Технологія і техніка шкільного уроку - Кузьмінський А.І. -
Технологія і техніка контролю навчальної діяльності учнів

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

У контексті аналізу й оцінювання навчальної діяльності учнів виділяють такі поняття, як види та методи контролю.

Залежно від дидактичної мети є попередній, поточний, повторний, тематичний, періодичний, підсумковий, комплексний види контролю.

Попередній контроль має діагностичний характер. Напередодні вивчення певної теми, яка повинна ґрунтуватися на раніше вивченому матеріалі, вчитель має з'ясувати рівень розуміння учнями опорних знань, актуалізувати їх, щоб успішно рухатися вперед.

Приклад

За програмою з української мови, учні мають вивчати таку граматичну категорію, як дієприкметник. В основі цього поняття лежать знання про ознаки таких частин мови, як дієслово і прикметник. Тому вчитель звертається до учнів із запитаннями: "Які самостійні частини мови ми вивчали на попередніх уроках? Пригадайте означення поняття "прикметник". Назвіть граматичні ознаки дієслова та ін." З'ясувавши, наскільки учні розуміють граматичні ознаки цих частин мови, актуалізувавши опорні знання, можна успішно рухатися далі до розуміння такої граматичної категорії, як дієприкметник.

Якщо виявиться, що учні мають певні прогалини в розумінні граматичних категорій прикметника і дієслова, необхідно допомогти їм повернутися до цього матеріалу, щоб усунути ці прогалини.

Поточний контроль передбачає перевірку якості засвоєння знань у процесі вивчення конкретних тем. Такий вид аналізу й оцінювання навчальної діяльності учнів найбільш розповсюджений і забирає надто багато навчального часу на уроці. Він витрачається в основному на безпосередній контроль виконання домашніх завдань. До того ж, такий контроль у більшості випадків стосується лише окремих учнів. На цей вид роботи вчитель відводить 10—15 хвилин, упродовж яких може опитати 4—5 учнів, тоді як інші будуть виключені з пізнавального процесу: адже окремі відповіді товаришів не несуть нової інформації і не викликають будь-якої цікавості.

Повторний контроль спрямований на створення умов для формування умінь і навичок. При цьому треба виходити з позиції, яку визначив К.Д. Ушинський: хороші дидакти те й роблять, що без кінця повторюють і кожен раз додають щось нове. Повторна перевірка якнайкраще сприяє переведенню знань з короткострокової до довготривалої пам'яті. Однак підходити до використання цього виду контролю треба не механічно, а дидактично вмотивовано. Необхідно, щоб учні утримували в довготривалій пам'яті, по-перше, ті знання, які є підґрунтям для опанування подальшими знаннями, вміннями й навичками, і, по-друге, ті знання, вміння й навички, які необхідні людині в практичній діяльності впродовж усього життя. Цю тезу можна проілюструвати прикладами опанування знаннями рідної мови. Учні мають володіти вміннями вживання іменників 2-ї відміни в родовому відмінку. Тому на першому етапі оволодіння цими знаннями учні опановують знаннями про іменники, які належать до другої відміни. Наближаючись до вивчення правил правопису відмінкових закінчень цих іменників у родовому відмінку, вчитель час від часу повторно стимулює учнів до актуалізації правил про належність іменників до 2-ї відміни. І на цій основі учні засвоюють правила про правопис відмінкових закінчень іменників цієї відміни в родовому відмінку. А потім упродовж тривалого часу вчитель вдається до повторення цих правил, щоб сприяти формуванню в учнів стійких умінь і навичок. Адже кожній людині незалежно від специфіки професійної діяльності треба бути компетентною у написанні іменників другої відміни в родовому відмінку.

Це досить складні правила. Невипадково всі орфографічні словники української мови подають закінчення цих іменників у родовому відмінку.

Тематичний контроль пов'язаний із перевіркою рівня знань, умінь і навичок учнів у межах певного розділу чи великої за обсягом теми конкретної навчальної дисципліни. Це дає змогу вчителеві отримати інформацію про те, як учні засвоїли навчальний матеріал тієї чи іншої теми, а учням під час підготовки до такої перевірки — систематизувати основні наукові положення цієї теми чи розділу.

Наприклад, в українській літературі важливе місце займає тема "Творчість Т.Г. Шевченка". Впродовж кількох уроків учні вивчають певні вузькі теми ("Життєвий і творчий шлях Т.Г. Шевченка", "Ранній період творчості поета" та ін.), а на завершальному етапі мають усвідомлювати значимість постаті поета-художника у розвитку української літератури. Цьому певною мірою сприяє тематичний контроль навчальних досягнень учнів.

