Політична економія - Щетинін А.І. - 8.4. Інфраструктура ринку

Процес суспільного відтворення є надзвичайно складним і багатогранним. Забезпечують його функціонування багато установ і галузей, які мають допоміжний характер, але відіграють дуже важливу роль. їх відносять до інфраструктури, у складі якої виділяють такі три ланки:

o виробничу інфраструктуру, що обслуговує виробництво;

o ринкову інфраструктуру, яка обслуговує сферу обігу товару;

o соціальну інфраструктуру, пов'язану із соціальним життям суспільства.

З огляду на ринок, як на систему, що забезпечує товарний обмін, інфраструктура ринку - це система установ і організацій, що надають послуги з організації цього обміну, створюють умови для швидкого й ефективного руху товарів на стадії обміну. Функціонально ринкова інфраструктура спрямована, перш за все, на правове забезпечення руху товарів і послуг. З цього погляду в ринкову інфраструктуру входить велика кількість юридичних фірм, консультаційних і дослідницьких центрів, адвокатських і арбітражних контор тощо. їх завдання полегшити, а головне, забезпечити легітимний, у межах існуючого законодавства, товарний обмін.

Рух товарів супроводжується розрахунками, кредитними відносинами, всілякого роду гарантіями і т.ін. У зв'язку з цим ринкова інфраструктура виконує і функції з фінансового забезпечення обміну.

Ще одна функція ринкової інфраструктури пов'язана із забезпеченням руху товарів. Це реалізація готової продукції населенню й забезпечення сировиною та обладнанням підприємств і фірм. Це складний комплекс торговельних установ з розгалуженою системою складського, транспортного, тарного й інших господарств.

Окремо слід виділити й ті установи, які функціонально пов'язані зі зменшенням різноманітних підприємницьких ризиків. Сюди належать страхові компанії, довірчі товариства, аудиторські фірми й інші установи та організації, що обслуговують цю сферу ринку.

В усій сукупності різноманітних установ та організацій, що обслуговують ринок у суто економічному аспекті, з позиції сутності самого обміну визначальна роль належить фінансово-кредитній інфраструктурі. Вона представлена двома ланками, а саме банківською системою і системою небанківських кредитних установ або, як їх ще називають, парабанками.

Банківська система в країнах з розвинутою ринковою економікою, як правило, складається з двох рівнів. Перший рівень - центральний банк країни, а другий рівень - це рівень комерційних банків. Саме вони на власний страх і ризик забезпечують обслуговування всіх господарчих суб'єктів і, перш за все, у сфері обміну.

Банки в будь-якій країні відіграють роль центральної ланки в механізмі суспільного виробництва загалом. Гіпотетичний крах усієї банківської системи автоматично буде означати й крах усієї ринкової економіки. Саме з цією системою, в умовах панування монетаристської економічної концепції, пов'язані основні важелі впливу держави на економіку з метою її регулювання.

Перший рівень банківської системи представлений центральним банком. У нашій державі він має назву Національний банк України (НБУ). Як і в інших країнах, він є державним за формою власності. Створено НБУ в 1991 р. на базі республіканської контори Державного банка СРСР. Його діяльність розпочалась відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (1991 р.), згодом, у 1999 р. було прийнято спеціальний закон "Про Національний банк України", який чинний і досьогодні.

Що слід відзначити, говорячи про головні, визначальні характеристики цього банку? По-перше, слід відмітити, що НБУ має подвійну правову природу. Вона виявляється в тому, що, з одного боку, НБУ не входить у систему органів виконавчої влади. Він не підзвітний уряду, і останній не може давати йому ніяких командних вказівок. Але, з іншого боку, НБУ може приймати нормативні акти, які є обов'язковими як для господарюючих суб'єктів, так частково і для населення. Так, він зобов'язує всіх юридичних осіб усі грошові кошти (за винятком так званого касового ліміту) тримати в банку. Що ж стосується населення, то йому, наприклад, заборонено здійснювати розрахунки в процесі купівлі-продажу в будь-якій іноземній валюті.

Національний банк України, а це властиво й центральним банкам інших країн, є незалежним, самостійним фінансовим центром. Поняття незалежності є достатньо складним і має певні ознаки. Серед них, перш за все, характер взаємовідносин центрального банку з урядом країни щодо питань фінансування зобов'язань останнього. У нашій державі НБУ заборонено як пряме кредитування уряду, так і непряме, через купівлю облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Центральний банк може купувати їх тільки на вторинному ринку, а це унеможливлює непряме фінансування уряду країни.

