Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Економічна політика

1. Взаємозв'язок економіки і політики

Життєдіяльність людей характеризується широтою і розмаїтістю дій, вчинків, проявів. Особливе місце посідає діяльність, спрямована на перетворення природи з метою задоволення матеріальних потреб людей. Такий вид занять називається господарською діяльністю. Називають таку діяльність економічною. Поняття економіка - складне, багаторівневе і багатогранне. В англійській сучасній економічній теорії поняття економіка повторюється десятки разів, а в різних економічних категоріях - незліченну кількість. Але якщо систематизувати ці поняття, то можна умовно звести їх до обмеженої кількості визначень. Поняття економіка утворюється з двох понять - грецького oikos (ойкос) - будинок, господарство і nomos (номос) - закон, правило, - тобто закони, правила ведення домашнього господарства.

У сучасних умовах економіка - це наука про способи ведення господарства, внаслідок чого людина змінює, пристосовує речовини, засоби, багатства природи для своїх потреб. Економіка - сукупність галузей народного господарства, засобів та процесів, що використовуються людьми для забезпечення життєдіяльності. Система економічних відносин, що складаються між людьми в процесі суспільного відтворення (виробництва, розподілу, обміну, споживання) матеріальних благ і послуг.

Різні економічні школи по-різному інтерпретують характер економічних відносин, що складаються в суспільстві між людьми. Одні визначальну роль відводять відносинам присвоєння матеріальних умов виробництва, тобто відносинам власності. Інші головним фактором, що робить вирішальний вплив на всі сфери життєдіяльності людей, називають проблему вибору в умовах обмеженості ресурсів. Але діяльність при обмежених ресурсах - це ще не економічний аспект. Англійський економіст Лайонел Роббінс вважає, що манна небесна хоча й обмежена, але її не можна ані обміняти, ані відкласти на користь іншого продукту. Людей вигнали з раю. Люди позбавлені вічного життя і необмежених благ. І якщо люди щось вибирають, то змушені відмовлятися від інших благ, від яких в інших умовах не відмовилися б. Економіка - це відносини, що складаються між людьми в процесі

виробництва, розподілу, обміну і споживання благ в умовах обмеженості ресурсів, можливості їх альтернативного використання. Економічні відносини проявляються через систему суперечностей. Різноманітні соціальні спільності - класи, групи, індивіди - мають кожний свої інтереси, неминуче зустрічаються з інтересами інших суб'єктів. Щоб спільність людей у стосунках одного з одним не керувалася законами джунглів, вони змушені виробляти правила суспільної поведінки у всіх сферах і, насамперед, в економічній. Адже важко заперечувати пріоритет економічних інтересів, як би це не суперечило духовному початку людини.

Економічна політика

Економічна політика народжується разом із державою, покликаною забезпечити захист інтересів різних соціальних спільностей. Економічна політика - поведінка держави в сфері економіки країни. Економіст Джеймс Кейнс розглядав економічну політику як загальну волю, втілену в державному регулюванні. Німецький економіст Вільгельм Ойкен під економічною політикою розумів сукупність державних заходів впливу на економічні процеси. Нобелівський лауреат з економіки Джеймс Бью-кенен вважав економічну політику процесом обміну між суб' єктом і державою, де кожен добровільно погоджується обмінювати частку витрат за змістом державних служб на послуги, одержувані спільно. Економіст Мілтон Фрідмен відносив економічну політику до мистецтва прийняття рішень, що дає можливість виявляти основну єдність кінцевої мети у представників різних економічних течій і сприяє подоланню розбіжностей. Отже, економічна політика, що здійснюється державою, урядом, - це система практичних заходів у сфері управління економікою щодо надання економічним процесам спрямованості відповідно до мети, завдань та інтересів країни.

У визначеннях поняття економічна політика чітко простежується тісний діалектичний взаємозв' язок економіки та політики. Взаємозв' язок економіки стає рельєфніший, якщо взяти до уваги сучасний науковий підхід розмежування на позитивну і нормативну функції економічної теорії. Якщо позитивна функція розглядає реальний економічний процес, тобто фіксує те, в якому становищі перебуває економіка, то нормативна функція уособлює судження про те, яким має бути економічний процес, тобто що повинно бути. Економічна політика виконує переважно практичну, нормативну функцію. Зрозуміло, взаємозв' язок економіки і політики глибший, аніж той, що здійснюють функції.

Визначальною у суперечності "економіка - політика" виступає економіка. Економіка первинна, визначає напрям діяльності політичних інститутів: уряду, політичних партій, громадських організацій. Економіка - сукупність економічних інтересів суб'єктів господарської діяльності. Суб'єкти господарювання структуруються в різні соціальні спільності зі своїми специфічними, тільки їм властивими інтересами, переважно економічними. За будь-якою дією - індивідуальною чи суспільно значущою - стоять інтереси. Щоб відстоювати їх в умовах плюралістичного суспільства, потрібні відповідні організаційні форми - політичні партії чи рухи, громадські організації, які виступають виразниками інтересів класів і соціальних спільностей. Не існує політичної партії, що виражає інтереси народу. Народ - занадто абстрактне поняття. В умовах вільної економіки і найманої праці одні соціальні спільності більше, а інші - менше здатні збільшувати і відстоювати свої інтереси. І хоча у відкритому суспільстві суперечності інтересів не стають антагоністичними, все-таки іноді вони можуть проявлятись досить гостро. Арбітром, який утримує протиборство соціальних спільностей в межах цивілізованості, що забезпечує певний баланс їх інтересів, виступають держава, уряд. Економічний процес формування і реалізації інтересів диктує урядовим структурам відповідну соціальну політику, спрямовану на узгодження суперечностей. Інакше виникають соціальні катаклізми, що загрожують основам існування держави. Усе це і дає підставу вважати політику концентрованим відображенням економіки.

Взаємозв' язок економіки і політики може бути позитивним і негативним. Візьмемо інфляцію. Чи правильне твердження, що інфляція об' єктивно властива ринковому господарству? Тільки частково, у незначній мірі. Більш обґрунтованою є інша думка. Інфляція - результат бездарної політики уряду. Прагнення держави жити не за достатками неминуче штовхає уряд до грошової емісії, здатної створити короткочасну ілюзію успіху. Якщо розумні межі порушені, інфляція наростає як сніговий клубок, тому має властивість підгодовуватися. Спіраль "зарплата - ціни" (інфляція попиту) здатна породити гіперінфляцію в сотні і тисячі відсотків на рік. Змішуючись з інфляцією витрат, гіперінфляція буквально знищує економіку країни, а з нею й уряд з його волюнтаристською економічною політикою. Черговий уряд вживає екстрених заходів погашення інфляції. Маніпулюючи грошовокредитними і фіскальними інструментами, різко скорочуючи соціальні виплати, заморожуючи заробітну плату, уряд домагається скорочення грошової маси. Інфляція стримана. Нібито успіху досягнуто.

Але чомусь триває спад виробництва, росте безробіття, погіршується соціальний клімат в країні? Виявляється, надмірна ретельність нейтралізації інфляції може мати і негативні наслідки. Надмірне зменшення грошової маси, коли коефіцієнт монетизації (відношення грошової маси до валового внутрішнього продукту) знижено до 13-15 % за оптимального показника 50 % і більше, призводить до гіпоксії виробництва, обумовленої нестачею обігових коштів. Падає купівельна спроможність населення. Нестача грошей здорожує кредити. Банки обслуговують лише короткострокові операції. Реальний сектор економіки продовжує стагну-вати. Зрозуміло, непрофесійний підхід до формування і реалізації економічної політики дає негативний результат.

На жаль, ілюстрація інфляції не абстрактний, а реальний процес, що триває в Україні. Але інфляція показує, наскільки тонка межа відокремлює ретельно вивірені кваліфіковані підходи в економічній політиці від спонтанно прийнятих необгрунтованих рішень. У суспільних системах, де економічне життя стабільне, ринкові відносини функціонують у чітко визначеному правовому полі, залежність економіки від політичних рішень менш глибока, аніж у тих країнах, де робляться важкі спроби реформування економіки на ринкових засадах. У перехідних економічних системах, коли демонтовано колишній господарський механізм, але не створено новий, вплив економічної політики не повинен слабшати.

Практика економічних перетворень у країнах пострадянського простору в 90-ті роки показала, що усунення урядових інститутів від регулювання перехідних процесів, проведення приватизації і формування нової структури власності, створення ринкового механізму і правового забезпечення його функціонування, позначається негативно не тільки на економіці, але й на громадському житті країни. Між тим, тільки маючи аргументоване уявлення про мету, завдання і терміни реформування економіки, можна визначити найоптимальніші способи здійснення необхідних перетворень. Однак і в розвинутих, традиційно ринкових країнах, взаємодія економіки і політики залишається актуальною. І тут існують чітко окреслені межі державного регулювання, що не повинні порушуватися. Верхня межа втручання в економіку - збереження конкурентоздатного середовища. Скорочення втручання в економіку не повинно привести до звуження ринкових відносин, деформації економічних принципів, на яких будуються взаємозв'язки між господарськими суб'єктами - підприємствами, фірмами, об'єднаннями. Принцип не нашкодити - один з основних в економічній політиці. Але й без активної ролі економічної політики не обійтися.

Відомий підприємець і фінансист Джордж Сорос головною небезпекою для відкритого суспільства вважає ринковий фунда-менталізм, що робить втручання держави в економічний процес об' єктивним. Але помилки в економічній політиці посилюють позиції прихильників ринкового фундаменталізму з його принципами "laisser faire" (невидимої руки) Адама Сміта, що заперечує скільки-небудь помітний вплив держави на економічне життя суспільства. Характер двостороннього зв'язку між сучасними рішеннями і майбутніми подіями залежить від того, на що спирається уряд в рішеннях - на достовірні, об' єктивні наукові знання чи на упереджені, суб' єктивні.

Значною мірою некваліфіковані політичні рішення й у країнах ринкової економіки, й у тих, що тільки намагаються її створити, стають головними причинами виникнення у господарській практиці проблем. Економіст Джордж Стіглер підкреслює, що жодна з реальних економічних систем не досягає ідеалу. Це стосується і ринкової моделі, якій властиве соціальне явище, відоме як фіаско ринку. Однак ступінь неудосконалення ринку набагато менший за фіаско політики, до якого ведуть прорахунки в економічній політиці реальних суспільних систем.