Політична економія - Щетинін А.І. - 8.2. Конкуренція і моделі ринків

Термін конкуренція походить від латинського слова concurrentia, що означає змагання, суперництво. Це суперництво закладено в природі людини, яка прагне, перш за все, виявити свої кращі якості. У суспільстві все життя пронизане постійним змаганням або, як ми частіше говоримо, боротьбою. Спортсмени змагаються для досягнення найкращих результатів, політичні партії борються між собою за владу, можна навести з цього погляду ще безліч прикладів. Зрозуміло, що конкуренція пронизує і все економічне життя країни. Вона полягає в суперництві економічних суб'єктів за досягнення найкращої реалізації своїх економічних інтересів. Це, за словами Ф.Енгельса, боротьба всіх проти всіх. Оскільки вирішальним стимулом для товаровиробників є прибуток, то в практичному житті конкуренція - це боротьба за можливість отримати найвищий прибуток.

Як уже було розглянуто, ринок - це механізм саморегулювання ринкової економіки, і "працює" він завдяки тому, що покупці і продавці постійно вступають у відносини обміну. Вони ж є основними суб'єктами в конкурентній боротьбі. У сучасних умовах в процеси конкурентної боротьби активно включається держава. Але її головне завдання полягає не стільки в участі державних підприємств в конкуренції, скільки в захисті добросовісної конкуренції і боротьбі проти суцільної монополізації ринків і виробництва товарів.

Головне призначення конкуренції, з погляду функціонування ринку як основного регулюючого механізму в системі суспільного виробництва, полягає в тому, що бажання виробника отримати найбільший прибуток спонукає його постійно шукати умови для найліпшого (з позиції прибутку) виробництва і збуту своєї продукції. Іншими словами, власник засобів виробництва в процесі добросовісної конкуренції хоче випередити, обійти тих, хто виготовляє і реалізує аналогічну продукцію чи надає подібні послуги, й отримати додатковий прибуток.

Конкуренція, як економічне суперництво за найкращу реалізацію своїх інтересів, ведеться в різних формах і різними методами. Щодо форм , то в економічній літературі найчастіше виділяють ринкову конкуренцію (її ще часто називають добросовісною) і неринкову форму конкуренції (недобросовісна конкуренція).

Ринкова форма конкуренції - це конкуренція, яка здійснюється ринковими і, як правило, санкціонованими суспільством методами. У межах цієї форми застосовуються такі методи, як конкуренція за допомогою цін, реклами, патентів, диференціації продукції, випуску то-варів-субститутів і т.ін. Ці методи є легітимними, але це не означає того, що в їх застосуванні не може відбуватись порушення прав інших конкурентів, тому держава, як правило, регламентує і межі використання того чи іншого методу.

У період панування вільної конкуренції в домонополістичну епоху найбільш поширеним методом виступала цінова конкуренція. Вона полягає в тому, щоб за допомогою зниження ціни потіснити свого конкурента. Зменшення ціни на продукцію приваблює покупців, і таких товарів купують більше. Якщо товарообіг у виробника, що знизив ціни, суттєво зросте, то навіть за умови таких самих витрат на виробництво продукції, як і в інших конкурентів, він отримає більше прибутку через більший оборот товару. А якщо його індивідуальні витрати капіталу менші за суспільно необхідні, то норма прибутку зросте в нього ще більше.

Цінова конкуренція дає помітні переваги покупцеві, який може придбати товар за меншу ціну. Але в сучасних умовах цей метод застосовується не дуже часто через те, що є певні обмеження з боку держави (антидемпінгове законодавство). Іншою причиною є і те, що фірма-конкурент може налагодити випуск товарів-субститутів, тобто такого товару, який в очах покупця за своїми характеристиками і ціною є більш-менш рівнозначний з тим, що вже традиційно виробляється. Тому фірми і підприємства часто відмовляються від цінової конкуренції і в питаннях ціни дотримуються практики так званого лідерства в цінах, що знаходить свій вираз у встановленні певного діапазону цін на товари різних виробників. Скажімо, велика компанія, яка випускає, наприклад, холодильники, установлює на певний їх тип ціну реалізації. Інші фірми, що випускають холодильники такого ж типу, установлюють ціни, уже орієнтуючись на головного виробника.