Рівень незалежності визначається і порядком призначення й термінами перебування на посаді голови правління Національного банку України. Він обирається Верховною Радою на п'ять років, але його кандидатура подається Президентом країни. Голова правління НБУ (а це вищий виконавчий орган цього банку) може бути обраним на два терміни. За цим показником НБУ має достатньо високий рівень, хоча є й такі центральні банки (наприклад, Федеральна резервна система СІНА), де голова правління призначається на більший термін і якого зняти з посади, за винятком форс мажорних обставин (смерть, хвороба тощо), практично неможливо.

Вагомим показником незалежності центрального банку є й порядок розробки та реалізації грошово-кредитної політики. НБУ самостійно розробляє цю політику, щоправда, відштовхуючись від основних макроекономічних показників, які визначаються Верховною Радою під час прийняття бюджету країни. У своїй політиці він підзвітний Верховній Раді.

Отже, можна зробити висновок, що Національний банк України достатньо незалежна фінансова установа держави, хоча за рівнем цього показника він ще поступається центральному банку Німеччини. Той вважається найбільш незалежним у світі. Він навіть не підзвітний своєму парламентові, і це добре, бо досвід показує, що там, де рівень незалежності центрального банку вищий, там справи в економіці значно кращі.

Центральний банк виконує різноманітні функції, але загалом їх можна звести до таких:

o функція емісійного центру;

o функція валютного центру;

o функція банку банків, яка реалізується в наданні іншим банкам позик і здійсненні розрахункових платіжних операцій між банками;

o функція з обслуговування державного бюджету щодо збереження золотовалютних резервів країни та виконання розрахункових операцій для уряду;

o функція кредитно-грошового регулювання економіки. Виконуючи ці функції, НБУ має на меті забезпечити стабільність

національної грошової одиниці, яка є головним завданням для центрального банку будь-якої країни з ринковою економікою.

Другою ланкою банківської системи є комерційні банки. Вони можуть бути різними за формою власності, спеціалізацією, організаційно-правовою формою і т.ін. В Україні серед майже 200 комерційних банків тільки два, не рахуючи НБУ, є державними (Український ескпортно-імпортний банк і Ощадбанк). Інші банки - це банки недержавної форми власності. Згідно з чинним законом "Про банки та банківську діяльність", в Україні, окрім універсальних, можуть бути також спеціалізовані банки:

o розрахункові;

o іпотечні;

o інвестиційні;

o ощадні.

Комерційні банки акумулюють тимчасово вільні кошти. Це перша їх операція, і вона належить до пасивних операцій. Джерелом його кредитних ресурсів є депозити. Вони представлені внесками фізичних осіб і депозитами юридичних. Головним ресурсним джерелом є внески фізичних осіб. На початок другої половини 2008 р. (до початку фінансової кризи) внески населення в комерційні банки становили 126млрд. грн. у національній валюті і 75млрд. дол. США в іноземній. Захист внесків населення здійснюється Фондом захисту внесків фізичних осіб уже з 1998 р. Сьогодні розмір можливих втрат Фонд може відшкодувати в розмірі 150тис. грн.

Логічним продовженням функції комерційних банків із залучення кредитних ресурсів є функція надання кредитів. Реалізуючи цю функцію, банк вирішує суперечність суспільного виробництва, яке полягає в тому, що в одних членів суспільства є тимчасово вільні кошти, а в інших існує нагальна потреба в них, та ще й чітко сформульована як у часі, так і в обсягах. Власникам тимчасово вільних коштів безпосередньо надати їх у позику дуже непросто. Це ризиковано, дуже витратно, а тому цю функцію бере на себе банк як посередник.

Третя функція комерційних банків полягає в здійсненні розрахунків між усіма учасниками суспільного виробництва. Переказуючи гроші з рахунка одного клієнта банку на рахунок іншого, банк,з одного боку, не тільки істотно зменшує їх витрати на організацію розрахунків і прискорює їх, але й гарантує виконання розрахунків, зменшуючи ризики для учасників суспільного виробництва. З іншого боку, розрахунки між клієнтами за допомогою банку роблять цей процес достатньо прозорим і дають можливість державі контролювати розрахунки.

