товариш, який таким впливом не користується і в якого завжди бувають конфлікти з органами самоуправління, цілком очевидно, для роботи в цьому закладі непридатний;

д) робота в органах самоуправління не повинна забирати у вихованців надто багато часу, щоб ці обов'язки не здавалися їм обтяжливими і не перетворювали їх па "чиновників";

е) не можна органи самоуправління завантажувати різними дрібницями, які можна розв'язати як звичайну адміністративну і поточну роботу;

є) облік роботи всіх органів самоуправління повинен бути поставлений дуже точно, і всі їх рішення повинні бути записані".

Лідерство. Лідери
Стадії розвитку колективу
Питання теорії і практики розвитку колективу
3.4. Педагогічні засади оптимізації спілкування
Рівні спілкування
Види спілкування
Вербальне спілкування
Мануальне спілкування
Матеріальне спілкування
Технічне спілкування