В умовах монополістичного капіталізму монополії можуть розпочинати "війну цін", тобто вдаватись до жорсткої цінової конкуренції. Але це відбувається рідко. Найчастіше така ситуація пов'язана з кризовими явищами в економіці, з різким погіршенням кон'юнктури ринку тощо. Іноді монополії застосовують цінову конкуренцію у боротьбі проти аутсайдерів, хоча в арсеналі монополій багато й інших, не менш дійових методів боротьби з конкурентами.

Найпоширенішим методом ринкової конкуренції в сучасних умовах є конкуренція за якістю продукції. Технічний рівень продукції, її якість, надійність, гарантії виробника - усе це є надзвичайно потужним засобом залучення споживача. Цей метод конкурентної боротьби, як правило, не пов'язаний з ціною, але він дуже дійовий і використовується, перш за все, великими виробниками, які можуть дозволити собі великі витрати на наукове супроводження випуску продукції, на постійне її вдосконалення і пошук нових рішень.

Від боротьби між конкурентами за допомогою якості продукції виграє споживач, бо він може отримати часто за ту саму ціну більш якісний товар. Цей метод конкурентної боротьби дійсно веде до суттєвого поліпшення якості продукції. Особливо це має місце там, де виробник стикається з висококомпетентним, добре поінформованим покупцем. Найбільше це стосується ринку засобів виробництва, де як покупці виступають фірми, підприємства, які зацікавлені тільки у високоякісних засобах виробництва. Це пояснює той факт, що на цьому ринку у ви-сокорозвинутих країнах має місце дійсно висока якість продукції.

Але попри цей надзвичайно важливий і позитивний наслідок конкурентної боротьби за допомогою якості ця боротьба може і не завершуватись таким бажаним для покупця результатом. Це має місце там, де виробник має справу з некомпетентним покупцем. Прикладом може бути продукція фармацевтичних фірм, в якості якої масовий споживач, як правило, не може розібратись. Тому тут наслідком часто стає так звана квазіякість, яка є не дійсною, а надуманою.

Наступний метод конкурентної боротьби пов'язаний з установленням контролю над патентами. Справа в тому, що в сучасних умовах розвиток науки і техніки відбувається дуже швидкими темпами. Наукові відкриття і винаходи, як правило, фіксуються патентами, які дають їх власнику монопольне право на використання відкриття чи винаходу. Тому, заволодівши патентом, можна застосовувати отриманий винахід у монопольному варіанті і в такий спосіб потіснити своїх конкурентів за якістю продукції, її особливостями, через зменшення витрат на її виробництво тощо, залежно від того відкриття чи винаходу, який супроводжує конкретний патент.

Купівлю патентів здійснюють переважно корпорації високотехнологічних галузей - як, наприклад, електротехнічні, радіотехнічні, машинобудівні і т.ін. При цьому слід зауважити, що купівля патенту не завжди тотожна подальшому технічному прогресу внаслідок його застосування. Якщо фірма має потужні позиції на ринку і її задовольняє це становище, то вона може придбати патент лише для того, щоб не дати можливості конкуренту скористатися новітньою технологією, новим обладнанням чи ноу-хау. Як правило, у середньому патент дає можливість на користування новим досягненням приблизно протягом 5 років. У випадку, коли патент кладуть "під сукно", науково-технічний прогрес штучно гальмується.

Важливим методом конкурентної боротьби виступає диференціація продукції. Він полягає в тому, що виробник, за рахунок випуску нових різновидів свого товару і нових його моделей, розширює власний ринок, бо залучає більш широке коло покупців. В умовах швидкого технічного прогресу моральне старіння продукції відбувається в межах відносно невеликих проміжків часу і тому оновлення продукції є певною формою прояву загального прогресу виробництва. Це однак не виключає можливості надання товару таких характеристик, які можуть і не поліпшувати якісь якості товару.

