Інформаційна безпека - Остроухов В.В. - 1.3. Види, методи, сили та засоби проведення спеціальних інформаційних операцій і актів зовнішньої інформаційної агресії

АІА та СІО вміщують у собі психологічні дії зі стратегічними цілями, психологічні консолідуючі дії та психологічні дії з безпосередньої підтримки бойових дій. Вони поділяються залежно від спрямованості на такі види:

o спрямовані проти суб'єктів, які ухвалюють рішення;

o спрямовані на компрометацію, завдання шкоди опонентам;

o спрямовані на політичну (економічну) дестабілізацію. Варто мати на увазі, що СІО та АІА відбуваються на макро- й мікрорівнях. На макрорівні це будь-яка агітаційно-пропагандистська і

розвідувально-організаційна діяльність, орієнтована на конкретні соціальні групи людей і здійснювана здебільшого через засоби масової інформації та каналами зв'язку. СІО та АІА мікрорівня, зі свого боку, уособлюють будь-яку агітаційно-пропагандистську й розвідувально-організаційну діяльність ідеологічного характеру, прицільно персоналізовану і здійснювану переважно через міжособистісне спілкування. Для цього практикується поширення чуток чи інші методи негативного інформаційного впливу.

Натомість у контексті заходів політичної розвідки за допомогою СІО та АІА мають вирішуватися певні політичні проблеми, досягатися стратегічні цілі суспільства певної держави чи іншого суб'єкта розвідувальної діяльності. Для об'єкта, на який спрямовано СІО та АІА, мають утворитися загрози чи небезпеки виникнення негативних наслідків. Отже, такий вплив на об'єкт за своєю суттю є також негативним. Він застосовується як до окремої особи чи групи осіб, так і щодо суспільства загалом або певного його соціального прошарку. В контексті інформаційної війни СІО та АІА є діяльністю, яка проводиться, як правило, спеціальними органами іноземних держав чи транснаціональних структур (останнім часом навіть приватними особами зі світовим рівнем авторитету, капіталу, потреб та інтересів), уповноваженими суб'єктом інформаційної війни здійснювати подібну діяльність. Тобто це спеціальні служби, насамперед розвідувальні, які працюють для досягнення загальної політичної мети шляхом реалізації оперативних завдань.

СІО передбачає проведення спецслужбами таємних операцій та акцій деструктивного ідеологічного, ідейно-політичного та соціального впливу на особу, групу осіб або суспільство загалом з метою їх переорієнтації на інші цінності та ідеали, підштовхування до вчинення протиправних дій із підриву й послаблення державного та суспільно-політичного устрою.

СІО та АІА проводяться шляхом поширення певної інформації різними способами. Це використання комунікативних технологій з впливу на масову свідомість зі стратегічною та (чи) тактичною метою. Треба підкреслити, що СІО та АІА також "вмикають" та запускають у дію речово-енергетичні процеси, контролюють їх; можуть збуджувати й скеровувати процеси, масштаби яких у багато разів більші за саму операцію.

У разі, якщо заходи безпосереднього інформаційного підриву є інструментом політичної розвідки, їх мета також має політичний характер. Отже, СІО та АІА передбачають спричинення шкоди життєво важливим інтересам у політичній, економічній, науково-технічній, соціальній чи будь-якій іншій суспільній сфері життя держави-противника та на цій основі здійснення вигідного впливу для отримання переваг у тій чи іншій галузі.

Розглянемо тепер, в яких конкретних формах здійснюється деструктивний вплив у процесі ІПП і які прийоми та методи при цьому застосовуються.

Можна виділити такі основні методи СІО та АІА, які використовуються відповідними структурами для здійснення прихованого вигідного впливу:

1. Дезінформування.

2. Пропаганда.

3. Диверсифікація громадської думки.

4. Психологічний тиск.

5. Поширення чуток.

Дезінформування - метод СІО та АІА, який передбачає обман чи уведення об'єкта спрямувань в оману щодо справжності намірів для спонукання його до запрограмованих суб'єктом СІО та АІА дій.

Історичний досвід свідчить, що є різні методи проведення заходів із дезінформування, кожен із яких має власні позитивні та негативні риси. Конкретний вибір того чи іншого методу безпосередньо залежить від оперативної обстановки на конкретній ділянці діяльності спецслужби, завдань, які перед нею поставлені, тощо. Найчастіше у світовій практиці застосовуються такі форми дезінформування:

o тенденційне викладення фактів - форма дезінформування, яка полягає в упередженому висвітленні фактів або іншої інформації щодо подій за допомогою спеціально підібраних правдивих даних. Як правило, за допомогою цього методу об'єкту спрямувань доводиться дозовано, до постійно зростаючого напруження спеціально сформована інформація; таке напружене становище об'єкта підтримується шляхом постійного "підкидання" нових порцій суворо обмежених і дозованих даних у середовище інформаційного дефіциту;