Періодичний контроль має на меті з'ясувати, яким обсягом знань володіють учні з тих чи інших проблем, орієнтуючись на вимоги програми.

Підсумковий контроль покликаний з'ясувати рівень засвоєння учнями навчального матеріалу в кінці навчального року або після завершення вивчення навчальної дисципліни. Він проводиться у формі заліків або екзаменів.

Комплексний контроль передбачає перевірку рівня володіння знаннями, уміннями й навичками з кількох суміжних дисциплін, що забезпечують формування світогляду вихованців. Наприклад, учитель може з'ясувати рівень знань учнів з історії, літератури, народознавства, образотворчого мистецтва, музики, що стосується, наприклад, вивчення творчості Т.Г. Шевченка, О.П. Довженка, І.Я. Франка та ін.

В історії розвитку школи виокремилися такі основні методи контролю навчальних досягнень учнів: усна перевірка, письмова перевірка, графічна перевірка, практична перевірка, тестова перевірка. Дещо умовно до методів перевірки можна віднести спостереження.

Усна перевірка поки що займає провідне місце в загальноосвітніх і професійних навчально-виховних закладах. Техніка усної перевірки полягає в тому, що вчитель пропонує учням певні запитання, учні мають дати на них відповіді, використовуючи усне мовлення. Цей метод сприяє розвитку в учнів уміння мислити, правильно висловлювати власні думки в логічній послідовності, опановувати культуру усного мовлення. Педагогам необхідно усвідомлювати, що розвиток мовленнєвої діяльності — це справа не лише вчителів мови й літератури. По-перше, мовленнєва культура вихованців розвивається й формується спільними зусиллями всіх учителів школи, а по-друге, кожен учень має оволодіти і специфічною мовою кожної науки, її лексичним багатством: мовою фізики, хімії, біології, математики, історії та ін. Тому метод усної перевірки знань учнів не обмежується рамками однієї дисципліни. Він спрямований, у широкому розумінні, на формування культури мовлення особистості. Використання цього методу вимагає від учителя значних зусиль і майстерності: потрібно правильно формулювати запитання, спонукаючи учнів до активного мислення, вибудовувати систему запитань у певній логічній послідовності, уважно слухати відповіді учнів, ураховувати їхні індивідуальні й вікові особливості.

У процесі організації і проведення опитування, та й взагалі в організації контролю навчальної діяльності важливо забезпечити психологічну підготовку учнів до цього. Треба, щоб вони повністю розуміли значимість цієї роботи. Прикро, коли вчитель приступає до перевірки знань учнів надто "буденно", не виділяє цього виду роботи із загального масиву спілкування з учнями. З психологічного погляду це вияв неповаги до вихованців: їм треба показати результати своєї навчальної праці, а вчитель байдуже ставиться до цього.

Організовуючи опитування учнів, важливо створити атмосферу значимості, серйозності й важливості цієї роботи. Цього можна досягти зовнішнім виглядом педагога, виразом обличчя, серйозним і разом з тим доброзичливим голосом та словами: "Шановні мої! Прошу уваги. Ми розпочинаємо перевірку й оцінювання результатів вашої праці. Мені приємно буде бачити хороші результати вашої діяльності..." Після цього варто зробити невеличку паузу, доброзичливим поглядом подивитися на вихованців, давши їм можливість психологічно налаштуватися на відповідальну працю — звіт про свою роботу стосовно конкретної теми чи розділу.

Традиційно слідом за цим ставлять запитання перед класом: "Яке домашнє завдання ви отримали на попередньому уроці?" Або: "Над чим ви працювали дома, готуючись до сьогодні пі нього уроку?" та под. Такі дії є недоцільними. Це лише зайва витрата часу. З одного боку може скластися думка, що вчитель, готуючись до уроку, сам не знає, яке домашнє завдання ним було запропоновано учням на попередньому уроці. А з іншого, в цьому випадку можна спостерігати досить негативну картину:

Приклад

Учитель: Діти, що було задано додому? (Пауза). Сашко, скажи ти.

Учень: (Піднімається з місця, щось шукає в зошиті, потім у щоденнику). Я..я..я...Не знайшов...

Учитель: Ти завжди щось губиш. Сідай. Слухай, що скажуть товариші! Сергію, нагадай усім, і Сашкові зокрема, яке домашнє завдання ви отримали на попередньому уроці.

Учень: Треба було вивчити параграф 48 і виконати вправу 145...

Учитель: Та не параграф треба вивчити, а матеріал певного параграфа. Скільки можна товкти вам про це. А хіба я казав, щоб виконувати 145 вправу?

Два учні підняли руки.

Учитель: Наталю, скажи, нарешті, що було задано додому?