Близьким до розглянутого методу є метод конкурентної боротьби, який досягається шляхом випуску товарів-субститутів, тобто товарів замінників. Можливість налагодження випуску таких товарів часто гальмує цінову конкуренцію, бо завжди є ризик того, що конкурент налагодить випуск товару-замінника. Випуск таких товарів розширює можливості покупця, а якщо товари-субститути розробляються з урахуванням досягнень науки і техніки, то такий товар, зрештою може й витіснити традиційну продукцію з ринку.

Сучасний ринок характеризується посиленням такого явища, як індивідуалізація потреб. За цих умов виробник намагається надати своєму товару особливих, неповторних характеристик. Прикладом може бути охолоджувальний напій кока-кола. Він є одним із сотні тисяч напоїв, але його вирізняють особливі смакові якості. Це дозволяє компанії мати власний стійкий сегмент на ринку споживачів, а отже, бути сильнішими за своїх конкурентів.

Потужним важелем конкурентної боротьби стає реклама. Вона завжди має певну інформаційну складову, і в цьому її корисна суспільна функція. Але її використання в умовах ринку виходить далеко за межі цієї функції. Вона стає одним із найважливіших методів конкурентної боротьби, формуючи і стимулюючи попит споживача. Тому великі корпорації витрачають шалені гроші на рекламу і це, як правило, дає певні позитивні наслідки. За допомогою реклами відбувається перерозподіл ринків збуту, а часто й формування нових ринків. Вона сприяє розвитку суспільного виробництва, і тому часто ми чуємо вираз: "Реклама - це двигун прогресу". Але слід зауважити, що поряд із цим реклама часто використовується для шахрайства, омани споживачів та інших незаконних дій. Особливо це стосується ринків, на яких покупець малокомпетентний. Прикладом може бути вже згадана вище продукція фармацевтичних фірм. Користуючись тим, що покупець не може реально встановити дійсні властивості товару (наприклад, якість пігулки чи чогось подібного), реклама приписує непритаманні їм властивості. Достатньо послухати рекламу медичних препаратів, що передають по нашому телебаченню. Якщо вірити рекламі, то препарат, який рекламується, лікує від певної хвороби всіх, якісно й відразу. І хоча це все суперечить здоровому глузду, споживач дуже часто "клює" на цей гачок і викидає свої кревні інколи за те, що не тільки не принесе йому користі, а навіть може виявитись і шкідливим для здоров'я.

Розглянуті методи конкурентної боротьби належать до ринкової форми конкуренції і так чи інакше пов'язані з виробництвом товару чи його обміном. Але окрім цих методів, у конкурентній боротьбі часто застосовують і ті методи, які не стосуються ринку. їх відносять до не-ринкоеої форми конкуренції. Ці методи конкурентної боротьби в сучасних умовах частіше називають недобросовісною конкуренцією.

В арсеналі методів неринкової конкуренції є ті, які в принципі не пов'язані з порушенням законів. Це можуть бути судові тяжби, лобію-вання інтересів окремих виробників в органах законодавчої і виконавчої влади, боротьба за певне спрямування державних субсидій, переманювання фахівців, що працюють у конкурентів, і т.ін. Але в сукупності методів недобросовісної конкуренції є й такі, які є нелегітимними і безпосередньо суперечать законодавству країни. Це підпали майна і виробництва конкурента, убивства, промисловий шпіонаж, застосування антиреклами, шантаж, рекет, використання хабарів тощо. Ці дії підпадають під карну відповідальність, і кожна держава намагається викорінити ці методи. До речі, у високорозвинених країнах, таких, як Німеччина або Японія, такі злочини, по суті, зведені нанівець. Інша ситуація спостерігається в країнах з перехідною економікою. Тут ще панує правовий нігілізм, високим є рівень корупції, недосконалість законодавства, а тому в цих країнах (до них належить і Україна) неринкові методи конкурентної боротьби, особливо ті, що пов'язані з порушенням закону, відіграють значну роль в економічному житті.

Конкуренція базується на вільному виборі покупця стосовно того, які товари купувати, де й коли їх купувати. Так само вільний вибір стосовно пропозицій свого товару має і виробник. Де, коли, який товар і за якою ціною він буде продавати свою продукцію - це вирішує він сам. Усе це вирівнює взаємне становище покупця і виробника й створює умови для вільного ціноутворення як основного елемента ринкового механізму. Це, у свою чергу, відкриває широкий простір для дії закону вартості, основні вимоги якого реалізуються якраз через ціни. Саме через конкуренцію і дію цього закону реалізується регуляторна функція ринку як механізму всієї економіки, що базується на товарному виробництві.