Наступна функція банку полягає в тому, що в процесі депозитно-чекової емісії комерційний банк створює нові платіжні засоби, що помітно підвищують здатність грошової системи реагувати на зміни в суспільному виробництві, які не так просто врахувати і на які не завжди може відреагувати центральний банк шляхом емісії грошей. Такі обставини найчастіше складаються через зміни в окремих регіонах. Це може бути, наприклад, перевищення темпів зростання ВВП у регіоні над середніми по країні. У цьому випадку депозитивно-чекова емісія посилює еластичність системи грошового обігу.

Названі вище функції комерційного банку мають загальний характер. На практиці комерційний банк надає величезну кількість послуг. Це можуть бути, наприклад, операції з цінними паперами, довірчі операції, лізинг, надання консультацій тощо.

Комерційні банки є другим рівнем в єдиній банківській системі. Це означає, що з боку ланки першого рівня (а це є центральний банк) здійснюються регуляторні й контрольні функції. Вони мають місце в банківській системі будь-якої країни з достатньо розвинутою ринковою економікою. Проте сама організація взаємодії центрального і комерційних банків має суттєві відмінності в кожній окремій країні. Це обумовлено особливостями самої банківської системи, рівнем розвитку ринкових відносин, традиціями й іншими чинниками.

В Україні регуляторні функції НБУ щодо комерційних банків загалом зводяться до забезпечення загальної організації їх діяльності і стабільності функціонування. Останнє досягається підтримкою ліквідності банківських активів і зменшення ризиків. Так, НБУ реєструє комерційні банки, надає їм ліцензії на здійснення окремих операцій. До регуляторних функцій належить і підтримка ліквідності, а потреба в банків у цьому виникає досить часто, і центральний банк видає їм кредити. Контроль виявляється і в зменшенні (через відповідні положення НБУ) внутрішніх ризиків. Так, НБУ ставить умови щодо рівня кваліфікації працівників банків. Скажімо, головним бухгалтером не може бути людина без відповідної вищої освіти і досвіду практичної роботи. Банк регулює також технічні умови організації банківської справи, як то наявність, надійність і ступінь ефективності матеріально-технічних засобів тощо. Але центральний банк не втручається в саму роботу комерційних банків, бо це незалежні, самостійні структурні елементи банківської системи. Винятком є лише два вже згаданих раніше державних банки.

Окрім регулювання загальних умов функціонування комерційних банків, НБУ здійснює контроль над ними. Принципове його призначення полягає в забезпеченні стабільності і надійності банківської системи. Здійснення такого контролю забезпечується щомісячною звітністю комерційних банків перед НБУ щодо портфеля цінних паперів, рівня процентної ставки, валюти і валютної позиції. До цього також належить надання відомостей про результати зовнішнього аудиту й надання НБУ, на його вимогу, іншої інформації і навіть тієї, що становить банківську або комерційну таємницю.

Власне сам контроль НБУ над діяльністю комерційних банків реалізується через низку нормативів, обов'язкових для всіх банків. Це такі нормативи, як:

o мінімальний розмір статутного фонду комерційного банку;

o мінімальний розмір обов'язкових резервів, що депонуються в НБУ;

o достатність капіталу банку;

o ліквідність балансу банку;

o максимальний рівень ризику не одного позичальника;

o мінімальний розмір резервів комерційного банку.

Усі перелічені вище нормативи сфокусовані на діяльності самого банку і забезпеченні його надійності і стійкості. Зміну цих нормативів здійснює НБУ з метою зміцнення банківської системи, а відтак, створює умови для певних позитивних наслідків у функціонуванні економіки загалом.

Другою ланкою кредитної системи є небанківські кредитні установи (парабанки). Як і банки, вони акумулюють тимчасово вільні кошти і надають кредити. До складу парабанків входять інвестиційні компанії та фонди, довірчі товариства (трасти), пенсійні фонди, страхові компанії, кредитні спілки і ломбарди. Особливість цієї ланки кредитної системи полягає в такму.

По-перше, вони акумулюють не тільки заощадження населення, які в процесі свого руху набувають ознак капіталу, а й ті грошові потоки, які не мають такого характеру. Прикладом можуть бути пенсійні фонди і страхові компанії, кошти до яких надходять від вкладника не з метою отримання прибутку.

По-друге, установи, що належать до парабанків, надають кредити переважно господарюючим суб'єктам й у вигляді купівлі в них корпоративних цінних паперів (акцій і облігацій).