Учениця: Сергій правильно назвав параграф. Але треба було виконувати не 145 вправу, а 146.

Учитель: Зрозумів, Сергію? Забудько ти мій. А ти не забув поснідати? Тепер подивимося, як ви виконали вправу. Відкрийте зошити і я перевірю. А потім ще перевірю, як ви вивчили правила. І декого добре перевірю...

Ось така "картинка" організації процесу контролю навчальної діяльності учнів. На порожні розмови витрачено три хвилини з нульовим результатом.

На кожному кроці педагог має виховувати в учнів почуття ощадливості щодо використання навчального часу безпосередньо на уроці. Ці якості, сформовані в ранньому дитинстві, є важливим чинником у повсякденній діяльності як у школі, так і в дорослому житті. За допомогою практики вихованці мають усвідомити вагомість народної мудрості: "Життя довге, коли кожна його година наповнена змістовною діяльністю".

Зупинимося на деяких аспектах технології й техніки перевірки знань, умінь і навичок учнів.

По-перше, в педагогічній діяльності важливо володіти мистецтвом і технікою ставлення запитань. Учитель-словесник Є.М. Ільїн розмірковує про вияв мистецтва у постановці запитань перед учнями: "Чому Розкольников, ще не розкривши листа від матері, шалено цілує конверт?

Не зрозуміло: собі чи класу ставлю запитання. Але клас затихає. Отже, й собі. Не з підсумком, а з початком, що несе в собі підсумок, прийшов я до дітей, які багато не знали й не могли знати без мене. Зате і я не все міг знати без них. Від того й тиша. І хай довшою буде пауза. Це не промах, це мистецтво. Складне мистецтво запитання. Якщо емоція — початок інтелекту, передчуття думки, то ось і сама думка: лист — чи не остання надія зупинитися в жахливому задумі? Якщо мама не зупинить, то хто ж?"1

Майстерність учителя має виявлятися, поміж іншим, і в формулюванні запитань, з якими він звертається до учнів. Запитання має бути сформульовано так, щоб воно було зрозумілим для кожного учня, щоб учень думав не над тим, що хоче запитати педагог, а над змістом відповіді, яка була б адекватною поставленому запитанню. Варто уникати громіздких, багатозначних запитань. Наприклад: "Розповісти про творчу діяльність Т.Г. Шевченка після повернення із заслання. Які твори були написані ним у ці роки? Які з цих творів вам найбільше сподобалися?" Почувши таке запитання, учневі необхідно виявити значні зусилля, щоб тільки запам'ятати його сутність. Крім того, кожне запитання має бути імперативним за своїм характером. Цим самим воно спонукає учня до обов'язковості мисленнєвих дій. Наприклад: "Розкрийте сутність основного закону гідростатики"; "Назвіть основні граматичні категорії прикметників і дієслів"; "Розкрийте композиційну побудову роману Олеся Гончара "Собор"; "Які розділові знаки вживаються при прямій мові?"; "У чому ви вбачаєте відмінність між однокопитими і парнокопитними тваринами?"; "Що є об'єктом вивчення генетики?"; "У чому ви вбачаєте відмінність між однодомними і дводомними рослинами?" та под.

Запитання, розраховані лише на репродуктивне мислення учнів, не сприяють розвитку аналітичного, творчого мислення. При цьому розвивається лише та півкуля кори головного мозку, яка фіксує знакову інформацію. Для формування всебічно розвиненої особистості важливо створювати умови для розвитку людини-творця, людини, яка здатна до активного мислення. Римський філософ Луцій Сенека писав: "Три шляхи ведуть до знань: шлях міркувань — найбільш благородний, шлях наслідування, надто простий і шлях досвіду — найбільш тяжкий". Отже, кожне запитання, що його вчитель ставить перед учнями, має спонукати їх до активного мислення.

Сучасне суспільство вступило в епоху домінування комп'ютерних технологій. Людина з раннього віку прилучається до комп'ютера як основного джерела отримання інформації, знань. На перший погляд це сприймається як велике благо в суспільному розвитку і, зокрема, як важливий чинник у системі освіти молодого покоління. Чи так це насправді? Система освіти, яка ґрунтується на комп'ютерних технологіях, звернена переважно, лише до лівої півкулі мозку, де розміщено те саме "ratio" — розум. Друга півкуля, яка відповідає за почуття й емоції, задіяна вкрай недостатньо. А це значить, що вона не розвивається. Усе, що не рухається, не включено в діяльність, не розвивається, атрофується, деградує. Ліва й права півкулі мозку не ізольовані одна від одної й становлять єдине ціле, і ослаблення функцій однієї з двох половинок є причиною ослаблення мозку загалом. А тому в такому випадку людина бачить світ однобоко, а часто й спотворено.