У решті-решт, дія конкуренції і названого вище закону приводять до таких результатів:

o сприяють постійному намаганню виробника зменшити індивідуальні витрати на виробництво продукції, а оскільки головним, магістральним шляхом для цього є застосування досягнень науки і техніки, то це все веде до прогресу в розвитку продуктивних сил;

o ті підприємства, які не витримують конкурентної боротьби, банкрутують. Ця функція санації об'єктивно необхідна для нормального функціонування суспільного виробництва. Проте в умовах недосконалого законодавства, корумпованої влади й інших аналогічних умов цей процес у суспільстві може бути дуже гострим і породжувати великі соціальні суперечності;

o забезпечує перерозподіл ресурсів суспільства в напрямі найбільш ефективного їх використання стосовно загальних цілей суспільства. Але при цьому слід мати на увазі, що цей перерозподіл відбувається в умовах наявної майнової нерівності членів суспільства й досягнення загальної мети (економічного зростання), може здійснюватися переважно за рахунок певних класів або верств населення.

Конкуренцію характеризують ще й певні типи, а вже панівний її тип є підставою для визначення моделі ринка. Виділяють такі типи конкуренції:

o Чиста конкуренція.

o Монополістична конкуренція.

o Олігополія.

o Чиста монополія.

При цьому перший тип називають досконалою конкуренцією, а три останніх - недосконалою. Охарактеризуємо кожен з цих типів.

Чиста конкуренція - це конкуренція, яка характеризується наявністю великої кількості незалежно діючих виробників, які виробляють стандартизовану, тотожну продукцію і при цьому ніхто з них не може контролювати ринкову ціну. Як випливає з цього визначення, чиста конкуренція характеризується великою кількістю виробників. Вони виробляють схожі і прості за переліком своїх властивостей товари. Прикладом можуть бути зерно, цукор тощо. Кожен виробник виробляє тільки невелику частину продукції і тому не має можливості впливати на ціну. Сфера виробництва через досить просту технологію і відносно невеликі розміри порогового капіталу є відкритою для вільного входження в неї нових товаровиробників. Таким же вільним є й вихід із цієї сфери.

Слід зазначити, що чиста конкуренція була характерною для домонополістичного капіталізму, епохи вільної конкуренції. Сьогодні ця модель ринку, як механізму саморегулювання суспільного відтворення, що базується на товарному виробництві, практично не зустрічається. Проте в деяких галузях, наприклад, у сільськогосподарському виробництві, епізодично має місце і чиста конкуренція.

Монополістична конкуренція - це такий тип конкуренції, за якої відносно велика кількість виробників виробляє схожу, але неоднакову продукцію, яка відрізняється певними якостями. За цієї моделі ринку відносно невеликі за масштабами виробництва товаровиробники намагаються надати своєму товару якісь особливі, нестандартні якості. Останні можуть бути як реально існуючими, так і нереальними. Конкуренція виробників зосереджується не тільки на ціні, а й на цих особливих якостях товару. Прикладом може бути, скажімо, виробництво шампуню, але не звичайного засобу для миття голови, а такого, який має і унікальну якість стримувати випадіння волосся. Отже, відносно велика кількість невеликих виробників виготовляє схожу, проте неоднакову продукцію. За цих умов конкуренція між виробниками здійснюється за допомогою як цінових, так і нецінових методів. При цьому виробник, унаслідок виробництва товару з певними особливими якостями, має можливість контролювати ціни. Але останнє є досить обмеженим, бо еластичність попиту достатньо велика, і покупець може переключитись на споживання аналогічного товару в іншого виробника, але дещо з іншими властивостями. У нашому випадку споживач, який до цього купував шампунь з якостями протидії облисінню, у зв'язку з тим, що виробник підняв на нього ціни, може переключитись, наприклад, на купівлю шампуню для чутливого волосся, який коштує менше. У зв'язку з цим цінова конкуренція тут буде обмежена, і виробник у боротьбі за свого споживача буде йти переважно шляхом удосконалення продукції, підвищення її якості, посилення реклами і т.ін.