o дезінформування "від зворотного" відбувається шляхом надання правдивих відомостей у перекрученому вигляді чи в такій ситуації, коли вони сприймаються об'єктом спрямувань як неправдиві. Внаслідок застосування подібних заходів виникає ситуація, коли об'єкт знає правдиву інформацію про наміри чи конкретні дії протилежної сторони, але сприймає її неадекватно, не готовий протистояти негативному впливу;

o термінологічне "мінування" полягає у викривленні первинної правильної суті принципово важливих, базових термінів і тлумачень загальносвітоглядного та оперативно-прикладного характеру;

o "сіре" дезінформування передбачає використання синтезу правдивої інформації з дезінформацією;

o "чорне" дезінформування передбачає використання переважно неправдивої інформації.

В узагальненому вигляді акції дезінформування можуть проводитися шляхом створення видимості випадкового витоку закритої інформації, успіхів розвідки іноземних партнерів, використання засобів масової інформації, включаючи власні інформаційні агентства, теле-, радіокомпанії, друковані видання та окремих "кишенькових" журналістів.

Пропаганда - поширення різних політичних, філософських, наукових, художніх, інших мистецьких ідей з метою їх упровадження у громадську думку та активізацію, тим самим використання цих ідей у масовій практичній діяльності населення. Водночас до пропаганди належать повідомлення, які поширюються для здійснення вигідного впливу на громадську думку, провокування запрограмованих емоцій та зміни ставлення або поводження певної групи людей у напрямку, безпосередньо чи опосередковано вигідному організаторам.

Форми проведення пропаганди:

o пропаганда способу життя (соціологічна) - натуральний показ досягнень, переваг, перспектив тощо конкретної держави;

o використання ЗМІ та друкованих наукових і художніх видань;

o коректування існуючих думок, а не формулювання та створення нових.

Диверсифікація громадської думки - розпорошення уваги правлячої еліти держави на різні штучно акцентовані проблеми і відволікання тим самим від вирішення нагальних першочергових завдань суспільно-політичного та економічного розвитку для нормального функціонування суспільства і держави.

Форми диверсифікації громадської думки:

o дестабілізація обстановки в державі чи окремих її регіонах;

o активізація кампанії проти політичного курсу правлячої еліти держави та окремих її лідерів різними міжнародними установами;

o ініціювання антидемпінгових кампаній та іншого роду скандальних судових процесів, застосування міжнародних санкцій з інших причин.

Психологічний тиск - вплив на психіку людини шляхом залякування, погроз із метою спонукання до певної запланованої моделі поведінки.

Форми психологічного тиску:

o доведення до об'єкта відомостей про реальні чи неіснуючі загрози та небезпеки;

o прогнози щодо репресій, переслідувань, убивств тощо;

o шантажування;

o здійснення вибухів, підпалів, масових отруєнь, захоплення заручників, інші терористичні акції.

Поширення чуток - діяльність щодо поширення різної інформації (переважно неправдивої) серед широких верств населення здебільшого неофіційними каналами з метою дезорганізації суспільства та держави або ж їх окремих установ чи організацій.

За одним із визначень, чутки - це циркулююча форма комунікації, за допомогою якої люди, які перебувають у неоднозначній ситуації, об'єднуються, утворюючи зрозумілу їм інтерпретацію цієї ситуації, спільно використовуючи при цьому власні інтелектуальні можливості.

Чутки можна класифікувати за трьома параметрами: експресивному (емоційні стани, виражені в змісті чутки і відповідні типи емоційних реакцій), інформаційному (ступінь вірогідності сюжету чутки) і за ступенем впливу на психіку людей.

За експресивною характеристикою виділяються чутки-бажання, чутки-залякування й агресивні чутки.

1. Чутки-бажання. Поширювана інформація має на меті викликати розчарування з приводу нездійснених очікувань і деморалізацію об'єкта впливу.

2. Чутки-залякування. Під час їхнього поширення за допомогою інформації в особистості ініціюється стан тривоги, непевності. Це можуть бути чутки про смертельну суперзброю, якою володіє супротивник (тобто сторона, яка поширює чутки), чутки про недостачу продовольства, зараження місцевості, питної води й т. ін.

3. Роз'єднувальні агресивні чутки. Розповсюджувана інформація має на меті внести розлад у суспільство, порушити соціальні зв'язки.

За інформаційною характеристикою чутки поділяються: абсолютно недостовірні, недостовірні, недостовірні з елементами правдоподібності, правдоподібні чутки.