Окрім названих особливостей, ця ланка кредитної системи включає й ті інфраструктурні елементи, які значною частиною своїх функцій прямо націлені на забезпечення функціонування ринку. До них слід віднести страхові компанії, які страхують найрізноманітніші ризики, і значна частина їх перебуває у сфері обмінних операцій. Ще один елемент інфраструктури, а саме довірчі товариства (трасти), тісно пов'язані з обслуговуванням ринку. Вони беруть в управління гроші, майно, права власності і навіть цілісні виробничі комплекси (підприємницькі трасти). Діяльність трастів сприяє оптимізації роботи всієї економіки загалом і товарообмінних операцій зокрема.

Серед найважливіших елементів інфраструктури ринку, окрім фінансово-кредитної системи, слід назвати також біржі і, перш за все, товарні. Біржа - це місце, де торгують певним товаром. Вони регулярно зводять покупців і продавців в одному місці і в один і той самий час.

Товарні біржі - це біржі, на яких відбувається обмін якісно однорідною продукцією. Це такі товари, як, наприклад, метал, зерно, нафта, олія, цукор тощо. Перші біржі виникають у XVI-XVII ст., і їх завдання полягало у зведенні покупців і продавців. Цю функцію вони виконують і сьогодні. Окрім цього, товарні біржі, зосереджуючи велику кількість продавців і покупців і великі обсяги продажів, відіграють велику роль в ціноутворенні, виступаючи центром формування ринкової ціни на конкретні товари. На товарних біржах купівля-продаж здійснюється встановленими (стандартизованими) обсягами товару (лотами). Сам процес торгівлі відбувається в умовах вільної конкуренції аукціонним способом. Основні угоди, які здійснюються на товарній біржі, можна звести до таких:

Спот-угода - це купівля-продаж товару з його негайною поставкою.

Форвардна угода являє собою угоду, яка складається на певний час. Ціну при цьому узгоджують наперед.

Ф 'ючерсна угода - це також угода на купівлю-продаж певної кількості товару за наперед узгодженою ціною. їх роль полягає, як правило, не в купівлі самого товару (це буває дуже рідко), а у використанні їх для певної фіксації свого прибутку на ту продукцію, яка буде реалізована пізніше і за ринковими цінами.

Важливі функції в суспільному виробництві відіграють і фондові біржі. Разом із позафондовим ринком вони створюють умови для кон-центранції капіталу і його переливу внаслідок міжгалузевої конкуренції. Через біржі фінансовий капітал долає національні кордони. Це створює реальні передумови для глобалізації та інтернаціоналізації виробництва, тобто для тих важливих процесів, які притаманні сьогодні світовій економіці.

Життя суспільства не обмежується тільки процесом виробництва. Воно багатогранне і включає ту діяльність, яка обслуговує побутові й соціально-культурні потреби суспільства. Цей комплекс прийнято називати соціальною інфраструктурою. Його загальна особливість полягає в тому, що його функціонування здійснюється як на суто ринкових засадах, так і на неринкових, коли певні послуги надаються громадянам безкоштовно, а витрати у зв'язку з їх наданням бере на себе держава.

Соціальна інфраструктура включає значну кількість галузей, які можна згрупувати у два великих підкомплекси.

Перший - це соціально-споживчий комплекс. Він функціонує на ринкових засадах і спрямований на задоволення різноманітних побутових потреб населення. Сюди входить житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення, а також пасажирський транспорт і зв'язок.

Другий - це соціально-культурний комплекс, який включає такі галузі, як народна освіта, охорона здоров'я, культура. У цьому підко-мплексі соціальної інфраструктури значна частка послуг надається населенню безкоштовно.

У першому інфраструктурному підкомплексі одним з найбільш важливих і водночас найбільш проблемних у нашій державі є житлово-комунальне господарство. В Україні воно характеризується не тільки низьким технологічним рівнем (зношені мережі, застаріле енерго-витратне обладнання тощо), а й слабким проникненням у цю сферу ринкових відносин. Це пов'язано, як правило, з низькими тарифами, за якими населення оплачує послуги, такою ж низькою якістю цих послуг, безвідповідальністю споживача, який може роками не сплачувати за надані вже послуги тощо. Занедбаний ще в радянські часи, цей сектор соціальної інфраструктури поки що мало ринковий. У ньому майже відсутнє конкурентне середовище і його становлення, по суті, гальмується політичною владою, яка заради своїх амбіцій постійно заграє з населенням у цій сфері надзвичайно чутливій для його настроїв як виборця.

