Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Т2 - Тацій В.Я. - Стаття 481. Повідомлення про підозру

1. Письмове повідомлення про підозру здійснюється:

1) адвокату, депутату місцевої ради, депутату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільському, селищному, міському голові - Генеральним прокурором України, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва або Севастополя в межах його повноважень;

2) народному депутату України, кандидату у Президенти України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Голові Рахункової палати, його першому заступнику, заступнику, головному контролеру, секретарю Рахункової палати, заступникам Генерального прокурора України-Генеральним прокурором України;

3) судді Конституційного Суну України, професійному судді, присяжному та народному засідателю на час здійснення ними правосуддя - Генеральним прокурором України або його заступником;

4) Генеральному прокурору України - заступником Генерального прокурора України.

1. Про поняття підозри, повідомлення про підозру-див. коментар до статей 276, 277 КПК.

Виходячи з положень п. 14 ч. 1 ст. З КПК, з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення починається притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального провадження.

Отже, коментована стаття фактично визначає суб'єктів, правомочних притягувати до кримінальної відповідальності осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження.

Статтею передбачено "здійснення письмового повідомлення", а це означає складання тексту письмового повідомлення про підозру правомочним прокурором. Що стосується вручення письмового повідомлення відповідній особі, то у коментованій статті Генерального прокурора України, його заступника, прокурора Автономної Республіки Крим, області, міст Києва або Севастополя не зобов'язано безпосередньо здійснювати такі дії. Вручення письмового повідомлення, як випливає з тексту ст. 278 КПК, за певних умов може здійснюватися у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень, тобто направлення поштою, електронною поштою, факсимільним зв'язком тощо.

Таким чином, складання письмового тексту повідомлення про підозру щодо осіб, вказаних у ст. 480 КПК, здійснюється уповноваженим прокурором (Генеральним прокурором України, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва або Севастополя). Вручення ж повідомлення може здійснюватися як вказаними особами, так і слідчим, який проводить досудове розслідування, чи прокурором, який здійснює процесуальне керівництво у відповідному провадженні.

Зміст повідомлення про підозру має відповідати вимогам, визначеним уст. 277 КПК.

Стаття 482. Особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і обрання запобіжного заходу

1. Затримання судді або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту до ухвалення обвинувального вироку судом не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України.

2. Притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України.

3. Обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, в тому числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише у разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

4. Особливості порядку притягнення народного депутата України до відповідальності визначаються Конституцією України, Законом України "Про статус народного депутата України", Регламентом Верховної Ради України та цим Кодексом.

1. Коментована стаття передбачає порядок здійснення окремих процесуальних дій щодо осіб, яким відповідно до їх статусу гарантовано недоторканність, а саме народних депутатів та судців.

Щодо законодавчого регулювання статусу відповідних осіб див. коментар до ст. 480 КПК.

2, Рішенням КСУ у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частин 1, 3 ст. 80 Конституції України, ч. 1 ст. 26, частин 1, 2, 3 ст. 27 ЗУ "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 р. № 2790-ХІІ та за конституційним поданням МВС про офіційне тлумачення положення ч. З ст. 80 Конституції України стосовно затримання народного депутата України (справа про гарантії депутатської недоторканності) від 26 червня 2003 р. № 12-рп/2003, зокрема, визначено: положення ч. 1 ст. 80 Конституції України, за яким народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність, та відповідне положення ч. 1 ст. 27 ЗУ "Про статус народного депутата України" треба розуміти так, що депутатська недоторканність як елемент статусу народного депутата України є конституційною гарантією безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх повноважень і передбачає звільнення його від юридичної відповідальності у визначених Конституцією України випадках та особливий порядок притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, його затримання, арешту, а також застосування інших заходів, пов'язаних з обмеженням його особистих прав і свобод.

Положення ч. 3 ст. 80 Конституції України, ч. 1 ст. 27 ЗУ "Про статус народного депутата України" стосовно затримання народного депутата України треба розуміти так, що затримання як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний і як адміністративно-процесуальний заходи може бути застосоване до народного депутата України лише за згодою ВР України, на підставах та в порядку, встановлених Конституцією і законами України.

