Технологія і техніка шкільного уроку - Кузьмінський А.І. -
Морально-духовні вартості

Я.А. Коменський на основі наукового аналізу надбань народів Європи (і, зокрема, діяльності братських шкіл України та Білорусії) в галузі освіти здійснив глибоке обґрунтування дидактичних і організаційних засад навчання молодого покоління. Це поклало початок дидактично-освітній революції в усьому світі. Діяльність освітніх закладів була зосереджена навколо проблеми оволодіння людьми певною сумою Знань, умінь і навичок з урахуванням рівня розвитку науки та соціально-економічних потреб. Питання виховання молоді, формування в неї високих морально-духовних якостей залишалися поза увагою педагогів. Виховна функція покладалась в основному на сім'ю. Утверджувалась думка, що участь молодої людини в освітньому процесі автоматично забезпечує її виховання. Така тенденція зберігається, по суті, і нині. Та навіть оплата праці педагогів здійснювалась і здійснюється в основному за навчальну діяльність.

Аналіз сучасного стану вихованості членів суспільства з погляду завдань всебічного гармонійного розвитку особистості дає підстави стверджувати, що ми далекі від цього ідеалу. Загалом переважна більшість громадян володіє значним обсягом знань, але рівень морально-духовної вихованості не може не викликати тривоги за майбутнє суспільства. Старогрецький філософ Платон застерігав: "Освічена, але погано вихована людина страшніша за будь-якого звіра". У біблійній мудрості зустрічаємо, на перший погляд, дещо дивний постулат: "Примножуючи пізнання — ми примножуємо скорботу". На початку XX ст. російський учений-хімік Д.І. Менделєєв небезпідставно застерігав: "Знання без виховання — це меч в руках божевільного". Протиріччя між великим обсягом знань, новітніми інформаційними технологіями і порівняно низьким рівнем морально-духовної вихованості людей відчутно загострилися в другій половині XX ст. Далекоглядні вчені усього світу висловлюють з цього приводу небезпідставну тривогу за майбутнє людства. Український філософ академік В.П. Андрущенко наголошує: "Інтелектуально підготовлена людина може ввійти в життя "злим генієм", який цинічно зневажає все, що не стосується його вузько спрямованої професії. Світ, створений лише "рахунком холодного розуму", набуває зловісних відблисків. По суті, така діяльність має руйнівний характер. Загалом кажучи, вона підштовхує людину і людство до прірви затяжної економічної кризи, соціально-політичного конфлікту, екологічної катастрофи або термоядерного колапсу". Нині це проблема світового масштабу.

Результат такої суперечності зумовлений тим, що проблеми виховання людини, особливо становлення її морально-духовних сил, завжди були на другому плані (і нині залишаються на тому ж рівні) порівняно з навчанням. У цьому контексті має місце ще одна складність, яка промовисто виявила себе в другій половині XX і на початку XXI ст., — відбувається деградація сім'ї, яка, за визначенням, мала б бути провідним соціальним інститутом виховання молодого покоління. Насправді виходить так, що сім'я виконує в основному лише репродуктивну й частково економічну функцію, а соціальна (виховна) функція перекладається на освітні заклади та засоби масової інформації. Останні (радіо, телебачення, кіно, друковані засоби та ін.) у більшості випадків зняли із себе функції виховного впливу на дітей та й на все населення, концентрують свої зусилля на прагматично-матеріальних аспектах і несуть велику загрозу руйнування морально-духовних цінностей суспільства.

У формуванні соціально зрілого, морально здорового суспільства потрібно дещо по-іншому дивитися на моделювання освітньо-виховної системи. Треба, щоб виховання йшло попереду навчання. В державі професія педагога має стати провідною, як у соціальному, так і в економічному плані. Вчитель не має бути транслятором знань, а передусім особою, яка формує морально-духовні цінності молодого покоління.

Виховання, за влучним висловом A.C. Макаренка, здійснюється на кожному квадратному метрі педагогічного поля. Для вихованця запам'ятовується на все життя не стільки зміст того, що вчитель говорив на уроках, скільки морально-духовне багатство цієї інформації. А вже через призму цього багатства вихованець бачить і сприймає все інше. Особистість, яка присвятила своє життя педагогічній діяльності, має оволодіти загальнолюдськими і національними морально-духовними цінностями, сформувати стійкі переконання. Це один з найбільш надійних підмурків становлення професійної майстерності вчителя.

З-поміж інших якостей має рельєфно виділятися гуманістична спрямованість особистості педагога. Історична необхідність побудови України як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави вимагає втілення в повсякденному житті ідей гуманізму. Уст. З Конституції України проголошено: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю". Перехід від авторитарної педагогіки на позиції гуманітарної — процес тривалий. Він має здійснюватися еволюційним шляхом. Власне, всі освітньо-виховні заклади країни повинні наполегливо працювати над утвердженням гуманістичних принципів у стосунках педагогів-вихователів з вихованцями, які потім, ставши дорослими людьми, професійними працівниками в різних сферах соціальної діяльності, понесуть ідеї гуманізму в усі сфери буття людей.