Контакт людини з комп'ютерною системою є зіткненням двох різних способів освоєння реальної дійсності, двох способів роботи з інформацією. Для людини характерним є аналоговий спосіб обробки інформації, коли сигнал неперервно змінюється від одного значення до іншого. А для комп'ютерів характерна цифрова логіка: сигнал може приймати лише кілька певних значень. Комп'ютер навіть теоретично не в змозі абсолютно точно відобразити всю багатогранність людського ставлення до світу, відтворити логіку людської мови і людського мислення. Та все ж сучасна людина вимушена "підлаштовуватися" під цифрове мислення комп'ютера. Але таке "підлаштування" не проходить для людини без шкоди для її розвитку.

Учні, маючи справу з комп'ютерами, заглиблюючись в Інтернет, сприймають його як "справжню реальність" і часто переконуються, що мислення "насправді" не потрібне, а теоретичні знання і складні процеси є зайвими в сучасному інформаційному суспільстві. Такий конфлікт знань та інформації все частіше виникає на уроках у школі: учні привчаються до кліпового режиму роботи з інформацією і практично не вміють концентрувати думку, у них виявляються вкрай ослабленими здібності до уяви, передусім до творчої уяви, рефлексії, розуміння конкретних явищ та процесів соціальної дійсності і навіть розуміння один одного. Поступово формується так звана кліпова свідомість.

Нові інформаційні технології виступають нині потужним засобом інформування суспільства на постмодерністських засадах. Зокрема, Інтернет у тому вигляді, як він склався і використовується тепер, цілком може знищити теоретичне мислення і творче начало особистості. Але не варто забувати, що людину з давніх-давен нарекли Homo sapiens. Варто подумати, чи здатні будуть вихованці комп'ютерних систем творити музику, поезію, шедеври образотворчого мистецтва та ін.

У середині XIX ст. стосовно людини було введено поняття інтелігент, яке наповнювалося таким змістом: тямущий, розумний, обізнаний, глибокодумний. У сучасному світі під впливом комп'ютерних технологій для інтелектуалів, homo sapiens загалом складається драматична ситуація, коли вони втрачають свою глибинну сутність творчо мислячих особистостей. Тому останніми роками з'являються спроби віднайти для мешканців ментальної реальності власне визначення — інтелігент. Такі люди стають агентами комунікації. Агент, на відміну від суб'єкта, не володіє самостійністю у своїх діях. Він завжди залишається "представником" іншого "резидента". А той, у свою чергу, — лише представник першого агента і так далі. Реальне середовище буття ін-тел агенті в — певний віртуальний світ. Вони — "жителі", "поселенці" комп'ютерного світу.

Прикро спостерігати й усвідомлювати, що людство поступово рухається до своєрідної "кібернетичної цивілізації", втрачаючи суто людські цінності, які об'єднані широкомасштабним поняттям "духовність". У системі сучасної освіти має місце тенденція формування майбутніх інтелігентів, "поселенців" кібернетичної цивілізації. Це здійснюється різноманітними шляхами: підготовка для учнів різних рівнів навчання посібників з готовими відповідями на всі запитання (розв'язки задач з фізики, хімії, математики, ретельно підготовлені твори з літератури та ін.), електронізація освіти у напрямі її автоматизації, запровадження тестування. Людину позбавляють можливості думати, займатися творчою діяльністю, перетворюють на робота.

Ми невипадково зробили такий широкий відступ від міркувань про місце й роль запитання у навчальній діяльності вихованців з метою спонукання їх до активного мислення, розвитку творчих можливостей. Адже саме із запитання, яким визначається певна задача, запускається психологічний механізм активного мислення людини.

У процесі перевірки й оцінювання якості знань, умінь і навичок учнів треба дбати про ефективність використання навчального часу уроку. Традиційно вчителі відводять на цей вид роботи певну кількість часу (15—20 хв). Уявімо собі традиційну картину перебігу цього процесу: вчитель поставив запитання, викликав по черзі для відповіді 3—4 учнів. Інші учні перебувають у стані пасивних спостерігачів: відповідь їхнього товариша не несе, в більшості випадків, нової інформації (адже про це уже йшлося на попередніх уроках або учні певним чином оволодівали цими знаннями й уміннями, виконуючи домашню навчальну роботу). Отже, для більшості учнів значна частина часу уроку втрачена. Проведемо невеликий розрахунок. Тривалість уроку 45 хвилин; у класі 30 учнів; це становить 1350 учне-хвилин. Приймемо цю величину за 100 відсотків робочого часу уроку. Якщо протягом 15 хвилин відповідали 3 учні, кожен в середньому по 5 хвилин, то на цю операцію ефективно використано лише 15 учне-хвилин (лише 1,1 відсотка корисного часу).