Положення ч. 3 ст. 80 Конституції України, ч. 1 ст. 27 ЗУ "Про статус народного депутата України" стосовно арешту народного депутата України слід розуміти так, що арешт (взяття під варту) як кримінально-процесуальний запобіжний захід і арешт як адміністративне стягнення за вчинене правопорушення можуть бути застосовані до народного депутата України лише за згодою ВР України, на підставах та в порядку, встановлених Конституцією і законами України.

Положення ч. 2 ст. 27 ЗУ "Про статус народного депутата України" стосовно затримання народного депутата України у контексті положень ч. З ст. 80 Конституції України слід розуміти так, що затримання чи арешт народного депутата України можливі за згодою ВР України незалежно від наявності її згоди на притягнення цього народного депутата України до кримінальної відповідальності.

Таким чином, можливість здійснення щодо народного депутата України відповідних процесуальних дій безпосередньо обумовлена наявністю відповідної згоди ВР України.

Термін "згода" означає позитивну відповідь, дозвіл на що-небудь; підтвердження чого-небудь; погодження з чимось. У контексті положень чинного законодавства та КПК під "згодою ВР України" слід розуміти рішення ВР України, прийняте у встановленому порядку, про дозвіл на здійснення стосовно певних осіб, які користуються гарантіями недоторканності, тих чи інших процесуальних дій, передбачених КПК.

Порядок розгляду у ВР України питання про згоду на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України визначено гл. 35 Регламенту ВР України, затвердженого ЗУ від 10 лютого 2010 р. № 1861 -VI.

Так, Регламентом (частини 2-4 ст. 218) визначено, що подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата ініціюється органами досудового слідства. При цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання. Подання щодо народного депутата повинно бути підтримано і внесено до ВР України Генеральним прокурором України. Подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата повинно бути вмотивованим і достатнім, містити конкретні факти й докази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного КК. У поданні про затримання чи арешт повинно бути чітке обґрунтування необхідності затримання чи арешту. Подання, що не відповідає вимогам цієї статті, Голова ВР України повертає Генеральному прокуророві України, про що повідомляє ВР України на найближчому пленарному засіданні ВР України.

Порядок передбачає надання народним депутатом України письмового пояснення, подальшу підготовку висновку відповідним комітетом, розгляд його на засіданні комітету, розгляд подання на пленарному засіданні ВР України, обговорення, голосування.

Рішення про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт ВР України приймає відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, яке оформляється постановою ВР України. Рішення ВР України про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт не переглядаються, крім випадку виявлення обставин, що не були відомі Верховній Раді лід час розгляду відповідного подання. Про прийняте рішення Голова ВР України негайно повідомляє Генерального прокурора України.

3. Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Отже, для повідомлення народному депутату про підозру, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту необхідною умовою є попереднє отримання у встановленому порядку згоди ВР України. Інші процесуальні дії, визначені у ч. З коментованої статті, здійснюються лише у разі, якщо попередньо ВР України надано згоду на притягнення депутата до кримінальної відповідальності у цьому ж провадженні та лише за умови неможливості отримати інформацію іншим шляхом.

4. Порядок розгляду питання про затримання чи арешт судді КСУ, судді суду загальної юрисдикції визначено гл. 35 Регламенту ВР України.

Так, зокрема, у частинах 2-4 ст. 218 Регламенту визначено, що подання про надання згоди на затримання чи арешт судді КСУ, судді суду загальної юрисдикції ініціюється судовими органами. При цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання. Подання щодо судді суду загальної юрисдикції, судді КСУ повинно бути підтримано і внесено до Верховної Ради Головою ВСУ. Подання про затримання чи арешт судді суду загальної юрисдикції, судді КСУ повинно бути вмотивованим і достатнім, містити конкретні факти і докази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного КК. У поданні про затримання чи арешт повинне бути чітке обґрунтування необхідності затримання чи арешту. Подання, що не відповідає вимогам цієї статті, Голова ВР України повертає Голові ВСУ, про що повідомляє ВР України на найближчому пленарному засіданні Верховної Ради.

Надалі відповідний комітет готує висновок щодо питання про надання згоди на затримання чи арешт судді. Внесене подання розглядається на пленарному засіданні ВР України та обговорюється. Рішення про надання згоди на затримання чи арешт ВР України приймає відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, яке оформляється постановою ВР України. Рішення ВР України про затримання чи арешт не переглядаються, крім випадку виявлення обставин, що не були відомі Верховній Раді під час розгляду відповідного подання. Про прийняте рішення Голова ВР України негайно повідомляє Голову ВСУ.