У центрі уваги навчально-виховного процесу має бути вихованець. Педагог повинен виявляти глибоку повагу до особистості вихованців, шанувати їх, оберігати від негативних впливів, створювати оптимальні соціально-психологічні умови для всебічного гармонійного розвитку. Брак у певної частини педагогів гуманістичної спрямованості у спілкуванні з вихованцями призводить до виникнення конфліктних ситуацій, знижує ефективність педагогічного впливу на них. Зрозуміло, що почуття гуманізму — це внутрішній психологічний стан учителя-вихователя. Але він має виявлятися навіть у дрібницях — у формі звернення до вихованців, схвалення позитивних дій та ін.

Важливим чинником у системі морально-духовних цінностей особистості вчителя є рівень сформованості почуття національної гідності. Вона характеризується передусім такими рисами: любов до свого народу, Батьківщини, повага до Конституції та законів України, до державних символів, досконале володіння державною мовою, турбота про піднесення її престижу, повага до батьків, свого роду, до традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього як його спадкоємця й наступника, шанобливе ставлення до культури, традицій і звичаїв народностей, що мешкають на теренах України. Діти надзвичайно чутливі до того, наскільки в їхніх наставників сформовані почуття національної гідності. Ця якість також є своєрідним камертоном, що визначає вплив педагога на вихованців.

Варто згадати ще про один феномен, який є важливим складником морально-духовних якостей, — інтелігентність. З того часу (60-ті роки XIX ст.), коли російський журналіст П.Д. Боборикін уперше ввів у лексичний обіг це поняття, а потім воно широко перейшло в інші мови, його ототожнювали з поняттями "тямущий", "розуміючий", "обізнаний", "мислячий", "освічений". Тому тлумачні словники нерідко ототожнюють поняття інтелігентності з освіченістю. Однак останнім часом трактування цього терміна дещо розширюється. Академік С.У. Гончаренко наголошує, що до числа основних ознак інтелігентності належить комплекс найважливіших інтелектуальних і моральних якостей: загострене відчуття соціальної справедливості, прилучення до багатств світової й національної культури та засвоєння загальнолюдських цінностей, слідування велінням совісті, тактовність і особиста порядність, ідейна принциповість у поєднанні з терплячістю до інакодумства. До цього можна додати, що інтелігентність — це не лише освіченість, стан розуму, але й стан душі. Педагоги всіх рівнів мають формувати в собі почуття інтелігентності. Інтелігентність — це гармонія, дзеркало душі й розуму вихователя, взірець для наслідування.

Чільне місце в системі морально-духовних цінностей учителя посідають життєві ідеали. Ідеал — це категорія етики, яка містить у собі довершені моральні якості; образ найбільш цінного й величного в особистості, що було б для молодої людини своєрідним взірцем формування власної досконалості. Вияв учителем своїх життєвих ідеалів особливо важливий у наш час, коли у зв'язку з історичними змінами, соціальними катаклізмами зникли певні ідеали, які мали здебільшого фальшивий характер, а нові, справжні ще не повною мірою утвердилися в нашому житті. Залишати молоде покоління без істинних ідеалів-маяків — означає штовхати його до стану розчарування, пасивності, духовної деградації.

Важливим чинником, який забезпечує моральне зміцнення й підкріплення процесу прояву майстерності педагога, є його совісність, чесність, справедливість і об'єктивність. Молодь особливо чутливо ставиться до цих якостей педагога і боляче реагує на їх брак або недостатню виразність. Совісність і чесність виконують регулятивну функцію в життєдіяльності людини, у спілкуванні її з іншими людьми. А оскільки педагогові доводиться щоденно спілкуватися з представниками молодого покоління, яке перебуває на шляху свого соціального становлення, то процеси саморегуляції своєї поведінки для нього вкрай необхідні. До того ж кожен учитель має постійно дбати про підтримання не лише власної гідності, репутації, а й репутації педагогічної спілки, вчительського цеху.

Професійні знання
Соціально-педагогічні якості
Педагогічні вміння
Педагогічна техніка
Володіння пантомімікою, мімікою, жестами
Техніка формування мовленнєвої культури вчителя
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА З ТЕХНОЛОГІЇ І ТЕХНІКИ ШКІЛЬНОГО УРОКУ
ВСТУП ДО КУРСУ
Розділ 1. ГЕОПОЛІТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ СУЧАСНОЇ ЗОВНІШНЬОЇ ТА БЕЗПЕКОВОЇ ПОЛІТИКИ КРАЇН СНД І ГРУЗІЇ
Історичні передумови сучасних геополітичних процесів на пострадянському просторі