Аналіз численних уроків з різних дисциплін з погляду ефективності використання навчального часу на уроках дає підстави стверджувати, що третина цього часу втрачається саме на етапі перевірки й оцінювання знань школярів. Якщо, наприклад, на вивчення української мови у 5—9 класах за навчальним планом відведено 472 години, то фактично 157 годин можна вважати втраченими.

Творчі вчителі завжди перебували в пошуках ефективних методів і прийомів аналізу й оцінювання навчальної праці вихованців. Зокрема, плідно в цьому напрямі працював відомий український педагог В.Ф. Шаталов. Невипадково одна з його праць мала назву "Куди і як зникли трійки". Система Шаталова базувалася на принципі, який він сформулював так: "Об'єктивність і суворість в оцінці праці можуть бути дієвими лише тоді, коли вони базуються на визначальному трудовому принципі — принципі безконфліктності. Безконфліктно визнана оцінка праці вчителя і праці учнів і є та головна психолого-педагогічна ланка, яка зв'язує воєдино всю методичну систему, а шлях до успіху в єдності забезпечують усі елементи"1.

Наші міркування з приводу контролю й оцінювання навчальної діяльності школярів не заперечують відведення окремого часу (12—15 хв) на цю роботу. Виділяти такий час необхідно. Але він має бути використаний ефективно у розрахунку на кожного учня. Тут можуть бути застосовані різні варіанти діяльності.

1. Учитель викликає до дошки 2—3 учнів для усних відповідей на поставлені запитання. Інші в цей час виконують завдання за індивідуальними картками за дотримання самостійності.

2. Усі учні класу виконують завдання за варіативними текстами завдань, які підготовлені завчасно на дошці.

3. Учні самостійно працюють над індивідуальними завданнями за індивідуальними картками.

4. Учитель працює з кількома учнями біля дошки. Інші на робочих місцях займаються взаємоперевіркою рівня засвоєння навчального матеріалу з додатковим консультуванням (за В.Ф. Шаталовим). Учні працюють напівтихо.

5. Одночасна перевірка рівня знань за комп'ютерними програмами. В сучасних умовах за наявності комп'ютерної техніки такий підхід, на перший погляд, видається найбільш раціональним і ефективним у плані заощадження часу. Проте треба мати на увазі і вразливість такої методики внаслідок її обмеженості в царині формування креативного мислення людини та й взагалі у розвитку мисленнєвої діяльності особистості.

У процесі використання зазначених видів перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок учнів потрібна значна попередня підготовча робота як учителя, так і учнів. Тут потрібно володіти певними елементами педагогічної техніки. По-перше, треба вміти цілеспрямовано й наполегливо навчати учнів використовувати раціональні методи і прийоми виконання інших чи тих завдань (як робити записи завдань, їх нумерацію, відступи, виконання схем чи малюнків, використання числових позначень та ін.). По-друге, вчитель має завчасно готувати комплекти багатоваріантних дидактичних завдань з конкретних тем і розділів. По-третє, потрібно завчасно готувати з числа учнів помічників, які допомагали б розподіляти картки-завдання між однокласниками і збирали виконані завдання. По-четверте, треба відпрацювати систему перевірки й оцінювання виконаних завдань. Останнє займає багато часу, але без оцінювання навчальної праці учнів аж ніяк не можна. "В оцінці, що її дістає дитина за свою роботу, — писав В.О. Сухомлинський, — вона бачить власну працю, напруження зусиль; навчання приносить їй моральне задоволення, радість відкриття. Взаємна доброзичливість учителя й учня при цьому поєднується із взаємним довір'ям. Учень не бачить в учителеві тільки строгого контролера, а в оцінці — палицю. Він відверто говорить учителеві: ось це в мене не вийшло, цього я не зміг зробити".

У цьому контексті важливо виокремити певні елементи методики й техніки організації та протікання процесу контролю й оцінювання навчальної праці учнів. Частину завдань, які учні виконують за індивідуальними картками, можна розміщати в робочих зошитах. Але в багатьох випадках такі завдання зручно виконувати на окремих аркушах паперу. З цією метою вчитель за погодженням з батьками учнів і класним керівником завчасно заготовляють невеликі листочки паперу (1/2 аркуша шкільного зошита). Цей папір постійно перебуває в розпорядженні вчителя. Напередодні уроку, на якому учні будуть виконувати самостійні завдання, "помічники" вчителя роздають своїм товаришам готові аркуші. У цьому також реалізуються елементи організованості, економії часу та культури навчальної праці (завчасна психологічна налаштованість школярів на самостійну діяльність, усі аркуші однакового розміру, не витрачається час на роздачу аркушів безпосередньо на уроці).