Особливістю цього типу конкурентної боротьби є й те, що наявність великої кількості виробників не дозволяє нікому створювати суттєві перешкоди до проникнення в галузь. Цей практично вільний вхід на ринок і відносно невеликий розмір стартового капіталу, у свою чергу, пояснюються відносно невеликою технологічною складністю тих товарів, які виробляються.

В умовах сьогоднішньої ринкової економіки існують і такі ринки, на яких панує відносно невелика кількість (три-п'ять) виробників. Цей ринок називають олігополістичним. Олігополія - це такий тип конкуренції, який має місце в умовах наявності невеликої кількості виробників, які виготовляють схожі товари.

Підприємства, які діють на такому ринку, як правило, займаються випуском як стандартизованої, так і нестандартизованої продукції. Прикладом першої можуть бути сталь, цемент і аналогічні їм товари, а прикладом другої можуть бути холодильники, телевізори, пральні машини тощо. І в першому, і в другому випадку це великомасштабне виробництво, яке є капіталомістким, і вже це є передумовою невеликої кількості виробників.

На такий ринок новому товаровиробнику ввійти дуже складно. Перепоною тут виступає низка обставин. Перш за все, для налагодження такого складного і великомасштабного виробництва необхідні великі кошти. Інша проблема, яка виникає перед претендентом на входження в олігополістичний ринок, пов'язана з тим, що для успішної реалізації цього необхідно мати значні джерела сировини й ринок збуту своєї продукції. Важливою перепоною є й те, що споживач уже звик до продукції певних виробників і змінити їх орієнтацію досить складно, а головне, недешево. Зрозуміло, що підприємства-олігополісти всіляко будуть протистояти появі новачка у сфері своїх економічних інтересів.

В умовах олігополії виробник отримує можливість вступити в зговір з іншими виробниками. Тобто, по суті, олігополія відкриває шлях до злиття, хоча воно може формально й не відбуватися. Такі угоди (здебільшого таємничі, так звані джентльменські) дають переваги фірмам-олігополістам. Вони розширюють свій ринок, зменшують витрати на виробництво і реалізацію продукції. Конкуренція між ними залишається, але вона рідко набуває форми цінової і частіше вона здійснюється неціновими методами.

Остання модель ринкової конкуренції, а отже, і ринку - це чиста монополія. Це така ринкова ситуація, коли один товаровиробник виготовляє товар чи надає послугу, у яких немає замінників. Прикладом може бути підприємство, яке забезпечує всіх жителів міста водою. Відсутність конкурентів і відсутність диференціації товару чи послуги дає такому підприємству право повного контролю за цінами. Вхід до цього виробництва практично заблоковано і, як правило, є неможливим унаслідок причин технологічного, фінансового і правового характеру. Чиста монополія, по суті, робить конкуренцію неможливою.

Слід зауважити, що чиста монополія може бути виправданою, і тоді держава захищає таку монополію. Це та монополія, яка з погляду всього суспільства є виправданою. її ще називають природною або законною. Вона має місце там, де суспільству невигідно, а часто й небезпечно мати кілька виробників. Таким монополістом є, наприклад, залізничний транспорт, електростанції, що виробляють електроенергію. Формою чистої монополії є також авторські права, патенти.

Держава повинна захищати чисту монополію такого роду. Але при цьому вона певним чином регулює їх діяльність, щоб монопольне становище цих підприємств не стало основою для невиправданого перерозподілу коштів за рахунок, наприклад, цін. Тому вона, як правило, контролює діяльність чистих монополістів, установлюючи їм цінові параметри, а також контролюючи якість їх послуг чи товарів. Хоча деталі такого контролю будуть дещо різними, залежно від форми власності, на базі якої функціонує цей монополіст. Якщо це державне підприємство, то тут можливостей у держави більше, а якщо воно належить приватній особі, то в питанні регулювання діяльності такої природної монополії у держави буде значно менше реальних важелів.