У системі соціально-споживчої інфраструктури чільне місце посідає і пасажирський транспорт. Особливо важливий рівень його організації в містах. У його функціонуванні практично в кожній країні є певні проблеми, серед яких слід виділити, перш за все, екологічну. У великих містах, особливо там, де немає потужних промислових забруднювачів навколишнього середовища, тільки на автотранспорт припадає 60-70 % забруднення повітря відпрацьованим паливом. Неодмінним атрибутом розвитку автомобільного транспорту стає і велика кількість автомобілів на дорогах, які часто паралізують у часи "пік" життя мегаполісів.

На жаль, усі ці недоліки притаманні й нашій державі. Більше того, до них додаються і такі специфічні для нашої держави проблеми, як незадовільний стан шляхів і низький рівень організації руху транспорту. Усе це в сукупності погіршує стан екології, веде до великої кількості летальних випадків на наших дорогах. Тільки загиблими в автокатастрофах Україна щорічно втрачає в середньому 10тис. осіб переважно чоловічої статі і переважно в найбільш активному працездатному віці.

Головним напрямом поліпшення стану справ у всьому соціально-споживчому підкомплексі має стати широке запровадження в цю сферу ринкових механізмів управління. Неабияку роль тут повинна відігравати й перебудова неринкової("совкової") психології споживача, сформованої нашим соціалістичним минулим.

У сучасному виробництві постійно посилюється роль особистого фактору. При цьому бурхливий розвиток науки і техніки і, як наслідок, багатократне ускладнення виробничих процесів й усього життя сучасного суспільства ставлять особливий наголос на таких його аспектах, як освіченість, відповідальність, дисциплінованість, сумлінність тощо. У зв'язку з цим зростає значення соціально-культурного комплекса і, передусім, таких його галузей, як освіта, охорона здоров'я, культура.

У високорозвинених країнах, таких, наприклад, як СІНА, Великобританія, Японія, у розвитку цього сектору соціальної інфраструктури знайшли оптимальне співвідношення ринкових і неринкових способів організації його функціонування. Останнє виявляється в наявності, поряд з платною освітою і медициною, безплатних послуг, які надають державні медичні й освітянські установи. Результатом цього є, з одного боку, відкритий для найширших верств населення доступ до цих важливих соціальних послуг, а з іншого, відкритість цієї сфери для бізнесу.

На жаль, у нашій країні державний характер організації всього соціально-культурного комплексу майже повністю зруйнований, принаймні в таких його складових, як якість послуг і безкоштовність. У такій галузі, як медицина, ця руйнація надзвичайно потужна. Дещо кращі справи в освітній галузі і в установах культури. Що стосується ринкових відносин, то вони вже давно склалися в усьому цьому комплексі. Але за умов великої корупції і малоефективного контролю з боку держави за організацією функціонування всього соціально-культурного комплексу ринкова складова тут не доповнює державну (неринкову) і не конкурує з остатньою на рівних задля підвищення якості послуг, а використовує цей сектор соціальної інфраструктури виключно для отримання надприбутків.

Розглянуті елементи інфраструктури ринку не вичерпують усього їх багатограння, але вони є одними з найважливіших, а тому дають можливість сформувати певне уявлення про суть і основні напрями функціонування ринкової інфраструктури.

Нові категорії та поняття

Ринок Попит

Закон попиту Пропозиція Закон пропозиції Рівноважна ціна Конкуренція

Ринкова (добросовісна) конкуренція

Методи конкурентної боротьби

Чиста конкуренція

Монополістична конкуренція

Олігополія

Чиста монополія

Індекс

Харфіндела-Хіршмана

Ринок робочої сили (праці)

Ринок товарів Ринок послуг Ринок землі

Ринкова інфраструктура

Фінансово-кредитна інфраструктура

Центральний банк

Комерційні банки

Товарна біржа

Фондова біржа

Соціальна інфраструктура

Соціально-споживацький комплекс

Соціально-культурний комплекс

Питання для самоконтролю
РОЗДІЛ 9.ДОМОГОСПОДАРСТВО В СТСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
9.1. Домогосподарство і його місце в економічній системі суспільства
9.2. Доходи домогосподарств і їх розподіл
9.3. Витрати та заощадження домашніх господарств
РОЗДІЛ 10. ПІДПРИЄМСТВО ЯК ТОВАРОВИРОБНИК. ВАЛОВИЙ ДОХІД І ПРИБУТОК
10.1. Підприємництво, його суть та принципи організації
10.2. Підприємство як первинна ланка економіки. Соціально-економічна характеристика підприємства
Індивідуальне підприємство
Приватне підприємство
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru