Основи економічної теорії - Дзюбик С. Д. - Державний сектор економіки.

Одним із основних питань підприємницької діяльності є питання організації її форм. У світовій практиці розрізняють три основні організаційні форми: одноосібна власність, партнерство, корпорація. Кожна із них має як переваги, так і вади.

Одноосібна власність — підприємство, власники якого (це може бути сім'я) отримують весь дохід і несуть відповідальність за ризик від бізнесу. Одноосібна власність досить поширена у країнах з ринковою економікою. Так, у США 74 % усіх підприємницьких організацій є одноосібними. Ця форма підприємництва переважає у роздрібній торгівлі, консультативному бізнесі, сфері харчування та інших видах послуг на одноосібну власність, яка охоплює найбільшу кількість фірм, у той же час на неї припадає лише 6 % в обсязі продукції США.

Перевагами одноосібної форми підприємництва є: простота організації; повна самостійність, свобода й оперативність дій; максимум спонукальних мотивів; конфіденційність діяльності; низькі організаційні витрати. Вона особливо ефективна на початковій стадії бізнесу, коли дуже важливі гнучкість, оперативність, наполеглива робота і постійна особиста увага до справи.

Недоліками цієї організаційної форми підприємництва є те, що фінансові ресурси одноосібного власника здебільшого обмежені розміром його грошового рахунку в банку, або тим, що він може взяти в позику. Комерційні ж банки неохоче надають одноосібникам позики, оскільки відсоток банкрутства серед одноосібних підприємств досить високий. Власник такої фірми-змушений здійснювати контроль за всіма напрямами її діяльності і повністю управляти нею. У випадку банкрутства фірми її власник несе необмежену відповідальність за борги перед кредиторами не тільки активами фірми, а й власним майном.

Партнерство може створюватися корпораціями і приватними особами на началах рівного розподілу прибутків і збитків; спільного контролю за бізнесом; активної участі в ньому. Основою відносин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір, який передбачає розміри прибутку, відповідальність кожного партнера за виконання тих чи інших функцій, умови розірвання угоди.

Перевагами партнерства є те, що його, як і одноосібну власність, нескладно організувати. Завдяки більшій кількості власників фінансові ресурси є більшими. Така фірма може збільшити масштаби виробництва. Вона може збільшувати продажі за рахунок виділення коштів на рекламу та знижувати ціну продукції за рахунок економії, обумовленої збільшенням масштабу виробництва.

Недоліки партнерства полягають у тому, що його фінанси все ж таки обмежені. Поділ управлінських повноважень між його учасниками може призвести до неузгодженості дій. У разі виходу з бізнесу або смерті одного з партнерів доводиться призупиняти діяльність фірми, а то й здійснювати її повну ліквідацію та реорганізацію.

Найпоширенішими є партнерства з необмеженою відповідальністю, де всі учасники разом і кожен зокрема несуть відповідальність за їх боргові зобов'язання. Найчастіше статус повного партнерства використовується дрібними фірмами в сфері професійних послуг (юридичних, бухгалтерських, медичних, архітектурних тощо).

Партнерства з обмеженою відповідальністю визначають одного або декількох партнерів, особисто відповідальних за боргові зобов'язання фірми, а також одного або декількох партнерів, чия відповідальність обмежена часткою вкладеного капіталу і які не беруть участі в управлінні фірмою. Партнерства з обмеженою відповідальністю типові для фірм, зайнятих здійсненням будівельних проектів, розробкою природних ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капіталомістких сферах підприємництва. Партнерства з обмеженою і необмеженою відповідальністю оподатковуються за одними і тими ж принципами.

Корпорація (акціонерне товариство) є домінуючою формою підприємництва. Вона має кілька різновидів і в різних країнах має свої особливості. Законодавство США дає таку характеристику корпорації: централізоване управління; тривалість існування товариства, яка перевищує тривалість життя окремих власників акцій; вільне переведення прибутків акціонерів; обмеження відповідальності акціонера часткою його капіталовкладень. За наявності не менше трьох із цих ознак будь-яке підприємство може оподатковуватися як корпорація.

У США, Великобританії та інших західних країнах за типом відповідальності розрізняють: корпорації з відповідальністю, обмеженою акціями; корпорації з відповідальністю, обмеженою гарантіями; корпорації з необмеженою відповідальністю.

Головною особливістю корпорації першого типу є обмеження и відповідальності за борги фінансовими ресурсами, які у свою чергу визначаються розмірами акціонерного капіталу. Ця відповідальність не поширюється на решту фінансових та інших засобів, наприклад, на майно. У разі ліквідації або банкрутства відповідальність корпорації перед кредиторами обмежена.

У корпорації з відповідальністю, обмеженою гарантіями, відповідальність її членів обмежена тими сумами, які кожен із них погодився вкласти в майно й акціонерний капітал корпорації. Такі корпорації утворюються переважно в інтересах певних організацій, клубів, в благодійних цілях тощо.

Члени корпорації з необмеженою відповідальністю відповідають перед кредиторами не тільки акціонерним капіталом, а й конкретними сумами наявних засобів під гарантії. Така відповідальність може поширюватись на всі майнові або фінансові активи членів корпорації.

Організувати корпорацію технічно значно складніше, ніж партнерство або одноосібне підприємство. Крім того, існують юридичні обмеження ділової активності (дозволено займатися тільки такою діяльністю, яка передбачена статутом). Найсуттєвішою вадою корпорації є подвійне оподаткування її доходу, прийняте в багатьох країнах. Передусім оподатковуються чисті корпоративні прибутки. Крім того, частина корпоративного прибутку, яка розподіляється між акціонерами, обкладається індивідуальним подоходним податком (чого нема в товаристві й одноосібній підприємницькій організації).

Останнім часом виникла нова форма корпоративної власності — корпорація колективного володіння. Цей різновид корпорації утворюється шляхом передачі основної частини акціонерного капіталу робітникам і службовцям корпорації. Ця форма привабливіша для підприємців, оскільки зближуються інтереси службовців і підприємців, зменшується виплата податків з дивідендів на акції і з фінансових операцій, пов'язаних із вказаними фондами.

Синонімом сучасної корпорації є концерн (галузевий або міжгалузевий). Учасниками концерну можуть бути окремі корпорації (компанії), які об'єднують свої зусилля для досягнення певних спільних інтересів і створюють нові організаційні структури управління концерном. Повноваження останніх поширюються лише на деякі аспекти діяльності корпорацій, що входять до концерну.

Концерни являють собою найскладнішу форму підприємництва, що об'єднує підприємства промисловості, транспорту, торгівлі і банківської сфери. Учасники концерну формально зберігають самостійність, але контролюються фінансовою групою, яка очолює концерн. Головна особливість фінансово-кредитного забезпечення концернів — перевага в їхніх фінансових структурах коштів із банково-кредитних інститутів над акціонерним капіталом. Тому фінансовий контроль у концернах здійснюється не стільки власниками акцій корпорацій, що входять до концерну, скільки фінансовими інститутами.

Найпоширенішим засобом утворення багатогалузевих концернів є диверсифікація — міжгалузеве проникнення капіталу, здійснюючи яке корпорації використовують техніко-економічні зв'язки виробничого, комерційного, науково-технічного або маркетингового характеру між різними галузями. Диверсифікація може розвиватися у галузях і виробництвах, не пов'язаних технологічно одна з одною.

Однією із форм складних підприємницьких утворень є консорціум, який створюється на базі тимчасових угод між декількома банками чи виробничими корпораціями для спільного розміщення позики або здійснення єдиного проекту. Особливо широко вони використовуються в банківській справі, будівництві, гірничорудній промисловості.

Досить поширеною формою підприємницької діяльності є картель. Це таке об'єднання підприємців, коли укладається угода про регулювання обсягу виробництва, умови збуту продукції, наймання робочої сили, розподіл ринків збуту, джерел сировини тощо, однак підприємства зберігають комерційну і виробничу самостійність. Картелі утворюються переважно в межах однієї галузі.

Об'єднання підприємців, в якому розподіл замовлень на купівлю сировини і реалізацію виготовленої продукції здійснюється через єдину збутову контору або інший аналогічний орган, називається синдикатом. Його учасники зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. Синдикати здебільшого існують у ряді підгалузей металургійної, хімічної, харчової промисловості. Та як форма бізнесу вони не дуже поширені.

У сфері послуг авіатранспорту та інформаційних структурах мають місце пули. Суть подібних угод полягає в об'єднанні доходів партнерів від експлуатації певної частини ринку і розподілу цього фонду в кінці "пульного періоду" у заздалегідь визначеній пропорції.

Специфічною формою підприємницької діяльності є трести, які займаються управлінням власністю. Власник, який довірив управління своїм майном тресту, стає власником його акцій, що гарантує отримання частини доходу, пропорційно до власності, вкладеної в трест, і частки виручки в разі його ліквідації. Трести, організовані для інвестування в нерухомість, за умови виконання ними ряду вимог звільняються від оподаткування.

Державний сектор економіки.

Вагоме місце в господарській діяльності промислово розвинутих країн займає суспільне (державне) підприємництво. Мається на увазі виробничо-економічна діяльність на базі державної власності. В умовах ринку це одна із важливих форм безпосереднього впливу держави на господарське життя суспільства.

Вклад державного сектора в економіку західноєвропейських країн становить від 1/10 до 1/6. Основною функцією державного підприємництва є створення і підтримка з боку держави найсприятливіших умов відтворення і нагромадження капіталу. Конкретні цілі і функції такого підприємництва вписуються в діючу систему ринкового господарства, залежать від кон'юнктури ринку, особливостей ринкового механізму у кожній країні. Головною ознакою державного підприємства є те, що держава або контрольовані державою установи володіють часткою капіталу, достатньою для контролю за цим підприємством.

Важлива особливість діяльності державних підприємств — функціонування в умовах ринкової економіки нарівні з іншими формами власності, тобто їхня повна комерціалізація. Відомо, що підприємства, засновані на державній власності, здебільшого низькоефективні. Тому практично в усіх економічно розвинутих і в багатьох країнах, що розвиваються, сформувалася тенденція до скорочення сфери суспільного підприємництва, ширшого використання змішаних форм власності за рахунок залучення приватного капіталу в різних його формах.

У цілому можна сказати, що відбувається трансформація системи державного підприємництва. Держава обмежує свою участь або зовсім виходить із традиційних галузей, що ґрунтуються на державній власності (транспорт, зв'язок та ін.) у міру їхньої підготовки для приватизації і посилення організаційно-технічного і фінансового потенціалу. Держава почала також більше орієнтуватися на ринкові форми господарювання: на зміну чисто державним підприємствам приходять державні корпорації, які мають велику автономію в фінансово-управлінських питаннях, питаннях розпоряджень власністю; у свою чергу ці корпорації поступово замінюються акціонерними компаніями з участю державної власності. Таким чином, ця власність немовби "розчиняється" в різних формах приватної і колективної власності.