Конкуренція, таким чином, є одним з найважливіших складових елементів ринкового механізму. І коли цей елемент зазнає певного утиску (у разі, наприклад, недосконалої або недобросовісної конкуренції), то це призводить до погіршання дії механізму ринкового регулювання. Тому кожна держава намагається обмежити зловживання монополістами своїм становищем і забезпечити сприятливі умови для вільної, добросовісної конкуренції. З цією метою приймаються антимонопольні закони, і держава бере під свій контроль утворення різноманітних об'єднань.

Контроль за рівнем монополізації ринку вимагає певних, достатньо чітких орієнтирів з цього погляду. Одним з них є індекс Харфіндела-Хіршмана, за яким ринок є безпечним за таких умов. Якщо на ринку діє 10 і більше фірм чи підприємств, то частка найбільшої фірми не повинна перевищувати 31 % від реалізації всього обсягу продукції, дві найбільші повинні мати не більше 44 %, три найбільші - не більше 54 %, а частка чотирьох найбільших фірм не повинна перевищувати 64 % від усього випуску продукції.

В Україні рівень монополізації, що дістався нам у спадок від Радянського Союзу, надзвичайно великий, і проблема створення сприятливих умов для вільної конкуренції є однією з найгостріших. Дещо в цьому плані зроблено. Так, у 1992 р. було прийнято Закон України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності". Цим законом встановлено, що монопольне становище має той виробник, частка якого в сукупних продажах певного товару перевищує 35 %. У 1993 р. було прийнято ще один важливий нормативний акт, а саме Закон України "Про Антимонопольний комітет України". Згодом життя змусило вітчизняних законодавців у 2001 р. прийняти ще один Закон України "Про захист економічної конкуренції". Цей достатньо ґрунтовний нормативний акт детально фіксує можливі антиконкурентні дії як суб'єктів господарювання, так і органів влади, визначає процедуру надання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання та встановлює відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Таким чином, у правовому забезпеченні захисту вільної конкуренції Україна має деякі досягнення. Це певним чином сприяє розвитку конкуренції. За даними Антимонопольного комітету України, у 2008 р.

вже більше 50 % товарів та послуг вироблялося в умовах значної конкуренції, і тільки 10 % товарів та послуг вироблялося за умови відсутності чи практичної відсутності конкуренції. Порівняно з найрозвиненішими країнами це вже й не так погано. Там ці показники становлять близько 80 % та 2 % відповідно. Але в царині організації й захисту економічної конкуренції наша держава має ще дуже багато недоробок, невизначеності, а часто й небажання владних структур дійсно наводити необхідний порядок на ринку відповідно до чинного законодавства.

І ще один аспект конкуренції - міжнародний. Справа в тому, що зі збільшенням інтернаціоналізації виробництва і відкритості економіки вітчизняні виробники вступають у конкурентну боротьбу на світовому ринку і це має велике значення вже для всієї держави. Слід зазначити, що стартові позиції України вже й не такі погані. Ми маємо кілька конкурентоспроможних галузей. Це, перш за все, літакобудування. Наша держава належить до 7 країн, які мають повний цикл літакобудування, починаючи від проекту й закінчуючи виготовленням літаків. Наші літаки АН-70, АН-140 є найдосконалішими серед літальних апаратів такого типу. Вагомі досягнення має і танкобудівна галузь. Танки "Булат" і "Оплот" належать до найсучасніших, і Україна у виробництві цієї продукції посідає почесне місце серед 5 країн світу, які мають повний цикл танкобудування. До того ж наші танки значно дешевші від своїх зарубіжних аналогів. Великі можливості має і наше суднобудування. Україна може виробляти і виробляє високоякісні кораблі будь-якого призначення. Ще одна галузь з потужним конкурентним потенціалом - це ракетно-космічна. Участь нашої держави в проектах "Морський старт" і "Глобалстар" є підтвердженням високоякісних досягнень України в цій надскладній і високотехнічній галузі. Великі потенційні можливості мають також інші галузі, зокрема, сільське господарство. Але для цього уряду країни необхідно постійно піклуватись про посилення і реалізацію наших конкурентних переваг.