Чутки за своєю характеристикою є самопоширюваними. їх природа базується на інформації, яку важко втримати. Особа обов'язково має розповісти про почуте комусь іншому. Достатньо створити відповідну чутку і запустити її в обіг у потрібному місці у слушний час. "Людський гомін" зробить решту. Позитивний чинник використання даної форми СІО полягає ще й у тому, що майже немає ефективних засобів протидії чуткам. На офіційному рівні зупинити їх нереально: офіційні заходи протидії викликають зовсім протилежний ефект. Для людей, яких безпосередньо цікавлять ці чутки, це є підтвердженням правдивості останніх. Чим численніші намагання їх спростувати, тим більшою стає впевненість у їх достовірності. Єдиний можливий спосіб подолання ефективності чуток - цілковите їх ігнорування. Як правило, через деякий час напруження спадає, зайва активність в обговоренні вже неактуальних новин згасає, інтерес до порушеної в чутках проблеми зникає. Поява нових проблем повністю нейтралізує можливі небезпечні наслідки дезорганізації суспільства та держави.

Перераховані вище форми й методи, умови їх застосування на певному проміжку часу і території, завдання, які мають бути досягнуті під час їх застосування, зумовлюють використання відповідних сил і засобів, необхідних специфічних заходів безпосереднього підриву чи надання прихованого вигідного впливу. Доцільно підкреслити, що всі таємні підготовчі дії та акції такого роду використовуються в політичній розвідці для створення необхідних умов проведення державної політики щодо тієї чи іншої держави, міжнародної структури або внутрішніх опозиційних сил. А отже, якщо розвідка піднята до такого високого рівня, то можуть бути залучені як прикриття ("під-дахові структури ") майже всі державні ресурси, включаючи нерозвідувальні державні органи та заклади, неурядові організації, міжнародні структури (доброчинні й благодійні фонди, громадські організації різноманітної спрямованості), підконтрольні суб'єкту розвідувальної діяльності.

Сили та засоби проведення ІПП. Аналіз історичного досвіду ПЇЇІ свідчить, що в різні часи до здійснення ІВ, СІО та АІА залучалися сили, різні за ступенем організації, відношенням до державно-урядових структур. Слід зазначити, що спеціальні підрозділи ІПП входили до складу державних органів сторін протистояння лише під час Першої світової війни. Подальший досвід організації ІПП показав, що сили, які залучаються до створення сприятливих умов реалізації політичних і військових заходів у межах державної зовнішньої політики, можуть належати як до спеціально створених підрозділів спеціальних установ та організацій, так і до таких, що не мають у своїх основних функціональних обов'язках виконання завдань підривного характеру.

Прикладом першої категорії можуть слугувати спеціальні підрозділи психологічної війни армії США (групи та окремі батальйони психологічної боротьби). На озброєнні зазначених підрозділів сил спеціальних операцій знаходяться пересувні теле- та радіоцентри, друкарні, устаткування для проведення усних агітаційних програм для особового складу і населення іноземної держави, відповідні технічні засоби: так звані "агітаційні" снаряди, бомби, повітряні кулі тощо, за допомогою яких на територію противника закидаються та розсіваються спеціальні пропагандистські друковані матеріали (листівки, газети, брошури тощо).

Наявність таких засобів дає змогу зазначеним підрозділам за короткий проміжок часу налагодити цілеспрямовану роботу щодо здійснення вигідного ідеологічного і психологічного впливу на противника на визначених театрах воєнних дій під час проведення різних спеціальних чи безпосередньо військових операцій збройними силами США. Прикладами оперативної діяльності підрозділів спеціального призначення США можуть слугувати події періоду холодної війни навколо СРСР (1945-1991), НДР (1953-1954) Угорщини (1956), Чехословаччини (1968), Польщі (1968, 1980-1982), Румунії (1985-1990), що розгорталися за сценаріями керівництва Сполучених Штатів Америки з метою повалення комуністичних режимів.

Доцільно зазначити, що останнім часом спостерігається щораз більша активність неурядових структур, також залучених до здійснення вигідного ІПВ з метою створення сприятливих політико-ідеологічних умов у державі - об'єкті впливу.

До зазначених організацій та установ також належать різноманітні місіонерські релігійні структури, які нав'язують чужі для нашого народу культи, вірування і віровчення, нерідко навіть протиправним шляхом з використанням методик та технологій нейропсихічного програмування, гіпнозу, із застосуванням наркотичних і психотропних речовин, які пригнічують волю людини.

Активно діють також організації та особи, які беруть участь у гуманітарних програмах співпраці між державами: культурні та освітянські центри, асоціації, фонди тощо. Під виглядом просвітницьких акцій вони займаються ідеологічною обробкою, агітацією та пропагандою свого способу життя як єдино правильного, поширюють чутки щодо неможливості позитивних зрушень у державі без докорінних змін соціально-політичного ладу тощо. Як правило, координацією подібної діяльності зазначених організацій та установ займаються культурно-гуманітарні, науково-технічні відділи при посольствах і консульствах іноземних держав та інших дипломатичних представництв міжнародних організацій.