Доречно в цьому плані звернути увагу на поради В.О. Сухомлинського. "Не один рік, — писав він, — мене турбував неблагополучний стан з перевіркою домашніх завдань: час нерідко пропадав марно. Виходила відома кожному з нас картина: як тільки викликаний учень починав відповідати, всі займалися своїми справами, в усякому разі, думав над відповіддю тільки той, хто чекав, що його викличуть. Мені не давала спокою думка: як же добитися того, щоб під час перевірки завдання над поставленими запитаннями думали всі учні, і щоб учитель мав можливість перевіряти роботу всього класу?

На допомогу прийшов чорновий зошит. Урок геометрії; клас готовий до перевірки домашньої роботи. Усьому класові вчитель дає завдання: вивести формулу площі круга, скласти задачу на площу круга й розв'язати її, коротко сформулювати ознаки рівності трикутників. Усі учні записують завдання в чорновий зошит. Зошит заміняє тут дошку, а до дошки вчитель не викликає поки що нікого. Учитель уважно спостерігає, як працює кожен учень. Якщо йому треба переконатися, наскільки глибоко розуміє той чи інший учень формулу, яку виводить, учитель пропонує учневі пояснити, що робиться, для чого і т. д. При цьому немає потреби викликати учня. Кожен працює так. ніби його викликано до дошки. Учитель щохвилини — на тому чи іншому етапі виконання завдання — може припинити роботу всього класу або частини учнів.

Переваги цієї форми роботи полягають насамперед у тому, що знання перевіряються без повторення вголос усього, що знають учні. Учитель має можливість одержати інформацію про знання учнів ніби в скороченому вигляді. При цьому кожен працює цілком самостійно. Важливі тут ще два моменти: по-перше, той, що перевірка знань є активним застосуванням знань; по-друге, той, що вчителеві дається можливість уважно стежити за роботою слабо встигаючих учнів, враховувати їхні індивідуальні сили й можливості".

До цього слід додати ще один аспект позитивного впливу такого підходу на процес виховання школярів. Практика педагогічної роботи вчителів свідчить, що учні (особливо середнього шкільного віку) на етапі перевірки знань схильні до порушення дисципліни. Це зумовлюється тим, що більшість членів класного колективу за традиційного підходу до перевірки знань, умінь і навичок штучно виключені з навчальної діяльності. Тому вони психологічно намагаються заповнити цей вакуум сторонньою діяльністю, яка руйнує належний порядок у класі. Отже, залучення всіх учнів до активної пізнавальної діяльності — надійний засіб формування у вихованців дисциплінованості й відповідальності, колективної злагодженості в роботі.

Однак не варто в процесі перевірки знань обмежуватися лише письмовими відповідями, нехтуючи усними. При цьому в учнів буде розвиватися писемна мова і значно відставатиме усне мовлення. Тому треба пропонувати учням такі завдання, які стимулювали б їх до усного мовлення. Особливо це важливо на уроках мови, читання, літератури, історії, географії та ін. Але така мовленнєва діяльність не повинна повторювати того, що учням уже відомо. З цією метою доцільно давати завдання окремим учням у рамках конкретної теми самостійно готувати короткі повідомлення, які викликали б інтерес усього класу. Наведемо приклади.

Приклад 1

Ботаніка: "Звідки і коли прийшов до нас помідор"; "Як соняшник поріднився із Сонцем"; "Маїс із Бразилії" (про кукурудзу); "Як квіти себе величають"; "Ячмінь — свідок єгипетських пірамід"; "Для чого квітці запах" і под.

Приклад 2

Зоологія: "Чи думають тварини?"; "Як птахи будують своє житло"; "Шлях меду"; "Спеціальності бджіл"; "Родина мурах і в"; "Компас у перелітних птахів"; "Як тварини виховують своїх дітей".

Приклад З

Українська мова: "Що в імені моєму"; "Кого як назвали"; "Чому місяці так себе назвали?"; "Назви населених пунктів нашого району" та ін.

Приклад 4

Українська література: "Народна мудрість казок"; "Від загадок до проблемного навчання"; "Прислів'я вчать працювати"; "Пісні народних свят"; "Хутір Надія Карпенка-Карого"; "Шлях Олександра Довженка в Україну" та ін.

Приклад 5

Географія: "Ріки нашого району"; "Звідки вітер віє"; "Топоніміка населених пунктів нашого району"; "Людина й атмосферний тиск"; "Науковий прогрес і Дніпро" та ін.

Приклад 6

Фізика: "Як китайський хлопчик Лі у сиву давнину зважив слона"; "Легенда про Архімеда із Сіракуз"; "У світі колайдера"; "Нанотехнології у житті людини"; "Людина у павутині електромагнітних коливань"; "Мобільний телефон і здоров'я людини"; "Як яблуко впало на голову Ньютона" та ін.

Зрозуміло, що такі міні-повідомлення учнів сприятимуть розвитку їхнього усного мовлення, викликатимуть інтерес в однокласників, допомагатимуть утвердженню особистості в колективі, виступатимуть важливим чинником інтелектуального розвитку вихованців. Важливо доручати готувати такі виступи не лише кращим учням, але й тим, які мають певні проблеми в навчанні й поведінці.

У ході перевірки знань учнів нерідко виникає запитання: де має перебувати учень під час відповіді на поставлене вчителем запитання? Тут можуть бути різні варіанти. Якщо вчитель поставив конкретне запитання, яке вимагає однозначної відповіді ("Що називається іменником?"; "Назвіть двоскладові віршовані розміри"; "Що треба розуміти під композицією твору?"; "Назвіть голосні звуки"; "Яку площу займає Україна?" та под.), то учень має відповідати з місця, навіть не піднімаючись із-за парти. Це сприяє економії часу і не створює зайвого шуму. Техніка цієї дії досить проста: вчитель ставить запитання перед класом, витримує паузу 1—2 секунди (щоб зібралися з думками всі учні), звертається до конкретного учня, супроводжуючи свій голос рухом руки у напрямку вихованця; уважно слухає його. По закінченні відповіді може висловити своє ставлення до відповіді: "Дякую!", "Молодець!" чи под.

Є потреба подивитися на цей вид роботи вчителя з учнями й з іншого боку. Якщо вчитель поставив перед учнями запитання більш широкого плану, яке вимагає монологічної відповіді, то в цьому разі варто запрошувати учня до дошки. Це сприятиме формуванню у вихованців почуття відповідальності, опанування елементами мовленнєвої культури, публічності. Адже треба враховувати, що учні — це майбутні працівники різних галузей і сфер, учасники соціальної діяльності. Тому перші кроки до цього вони мають робити в школі.

Важливим аспектом перевірки й оцінювання навчальної діяльності школярів є вміння слухати відповіді учнів на поставлені запитання. Вся увага вчителя має бути зосереджена на діях учня — змісті і логіці відповіді на поставлене запитання. Вихованець має перебувати повністю в колі уваги педагога: треба дивитися в очі учня, стежити за змістом його мовлення, виявляти інтерес до відповіді, підбадьорювати й стимулювати його дії (стверджувальними рухами голови, окремими фразами "Молодець", "Так", "Правильно міркуєш", "Розумно" та под.). Зрозуміло, що зміст відповіді учня не є новою інформацією для вчителя. Але вчитель має трішки "грати", навмисне виявляти зацікавленість, співучасть у цьому дійстві. Не варто на півслові переривати монологічну відповідь учня. Адже він певним чином вибудував логіку своєї відповіді. І штучно втручатися в перебіг його думки — значить руйнувати цей процес, сіяти сумніви щодо певних можливостей учня. Треба до кінця вислухати відповідь і лише потім вдаватися до її аналізу: позитивно (з належним схваленням) оцінити дії учня, активізувати його думки щодо певних неточностей у відповіді, стимулювати до виправлення допущених помилок.

У всіх випадках у процесі перевірки якості знань, умінь і навичок учнів учитель має постійно виказувати повагу до них, зацікавленість і доброзичливість. Ні в якому разі в діях педагога не мають виявлятися погрози, наміри спіймати на чомусь вихованця, поставити негативну оцінку із занесенням у щоденник, принизити перед однокласниками. Непоодинокі випадки, коли навіть на обличчі вчителя "написано": "Ось подивимося, який ти розумник. На уроці ти ж неуважно слухаєш пояснення вчителя". "Ось я тебе поганяю добряче — будеш знати, як корчити із себе отамана". Учні швидко розуміють подібні наміри вчителя і в них формується відраза і до педагога, і до тієї дисципліни, яку він викладає. У процесі вислуховування відповідей учнів недопустимо вдаватися до таких "рецензій": "Досить! Ти уже й так багато нагородив дурниць", "Ти хоч думаєш, що ти оце плетеш?", "Мені соромно слухати твої нісенітниці", "Отакої. Ти ніби з неба впав. У підручник і не заглядав", "Не тарабань, як горохом об стіну. Хіба не чула, як треба читати поезію?" та под.

У процесі перевірки знань необхідно враховувати індивідуальні анатомо-фізіологічні та психічні якості й особливості особистості учня. Наприклад, в окремих учнів можуть бути певні фізичні вади: кульгавість, захворювання хребта та ін. Таким дітям зручніше відповідати з місця. Варто зважати також на такі фізіолого-психологічні особливості, як заїкання, не вимовляння певних звуків, прояви того чи іншого типу темпераменту.

Багаторічний педагогічний досвід засвідчує, що причинами різноманітних конфліктів між учителями й учнями — особливо під час оцінювання навчальної праці — є незнання й нехтування особливостями прояву темпераменту вихованця.

Темперамент (від лат. temperamentus — узгодженість, устрій) — це індивідуальні особливості людини, які виявляються в силі, швидкості, напруженості перебігу її психічної діяльності, порівняно більшій чи меншій стійкості її настроїв.

Темперамент не варто ототожнювати з характером, який є поєднанням найбільш стійких, суттєвих особливостей діяльності особистості. Характер виявляється в поведінці людини, її ставленні до себе й навколишнього світу. Доброта й жорстокість, лінощі й працьовитість, охайність і недбалість — це все риси характеру. Отже, характер — це набута якість. Російський учений-фізіолог І.П. Павлов класифікував типи вищої нервової діяльності таким чином.

Нестримний — процеси збудження й гальмування сильні, але неврівноважені; властивий холерикам.

Жвавий — процеси збудження й гальмування сильні, рухливі, урівноважені; властивий сангвінікам.

Спокійний — процеси збудження й гальмування урівноважені, але малорухливі; властивий флегматикам.

Слабкий — процеси збудження й гальмування слабкі, неврівноважені, малорухливі; властивий меланхолікам.

Слід зауважити, що так званих чистих типів темпераменту немає. У кожної особистості переважають характерні прояви певного типу темпераменту.

Холерик — це запальна, нестримна людина. Рухлива, ініціативна, але, на відміну від упевненого в собі сангвініка, самовпевнена. Тому її ідеї — нерідко цікаві — не продумані до кінця.

Холерик нетерплячий, і якщо захопиться, його важко зупинити. Чекання здатне вивести його із себе. Невдачі — теж, і він або гарячково діє, або впадає в апатію. Для нього взагалі характерна подібна нестійкість. То він надмірно балакучий — не зупиниш, то слова з нього не витягнеш. Передбачити, як поведе себе холерик у новій ситуації, чи скоро призвичаїться, — досить важко. Швидко переходить від радості до смутку, від сміху до гніву.

Намагаючись якнайшвидше отримати результати, починає випереджати події, метушитися. Не може дочекатися завершення детективу, не подивившись у кінець книги, щоб дізнатися, чим усе закінчиться.

Рухи швидкі, поривчасті: не бере, а хапає, не кладе, а кидає. У будь-яку хвилину готовий зірватися з місця й кудись бігти. Дуже швидко схоплює інформацію, запам'ятовує, навіть не усвідомивши її. У критичні моменти може працювати довго й нестримно. У цей час здатність до концентрації сил вища, ніж будь-коли.

Цьому психологічному типу властиві часті зриви. Особливо його пригнічує необхідність стримувати свої почуття й надмірну активність.

Сангвінік сильний тип, добре володіє собою, урівноважений, рухливий. Він справляє враження людини рішучої, оптимістичної, упевненої у своїх силах. Часто пропонує якісь ідеї та добивається їх реалізації. Без напруження пристосовується до нових обставин. У важких ситуаціях стає більш зібраним і цілеспрямованим, не втрачаючи при цьому почуття гумору. Добре вміє стримувати свої емоції. Мова швидка, з живими інтонаціями та мімікою. У дитинстві часто буває лідером серед ровесників, здатний організовувати їх на ризиковані справи. Легко вступає в контакт з дорослими: він з тих, кого називають заводіями. Любить жарти, дотепи. Більше схильний до розв'язання тактичних завдань.

Його смаки та інтереси непостійні. Він "постійний у своїй непостійності". Якщо робота здається нецікавою, то сангвініку одразу ж стає нудно. Проте він наполегливий, якщо захопиться справою. Представника цього типу можна назвати п

Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень у системі загальної середньої освіти
3.5. Домашня навчальна робота
3.6. Підготовка вчителя до уроку
3.7. Технологія й техніка аналізу уроку
Висновки
Розділ 4. ПРОФЕСІЙНА МАЙСТЕРНІСТЬ УЧИТЕЛЯ -ВИРІШАЛЬНИЙ ЧИННИК ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ НА УРОЦІ
4.1. Функції вчителя
4.2. Якості вчителя-вихователя
4.3. Педагогічна майстерність учителя-вихователя
Морально-духовні вартості
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru